Постанова

від 01.10.2018 по справі 805/64/18-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

02 жовтня 2018 року

справа №805/64/18-а

адміністративне провадження №К/9901/55509/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Зодчий» на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року у складі колегії суддів Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., Ястребової Л.В. у справі № 805/64/18-а за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Зодчий» про стягнення податкового боргу у розмірі 86247,23 грн,

У С Т А Н О В И В :

У січні 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі податковий орган, позивач у справі) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Зодчий" (далі Товариство, платник податків, відповідач у справі), в якому просило стягнути кошти з рахунків у банківських установах, які обслуговують Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Зодчий» в рахунок погашення податкового боргу на загальну суму 86247,23 грн.

23 березня 2018 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду (суддя Голуб В.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року, адміністративний позов задоволено, стягнуто кошти з рахунків у банківських установах, які обслуговують Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Зодчий" в рахунок погашення податкового боргу на загальну суму 86247,23 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з встановлення факту несплати Товариством узгоджених сум податкових зобов`язань (самостійно задекларованих у податкових деклараціях), які набули статусу податкового боргу платника податку.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариством подана касаційна скарга, в якій відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами двох інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий апеляційний розгляд.

У касаційній скарзі Товариство зазначає, що з січня 2015 року на території підприємства базується військова частина Збройних Сил України, про що 08 лютого 2015 року між Товариством та КЕВ м. Запоріжжя укладено договір позички нежитлового майна та договір оренди з метою розміщення службових приміщень автомобілів та обладнання ВЧ А-3420 ЗСУ. Вказана військова частина базується на території підприємства по теперішній час. Згідно договору орендна плата складає 1,00 грн, компенсація за інші послуги договором не передбачена, окрім вартості послуг з електропостачання. Підприємство фактично позбавлено можливості вести виробничу діяльність. Відповідач, посилаючись на положення пункту 10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року №786, Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VII (далі Закон № 1669-VII), наголошує на тому, що підприємство знаходилося на час укладання договору оренди та на час його дії в зоні антитерористичної операції, на яку розповсюджується спеціальний режим, а тому не мало можливості самостійно встановлювати як розмір орендної плати, так і вільно здійснювати свою підприємницьку діяльність, в тому числі і в частині вільного вибору орендарів майна підприємства. Зазначене, на думку Товариства, спростовує доводи суду першої інстанції щодо свободи договору та добровільного вступу у цивільно-правові відносини. Відповідач вказав, що зазначені доводи судом апеляційної інстанції не спростовані.

Товариство в касаційній скарзі також посилається на положення статей 6, 7 Закону № 1669-VII, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, вказує на пріоритет спеціальної норми, якими є положення Закону № 1669-VII та зазначає, що на підприємство розповсюджуються положення статей 6, 7 цього Закону (в редакції до 08 червня 2016 року), оскільки на час укладання договору з військовою частиною, м. Маріуполь знаходилося в переліку населених пунктів, на які розповсюджується дія вказаного закону.

Платник податків вказує на некоректність заявлених позовних вимог, розмежовуючи поняття «орендна плата за оренду землі» та «орендна плата з юридичних осіб».

Заявник касаційної скарги наголошує на тому, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки у позові фактично йдеться про заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою за договором оренди землі від 09 січня 2007 року, укладеного між Товариством та Володарською селищною радою, що обумовило виникнення цивільно-правових обов`язків, а відтак всі спори, які виникають в результаті дії вказаного договору мають вирішуватися в порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виник спір про право цивільне.

Доводами касаційної скарги відповідач не погоджується з розміром податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також вказує на відсутність податкового зобов`язання у Товариства з цього податку з огляду на не прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов`язання саме на вказану в позовній заяві суму.

Узагальнюючи всі доводи, платник податків вказав на порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 322 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вказані в апеляційній скарзі доводи Товариства в постанові суду апеляційної інстанції не викладені та будь-якими доводами не спростовані.

Від податкового органу заперечення (відзив) на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

22 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою Товариства, справу № 805/64/18-а витребувано з суду першої інстанції.

05 вересня 2018 року справа надійшла на адресу Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Зодчий" зареєстровано в якості юридичної особи 31 березня 2000 року, за адресою: 87000, Донецька обл., Нікольський район, селище міського типу Володарське, вулиця Пушкіна, будинок 133, з 31 березня 2000 року знаходиться на обліку в Мангуській об`єднаній державній податковій інспекції ГУ ДФС у Донецькій області (Володарське відділення) та має відкриті розрахункові рахунки.

09 січня 2007 року між Володарською селищною радою в особі голови Гальчуна О.М. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Зодчий" в особі директора Забори В.В. укладено договір оренди землі, яка розміщена на території смт. Володарське (кадастровий номер 1421755100:01:001:0073). За пунктом 9 та 10 договору, сума орендної плати становить 14 876,06 грн. за рік (у розмірі 2% від грошової оцінки землі), щомісячно до 15 числа 1239,67 грн.

08 лютого 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Зодчий" та квартирно-експлуатаційним відділом м. Запоріжжя укладено договір позички нежитлового майна, за яким позичкодавець передає, а позичальник приймає в строкове користування приміщення (виробничий цех - навіс та виробнича земельна ділянка), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Строк дії вказаного договору 2 роки, а саме до 08 лютого 2017 року.

08 лютого 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Зодчий" з квартирно-експлуатаційним відділом м. Запоріжжя укладено договір оренди № б/н, предметом якого є передача у строкове платне користування виробничого цеху - навісу з метою розміщення службових приміщень, автомобілів та обладнання орендаря. Згідно договору орендна плата складає 1,00 грн. Додатковою угодою від 09 лютого 2017 року до договору № б/н від 08.02.2015 року строк дії договору продовжено до 31 грудня 2017 року.

Також, 08 лютого 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Зодчий" та Військовою частиною НОМЕР_1 укладено договір № 10/04 про відшкодування вартості послуг з електропостачання.

26 березня 2015 року Мангуською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС у Донецькій області (Володарським відділенням) виставлена відповідачу податкова вимога № 138-25 на загальну суму боргу 6066,87 грн., яка вручена представнику відповідача.

19 лютого 2016 року відповідачем до податкового органу подано декларацію з плати (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за землю за 2016 рік, якою визначено річну суму орендної плати у розмірі 106 687,10 грн., з яких щомісяця у період з січня по листопад складає у сумі 8890,59 грн. та за грудень 8890,61 грн.

04 лютого 2016 року відповідачем до податкового органу подано декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік, якою задекларовано суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі річної суми 6543,96 грн., з якої за І квартал - 1635,99 грн., за ІІ квартал - 1635,99 грн., за ІІІ квартал - 1635,99 грн., за ІV квартал - 1635,99 грн.

18 лютого 2017 року відповідачем до податкового органу подано декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік, якою задекларовано суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі річної суми 30348,80 грн., з якої за І квартал - 7587,20 грн., за ІІ квартал - 7587,20 грн., за ІІІ квартал - 7587,20 грн., за ІV квартал - 7587,20 грн.

Суди попередніх інстанцій установили, що підтверджено даними облікової картки платника податку, сума податкового боргу становить 86247,23 грн., яка складається

-з орендної плати з юридичних осіб (18010600) у сумі 63258,35 грн., з яких: суми пені за період з 02.06.2015 року по 27.12.2016 року у розмірі 9 914,79 грн., 8890,59 грн. податкова декларація з орендної плати № 9020835202 від 19.02.2016 року терміном сплати 30.08.2016 року, 8890,59 грн. - податкова декларація з орендної плати № 9020835202 від 19.02.2016 року терміном сплати 30.09.2016 року, 8890,59 грн. - податкова декларація з орендної плати № 9020835202 від 19.02.2016 року терміном сплати 30.10.2016 року, 8890,59 грн. - податкова декларація з орендної плати № 9020835202 від 19.02.2016 року терміном сплати 30.11.2016 року, 8890,59 грн. - податкова декларація з орендної плати № 9020835202 від 19.02.2016 року терміном сплати 30.12.2016 року, 8890,61 грн. - податкова декларація з орендної плати № 9020835202 від 19.02.2016 року терміном сплати 30.01.2017 року;

-з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у сумі 22 988, 88 грн., з яких: 227,28 грн. - податкова декларація № 9009921514 від 04.02.2016 року терміном сплати 01.03.2017 року, 7587,20 грн. - податкова декларація № 9023714662 від 20.02.2017 року терміном сплати 29.04.2017 року, 7587,20 грн. - податкова декларація № 9023714662 від 20.02.2017 року терміном сплати 29.07.2017 року, 7587,20 грн. - податкова декларація № 9023714662 від 20.02.2017 року терміном сплати 29.10.2017 року.

Отже, у відповідача наявний податковий борг з орендної плати з юридичних осіб за 2016 рік та з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 - 2017 роки, правова природа виникнення яких обумовлена самостійно задекларованими сумами податкових зобов`язань, а тому суми такого зобов`язання з огляду на положення пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, слід вважати узгодженими.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного.

За положеннями підпункту 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 20.1.34. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації.

Пунктом 56.11 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником.

Податок на майно (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортний податок, плата за землю), платники, порядок сплати, пільги ставки визначає Розділ ХІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Положення цієї норми спростовують доводи заявника касаційної скарги щодо не визначення податковим органом податковим повідомленням-рішенням податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з посиланням на підпункти 266.7.1, 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки такий порядок визначення податкового зобов`язання з цього виду податку стосується виключно об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб. В цій справі платником цього податку є юридична особа.

Пунктом 288.7 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Згідно з пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до підпунктів 59.1, 59.5 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Суди попередніх інстанцій установили, що у зв`язку з непогашенням відповідачем самостійно визначеної у податкових декларацій суми податкових зобов`язань протягом встановленого строку, позивачем винесено податкову вимогу.

В межах спірних відносин суди попередніх інстанцій установили наявність у платника податків суми узгодженого, але не сплаченого у встановлені строки грошового зобов`язання, що підтверджується розрахунком заборгованості, копіями податкових декларацій та копією корінця податкової вимоги, а відтак Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що в силу положень статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган наділений правом здійснити заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення на користь держави коштів, які перебувають у його власності.

Суд не приймає доводи заявника касаційної скарги щодо необхідності застосування до спірних відносин положень статей 6, 7 Закону № 1669-VII (в редакції до 08 червня 2016 року) з огляду на загально-правовий принцип дії норми права у часі. Як встановили суди попередніх інстанцій, податковим органом заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача податкового боргу за податковими зобов`язаннями, що утворились після 08 червня 2016 року, а відтак на відповідача за вказаними правовідносинами положення статті 6 та 7 Закону № 1669-VII (в редакції до 08 червня 2016 року) не розповсюджуються.

Аналіз цих статей Закону № 1669-VII в редакції, що діє після 08 червня 2016 року свідчить про те, що обов`язковою умовою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності та для скасування орендної плати за користування державним та комунальним майном є перебування земельних ділянок та майна в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію. Селище міського типу Володарське, на території якого знаходяться земельні ділянки та майно, до цього переліку не включене.

Суд апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилив ці доводи відповідача з посиланням на статті 4, 6, 7 Закону № 1669-VII, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції в цій частині не спростовують.

Стосовно доводів відповідача про те, що Товариство сплачує орендну плату за оренду землі, а не орендну плату з юридичних осіб, а тому, на думку відповідача, в позові мова йде про інших податковий борг, а суди попередніх інстанцій стягнули цей борг, без уточнення виду цього боргу, Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що «орендна плата з юридичних осіб» є затвердженим найменування коду класифікації доходів бюджету 18010600, за яким відповідач сплачує орендну плату та який відображається у податкових даних платників податку, використання його податковим органом в описовій частині замість повної назви податку не впливає на обов`язок відповідача його сплатити.

Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, податкові зобов`язання за 2016 та 2017 роки самостійно задекларовані відповідачем у податкових деклараціях, жодних коригувань вказаних зобов`язань платником податків не здійснювалося, що обумовлює обов`язок його сплати у визначені законодавством терміни відповідно до Податкового кодексу України.

Під час розгляду справи питання щодо юрисдикції спору у судів попередніх інстанцій не виникло.

Судом апеляційної інстанції здійснений аналіз положень пункту 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом, а також аналіз положень підпунктів 19-1.1.2, 19-1.1.22, 19-1.1.45 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України, якими визначені функції контролюючих органів щодо контролю своєчасності подання платниками податків передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, платежів; щодо здійснення погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів; щодо звернення до суду у випадках, передбачених законодавством.

Судом апеляційної інстанції при відхиленні доводів позивача щодо юрисдикції враховані положення підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, за якими контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Відтак, заявлені податковим органом вимоги віднесені до повноважень і функцій суб`єкта владних повноважень та відповідно вказаний спір належить до компетенції адміністративних судів, що однозначно передбачено процесуальним законом.

Посилання скаржника щодо ненадання судом апеляційної інстанції оцінки усім доводам, викладеним у апеляційній скарзі, є безпідставним, оскільки хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, пункт 29).

Суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Зодчий» залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/64/18-а залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.ГончароваІ.Я.Олендер