Ухвала

від 27.09.2018 по справі 910/18640/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА

м. Київ

27.09.2018Справа № 910/18640/14

За скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк Форум"

на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

У справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Форум"

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктовий дім Імперіал ВН"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибна компанія Імперіал"

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Брокер"

4. Приватного підприємства фірми "Імперіал"

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал-Транс"

Про стягнення 115.020.589,01 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача (скаржника) та відповідачів: не з'явились

від органу ДВС: Кудрановський Ю.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.14. у справі № 910/18640/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" задоволено повністю.

09.12.14. на виконання вказаного рішення були видані відповідні накази № 910/18640/14.

03.09.18. до Господарського суду міста Києва надійшла скарга Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відповідно до якої скаржник просить суд:

- визнати дії Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановського Ю.В. в частині винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 15.08.18. у виконавчому провадженні № 46153593 неправомірними;

- скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 15.08.18., винесену Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановським Ю.В. у виконавчому провадженні № 46153593;

- зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження № 46153593 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/18640/14 від 09.12.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.18. скаргу призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.09.18.

18.09.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 27.09.18.

18.09.18. від органу ДВС надійшли матеріали виконавчого провадження.

17.09.18. від скаржника надійшли матеріали виконавчого провадження з клопотанням про розгляд скарги за відсутності представника скаржника.

Представник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судовому засіданні 27.09.18. проти задоволення скарги заперечував.

Інші учасники судового процесу явку своїх повноважних представників в судове засідання 27.09.18. не забезпечили.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду (ч. 2 ст. 342 ГПК України).

Розглянувши матеріали скарги та заслухавши пояснення, Господарський суд міста Києва, встановив:

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України Про виконавче провадження (далі - Закон). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавців.

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

В силу ст. 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.03. Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Згідно положень Закону України Про виконавче провадження , юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

Згідно ч. 1 статті 74 Закону України Про виконавче провадження , рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

На виконанні у Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебував наказ Господарського суду міста Києва № 910/18640/14 від 09.12.14. щодо боржника - Приватного підприємства фірма Імперіал .

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 15.08.18. у виконавчому провадженні № 46153593 повернуто наказ Господарського суду міста Києва № 910/18640/14 від 09.12.14. щодо боржника - Приватного підприємства фірма Імперіал стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Оскільки така виконавча дія як повернення виконавчого документу стягувачу мала місце 15.08.18., то на підставі приписів п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закону України "Про виконавче провадження" у редакції від 02.06.16.

В оскаржуваній постанові державним виконавцем зазначається, що в ході проведення виконавчих дій ним було встановлено, що за боржником не зареєстровано будь-яке рухоме та нерухоме майно, кошти на виявлених рахунках боржника у банках чи фінансових установах відсутні, всі здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку боржника або його майна виявилися безрезультатними.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону).

За приписами ч. 3 ст. 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. (ч. ч. 4, 5 ст. 24 Закону).

Проаналізувавши надані матеріали виконавчого провадження та норми Закону, суд відзначає, що крім арешту та розшуку майна боржника, положення Закону України "Про виконавче провадження" передбачають інші заходи, такі як тимчасове обмеження керівника боржника у праві виїзду за кордон, притягнення керівника боржника до адміністративної відповідальності в порядку ст. 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з невиконанням ним законних вимог державного виконавця, тощо.

Крім того, Закон встановлює підстави та умови відповідальності у виконавчому провадженні, однак, штрафів на боржника державний виконавець не накладав, заяв до правоохоронних органів не подавав.

Частиною 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, а частиною 4 вказаної статті передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Керуючись наведеними приписами процесуального та матеріального законодавства, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення - постанова державного виконавця про повернення виконавчого документу прийнята з порушенням положень Закону України "Про виконавче провадження", в тому числі у зв'язку з тим, що державним виконавцем не вчинено всіх заходів на виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/18640/14 від 09.12.14. щодо боржника - Приватного підприємства фірма Імперіал , при тому, що виконавче провадження № 46153593 тривало понад три роки.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України (заява № 48553/99) від 25.07.2002 зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів ("Брумареску проти Румунії").

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим пунктом статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

У п. 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Таким чином, виконання рішення є обов'язковим елементом права на справедливий суд, та сума заборгованості, яка присуджена судом є підґрунтям для "законного сподівання" позивача на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із практики Європейського суду з прав людини право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони, яка поважає верховенство права, дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 р., Збірник рішень 1997-II, с. 510 - 511, § 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", №59498/00, § 34, від 07.05.2002 р.; рішення у справі "Ясіун'єне проти Литви", №41510/98, § 27, від 06.03.2003 р.; та рішення по справі "Руйану проти Румунії", №34647/97, від 17.06.2003 р.).

За приписами статей 1, 3 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів , примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що неправомірними є дії Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановського Ю.В. в частині винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 15.08.18. у виконавчому провадженні № 46153593, а постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 15.08.18., винесена Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановським Ю.В. у виконавчому провадженні № 46153593, підлягає скасуванню.

При скасуванні постанови від 15.08.18. у ВП № 46153593 про повернення стягувачу наказу Господарського суду міста Києва № 910/18640/14 від 09.12.14. щодо боржника - Приватного підприємства фірма Імперіал , чинною залишається постанова від 23.01.15. про відкриття виконавчого провадження № 46153593 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва№ 910/18640/14 від 09.12.14. щодо боржника - Приватного підприємства фірма Імперіал , а тому відсутні підстави для зобов'язання відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження № 46153593 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/18640/14 від 09.12.14., з огляду на що суд відмовляє в задоволенні скарги в цій частині, а скарга підлягає частковому задоволенню.

Розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги в порядку ст. 344 ГПК України не здійснюється, оскільки нормами Закону України Про судовий збір не встановлено розміру ставки судового збору за звернення до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, інших витрат пов'язаних з розглядом скарги учасниками судового процесу не заявлено.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 342, 343, 345 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу задовольнити частково.

2. Визнати дії Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановського Ю.В. в частині винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 15.08.18. у виконавчому провадженні № 46153593 неправомірними.

3. Скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 15.08.18., винесену Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановським Ю.В. у виконавчому провадженні № 46153593.

4. В іншій частині в задоволенні скарги відмовити.

5. Органу державної виконавчої служби в порядку ч. 1 ст. 345 ГПК України не пізніше ніж у десятиденний строк з дня одержання даної ухвали повідомити суд і заявника про її виконання.

6. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та її може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повну ухвалу складено 03.10.18.

Суддя Т.М. Ващенко