Постанова

від 26.09.2018 по справі 542/1276/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 542/1276/16-ц

провадження № 61-11864св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1,

відповідач - Новосанжарська районна державна лікарня ветеринарної медицини,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новосанжарської районної державної лікарні ветеринарної медицини (далі - Новосанжарська РДЛВМ) про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 10 серпня 2010 року вона працювала на посаді лаборанта 1-ої категорії серологічного відділу районної ветеринарної лабораторії Новосанжарської РДЛВМ. 06 травня 2016 року її ознайомили з наказами № 27/о та № 28/о, якими внесено зміни до посадової інструкції лаборанта, пункт 3.9 якої викладено в редакції: Проводити годівлю лабораторних тварин та підтримувати їх санітарний стан , а також змінено графік чергування з догляду за лабораторними тваринами у вихідні та святкові дні. На вказаних наказах вона поставила відмітку: Ознайомлена, але не згідна . 26 серпня 2016 року їй було повідомлено, що у разі незгоди зі зміненими умовами праці її буде звільнено з роботи. 30 серпня 2016 року наказом в.о. начальника Новосанжарської РДЛВМ № 47/о її було звільнено з роботи у зв'язку з відмовою продовжувати виконувати трудові обов'язки зі зміненими істотними умовами праці за пунктом 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає звільнення незаконним, так як відповідачем не дотримано терміну попередження про зміну істотних умов праці, жодних змін в організації виробництва і праці, які призвели до зміни істотних умов праці, у відповідача не відбулося. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила скасувати наказ в.о. начальника Новосанжарської РДЛВМ Громенка О. М. від 30 серпня 2016 року № 47/о про звільнення її з роботи, поновити її на посаді лаборанта Новосанжарської РДЛВМ, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2016 року по день прийняття рішення у справі, стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2016 року у складі судді Гавриленко Т. Г. позов задоволено частково. Скасовано наказ в.о. начальника Новосанжарської РДЛВМ Громенка О. М. Про звільнення з роботи ОСОБА_1 від 30 серпня 2016 року № 47/о. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лаборанта Новосанжарської РДЛВМ з 30 серпня 2016 року. Зобов'язано Новосанжарську РДЛВМ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 31 серпня по 27 грудня 2016 року включно з розрахунку середньомісячної заробітної плати, що становить 2 617 грн 24 коп. за один місяць, а загалом за чотири місяці у загальній сумі 10 468 грн 96 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення розміру заробітку за один місяць та в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не була попереджена за два місяці про внесення змін до посадових інструкцій лаборанта районної державної лабораторії ветеринарної медицини, що свідчить про недотримання відповідачем процедури такого попередження, передбаченої статтею 32 КЗпП України. Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність безперечної вини відповідача у незаконному звільненні позивача, а нею не надано доказів, які б підтверджували спричинення їй такої шкоди.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 09 листопада 2016 року апеляційну скаргу Новосанжарської РДЛВМ задоволено. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2016 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Новосанжарської РДЛВМ про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення в займаній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу залишено без задоволення. Скасовано рішення суду в частині стягнення з Новосанжарської РДЛВМ на користь держави судового збору. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові позивача від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці є обґрунтованим, так як зміна істотних умов праці у відповідача, викликана змінами в організації виробництва, дійсно мала місце. Ці зміни полягали в тому, що в лікарні була скорочена посада санітара, у зв'язку з чим для раціоналізації робочого місця лаборанта, яке займала ОСОБА_1, її трудові обов'язки були розширені, з чим вона не погодилася.

28 лютого 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 16 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2016 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що про зміну істотних умов праці їй стало відомо лише 26 серпня 2016 року після вручення повідомлення № 131 про те, що в разі незгоди з новими істотними умовами праці її буде звільнено на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України. Скорочення штату в тому вигляді, в якому воно відбулося, не могло потягнути за собою зміну її істотних умов праці, так як згідно з наказом від 28 квітня 2016 року № 24/о Про внесення змін до штатного розпису з 01 травня 2016 року мало місце скорочення вакантних посад, що фактично не призвело до змін в організації виробництва і праці. Висновок суду апеляційної інстанції про невиконання покладених на неї обов'язків з догляду за тваринами та нового графіку чергувань є безпідставним, оскільки вона ознайомилася з посадовою інструкцією в новій редакції в день свого звільнення, а тому фізично не могла виконувати обов'язки, які не були доведені до її відома. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України трудовий договір підлягає припиненню лише за умови, що колишні умови праці не можуть бути збережені.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року відкрито провадження у цій справі.

Новосанжарська РДЛВМ подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, а рішення апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені у скарзі, є необґрунтованими, а оскаржуване рішення ухвалене відповідно до вимог чинного законодавства. Зміна умов праці відбулася у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату. Ухвалюючи рішення, місцевий суд не навів доводів про відсутність законних підстав для зміни істотних умов праці позивача. В матеріалах справи міститься акт перевірки трудового законодавства від 14 грудня 2016 року, згідно з яким в ході перевірки порушень не виявлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

01 березня 2018 року справу № 542/1276/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Апеляційним судом встановлено, що наказом Новосанжарської РДЛВМ від 10 серпня 2010 року № 38/о ОСОБА_1 прийнята на посаду лаборанта серологічного відділу Новосанжарської РДЛВМ з 10 серпня 2010 року з оплатою праці згідно зі штатним розписом.

У зв'язку з надходженням листа Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України від 14 березня 2016 року та на виконання абзацу 8 пункту 5 розділу II Прикінцеві положення Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України і доручення Прем'єр-міністра України від 25 січня 2016 року № 267/1/1-16 в. о. начальника Новосанжарської РДЛВМ було видано наказ від 28 квітня 2016 року № 24/о Про внесення змін до штатного розпису з 01 травня 2016 року . Цим наказом, зокрема виведено (скорочено) посаду ветеринарного санітара Новосанжарської РДЛВМ - одну штатну одиницю.

Змінений штатний розпис було погоджено виконувачем обов'язки Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області та директором Департаменту Агропромислового розвитку Полтавської обласної державної адміністрації.

Скорочення штату працівників зумовило зміни в організації виробництва та праці, що в свою чергу стало підставою для змін істотних умов праці позивача. У зв'язку зі скороченням посади санітара та задля раціоналізації робочого місця лаборанта, яке займала ОСОБА_1, 06 травня 2016 року в.о. начальника Новосанжарської РДЛВМ було видано наказ № 27/о Про внесення змін до посадової інструкції лаборанта районної державної лабораторії ветеринарної медицини , за яким для досягнення відповідного навантаження роботою лаборанта внесено доповнення до пункту 3.9 розділу III Завдання та обов'язки посадової інструкції лаборанта лабораторії ветеринарної медицини та викладено його в редакції: Проводити годівлю лабораторних тварин та підтримувати їх санітарний стан .

Наказом в.о. начальника Новосанжарської РДЛВМ від 06 травня 2016 року № 28/о було внесено зміни до графіка чергування з догляду за лабораторними тваринами у вихідні та святкові дні з 08.30 до 09.30 год. та з 16.00 до 17.00 год.

З вищевказаними наказами ОСОБА_1 була особисто ознайомлена 06 травня 2016 року, що підтверджується її записом Ознайомлена, але не згідна .

26 серпня 2016 року, тобто після спливу двомісячного строку з дня прийняття наказу про зміни умов праці позивача, враховуючи її відповідні записи в наказах про незгоду з ними, ОСОБА_1 було вручено повідомлення Новосанжарської РДЛВМ з проханням протягом трьох календарних днів надати письмову заяву про її згоду чи незгоду працювати зі зміненими умовами праці та роз'яснено, що у разі незгоди її буде звільнено на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

29 серпня 2016 року ОСОБА_1 надала відповідачу письмові пояснення, в яких зазначила, що вона категорично не згодна з наказами від 06 травня 2016 року про доповнення до посадової інструкції лаборанта ветеринарної медицини та про зміну графіка чергувань, вважає їх незаконними.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15.

Припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів тощо (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів ).

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна зміні в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, звільнення у зв'язку з чим може мати місце на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку , якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (частина третя статті 64 Господарського кодексу України).

Абзацом 8 пункту 5 розділу II Прикінцеві положення Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України зобов'язано відповідні органи забезпечити перегляд типових та примірних штатів бюджетних установ з метою скорочення керівного, адміністративного, управлінського, господарсько-обслуговуючого персоналу, водіїв, робітників, які обслуговують громадські будівлі, щонайменше на 10 відсотків.

Отже, зміна істотних умов праці позивача була викликана змінами в організації виробництва, що полягало в раціоналізації робочих місць, на виконання вказаного закону. Оскаржуваний наказ виданий відповідачем з метою оптимізації діяльності Новосанжарської РДЛВМ, створення умов для підвищення продуктивності праці працівників, а також для забезпечення економного та раціонального використання матеріальних і фінансових ресурсів підприємства. Запровадження змін в організації виробництва і праці є правом роботодавця, який може самостійно визначати найбільш вигідні умови здійснення його господарської діяльності.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що при звільненні з роботи позивача відповідачем були дотримані вищенаведені норми трудового законодавства, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до статті 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 30 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 стало відомо лише 26 серпня 2016 року після вручення їй повідомлення № 131, є неспроможними, так як апеляційним судом встановлено, що позивач була ознайомлена з наказами від 06 травня 2016 року № 27/о Про внесення змін до посадової інструкції лаборанта районної державної лабораторії ветеринарної медицини та № 28/о Про зміни до графіка чергування в день їх прийняття, що підтверджується її записом Ознайомлена, але не згідна , зробленим 06 травня 2016 року.

Посилання заявника на те, що скорочення штату в тому вигляді, в якому воно відбулося, не могло потягнути за собою зміну її істотних умов праці, є безпідставними, оскільки у зв'язку із скороченням посади ветеринарного санітара відбулася зміна істотних умов праці у зв'язку з покладенням на лаборанта, посаду якого займала позивач, обов'язків санітара за умовами посадової інструкції в новій редакції та зміненого графіка чергування. При цьому вона не погодилася з такими змінами.

Доводи скарги про безпідставність висновку суду апеляційної інстанції щодо визнання сторонами факту невиконання позивачем покладених на неї обов'язків з догляду за тваринами та нового графіка чергувань, спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема записами ОСОБА_1 у вищезгаданих наказах від 06 травня 2016 року № 27/о та № 28/о, яким суд дав належну оцінку.

Спростовуючи доводи заявника про те, що згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України трудовий договір може бути припинено лише у разі, якщо колишні умови праці не можуть бути збережені, чого у даному випадку не було, апеляційний суд правильно виходив з того, що у зв'язку зі скороченням штатної одиниці ветеринарного санітара і покладення частини його обов'язків на лаборанта (посаду якого обіймала позивач) відповідно до посадової інструкції у новій редакції попередні умови праці позивача не могли бути збереженні.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик