Рішення

від 28.09.2018 по справі 207/1817/18

БАГЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

№ 207/1817/18

№ 2/207/1188/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2018 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Тюлюнової В.Г.

при секретарі Куцевол Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кам'янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доКомунального закладу Навчально-виховний комплекс №37 Кам?янської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку у видачі трудової книжки.

ВСТАНОВИВ:

31 травня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Комунального закладу «Навчальний виховний комплекс № 37» Кам'янської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку у видачі трудової книжки. Позов обґрунтовано тим, що з 01.02.2017 року до 18.09.2017 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем. Позивача було звільнено з роботи 18.09.2017 року, однак трудову книжку він отримав лише 26.04.2018 року. Позивач вважає, що строк для звернення до суду ним не пропущений, а затримка видачі трудової книжки відбулася через бездіяльність відповідача, яка полягала, зокрема, в ігноруванні вимог позивача щодо видачі йому трудової книжки. У зв'язку з цим, просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 15582,00 грн.

Відповідач позов не визнав, пояснив, що ним були вжиті заходи щодо отримання трудової книжки позивачем, але той фактично відмовився від її отримання. Також, зазначає, що трудова книжка була направлена позивачу поштою на його вимогу, однак не була ним отримана.

Позивач до суду з'явився, позов підтримав в повному обсязі. Позов ним не уточнювався, вимоги, предмет або підстави позову теж не змінювалися.

Від імені та в інтересах відповідача діяли представники ОСОБА_2, та ОСОБА_3, які до суду з'явилися, позов не визнали та просили суд у його задоволенні відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, керуючись завданнями цивільного судочинства, оцінюючи належність та допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 01 лютого 2017 року позивач був прийнятий на роботу до Комунального закладу «Навчальний виховний комплекс № 37» Кам'янської міської ради на посаду робітника по обслуговуванню приміщень.

18 вересня 2017 року позивач був звільнений з посади на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Трудова книжка позивачу була видана 26 квітня 2018 року (а. с. 42).

Вказане сторонами не оспорюється та підтверджується матеріалами справи, зокрема: заявою позивача про прийняття на роботу від 27 січня 2017 року (а. с. 31), заявою позивача про звільнення від 15 вересня 2017 року (а. с. 33), наказом відповідача про звільнення від 18 вересня 2017 року № 122-к/тр (а. с. 34) та копією трудової книжки позивача БТ-ІІ № 3622892 (а.с. 6).

Суд не приймає до уваги заяву позивача від 06 січня 2017 року про прийняття його на роботу до відповідача з 10 січня 2017 року до 10 лютого 2017 року (а. с. 30) та договір (трудову угоду) від 10 січня 2017 року (а. с. 32) терміном дії до 31 січня 2017 року укладений між сторонами, адже сторони по справі не оспорюють факт того, що між ними існували трудові відносини з 01 лютого 2017 року до 18 вересня 2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд не має сумніву щодо вказаного, адже це визнається сторонами та підтверджується заявами по суті, матеріалами справи та поясненнями сторін і їх представників. Доказів про помилку або про недобровільність визнання обставин, суду не надано, заяв і клопотань про це до суду не надходило.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами для припинення трудового договору є, зокрема: угода сторін. Як зазначалося, 18 вересня 2017 року позивач був звільнений на підставі його заяви в порядку, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган (роботодавець) зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку й провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП.

Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець має письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За порушення строків розрахунку з працівником та/або видачі йому трудової книжки законодавством передбачено відповідальність роботодавця. Так, згідно зі ст. 235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум в установлені строки,за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація має виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець має сплатити зазначене в ст. 117 КЗпП відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково - розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 № 58 (далі - Інструкція № 58) у разі затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, установленому п. 2.10 Інструкції № 58.

В судовому засіданні встановлено, що позивач був звільнений з роботи 18 вересня 2017 року, а трудову книжку отримав лише 26 квітня 2018 року. Ця обставина визнається сторонами, доказів про інше матеріали справи не містять, а отже в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України, ця обставина не підлягає доведенню.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивач відмовився отримати трудову книжку, адже в силу п. 4.2 Інструкції № 58, пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника і якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

В судовому засіданні встановлено та визнається сторонами, що відповідачем була направлена трудова книжка поштою (а. с. 37), однак від позивача не надходило заяв про це. Натомість, відповідачем не було виконано вимоги п. 4.2 Інструкції № 58, а саме: не направлялося повідомлення про необхідність отримати трудову книжку.

Виходячи із викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач дійсно порушив приписи закону щодо порядку видачі позивачу трудової книжки та затримка у її видачі відбулася через бездіяльність відповідача.

Разом з тим, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, адже позивачем було пропущено строк для подання позову до суду.

Відповідно до ч. 1 ст 233 КЗпП України, - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Конституційний Суд України у своєму рішенні по справі № 1-5/2012 від 22 лютого 2012 року зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-409цс16 від 06 квітня 2016 року, де зазначено, що статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права; встановлені статтями 228, 223 цього Кодексу строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін і в кожному випадку суд зобов'язаний перевірити поважність пропуску таких строків та навести причини його поновлення або відмови у поновленні строку.

У постанові Верховного Суду України № 6-1033цс17 від 05 липня 2017 року зазначено, що відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки; разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для звернення до суду вважаються причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника на вчинення процесуальних дій - подачі позову.

У судовому засіданні встановлено та визнається сторонами, що після звільнення позивача (18 вересня 2017 року), останній декілька раз звертався до відповідача з вимогою про видачу трудової книжки. Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем був проведений 06 жовтня 2017 року. Отже, суд приходить до висновку, що позивач був обізнаний про порушення своїх трудових прав з дня звільнення.

Виконуючи свій обов'язок щодо перевірки поважності причин пропуску тримісячного строку, суд приходить до висновку, що пропуск цього строку відбувся через неповажні причини.

Суд звертає увагу, що позивач звертався до відповідача з вимогами про видачу трудової книжки, однак трудова книжка відповідачем не була видана. Натомість, позивач не був позбавлений права та можливості звернутися до суду із відповідним позовом про захист порушеного права після того, як дізнався про порушення своїх прав, що мало місце при його звільненні. Однак, через зволікання, такий позов був поданий лише 31 травня 2018 року.

Суд відкидає доводи позивача про те, що строк для звернення із позовом повинен рахуватися з 26 квітня 2018 року (дата видачі трудової книжки), адже такий строк рахується не з дати видачі трудової книжки, а з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Натомість, матеріали справи не містять інших доказів, які б свідчили, що позивач був позбавлений можливості звернутися із позовом у тримісячний строк або існували об'єктивні перешкоди для цього.

При зверненні до суду ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору згідно з Законом України Про судовий збір . Відмовивши в задоволенні позову, суд не вирішує питання про судові витрати, від сплати яких позивач звільнений при зверненні до суду.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 116, 117, 233, 234 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Комунального закладу Навчально-виховний комплекс №37 Кам?янської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку у видачі трудової книжки.

При зверненні до суду ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору згідно з Законом України Про судовий збір . Відмовивши в задоволенні позову, суд не вирішує питання про судові витрати, від сплати яких позивач звільнений при зверненні до суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо апеляційному суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Головуючий у справі ОСОБА_4