Рішення

від 02.10.2018 по справі 904/2633/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2018м. ДніпроСправа № 904/2633/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Петренко І.В.

за участю секретаря судового засідання Пономарьова Є.О.

У справі

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (53100, Дніпропетровська обл., Софіївський район, селище міського типу Софіївка, ВУЛИЦЯ НОВА, будинок 21А; індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

до ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "РОСАНА" (53100, Дніпропетровська обл., Софіївський район, селище міського типу Софіївка, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 34722357)

про відшкодування 68768,72грн. збитків (упущеної вигоди)

Представники:

від позивача представник ОСОБА_2 довіреність №4 від 10.09.2018

від відповідача голова ОСОБА_3 довіреність №4 від 10.09.2018

від відповідача адвокат ОСОБА_4 довіреність №4 від 10.09.2018

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою до ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "РОСАНА" (далі - відповідач) в якій просить суд стягнути 68768,72грн. основної заборгованості.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно в період з 2013 по 2014 року здійснював обробіток спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим завдав позивачу збитки.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2018 справу №904/2633/18 передано судді Петренку Ігорю Васильовичу.

Ухвалою від 20.06.2018 позовну заяву залишено без руху. Позивача зобов'язано надати докази доплати судового збору у встановлених порядку і розмірі 730,47грн. з інформацією про його зарахування до спеціального фонду державного бюджету; або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

04.07.2018 позивач усунув недоліки.

Ухвалою від 13.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 11.09.2018.

05.09.2018 від відповідача отримано відзив в якому проти позовних вимог заперечує та просить суд провадження закрити , оскільки спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Відповідач вказує, що жодних правовідносин з позивачем не виникало. Посилаючись на довідку від 02.07.2018 за №113, яка видана виконкомом Миколаївської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області відповідач стверджує, що в період з 2013 року по 31.12.2015 включно податки за користування земельними ділянками площею 6,3284га кадастровий номер 1225284400602:059:0014 (договір №34 від 29.10.2012) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва сплачував своєчасна та у повному обсязі.

05.09.2018 від відповідача отримано клопотання в якому просить суд витребувати з Держкомзему Софіївського району Дніпропетровської області Книгу реєстрації договорів на оренду земельних ділянок та оглянути на засідання суду.

11.09.2018 від позивача отримано заяву в якій просить суд визнати поважними причини пропуску позовної давності щодо позовних вимог про відшкодування збитків (упущеної вигоди). Заява обґрунтована тим, що позивач просить суд стягнути збитки (упущену вигоду), як орендаря за договором оренди від 02.09.2012 на земельну ділянку №59, пай №14 площею 6.3284га, кадастровий номер №12252884400:02:059:0014 за період з 2013 року по 2014 рік, однак про вказані порушення, як вказує сам позивач, останній взнав лише з дня вступу в силу рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 13.07.2015, тобто 02.09.2015 . Отже, на думку позивача, строк позовної давності, який просить суд поновити, не є пропущеним.

Суд відкладав розгляд справи по суті з 11.09.2018 до 02.10.2018, про що постановлено ухвалу.

25.09.2018 від позивача отримано заперечення на відзив в якому позовні вимоги підтримує, а заперечення відповідача вважає необґрунтованими.

Відповідно до частини 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Отже, надана позивачем заява по суті справи, яка має назву "заперечення на відзив" розцінюється судом, як "відповідь на відзив ".

02.10.2018 від відповідача отримано заперечення на заперечення по відзиву на позовну заяву , в якій зазначає, що поважні причини пропуску строку подачі позовної заяви до господарського суду не представлено.

Враховуючи приписи частини 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України надана відповідачем заява по суті справи, яка має назву "заперечення на заперечення по відзиву на позовну заяву" розцінюється судом, як "заперечення ".

02.10.2018 від відповідача отримано клопотання в якому просить суд застосувати строк позовної давності.

Суд оголошував перерву з 13год. 35хв. 02.10.2018 до 14год. 00хв. 02.10.2018, про постановлено ухвалу.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .

В судовому засіданні, яке відбулося 02.10.2018 в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів господарський суд встановив та дійшов наступних висновків.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Софіївським районним судом Дніпропетровської області в рішенні від 13.07.2015 ЄУН 193/1728/13-ц провадження №2/193/310/15, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.09.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.12.2015 залишено без змін встановлено , що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 6,3284га, що розташована на території Миколаївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту а частини 1 статті 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право передавати земельну ділянку зокрема в оренду.

Між ОСОБА_5 (далі - орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач, орендар) укладено договір №б/н від 02.09.2012 оренди земельної ділянки (далі - договір).

Предметом договору визначено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради.

Об'єктом оренди визначено земельну ділянку загальною площею 6,3284га у тому числі рілля із чорноземами звичайними мало гумусними неглибокими важко суглинковими.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 133742,58грн.

Договір укладено на 10 (десять) років з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, а також першочергове право на викуп земельної ділянки впродовж дії цього договору та по його закінченню. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору від підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі 4012,28грн.

За домовленістю сторін можлива натуральна плата (зернові культури, соняшникове насіння, солома), в обсязі встановленої суми грошової форми по цінам діючим на момент розрахунку. Додатково при необхідності орендар надає послуги по оранці та культивуванні присадибних ділянок та підвезенні води.

Ритуальні послуги та матеріальна допомога на погребіння у розмірі 1000,00грн.

Цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Вказаний договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Софіївському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 02.11.2012 за №122528444002161.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір у встановленому порядку не оспорений, не визнаний недійсним.

Таким чином, вказаний договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Вказаний договір за своєю правовою природою є договором оренди землі.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. (частини 1, 2 статті 792 Цивільного кодексу України).

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.09.2012 без згоди власника спірної земельної ділянки ОСОБА_5 ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО "РОСАНА" (далі - відповідач) уклав договір оренди землі на 49 років.

Після того, як власник спірної земельної ділянки випадково взнала у 2013 році про наявність спірного договору оренди землі та відповідно у цьому ж році подала у суд позов до ФГ Росана про визнання договору оренди землі недійсним. На підставі судового розгляду винесено судові рішення, а саме:

- 15.08.2014 рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області задоволено позовні вимоги - визнано спірний договір оренди землі від 01.09.2012 недійсним;

- 10.12.2014 судова колегія Апеляційного суду Дніпропетровської області постановила рішення, яким скасувала рішення суду першої інстанції та відповідно відмовила позивачу у позовних вимогах;

- 06.05.2015 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних i кримінальних справ, постановив ухвалу, якою скасував рішення цих судів першої та апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд у суд першої інстанції;

- 13.07.2015 Софіївський районний суд Дніпропетровської області постановив рішення, яким задовольнив позовні вимоги ОСОБА_5 - визнав недійсним договір оренди землі №34 від 01.09.2012 та скасував державну реєстрацію у відділі Держкомзему у Софіївському районі Дніпропетровської області за №122528444002131 від 29.10.2012 i повернув сторони по договору до первісного стану;

- 02.09.2015 суд апеляційної інстанції, постановив ухвалу, якою відхилив апеляційну скаргу ФГ Росана , а рішення суду першої інстанції залишив без змін;

- 09.12.2015 Вищий спеціалізований суд України розглянувши касаційну скаргу відповідача ФГ Росана на рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановив ухвалу, якою касаційну скаргу відхилив, а рішення суду першої та апеляційної залишила без змін.

На думку позивача, викладені обставини свідчать, що відповідач ФГ Росана протиправно обробляло спірну земельну ділянку на протязі 2013 та 2014 років, що в свою чергу завдало позивачу збитків - неодержання прибутку (втраченої вигоди), який позивач, як орендар міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено протиправним обробітком спірної земельної ділянки ФГ Росана .

Проаналізувавши позицію позивача господарський суд звертає увагу, що Софіївським районним судом Дніпропетровської області в рішенні від 13.07.2015 ЄУН 193/1728/13-ц провадження №2/193/310/15, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.09.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.12.2015 залишено без змін встановлено, що позивачу (ОСОБА_5) стало відомо, що її земельну ділянку в даний час безпідставно та незаконно використовує ФГ Росана , з яким договір оренди землі вона не укладала. Про цей факт їй стало відомо тільки 17.06.2013 , коли вона звернулася за витягом державного земельного кадастру про земельну ділянку і отримала копію договору №34 від 01.09.2012 про оренду її земельної ділянки ФГ Росана , зареєстрованого у відділі Держкомзему у Софіївському районі за № 122528444002131 від 29.10.2012 та побачила, що строк дії договору 49 років і підпис у договорі не її, і договір цей вона не підписувала.

Отже, зі встановлених Софіївським районним судом Дніпропетровської області в рішенні від 13.07.2015 ЄУН 193/1728/13-ц провадження №2/193/310/15, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.09.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.12.2015 обставин господарський суд дійшов висновку, що 01.09.2012 з відповідачем укладено оспорюваний власником землі (ОСОБА_5) договір оренди землі, тільки 17.06.2013 власниця землі (ОСОБА_5) взнала про існування вказаного договору. Господарський суд наголошує, що про існування оспорюваного договору оренди землі взнала власниця, а не позивач і сталося це через більше ніж рік з моменту укладення спірного договору.

Крім того, власниця землі (ОСОБА_5) взнала про існування оспорюваного договору не від позивача, а коли звернулася за витягом державного земельного кадастру про земельну ділянку і отримала копію договору №34 від 01.09.2012 про оренду її земельної ділянки ФГ Росана , зареєстрованого у відділі Держкомзему у Софіївському районі за №122528444002131 від 29.10.2012.

Сам позивач, як особисто зазначає у заяві від 11.09.2018 за вих.№б/н (а.с. 58 том 1), взнав лише з дня вступу в силу рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 13.07.2015, тобто 02.09.2015 .

Таким чином, позивач фактично визнав, що в період з 2012 по 02.09.2015 жодних дій на спірній земельній ділянці не вчиняв і про наявні перешкоди йому відомо не було.

Отже , обставини на які посилається позивач не свідчать про завдання останньому збитків у вигляді неодержаного доходу, який міг би реально одержати за звичайних обставин позивач.

Крім того , частинами 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю , навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом відшкодування заподіяних збитків.

За результатами дослідження фактичних обставин справи та наданих суду доказів господарський суд констатує, що позивач не звертався з вимогами про усунення будь-яких порушень його прав на землю в період з 02.11.2012 (дата державної реєстрації договору оренди землі №б/н від 02.09.2012) по теперішній час ні до власника землі - ОСОБА_5, ні до відповідача, ні до суду і, як особисто визнав, про наявність перешкод у користуванні спірною земельною ділянку довідався лише 02.09.2015 (день вступу в силу рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 13.07.2015).

Приймаючи рішення по суті спору господарський суд взяв до уваги , що Софіївським районним судом Дніпропетровської області в рішенні від 13.07.2015 ЄУН 193/1728/13-ц провадження №2/193/310/15, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.09.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.12.2015 залишено без змін не встановлено факту перешкоджання позивачу використовувати спірну земельну ділянку за цільовим призначенням.

За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно зі статтею 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Упущеною вигодою за змістом статті 22 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 224, частини 1 статті 225 Господарського кодексу України вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284 (далі - Порядок), відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

При цьому неодержаний доход - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

У пункті 2 Порядку визначено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Результати роботи комісії оформлюються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Позивач вважає, що протиправна поведінка відповідача щодо незаконного обробітку спірної земельної ділянки в період з 2013 по 2014 роки підтверджується судовими рішеннями. Однак господарський суд не погоджується з вказаною позицією позивача. Матеріали справи не містять доказів перешкоджання відповідачем позивачу у володінні спірною земельною ділянкою. Крім того, відсутні докази і обізнаності відповідача щодо існування договору оренди, який укладено з позивачем в період до 02.09.2015.

Розмір збитків позивач обґрунтовує тим, що з метою захисту порушеного права 05.09.2017, тобто після спливу більш ніж 5 років з дати укладення договору оренди спірної земельної ділянки, подано заяву до Софіївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визначення розміру шкоди (збитків) із-за протиправного обробітку відповідачем спірної земельної ділянки.

Позивач вказує, що на його заяву надано відповідь від 14.05.2018, згідно якої визначення розміру завданих внаслідок само зайняття земельної ділянки не належить до компетенції комісії райдержадміністрації.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 14.06.2017 по справі №923/2075/15 позивач розмір збитків визначив самостійно у сумі 68768,72грн.

Проаналізувавши односторонні довідки позивача щодо розрахунку збитків господарський суд визнав їх неналежними доказами. Розмір фактичних витрат орендаря, всупереч статті 28 Закону України Про оренду землі , не визначено на підставі документально підтверджених даних.

Причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою зокрема відповідача господарським судом не встановлено . Вина відповідача не є доведеною.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та недоведеними і в їх задоволенні слід відмовити.

Щодо застосування строку позовної давності. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що господарським судом не встановлено порушення права позивача, підстави для застосування позовної давності відсутні. В задоволенні позовних вимог відмовлено з огляну на їх необгрунтованість.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 1762,00грн. покласти на позивача.

Заперечення відповідача викладені у відзиві на позов господарський суд до уваги не приймає з огляду на те, що спір про стягнення збитків, який виник між суб'єктами господарювання відноситься, з урахуванням положень пункту 15 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, до юрисдикції господарських судів.

Таким чином, підстави для закриття провадження у справі відсутні.

Щодо клопотання про витребування доказів. Відповідно до частини 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено зокрема обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.

Враховуючи, що відповідач не вказав, які саме обставини може підтвердити або спростувати Книга реєстрації договорів на оренду земельних ділянок господарський суд вказане клопотання відповідача залишає без задоволення.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (53100, Дніпропетровська обл., Софіївський район, селище міського типу Софіївка, ВУЛИЦЯ НОВА, будинок 21А; індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "РОСАНА" (53100, Дніпропетровська обл., Софіївський район, селище міського типу Софіївка, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 34722357) про відшкодування 68768,72грн. збитків (упущеної вигоди) відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (53100, Дніпропетровська обл., Софіївський район, селище міського типу Софіївка, ВУЛИЦЯ НОВА, будинок 21А; індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1,2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України).

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Повний текст рішення складено 04.10.2018.

Суддя ОСОБА_6