Постанова

від 26.09.2018 по справі 636/1287/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 636/1287/16-ц

провадження № 61-13256св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 23 березня 2017 року у складі судді Ковригіна О. С. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2017 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 15 квітня 2015 року йому на праві власності належить 1/2 частки житлового будинку № 86 з відповідною частиною надвірних споруд, що розташований по АДРЕСА_1, та право користування 1/2 часткою земельної ділянки, на якій розташований цей будинок з надвірними спорудами. Інша 1/2 частка будинку належить на праві власності

ОСОБА_3 Таким чином, житловий будинок є спільною частковою власністю колишнього подружжя.

Земельна ділянка, на якій розташований будинок з надвірними спорудами, площею 0,1500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на час розгляду справи про розподіл будинку не була приватизована.

Незважаючи на той факт, що для обслуговування житлового будинку виділена земельна ділянка, право власності сторін на яку становить по 1/2 частці кожному, ОСОБА_3, володіючи правовстановлюючими документами, не повідомивши його, оформила на своє ім'я право власності на земельну ділянку площею 0,0352 га, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Розмір вказаних двох земельних ділянок відповідає загальному розміру земельної ділянки, на якій розташований будинок з надвірними спорудами.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0352 га, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Рішенням Чугуївсього міського суду Харківської області від 23 березня

2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0352 га, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельні ділянки набуті за час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, а тому, враховуючи принцип рівності часток подружжя, позивач має право на визнання за ним права власності на 1/2 часток земельних ділянок.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником -

ОСОБА_4, залишено без задоволення. Рішення Чугуївсього міського суду Харківської області від 23 березня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Оскільки житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який сторони придбали за час шлюбу, розташований на земельних ділянках, які в подальшому були приватизовані відповідачем, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначені земельні ділянки є спільною сумісною власністю подружжя, у зв'язку з чим, кожен з них має право на 1/2 частку кожної із земельних ділянок.

У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вона просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Судами не враховано норми СК України щодо застосування трирічного строку позовної давності до розподілу майна після розірвання шлюбу. Позивачу було відомо про приватизацію спірних земельних ділянок, який особисто узгоджував її межі.

У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_3 у якому він вказав, що оскаржувані судові рішення є справедливими, законними та ухвалені відповідно до норм діючого законодавства.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 05 листопада 1983 року по 18 серпня 2011 року.

У період шлюбу за договором купівлі-продажу від 16 грудня 2005 року сторони придбали житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, площею 1852 кв. м, який був оформлений на

ОСОБА_3

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 15 квітня

2015 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку № АДРЕСА_1 (а.с. 6-8).

Рішенням Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 20 грудня 2006 року передано ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, що розміщена по АДРЕСА_1, площею 0,1852 га, що включає ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарчих будівель площею 0,15 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0352 га (а.с. 70).

06 січня 2015 року ОСОБА_3 отримала свідоцтва про право власності на земельні ділянки площею 0,15 га та 0, 0352 га. Категорія земель відповідно для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства (а.с. 43- 46).

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно із частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За змістом частини першої статті 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до правової позиції, яку висловлено у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі №6-814цс15, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Разом з тим, виходячи зі змісту статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об'єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_3 посилалась на те, що приватизація спірних земельних ділянок, які мають різне цільове призначення, відбулась відповідно до вимог статті 121 ЗК України, і вона використала своє право на безоплатну передачу цих земельних ділянок у її власність у розмірах, встановлених законом, а тому вважає їх особистою власністю, як частку, яка безоплатно передана їй із земельного фонду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення районного суду, апеляційний суд зазначених доводів належним чином не перевірив, та не дав оцінку доказам, дослідженим судом, у судовому рішенні не навів мотивів їх відхилення.

Як встановлено судом, спірними є дві земельні ділянки: площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарчих будівель та площею 0,0352 га для ведення особистого селянського господарства, передані рішенням Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 20 грудня 2006 року у власність ОСОБА_3 безкоштовно, і вони мають окремі кадастрові номери та різне цільове призначення, на які остання отримала свідоцтва про право власності (а.с. 43- 46, 70).

Сторони не посилались на те, що на час розгляду справи відбулась в установленому законом порядку зміна цільового призначення спірних земельних ділянок.

Отже, на час розгляду справи у ОСОБА_3 у власності перебувала земельна ділянка загальною площею 0,1852 га, що включає ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарчих будівель площею 0,15 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0352 га .

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення районного суду та правильно пославшись на правову позицію, яку висловлено у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі №6-814цс15, апеляційний суд не звернув уваги на те, що у ній колегія дійшла висновку про те, що земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є власністю громадянина, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді. При цьому, з посиланням на зміст статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України зробила висновок про те, що виключенням з переліку зазначених земельних ділянок з відповідним цільовим призначенням є лише земельна ділянка, на якій, у разі будівництва на ній подружжям будівель і споруд та при переході на них права власності разом з цими об'єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення.

Виходячи зі змісту правової позиції та системного аналізу зазначених норм права, при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об'єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, тобто лише на ту земельну ділянку, яка була надана для їх будівництва та обслуговування без зміни її цільового призначення.

Посилаючись на рішення Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, як на підставу виникнення права на дві спірні земельні ділянки з різним цільовим призначенням, передані у власність ОСОБА_3, апеляційний суд не звернув уваги на те, що у зазначеному рішенні останній було роз'яснено про те, що у випадках використання земельної ділянки не за цільовим призначенням право приватної власності на землю буде припинено у судовому порядку.

Вважаючи обґрунтованим висновок районного суду про те, що зазначені земельні ділянки з різним цільовим призначенням (для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарчих будівель та для ведення особистого селянського господарства) є спільною сумісною власністю подружжя, з посиланням на те, що на них знаходиться житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який сторони придбали за час шлюбу, які в подальшому були приватизовані відповідачем, не перевірив доводів сторін, чи дійсно на обох спірних земельних ділянках, знаходиться житловий будинок № АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, який є спільною сумісною власністю сторін, чи знаходиться він на земельній ділянці, наданій для його будівництва та обслуговування, який розмір цієї земельної ділянки, що має значення для правильного вирішення спору, та з урахуванням зазначених вимог закону, висловленої правової позиції не дав оцінку тому, чи правильним є висновок суду першої інстанції про перехід до позивача право власності і на земельну ділянку, отриману безкоштовно ОСОБА_3 у власність з земельного фонду з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, а не для будівництва цього будинку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, дійшов передчасного висновку про його обґрунтованість з посиланням на те, що оскільки на обох спірних земельних ділянках розташоване нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, яке було придбано сторонами у 2005 році у період шлюбу, то разом з правом власності на ці об'єкти перейшло також і право власності на дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням. При цьому не врахував зазначеної правової позиції Верховного Суду України щодо підстав виникнення такого права, зокрема того, що у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об'єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, не встановив розміру цієї ділянки та не зазначив його у рішенні, не вказав на яку частку та від якого розміру земельної ділянки і якого цільового призначення переходить право власності до позивача.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з'ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та постановлена з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 травня

2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ф. Хопта

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк