Ухвала від 05.10.2018 по справі 2/342

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

05 жовтня 2018 року Справа № 2/342

Суддя Зюбанова Н.М., розглянувши матеріали справи за позовом

Відкритого акціонерного товариства «Луганськобленерго» , м. Луганськ

до Луганського міжрайонного управління водного господарства , смт. Білокуракине Луганської області

про стягнення 994276 грн. 68 коп.

в с т а н о в и в :

- розгляд скарги арбітражного керуючого Відкритого акціонерного товариства «Луганськобленерго» ОСОБА_1 за листом від 26.09.2018 № 02-01/155 на рішення Управління Державної казначейської служби України у Білокуракінському районі Луганської області (лист від 29.08.2018 № 02-46/667) щодо повернення дублікату наказу Господарського суду Луганської області від 28.02.2005 у справі № 2/342.

Дослідивши матеріали справи та обставини скарги стягувача, суд дійшов до наступного.

Так, Господарський суд Луганської області ухвалою суду від 25.05.2018 відновив втрачену справу № 2/342 в частині рішення господарського суду Луганської області від 11.02.2005 та ухвали від 07.04.2008 про надання розстрочки виконання рішення.

Таким чином, як свідчать матеріали цієї справи, судом 11.02.2005 було прийнято рішення, яким позов задоволений частково та стягнуто з відповідача на користь позивача борг за активну електроенергію 785118 грн. 16коп., інфляційні нарахування у сумі 112556 грн. 31 коп., 3% річних у сумі 37699 грн. 08 коп., витрати по держмиту у сумі 1599 грн. 29 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 111 грн. 01 коп.

На виконання цього рішення виданий відповідний наказ від 28.02.2005 .

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 07.04.2008 боржнику надано розстрочку виконання рішення від 11.02.2005 з січня 2011 по грудень 2025.

Також ухвалою від 25.05.2018 суд задовольнив заяву Арбітражного керуючого Відкритого акціонерного товариства «Луганськобленерго» та видав дублікат наказу господарського суду від 28.02.2005 у справі № 2/342.

Як свідчать матеріали справи, 15.07.2004 Відділом державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції (нині - Луганський міський ВДВС Головного ТУЮ у Луганській області) виносилась постанова про відкриття виконавчого провадження № 8-1717 по виконанню втраченого наказу від 14.06.2004.

Втім, після надіслання арбітражним керуючим ВАТ «Луганськобленерго» дублікату наказу з ухвалою від 07.04.2008 до Управління Державної казначейської служби України у Білокуракінському районі Луганської області з метою примусового стягнення грошових коштів, УДКСУ у Білокуракінському районі Луганської області прийняло рішення про повернення наказу (дублікат) № 2/342 від 28.02.2005 стягувачу у зв'язку з пропуском строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання, про що повідомило листом від 29.08.2018 № 02-46/667.

02.10.2018 стягувач - арбітражний керуючий ВАТ «Луганськобленерго» ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Луганської області зі скаргою за листом від 26.09.2018 № 02-01/155 з вимогами про визнання неправомірним вказаного рішення про повернення дублікату наказу від 28.02.2005 та зобов'язання вказане Управління прийняти наказ до виконання.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У статті 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Судові рішення виконуються у порядку встановленому Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» .

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» ).

У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України «Про виконавче провадження» ).

Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» , відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

З 01.01.2013 набрав чинності Закон України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI), який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання.

Згідно з нормами Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Вказаним Законом № 4901-VI також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення № 215), Державне казначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно з пунктом 3 Положення № 215 основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах. Пунктом 9 Положення № 215 передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

16.02.2013 набрав чинності в новій редакції Порядок виконання рішень, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

За правилами пункту 3 Порядку виконання рішень (в новій редакції) рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів.

Відповідно до положень зазначеного Порядку виконання рішень безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

Таким чином, на підставі вказаних положень законодавства можна зробити висновок, що Державне казначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема, стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» . Воно є встановленою Законом № 4901-VI особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду шляхом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом № 4901-VI випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до положень п. 15 Порядку виконання рішень дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі № 4901-VI не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства.

Водночас, згідно з ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» діє правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Отже, можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності саме органів Держказначейства цим Законом не визначено.

Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» , який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства.

До того ж, положеннями ст. 121-2 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, визначався порядок оскарження до господарського суду дій чи бездіяльності виключно органів державної виконавчої служби та приватних виконавців.

Аналогічні положення закріплено й у статті 339 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Наведені норми права є підставою для висновку, що ГПК України та Закон України «Про виконавче провадження» передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.

Разом із тим, Держказначейство це не орган примусового виконання судових рішень, а згідно з пунктом 1 Положення № 215 центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Водночас, згідно з положеннями частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України в редакції, чинній з 15.12.2017, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження

Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, суд дійшов висновку, що спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, установленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» , розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові ОСОБА_2 Верховного Суду у справі № 916/1227/16 (провадження № 12-105гс18) від 20.06.2018.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу заявника, що правила юрисдикції господарських судів, визначені у статтях 20-23 ГПК України.

Відповідно до ст. 175 ГПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. З огляду на зазначене, суд роз'яснює, що заявлені у скарзі вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, суд відмовляє у відкритті провадження у справі за скаргою арбітражного керуючого ВАТ «Луганськобленерго» ОСОБА_1 на рішення Управління Державної казначейської служби України у Білокуракінському районі Луганської області про повернення виконавчого документу.

Керуючись ст.ст. 20-23, п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. ст. 234, 235, 236 Господарського процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті провадження за скаргою арбітражного керуючого Відкритого акціонерного товариства «Луганськобленерго» ОСОБА_1 за листом від 26.09.2018 № 02-01/155 на рішення Управління Державної казначейської служби України у Білокуракінському районі Луганської області про повернення виконавчого документу (за листом від 29.08.2018 № 02-46/667).

2. Роз'яснити заявнику - арбітражному керуючому ВАТ «Луганськобленерго» ОСОБА_1, що заявлені ним вимоги за скаргою підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 05.10.2018 у відповідності до ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України.

Суддя Н.М. Зюбанова