Постанова

від 27.09.2018 по справі 916/957/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/957/17 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.,

суддів: Колоколова С.І.,Ярош А.І.

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - ОСОБА_1, посвідчення № 029781, дата видачі: 20.10.14;

від позивача - ОСОБА_2, довіреність № 45/вих-мр, дата видачі: 20.02.18;

/інші учасники справи не використали законного права на участь у судовому засіданні, хоча про час та місце його проведення повідомлені належним чином (див. -рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення від 30.08.2018, витяг з ЄДР, довідки про причини повернення поштових відправлень від 10.08.2018 та 30.08.2018), тому відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України ухвали суду вважаються врученими, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Навіт»

на рішення Господарського суду Одеської області від 02.07.2018, проголошене суддею Лічманом Л.В. об 11:42:45 у м. Одеса, повний текст якого складено 06.07.2018р.

у справі № 916/957/17

за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до відповідачів:

1) Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Навіт»

про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2017 року Прокурор Одеської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - позивач, ОМР) до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (далі - УІЗТМ) та Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «НАВІТ» в якому в остаточній редакції від 16.06.2017 просив суд:

- визнати недійсним договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 05/с-14, укладений 27.10.2014 між УІЗТМ та ТОВ «НАВІТ» ;

- зобов'язати ТОВ «НАВІТ» звільнити комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді підпірної стіни загальною площею 30 погонних метрів, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, між траверсом № 11 та № 12 другої черги ПЗС.

Змінені позовні вимоги мотивовані тим, що договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 05/с-14 від 27.10.2014р., укладений між відповідачами, є удаваним та вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме, договору оренди комунального майна, який укладено з порушенням норм чинного законодавства, тому він має бути визнаний недійсним відповідно до положень ст.ст.203, 215, 216 ЦК України з зобов'язанням повернути комунальне майно.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.06.2017 у справі, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 р., у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що договір про співробітництво та організацію взаємовідносин від 27.10.2014 р. № 05/с-14 не містить ознак договору оренди та не є удаваним договором, а являється договором змішаного типу, який включає елементи як договору про спільну діяльність, так і договору підряду.

Постановою Верховного Суду від 14.02.2018 скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2017. та рішення Господарського суду Одеської області від 30.06.2017 та направлено справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

При цьому, Верховним судом зазначено про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ними необґрунтовано та не взято до уваги те, що договір про співробітництво та організацію взаємовідносин від 27.10.2014 № 05-с-14 укладено між сторонами з метою врегулювання відносин користування об'єктом комунальної власності для здійснення підприємницької діяльності та спрямовано на приховання іншого правочину - договору оренди комунального майна, який вони насправді вчинили, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з ч.1 ст.235 ЦК України, при цьому суди попередніх інстанцій, посилаючись на те, що договір від 27.10.2014 № 05-с-14 є договором про спільну діяльність, не надавали оцінку договору щодо відповідності останнього законодавству, що регулює правовідносини оренди комунального майна.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.07.2018 позов задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним договір про співробітництво та організацію взаємовідносин від 27.10.2014 р. № 05/с-14, укладений між УІЗТМ та ТОВ ,,Навіт» . Зобов'язано ТОВ ,,Навіт» звільнити комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки загальною площею 30 погонних метрів, що розміщена в м. Одесі, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсами №№ 11 та 12 другої черги ПЗС. крім того, стягнуто з УІЗТМ та ТОВ ,,Навіт» на користь Прокуратури Одеської області по 1600грн. судового збору, сплаченого за подачу позову, 3520 грн. судового збору за подачу апеляційних скарг та по 3840грн. судового збору за подачу касаційних скарг.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оспорюваний правочин між відповідачами спрямовано на приховання іншого правочину - договору найму( оренди) нерухомого комунального майна, який сторони насправді вчинили з порушенням вимог Закону України Про оренду державного та комунального майна , тобто спірний договір є удаваним згідно з ч.1 ст. 235 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним за правилами ст.ст. 203,215 ЦК України. При цьому враховуючи, наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, місцевим судом також задоволена вимога позивача про зобов'язання ТОВ Навіт звільнити комунальне майно передане останньому за умовами зазначеного договору.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Одеської області від 02.07.2018, Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Навіт» звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення місцевого господарського суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі,

Скаржник вважає, що місцевий суд порушив норми ст.ст.203,215,235 ЦК України та дійшов помилкового висновку про те, що оспорюваний договір сторони уклали з метою приховання договору оренди, оскільки він на думку апелянта не містить умов договору оренди.

Скаржник стверджує, що договір про співробітництво та організацію взаємовідносин від 27.10.2014р. № 05/с-14, укладений між сторонами, є за своєю природою змішаним та відповідає вимогам ст.ст. 837,1130,1131 ЦК України, а висновок суду про невідповідність п. 1.4 договору щодо надання підприємцю права користування берегозахисною спорудою вимогам ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна є хибним, оскільки берегозахисна споруда не передавалась у користування, а була задіяна для реалізації спільного проекту - створення курортно - рекреаційних умов на узбережжі.

Крім того, скаржник зазначає, що місцевий суд посилаючись на правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного суду від 15.06.2018 у справі №916/933/18 на надав оцінку правовим висновкам Касаційного господарського суду Верховного суду, викладеним в постанові від 03.04.2018 у справі № 916/940/17.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник прокурора спростовує доводи апеляційної скарги та просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вислухавши пояснення представників учасників справи, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія прийшла до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 жовтня 2014 року між УІЗТМ та ТОВ «НАВІТ» укладено договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 05/с-2014 (далі - Договір).

Відповідно до п.п. 1.1. - 1.2. договору сторони зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль спільно діяти з метою створення умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисних споруд у належному технічному стані. Для реалізації спільного проекту задіюється берегозахисна споруда у вигляді підпірної стінки загальною площею 30 погонних метрів, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, між траверсом № 11 та № 12 другої черги ПЗС у районі 13 станції Великого Фонтану.

ТОВ «НАВІТ» бере на себе зобов'язання виконувати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди (п. 1.3 договору).

Пунктом 1.4 договору передбачено право відповідача-2 надавати послуги платного сервісу відповідно до Правил устаткування та експлуатації пляжів міста ОСОБА_1, у тому числі послуги літнього кафе.

Пунктом 1.5 договору узгоджено, що вказана берегозахисна споруда є власністю територіальної громади міста ОСОБА_1, а відповідачу-2 надається право користуватися нею виключно для реалізації вищезазначених цілей та згідно умов даного договору. Право власності на берегозахисну споруду у повному обсязі залишається у територіальної громади м. Одеси, умови даного договору не передбачають виникнення у відповідача-2 повного або часткового права власності на берегозахисній споруді зазначеній у п. 1.2 даного договору (п. 1.6 договору).

Пунктом 2.1 договору сторони визначили, що для досягнення цілей, вказаних у розділі 1 договору, Управління забезпечує: - технічними даними, які визначені відповідними технічними документами (п. 2.1.1); - технічною інформацією необхідною для проведення обстеження берегозахисної споруди, підготовки та проведення поточного та капітального ремонту, вимогами до їх експлуатації (п. 2.1.2); - розробку технічних умов (технічного завдання) для проведення капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди (п. 2.1.3); - допомогу в погодженні та затвердженні у встановленому порядку проектної документації з поточного та/або капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди (п. 2.1.4); - надає відповідачу рекомендації щодо покращення берегозахисних функцій споруд, надає методологічну допомогу(п. 2.1.5).

Пунктом 2.4.1 договору передбачено право відповідача-2. користуватися берегозахисною спорудою у вигляді підпірної стінки загальною площею 30 погонних метрів та надавати платні послуги оздоровчо-пляжного сервісу відповідно до Правил устаткування та експлуатації пляжів міста ОСОБА_1 затвердженими Одеською міською радою протягом строку, на який він укладений.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Договір укладено строком на 10 років та є чинним до 01.10.2024 у разі не припинення його дії у достроковому порядку передбаченому п. 2.2.3 даного договору (п. 6.2 договору).

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У свою чергу, частиною 1 статті 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до змісту прав і обов'язків сторін спірного договору відповідач-2 фактично отримав право користування комунальним майном - берегозахисною спорудою у вигляді підпірної стіни загальною площею 30 погонних метрів, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, між траверсом № 11 та № 12 другої черги ПЗС, для здійснення його господарської діяльності (надання платних послуг оздоровчо-пляжного сервісу).

Крім того, за умовами спірного договору відповідач-2 взяв на себе зобов'язання виконати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди; після створення пляжу нести відповідальність за безпеку життя і здоров'я відпочиваючих та інших осіб, які перебувають на території берегозахисної споруди.

Враховуючи викладені умови договору, колегія суддів вважає помилковим твердження апелянта викладені в апеляційній скарзі про наявність у договорі, що оспорюється, елементів договору підряду та договору про спільну діяльність.

Так, відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України підрядні роботи виконуються підрядником за плату, а підрядник не набуває права користування об'єктом договору, тоді як відповідно до умов договору ТОВ Навіт було передано саме в користування берегозахисну споруду, яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради.

При цьому, умови договору, згідно з якими ТОВ Навіт взяло на себе зобов'язання виконати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди, підпадають під ознаки ремонту орендарем об'єкта оренди, що врегульовано статтею 776 Цивільного кодексу України та статтею 18-1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Отже, правочин, який вчинено між відповідачами, спрямовано на приховання іншого правочину - договору найму (оренди) нерухомого комунального майна, який сторони насправді вчинили, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з ч. 1 ст. 235 ЦК України.

За приписами ч. 2 ст. 235 ЦК України визначено, що в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, місцевий суд правомірно зазначив, що до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору найму (оренди) комунального майна, врегульовані положеннями Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Статтею 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що орендодавцями майна, яке перебуває у комунальній власності, є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном.

Позивач - Одеська міська рада в силу статті 12 Земельного кодексу України уповноважена державою на розпорядження землями територіальної громади міста ОСОБА_1 та здійснює від імені та в інтересах територіальної громади міста ОСОБА_1 правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі з правом передання об'єктів права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам на підставі частини 5 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Відтак, місцевий господарський суд обґрунтовано встановив, що спірним договором фактично відповідачем-1 було передано в користування відповідача-2 об'єкт комунальної власності, хоча за законодавством України така правомочність належить лише власнику - територіальній громаді, від імені та в інтересах якої діє позивач (стаття 10 Закону України Про місцеве самоврядування ).

Доказів про те, що Одеська міська рада своїм рішенням уповноважила Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради виступати орендодавцем щодо об'єктів нерухомості, які належать до комунальної власності, до суду не надано.

Отже, всупереч наведеним вимогам спірний договір, який за своєю правовою природою є договором оренди, укладений неуповноваженою особою.

При цьому, нерухоме майно, яке є комунальною власністю територіальної громади міста ОСОБА_1, було передано в користування відповідачу-2 за відсутності відповідного рішення Одеської міської ради, без здійснення його оцінки та поза межами конкурсної процедури передачі в оренду комунального майна, що є порушенням вимог статей 2, 5, 11, 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна та статей 25, 60 Закону України Про місцеве самоврядування .

Більш того, в силу імперативних приписів статті 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна об'єкт спірного договору - берегозахисна споруда взагалі не може бути об'єктом оренди, при цьому, посилання скаржника в апеляцій скарзі на те, що берегозахисна споруда не передавалась у користування, а була задіяна для реалізації спільного проекту - створення курортно - рекреаційних умов на узбережжі не відповідає дійсним обставинам справи.

Таким чином, договір про співробітництво та організацію взаємовідносин від 27.10.2014 № 05/с-14 року, який укладено між відповідачами, не відповідає вимогам чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 391 Цивільного Кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи встановлення факту користування ТОВ Навіт берегозахисною спорудою без згоди власника цього майна, суд першої інстанції дійшов також правомірного висновку про наявність підстав для повернення спірного комунального майна його власнику - територіальній громаді міста ОСОБА_1 в особі Одеської міської ради відповідно до правил статті 391 Цивільного Кодексу України.

Отже, судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, з підстав, наведених вище у мотивувальній частині цієї постанови.

При цьому слід зазначити, що дійсно, в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного суду від 03.04.2018 у справі № 916/940/17 викладена інша правова позиція, однак остання правова позиція, викладена зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 04.07.2018 року у справі № 916/935/17, від 15.06.2018 у справі №916/933/17, від 24.04.2018р. у справі № 916/931/17 є аналогічною до викладеної в даній постанові та відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України повинна враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За таких обставин, апеляційна скарга ТОВ ,,Навіт» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2018р. - без змін.

Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 02.07.2018 року у справі №916/957/17 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Навіт» - без задоволення.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2018 року о 15.00.

Головуючий суддя Г.П. Разюк

Суддя С.І. Колоколов

Суддя А.І. Ярош