Постанова

від 05.09.2018 по справі 520/4538/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

місто Київ

справа № 520/4538/14-ц

провадження № 61-31258св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В. , Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Дельта Банк ,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Дельта Банк на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2016 року у складі судді Калашнікової О. І. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство Дельта Банк

(далі - ПАТ Дельта Банк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21 лютого 2007 року у розмірі 126 812, 21 дол. США, що еквівалентно 1 120 766, 31 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 21 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (далі - АКІБ УкрСиббанк ), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк (далі - ПАТ УкрСиббанк ), та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 11120228000, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит на споживчі потреби у сумі 79 000, 00 дол. США строком до 21 лютого 2017 року зі сплатою 13,5 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за згаданим кредитним договором АКІБ УкрСиббанк і ОСОБА_4 уклали 21 лютого 2007 року договір іпотеки №б/н, за умовами якого іпотекодавець передала в іпотеку банку нерухоме майно.

08 грудня 2011 року ПАТ УкрСиббанк та ПАТ Дельта Банк уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за умовами якого відповідно до статей 512-519 ЦК України ПАТ УкрСиббанк відступило, а ПАТ Дельта-Банк набуло право вимоги за кредитними договорами (в тому числі й за договором від 21 лютого 2007 року № 11120228000) та за забезпечувальними договорами.

ПАТ Дельта Банк зазначало, що позичальник ОСОБА_3 зобов'язання за договором щодо повернення кредитних коштів і сплати відсотків за користування кредитом не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом та відсотками, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Як на правові підстави позову банк посилався на статті 509, 525, 526, 527, 530, 598, 599, 610, 615, 629, 1050, 1054 ЦК України.

ОСОБА_3, не визнавши позов ПАТ Дельта Банк , 16 червня 2016 року звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що ПАТ УкрСиббанк під час укладання договору споживчого кредиту від 21 лютого 2007 року № 11120228000 порушило положення Закону України Про захист прав споживачів , яке полягає у нездійсненні банківською установою переддоговірної роботи з позичальником (споживачем фінансових послуг) та веденні нею нечесної підприємницької практики, яка вводить споживачів фінансових послуг в оману щодо сукупної вартості кредитних послуг та кінцевої вартості кредиту. Обґрунтовуючи вимоги за зустрічним позовом, ОСОБА_3 посилався на положення частини другої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів , а також на те, що відсутність детального опису загальної вартості кредиту для споживача унеможливлює визначення фактичного подорожчання кредиту. Тобто в кредитному договорі сторонами фактично не погоджено таку його істотну умову, як ціна.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2016 року у задоволенні позову ПАТ Дельта Банк відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено, визнано недійсним кредитний договір від 21 лютого 2007 року № 11120228000, укладений між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_3

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що кредитний договір не містить відомостей про сукупну вартість кредиту, а у графіках погашення кредиту відображено дату платежу і суму погашення кредиту. Крім того, банк не надав суду нову редакцію додатка № 1 до кредитного договору. За згаданих умов кредитний договір є недійсним, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості не підлягають задоволенню.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд зазначив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вирішуючи існуючий спір у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Апеляційний суд додав, що згідно з пунктом 3.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, у Графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом, що не було зроблено позивачем.

У червні 2017 року банк звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Доводами касаційної скарги є те, що апеляційний суд у своїй ухвалі помилково навів посилання на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту , затвердженні 10 травня 2007 року, оскільки оспорюваний договір укладено між сторонами 21 лютого 2007 року, тобто до їх затвердження та набрання ними чинності. На переконання заявника, апеляційний суд безпідставно зазначив, що ПАТ УкрСиббанк та ПАТ Дельта Банк не надали нової редакції додатка № 1 до кредитного договору, оскільки цей додаток до ПАТ Дельта Банк не передавався, а відповідач у зустрічному позові не просив визнати додаткову угоду від 17 жовтня 2008 року № 1 недійсною. Заявник зазначає, що посилання апеляційного суду на висновок експертного економіко-правового дослідження від 06 квітня 2017 року є таким, що не відповідає закону, оскільки судом не призначалася відповідна судова експертиза.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року цивільну справу призначено до судового розгляду.

Верховний Суд перевірив судові рішення у межах доводів касаційної скарги на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого дійшов таких висновків.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21 лютого 2007 року АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 11120228000, за умовами якого позичальнику надавався кредит на споживчі потреби у сумі 79 000, 00 дол. США строком до 21 лютого 2017 року зі сплатою 13, 5 % річних за користування кредитними коштами. Банк свої зобов'язання виконав, надав відповідачу у кредит грошові кошти в розмірі й строки, визначені умовами кредитного договору.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за згаданим кредитним договором 21 лютого 2007 року між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки №б/н, за умовами якого іпотекодавець передала в іпотеку банку нерухоме майно, АДРЕСА_1.

08 грудня 2011 року між ПАТ УкрСиббанк та ПАТ Дельта Банк укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за умовами якого відповідно до вимог статей 512-519 ЦК України ПАТ УкрСиббанк відступило, а ПАТ Дельта-Банк набуло право вимоги за кредитними договорами (в тому числі за договором №11120228000 від 21 лютого 2007 року) та за забезпечувальними договорами.

ОСОБА_3 зобов'язання за договором щодо повернення кредитних коштів і сплати відсотків за користування кредитом не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 126 812, 21 дол. США, з яких 63 609, 27 дол. США - борг за сумою кредиту, 63 202, 92 дол. США - заборгованість зі сплати відсотків.

Норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині 1 статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції Закону України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.

Застосовуючи положення статті 18 названого Закону до спірних правовідносин, для судів є обов'язковою правова позиція, викладена Верховним Судом України у справі № 6-40цс13, згідно із якою визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Аналізуючи норму статті 18 Закону України Про захист прав споживачів , можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Застосовуючи цю норму, суди зазначених положень не врахували та не вказали, на підставі яких ознак, зазначених у частини другої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів , кваліфікували умови договору несправедливими, і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому. Неправильне застосування норм матеріального права призвело до ухвалення касаційним судом у справі, яка переглядається, незаконного судового рішення.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судами встановлено, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов; позивач на момент укладання договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконував їх, договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: про строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язань.

За змістом статті 19 Закону України Про захист прав споживачів нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Закон України Про захист прав споживачів застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні правовідносини.

Щодо розподілу між сторонами тягаря доведення під час вирішення спору.

Відповідно до змісту статті 230 ЦК України у контексті та взаємозв'язку зі статтею 10 ЦПК України 2004 року наявність умислу в діях банку, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України та статтями 11, 19 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), позивач відповідно до положення частини третьої статті 10 ЦПК України 2004 року зобов'язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли домовленості з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_3 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов зазначеного договору та в подальшому виконував його умови, чим фактично визнав умови договору, зробили помилкові висновки про визнання кредитного договору недійсним, неправильно застосували положення статей 203, 215 ЦК України та статей 11, 18, 19 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Слушними є доводи заявника про те, що апеляційний суд в обґрунтування необхідності визнання оспорюваного договору недійсним безпідставно застосував Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, оскільки їх затверджено постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, тобто вони набрали чинності після укладення сторонами кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов переконання про необхідність скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи, що кредитний договір є дійсним, то підлягають встановленню обставини справи та об'єктивній оцінці докази, подані банком на обґрунтування первісного позову, який підлягає вирішенню по суті на предмет оцінки обґрунтованості заявлених вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_3

За правилами статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи та надавати оцінку доказам, а при вирішенні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, підлягає перевірці здійснений позивачем розрахунок пред'явленої заборгованості, дотримання меж позовної давності, що потребує додаткового дослідження матеріалів справи, встановлення обставин та оцінки доказів, то рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ПАТ Дельта Банк до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованостіпідлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Передаючи справу у згаданій частині на новий розгляд до апеляційного суду, Верховний Суд враховує те, що справа перебуває на розгляді у судах вже тривалий час (з травня 2014 року), а апеляційний суд цивільним процесуальним законом наділений повноваженнями встановлювати обставини справи та надавати оцінку доказам, а також ту обставину, що суд першої інстанції не застосовував Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які помилково були застосовані судом апеляційної інстанції.

Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

За правилами частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Дельта Банк задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк та Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк про визнання кредитного договору недійсним скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованостіскасувати, а справу в цій частині позовних вимог направити на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик