Постанова

від 07.02.2019 по справі 904/2633/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2019 року м.Дніпро Справа № 904/2633/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Коваль Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Луговського Василя Григоровича на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 року (повний текст складено 04.10.2018, суддя Петренко І.В. ) у справі №904/2633/18

за позовом фізичної особи-підприємця Луговського Василя Григоровича (АДРЕСА_1; індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

до Фермерського Господарства "Росана" (53100, Дніпропетровська обл., Софіївський район, селище міського типу Софіївка, ВУЛИЦЯ МЕЛІОРАТИВНА, будинок 5, квартира 16; ідентифікаційний код 34722357)

про відшкодування 68768,72грн. збитків (упущеної вигоди)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Фізична особа-підприємець ЛУГОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою до ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "РОСАНА" (далі - відповідач) в якій просив суд стягнути збитки у сумі 68768,72грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач протиправно в період з 2013 по 2014 року здійснював обробіток спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим завдав позивачу збитки.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 року у справі №904/2633/18 у задоволенні позову відмовлено, з тих підстав, що позовні вимоги є безпідставними та недоведеними.

2. Короткий і узагальнений зміст апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням господарського суду, до апеляційної інстанції звернулась фізична особа-підприємець Луговський В.Г. із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 року по справі №904/2633/18 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вважає висновок суду про те, що позивач з 2012 по 02.09.2015 жодних дій на спірній земельній ділянці не вчиняв і про наявні перешкоди йому відомо не було суперечить фактичним обставинам справи, оскільки ні він, ні його представник як у позові, так і в судовому засіданні не заявляли, що ФОП Луговський В.Г. жодних дій на спірній земельній ділянці не вчиняв. Посилається на те, що він зазначав, що не обробляв спірну земельну ділянку з 2013 по 2014 роки включно, але із-за того, що її у 2013 році перешкоджало обробляти ФГ "Росана" - керівник Пліш М.І. викликав співробітників міліції та було зазначено, що відповідач ФГ "Росана" обробляє цю спірну земельну ділянку на підставі укладеного 01.09.2012 року спірного договору оренди землі із власником землі Ірза О.І. (про це зазначали 02.10.2018р в судовому засіданні представник відповідача Головко О.М. та сам керівник Пліш М.І. (витяг надрукованого протоколу звукозапису додається). Викладені обставини, на думку скаржника, свідчать, що саме ФГ "Росана" перешкоджало позивачу у 2013 році обробляти спірну земельну ділянку, після чого власник землі Ірза О.І. подала в суд позов про визнання спірного договору оренди землі недійсним.

02.09.2015 року, після вступу в силу рішення Софіївського районного суду від 13.07.2015 року скаржник взнав, що спірний договір оренди землі від 01.09.2012 року недійсний, що в свою чергу свідчить про самовільне (тимчасове) зайняття з 2013 по 2014 рр відповідачем ФГ "Росана" спірної земельної ділянки, що завадило (перешкоджало) йому отримати дохід. Зазначена обставина являється доказом перешкоджання відповідачем ФГ "Росана" обробляти спірну земельну ділянку у 2013-2014 роках та фактом наявності шкоди у формі упущеної вигоди (неодержаного доходу).

Вважає хибним висновок суду першої інстанції, про те, що якби позивач за період з 2013 по 2014рр звернувся до охоронних органів за захистом порушеного права на обробіток спірної земельної ділянки, то в такому разі йому були б завдані збитки у формі упущеної вигоди (неодержаного доходу), оскільки нічого б не змінилося від його звернення до силових структур, оскільки тільки рішенням суду можливо було встановити чи законно відповідач ФГ "Росана" обробляє спірну земельну ділянку на підставі спірного договору оренди землі від 01.09.2012 року чи ні.

Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що оскільки відсутній доказ перешкоджання ФОП Луговському В.Г. відповідачем обробляти спірну земельну ділянку у 2013-2014 роках, тому і відсутній факт завдання позивачу шкоди у формі упущеної вигоди (неодержаного доходу) суперечить нормам матеріального права, а саме п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року N 284.

Вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у позові, з тих підстав, що позивач самостійно визначив розмір збитків не врахував правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15.

Суд необґрунтовано зазначив у рішенні, що відсутні докази обізнаності відповідача щодо існування договору оренди, який укладено з позивачем в період до 02.09.2015. Приймаючи до уваги, що власник спірної земельної ділянки у 2013 році подав позов до відповідача ФГ "Росана" про визнання недійсним спірного договору оренди землі від 01.09.2012р., у якому безпосередньо зазначив, про укладення Ірзою О. І. 02.09.2012р. договору оренди землі із позивачем ФОП Луговським В.Г. Зазначене підтверджується у рішенні Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 13.07.2015р, де на 1-му аркуші рішення суду (а.с.12) було зазначено наступне: "Відповідно до своєї вол-і позивач уклала 02.09.2012р. договір оренди землі на спірну земельну ділянку із СПД Луговським В.Г...".

Зазначає, що вина відповідача ФГ "Росана" доведена. Протиправні дії відповідача ФГ "Росана" щодо незаконного обробітку спірної земельної ділянки в період 2013-2014 роки підтверджуються судовими рішеннями, які вступили в законну силу, а саме:

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 13.07.2015р., яким визнано недійсним спірний договір оренди землі № 34 від 01.09.2012 року і повернуто сторони по договору до первісного стану, що в свою чергу свідчить про незаконний обробіток (тимчасове зайняття) ФГ "Росана" спірної земельної ділянки за період - 2013-2014рр ;

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.09.2015р. (відхилив апеляційну скаргу ФГ "Росана", а рішення суду першої інстанції від 13.07.2015р.залишив без змін) ;

Ухвалою ВССУ від 09.12.2015р. (касаційну скаргу ФГ "Росана" відхилив, а рішення суду першої інстанції від 13.07.2015р. та апеляційної інстанції від 02.09.2015р. залишила без змін) , що в свою чергу свідчить про підтвердження факту незаконного обробітку (тимчасове зайняття) ФГ "Росана" спірної земельної ділянки за період - 2013-2014рр .

Зазначені обставини, докази підтверджують факт вини та причинний зв'язок між протиправною дією ФГ "Росана" та завданням збитків у формі упущеної вигоди (неодержаного доходу).

Саме із-за неправомірного обробітку спірної земельної ділянки ФГ "Росана" завдало мені збитки, оскільки на протязі 2013-2014рр не міг обробляти спірну земельну ділянку (розглядався позов у суді про визнання спірного договору оренди землі недійсним) . Проте в цей час ФГ "Росана" незаконно обробляло спірну земельну ділянку і тому позивач не зміг отримати дохід, що в свою чергу підтверджує причинний зв'язок між протиправною дією та завданням йому збитків у формі упущеної вигоди (неодержаного доходу).

Вважає, що господарський необґрунтовано не розглянув клопотання щодо поновлення пропуску строку позовної давності.

Зазначає, що дізнався про порушене своє право на обробіток спірної земельної ділянки лише 02.09.2015 року, коли вступило в силу рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 13.07.2013 року (а.с.12). Раніше не знав і не міг знати про факт порушення права на обробіток землі, оскільки у відповідача, так як і у позивача укладений та належно зареєстрований спірний договір оренди землі №34 від 01.09.2012 року на один і той період, і на одну спірну земельну ділянку, і тому невідомо було, чи законно відповідач обробляє спірну земельну ділянку, чи незаконно. І тільки після вступу в силу рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 13.07.2013 року стало відомо, що спірний договір оренди землі №34 від 01.09.2012 року являється недійсним та відповідно і відповідач незаконно за період 2013- 2014 рр обробляв спірну земельну ділянку чим завдав збитку.

3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Колегією суддів не враховується відзив поданий відповідачем, оскільки він не підписаний.

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центральний апеляційний господарський суду у від 09.01.2019 року у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач), суддів: Верхогляд Т.А., Коваль Л.А., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Луговського Василя Григоровича на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 року у справі №904/2633/18 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2019 року у справі №904/2633/18 слід залишити без змін з огляду на наступне.

5. Встановлені та неоспорені обставини та відповідні їм правовідносини.

Софіївським районним судом Дніпропетровської області в рішенні від 13.07.2015 ЄУН 193/1728/13-ц провадження №2/193/310/15, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.09.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.12.2015 залишено без змін, встановлено, що Ірза Олена Іванівна є власником земельної ділянки площею 6,3284га, що розташована на території Миколаївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Між Ірзою Оленою Іванівною (далі - орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ЛУГОВСЬКИМ ВАСИЛЕМ ГРИГОРОВИЧЕМ (далі - позивач, орендар) укладено договір №б/н від 02.09.2012 оренди земельної ділянки (далі - договір).

Предметом договору визначено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради.

Об'єктом оренди визначено земельну ділянку загальною площею 6,3284га у тому числі рілля із чорноземами звичайними мало гумусними неглибокими важко суглинковими.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 133742,58грн.

Договір укладено на 10 (десять) років з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, а також першочергове право на викуп земельної ділянки впродовж дії цього договору та по його закінченню. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору від підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі 4012,28грн.

За домовленістю сторін можлива натуральна плата (зернові культури, соняшникове насіння, солома), в обсязі встановленої суми грошової форми по цінам діючим на момент розрахунку. Додатково при необхідності орендар надає послуги по оранці та культивуванні присадибних ділянок та підвезенні води.

Ритуальні послуги та матеріальна допомога на погребіння у розмірі 1000,00грн.

Цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Вказаний договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Софіївському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 02.11.2012 за №122528444002161.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 01.09.2012 без згоди власника спірної земельної ділянки Ірзи Олени Іванівни ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО "РОСАНА" (далі - відповідач) уклав договір оренди землі на 49 років.

Після того, як власник спірної земельної ділянки випадково узнала у 2013 році про наявність спірного договору оренди землі та відповідно у цьому ж році подала у суд позов до ФГ "Росана" про визнання договору оренди землі недійсним. На підставі судового розгляду винесено судові рішення, а саме:

- 15.08.2014 рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області задоволено позовні вимоги - визнано спірний договір оренди землі від 01.09.2012 недійсним;

- 10.12.2014 судова колегія Апеляційного суду Дніпропетровської області постановила рішення, яким скасувала рішення суду першої інстанції та відповідно відмовила позивачу у позовних вимогах;

- 06.05.2015 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних i кримінальних справ, постановив ухвалу, якою скасував рішення цих судів першої та апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд у суд першої інстанції;

- 13.07.2015 Софіївський районний суд Дніпропетровської області постановив рішення, яким задовольнив позовні вимоги Ірзи Олени Іванівни - визнав недійсним договір оренди землі №34 від 01.09.2012 та скасував державну реєстрацію у відділі Держкомзему у Софіївському районі Дніпропетровської області за №122528444002131 від 29.10.2012 i повернув сторони по договору до первісного стану;

- 02.09.2015 суд апеляційної інстанції, постановив ухвалу, якою відхилив апеляційну скаргу ФГ "Росана", а рішення суду першої інстанції залишив без змін;

- 09.12.2015 Вищий спеціалізований суд України розглянувши касаційну скаргу відповідача ФГ "Росана" на рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановив ухвалу, якою касаційну скаргу відхилив, а рішення суду першої та апеляційної залишила без змін.

6. Доводи, за якими апеляційний суд погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту а частини 1 статті 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право передавати земельну ділянку зокрема в оренду.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір у встановленому порядку не оспорений, не визнаний недійсним.

Таким чином, договір оренди земельної ділянки від 02.09.2012 укладений між Ірзою Оленою Іванівною та фізичною особою-підприємцем ЛУГОВСЬКИМ ВАСИЛЕМ ГРИГОРОВИЧЕМ є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Вказаний договір за своєю правовою природою є договором оренди землі.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. (частини 1, 2 статті 792 Цивільного кодексу України).

Софіївським районним судом Дніпропетровської області в рішенні від 13.07.2015 ЄУН 193/1728/13-ц провадження №2/193/310/15, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.09.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.12.2015 залишено без змін встановлено, що позивачу (Ірзі Олені Іванівні) стало відомо, що її земельну ділянку в даний час безпідставно та незаконно використовує ФГ "Росана", з яким договір оренди землі вона не укладала. Про цей факт їй стало відомо тільки 17.06.2013, коли вона звернулася за витягом державного земельного кадастру про земельну ділянку і отримала копію договору №34 від 01.09.2012 про оренду її земельної ділянки ФГ "Росана", зареєстрованого у відділі Держкомзему у Софіївському районі за № 122528444002131 від 29.10.2012 та побачила, що строк дії договору 49 років і підпис у договорі не її, і договір цей вона не підписувала.

Отже, зі встановлених Софіївським районним судом Дніпропетровської області в рішенні від 13.07.2015 ЄУН 193/1728/13-ц провадження №2/193/310/15, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.09.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.12.2015 обставин господарський суд дійшов висновку, що 01.09.2012 з відповідачем укладено оспорюваний власником землі (Ірзою Оленою Іванівною) договір оренди землі, тільки 17.06.2013 власниця землі (Ірза Олена Іванівна) узнала про існування вказаного договору. Господарський суд наголошує, що про існування оспорюваного договору оренди землі узнала власниця, а не позивач, і сталося це через більше, ніж рік з моменту укладення спірного договору.

Крім того, власниця землі (Ірза Олена Іванівна) узнала про існування оспорюваного договору не від позивача, а коли звернулася за витягом державного земельного кадастру про земельну ділянку і отримала копію договору №34 від 01.09.2012 про оренду її земельної ділянки ФГ "Росана", зареєстрованого у відділі Держкомзему у Софіївському районі за №122528444002131 від 29.10.2012.

Сам позивач, як особисто зазначає у заяві від 11.09.2018 за вих.№б/н (а.с. 58 том 1), дізнався лише з дня вступу в силу рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 13.07.2015, тобто 02.09.2015.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач фактично визнав, що в період з 2012 по 02.09.2015 жодних дій на спірній земельній ділянці не вчиняв і про наявні перешкоди йому відомо не було, оскільки в заяві, так і в апеляційній скарзі позивач зазначає, що про порушення свого права на оренду земельної ділянки дізнався 02.09.2015 року.

Отже, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про завдання останньому збитків у вигляді неодержаного доходу, який міг би реально одержати за звичайних обставин позивач.

Частинами 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Судом першої інстанції встановлено та скаржником зазначено в апеляційній скарзі, що позивач не звертався з вимогами про усунення будь-яких порушень його прав на землю в період з 02.11.2012 (дата державної реєстрації договору оренди землі №б/н від 02.09.2012) по теперішній час ні до власника землі - Ірзи Олени Іванівни, ні до відповідача, ні до суду і, як особисто визнав, про наявність перешкод у користуванні спірною земельною ділянку довідався лише 02.09.2015 (день вступу в силу рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 13.07.2015).

Також невірним є твердження скаржника, про те, що звернення до правоохоронних органів в період з 2013 по 2014 рік нічого б не змінило, оскільки цим було б зафіксовано факт перешкоджання позивачу обробляти земельну ділянку.

Софіївським районним судом Дніпропетровської області в рішенні від 13.07.2015 ЄУН 193/1728/13-ц провадження №2/193/310/15, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.09.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.12.2015 залишено без змін, не встановлено факту перешкоджання позивачу використовувати спірну земельну ділянку за цільовим призначенням.

За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно зі статтею 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Упущеною вигодою за змістом статті 22 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 224, частини 1 статті 225 Господарського кодексу України вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284 (далі - Порядок), відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

При цьому неодержаний доход - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

У пункті 2 Порядку визначено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Результати роботи комісії оформлюються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про відмову у задоволенні позову .

Колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на те, що судом першої інстанції необґрунтовано не розглянуто його заяву про поновлення строку позовної давності, оскільки у позові було відмовлено з підстав необґрунтованості позову, а не у зв'язку зі спливом позовної давності.

7 . Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.

Доводи скаржника не спростовують висновку суду першої інстанції, а тому відхиляються колегією суддів з підстав, зазначених у п.6 цієї постанови.

Також скаржником було подано заяву на підставі ч. 10 ст. 246 ГПК України про постановлення окремої ухвали відносно судді господарського суду Дніпропетровської області Петренко І.В. Оскільки колегія суддів не встановила порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, заява скаржника задоволенню не підлягає.

Скаржник вважає, що протиправна поведінка відповідача щодо незаконного обробітку спірної земельної ділянки в період з 2013 по 2014 роки підтверджується судовими рішеннями. Однак не можна погодитися з вказаною позицією позивача. Матеріали справи не містять доказів перешкоджання відповідачем позивачу у володінні спірною земельною ділянкою. Крім того, відсутні докази і обізнаності відповідача щодо існування договору оренди, який укладено з позивачем в період до 02.09.2015.

Розмір збитків позивач обґрунтовує тим, що з метою захисту порушеного права 05.09.2017, тобто після спливу більш ніж 5 років з дати укладення договору оренди спірної земельної ділянки, подано заяву до Софіївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визначення розміру шкоди (збитків), завданим протиправним обробітком відповідачем спірної земельної ділянки.

Позивач вказує, що на його заяву надано відповідь від 14.05.2018, згідно якої визначення розміру завданих внаслідок само зайняття земельної ділянки не належить до компетенції комісії райдержадміністрації.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 14.06.2017 по справі №923/2075/15 позивач розмір збитків визначив самостійно у сумі 68768,72грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, стосовно того, що односторонні довідки позивача щодо розрахунку збитків є неналежними доказами. Розмір фактичних витрат орендаря, всупереч статті 28 Закону України "Про оренду землі", не визначено на підставі документально підтверджених даних.

Також колегія суддів зазначає, що до розрахунку збитків не надано первинних документів, які могли підтвердити понесені витрати.

Причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача не встановлено. Вина відповідача не є доведеною.

Колегія зазначає, що скаржником не встановлено і не доказано у діях відповідача змісту складових цивільного правопорушення. Зокрема, позивач не надав жодних доказів ні наявності в нього бази для обробітку землі -техніки, насіння, ні доказів отримання ним врожаю за попередні роки, ні його готовності здійснити обробіток землі, яку на підставі недійсного договору орендував відповідач, відсутні докази того, хто ж фактично використовував спірну земельну ділянку, яка урожайність на ній вирощених культур.

Також відсутні докази створення комісії у встановленому законом порядку (а.с.22), здійснення належного розрахунку із застосуванням Методики (пост. КМУ від 25.07.2007р №963).

8. Коли і ким були порушені, оспорені або невизнані права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Колегією суддів не встановлено порушення прав позивача.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 року по справі 904/2633/18 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що в силу ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін.

10.Судові витрати.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Луговського Василя Григоровича на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 року у справі №904/2633/18 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 року у справі №904/2633/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Л.А. Коваль