Постанова

від 27.03.2019 по справі 207/1817/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2084/19 Справа № 207/1817/18 Суддя у 1-й інстанції - Тюлюнова В.Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2019 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.

за участю секретаря - Гречишникової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу "Навчально - виховний комплекс №37" Кам'янської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку у видачі трудової книжки

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 вересня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

31 травня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Комунального закладу "Навчальний виховний комплекс № 37" Кам'янської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку у видачі трудової книжки. Позов обґрунтовано тим, що з 01.02.2017 року до 18.09.2017 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем. Позивача було звільнено з роботи 18.09.2017 року, однак трудову книжку він отримав лише 26.04.2018 року. Позивач вважає, що строк для звернення до суду ним не пропущений, а затримка видачі трудової книжки відбулася через бездіяльність відповідача, яка полягала, зокрема, в ігноруванні вимог позивача щодо видачі йому трудової книжки. У зв'язку з цим, просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 15582,00 грн. (а.с.1-2).

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу "Навчально- виховний комплекс №37" Кам'янської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку у видачі трудової книжки - відмовлено.

Також вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с. 78-82).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суд 1 інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 87-88).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що 01 лютого 2017 року позивач був прийнятий на роботу до Комунального закладу "Навчальний виховний комплекс № 37" Кам'янської міської ради на посаду робітника по обслуговуванню приміщень.

18 вересня 2017 року позивач був звільнений з посади на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Трудова книжка позивачу була видана 26 квітня 2018 року (а. с. 42).

Вказане сторонами не оспорюється та підтверджується матеріалами справи, зокрема: заявою позивача про прийняття на роботу від 27 січня 2017 року (а. с. 31), заявою позивача про звільнення від 15 вересня 2017 року (а. с. 33), наказом відповідача про звільнення від 18 вересня 2017 року № 122-к/тр (а. с. 34) та копією трудової книжки позивача БТ-ІІ № 3622892 (а.с. 6).

Відповідачем була направлена трудова книжка позивачу поштою (а. с. 37).

26 квітня 2018 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку (а.с.42).

Суд 1 інстанції прийшов до висновку, що відповідачем порушено приписи закону щодо порядку видачі позивачу трудової книжки та затримка у її видачі відбулася через бездіяльність відповідача, однак позовні вимоги не підлягають задоволенню оскільки, позивач звернувся до суду з пропуском строку, передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП України.

З такими висновками суду погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам по справі та зроблені з дотриманням норм процесуального права і з застосуванням відповідних норм матеріального права.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами для припинення трудового договору є, зокрема: угода сторін. Як зазначалося, 18 вересня 2017 року позивач був звільнений на підставі його заяви в порядку, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган (роботодавець) зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку й провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП.

Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець має письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За порушення строків розрахунку з працівником та/або видачі йому трудової книжки законодавством передбачено відповідальність роботодавця. Так, згідно зі ст. 235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум в установлені строки,за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація має виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець має сплатити зазначене в ст. 117 КЗпП відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково - розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 № 58 (далі - Інструкція № 58) у разі затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, установленому п. 2.10 Інструкції № 58.

Пунктом 4.2 Інструкції № 58, передбачено, що пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника і якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений з роботи 18 вересня 2017 року, а трудову книжку отримав лише 26 квітня 2018 року .

Відповідачем була направлена трудова книжка поштою (а. с. 37), однак від позивача не надходило заяв про це.

Тобто, відповідачем не було виконано вимоги п. 4.2 Інструкції № 58, а саме: не направлялося повідомлення про необхідність отримати трудову книжку, що є порушенням приписів закону.

Відповідно до ч. 1 ст 233 КЗпП України, - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Конституційний Суд України у своєму рішенні по справі № 1-5/2012 від 22 лютого 2012 року зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-409цс16 від 06 квітня 2016 року, де зазначено, що статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права; встановлені статтями 228, 223 цього Кодексу строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін і в кожному випадку суд зобов'язаний перевірити поважність пропуску таких строків та навести причини його поновлення або відмови у поновленні строку.

У постанові Верховного Суду України № 6-1033цс17 від 05 липня 2017 року зазначено, що відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки; разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для звернення до суду вважаються причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника на вчинення процесуальних дій - подачі позову.

Зі справи вбачається, що після звільнення позивача (18 вересня 2017 року), останній декілька раз звертався до відповідача з вимогою про видачу трудової книжки. Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем був проведений 06 жовтня 2017 року.

Тобто, позивач був обізнаний про порушення своїх трудових прав з дня звільнення, не був позбавлений права та можливості звернутися до суду із відповідним позовом про захист порушеного права після того, як дізнався про порушення своїх прав, що мало місце при його звільненні. Однак, позов був поданий лише 31 травня 2018 року.

З урахуванням зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, оскільки позивачем ОСОБА_1 пропущено строк на звернення до суду з відповідним позовом, який передбачено ч.1 ст.233 КЗпП України, та підстав для його поновлення не має.

Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд 1 інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористалася наданими йому правами, не обґрунтував доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1- залишити без задоволення.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 вересня 2018 року - залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: