Рішення

від 25.09.2018 по справі 914/1121/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2018 Справа №914/1121/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю НАДІЙНЕ ОБЛАДНАННЯ ТА СВЕРДЛОВИЙ СЕРВІС , Полтавська область, м.Полтава

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю ДИФЕРЕНЦІАЛ-4 , Львівська область, м.Львів

про: стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за користування грошовими коштами

ціна позову: 632579,49грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 12.02.2018р. б/н);

Відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю НАДІЙНЕ ОБЛАДНАННЯ ТА СВЕРДЛОВИЙ СЕРВІС звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ДИФЕРЕНЦІАЛ-4 про стягнення 466484,37грн. інфляційних втрат та 166095,12грн. трьох відсотків річних за користування грошовими коштами; ціна позову 632579,49грн.

Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань за Договором підряду на проведення робіт з буріння свердловин від 05.11.2015р. №112015, встановлених рішенням Господарського суду Львівської області від 01.12.2017р. у справі №914/1362/17.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.06.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 03.07.2018р.

Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.06.2018р. суд постановив повернути Товариству з обмеженою відповідальністю НАДІЙНЕ ОБЛАДНАННЯ ТА СВЕРДЛОВИННИЙ СЕРВІС заяву про забезпечення позову від 14.06.2018р. вих. №281 (вх. №1645/18 від 19.06.2018р.).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.07.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 07.08.2018р .

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.08.2018р. у даній справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкласти на 05.09.2018р.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.08.2018р. у даній справі суд постановив прийняти заяву Товариства з обмеженою НАДІЙНЕ ОБЛАДНАННЯ ТА СВЕРДЛОВИЙ СЕРВІС про зменшення розміру позовних вимог від 16.07.2018р. №295 (вх.№27005/18 від 18.07.2018р.); подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Товариства з обмеженою НАДІЙНЕ ОБЛАДНАННЯ ТА СВЕРДЛОВИЙ СЕРВІС про зменшення розміру позовних вимог від 16.07.2018р. №295 (вх.№27005/18 від 18.07.2018р.).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.09.2018р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 25.09.2018р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг .

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги з урахуванням заяви від 16.07.2018р. вих. №295 про зменшення розміру позовних вимог (вх.№27005/18 від 18.07.2018р.) підтримав, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвали Господарського суду Львівської області, про причини невиконання суду не повідомив.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Поштова кореспонденція із процесуальними документами суду надсилалась Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою: 79024, Львівська область, м.Львів, вул.Волинська, буд.10, проте повернута відділенням поштового зв'язку із відмітною Інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення .

Окрім того, як вбачається із долученого Позивачем до матеріалів справи Поясненнями від 18.07.2018р. вих. №27003/18 Витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ, Відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю ДИФЕРЕНЦІАЛ-4 знаходиться за вказаною адресою.

З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена, зокрема у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , що у разі якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 466484,37грн. інфляційних втрат за період з квітня 2017р. по квітень 2018р. та 166095,12грн. трьох відсотків річних за період з 01.10.2016р. по 04.06.2018р. за прострочення виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань за Договором підряду на проведення робіт з буріння свердловин від 05.11.2015р. №112015, встановлених рішенням Господарського суду Львівської області від 01.12.2017р. у справі №914/1362/17.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

Спір розглядається з врахуванням заяви Позивача від 16.07.2018р. №295 про зменшення розміру позовних вимог (вх.№27005/18 від 18.07.2018р.).

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.12.2017р. у справі №914/1362/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НАДІЙНЕ ОБЛАДНАННЯ ТА СВЕРДЛОВИЙ СЕРВІС до Товариства з обмеженою відповідальністю ДИФЕРЕНЦІАЛ-4 та до Приватного акціонерного товариства Оксі Банк про стягнення 4049015,12грн. позов ТзОВ НАДІЙНЕ ОБЛАДНАННЯ ТА СВЕРДЛОВИЙ СЕРВІС задоволено частково, вирішено Стягнути з ТзОВ Диференціал-4 на користь ТзОВ Надійне обладнання та свердловинний сервіс 3302000грн. боргу, 360555,96грн. пені, 206310,21грн. інфляційних та 58033грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2018р. апеляційну скаргу ТзОВ Диференціал-4 на рішення Господарського суду Львівської області від 01.12.2017р. у справі №914/1362/17 повернуто без розгляду.

Таким чином, рішення Господарського суду Львівської області від 01.12.2017р. у справі №914/1362/17 набрало законної сили 09.02.2018р. та є обов'язковим до виконання на всій території України.

20.02.2018р. Господарським судом Львівської області видано наказ про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 01.12.2017р. у справі №914/1362/17.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.12.2017р. у справі №914/1362/17 встановлено, що 05.11.2015р. між Позивачем та Відповідачем укладено Договір підряду на проведення робіт з буріння свердловин №112015 (надалі - Договір). Додатково, між сторонами укладались додаткові угоди до Договору №1, №2, №3 та №5 та Додатки А - Перелік обладнання; Б - Склад бурової бригади; В - Перелік матеріалів, обладнання, робіт та послуг; Г - Добові ставки підрядника; Д - Вартість та терміни оплати.

Розділ 2 Договору встановлено предмет Договору, зокрема, п. 2.1. встановлено, що Підрядник (Позивач у справі) бере на себе зобов'язання виконати якісно та своєчасно комплекс Бурових робіт, відповідно до Договору, Проекту, Програми буріння, Свердловини, Плану робіт та інших Додатків до Договору, на свій ризик, власними та залученими силами та засобами, та передати Замовнику (Відповідачу у справі) результати даних Робіт, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Роботи, виконані Підрядником, відповідно до умов даного Договору.

Також, Підрядник зобов'язаний самостійно за власний рахунок та власними силами розробити і подати на затвердження Замовнику Програму буріння Свердловини, Замовник же, в свою чергу, зобов'язаний розглянути подану Програму буріння та затвердити її в 3х денний термін або ж у цей термін подати свої зауваження до Програми буріння.

Відповідно до п. 2.2.3. Договору Замовник зобов'язаний прийняти якісно виконані Підрядником Роботи та оплатити Роботи, виконані відповідно до Проекту, в порядку та на умовах даного Договору.

Згідно з пунктом 3.2. Договору термін дії даного Договору починається з дати підписання та продовжує діяти до 31 грудня 2016. Термін дії даного Договору може бути продовженим на взаємно узгоджений термін.

Пунктом 2.2.4 Додаткової угоди від 25.04.2016р. №2 до додаткової угоди від 01.01.2016р. №1 та до договору підряду від 05.11.2015р. №112015 сторони погодили, що загальна вартість договору становить 21741994грн. в тому числі ПДВ.

В зв'язку із внесенням змін до договору сторонами було підписано Додаток Д1 (Вартість та терміни оплати) згідно якого вартість робіт встановлена погоджена сторонами складає 24800000грн.

Пунктом 9.1.2. Договору встановлено, що оплата етапів робіт проводиться Замовником згідно з Додатком Д до Договору на підставі підписаного Сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт і рахунка Підрядника протягом 10 банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі.

Для прискорення документообігу Підрядник зобов'язаний передавати акти прийому-передачі виконаних Робіт, рахунки, податкові накладні Замовнику шляхом факсимільних повідомлень чи електронною поштою, за умови обов'язкового наступного направлення поштою оригіналів документів протягом 3 (трьох) календарних днів (п. 9.1.4. Додаткової угоди №1 до Договору).

Відповідно до п. 9.1.7. Додаткової угоди №1 до Договору при виявленні дефектів у виконаних та наданих до оплати Робіт Замовник має право не підписувати акт прийому передачі виконаних робіт Підрядника. За наявності зауважень до змісту акту прийому-передачі виконаних робіт Замовник зобов'язаний надати письмову відмову від підписання такого акту прийому-передачі виконаних робіт в частині зауважень. Письмова відмова Замовника повинна містити перелік зауважень по кожній позиції та їх обґрунтування. Термін для розгляду та підписання Замовником акту прийому-передачі виконаних робіт складає 5 (п'ять) робочих днів з моменту його отримання.

Додатково, п. 9.1.9. Договору передбачено, що у випадку відмови Замовника від підписання акту приймання-передачі виконаних робіт, Підрядник надсилає Замовнику акт приймання-передачі виконаних робіт в редакції без зауважень. Такий акт прийому-передачі виконаних робіт Замовник зобов'язаний оплатити на підставі виставленого Підрядником рахунка згідно з п. 9.1.2. Договору, а акт приймання-передачі, отриманий Замовником вважається узгодженим та підписаним та має юридичну силу.

Пунктом 9.1.13. Договору передбачено, що у випадку ненадання Замовником мотивованої обґрунтованої відмови від приймання-передачі виконаних Робіт, протягом терміну, вказаного в п. 9.1.7. Договору, Роботи, вказані в акту приймання-передачі виконаних Робіт, вважаються прийнятими Замовником у повному обсязі та підлягають оплаті.

За порушення термінів оплати п. 12.6.1. Додаткової угоди №1 до Договору у випадку порушення Замовником термінів оплати, більше ніж на 10 банківських днів, Підрядник має право стягнути з Замовника неустойки (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення оплати Робіт.

Також, п. 12.6.2. Додаткової угоди №1 до Договору встановлено, що у випадку порушення Замовником термінів оплати встановлених даним Договором, більше ніж на 10 банківських днів, Підрядник має право додатково стягнути з Замовника неустойку (штраф) у розмірі 0,5% простроченої суми.

На виконання умов Договору Підрядником виконано роботи за Договором на загальну суму 21991994грн., що підтверджується актами приймання-передачі робіт, добовими рапортами по бурінню свердловини, виставленими рахунками на оплату та іншими матеріалами справи.

Кореспондуючий обов'язок з оплати Відповідач виконав частково в розмірі 16284994грн., а акти приймання-передачі робіт від 31.10.2016р. №25, від 04.11.2016р. №28, від 10.11.2016р. №29 та від 02.12.2016р. №22 не підписав, вартість виконаних робіт не оплатив.

Позивачем нараховано пеню за період з 29.10.2016р., в той час, як до стягнення підлягає пеня, нарахована за період з 26.12.2016р., яка згідно проведеного судом перерахунку складає 360555,96 грн.

За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань Позивачем за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року нараховані інфляційні втрати в розмірі 223896,90грн. Згідно проведеного судом перерахунку, за спірний період розмір інфляційних підлягає до стягнення з відповідача в розмірі 206310,21грн.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно доводів Позивача Відповідачем встановленого рішенням Господарського суду Львівської області від 01.12.2017р. у справі №914/1362/17 обов'язку щодо сплати 3302000грн. боргу, 360555,96грн. пені та 206310,21грн. інфляційних втрат не виконано, а відтак в останнього є грошове зобов'язання перед Позивачем. Належні, достатні та допустимі докази повного чи часткового виконання вказаного судового рішення в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач, з урахуванням поданої 18.07.2018р. заяви про зменшення розміру позовних вимог від 16.07.2018р. №295 (вх.№27005/18), просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 166095,12грн. трьох відсотків річних за період з 01.10.2016р. по 04.06.2018р. та 466484,37грн. інфляційних втрат за період з квітня 2017р. по квітень 2018р.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Приписами ч.1 ст.875 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено зокрема в пункті 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду України від 21.09.2016р. у справі № 311/3310/14-ц, а також пункті 9 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань .

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Здійснивши перерахунок заявлених Позивачем до стягнення сум суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки допущено помилку в визначенні кількості днів прострочення виконання грошового зобов'язання. Відтак, сума трьох відсотків річних за заявлений Позивачем період складає 166026,90грн., інфляційних втрат - 466484,37грн.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо повного та своєчасного виконання робіт за Договором, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої несплати, відсутність належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового погашення встановленої рішенням Господарського суду Львівської області від 01.12.2017р. у справі №914/1362/17 суми боргу, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 466484,37грн. інфляційних втрат за період з квітня 2017р. по квітень 2018р. та 166095,12грн. трьох відсотків річних за період з 01.10.2016р. по 04.06.2018р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 166026,90грн. трьох відсотків річних та 466484,37грн. інфляційних втрат. В решті позову слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 9491,74грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 08.06.2018р. №1857 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 9491,74грн.

При цьому суд зазначає, що сума позовних вимог майнового характеру при поданні позовної заяви до суду складала 632782,67грн., а судового збору за такі вимоги - 9491,74грн. З врахуванням поданої Позивачем Заяви від 16.07.2018р. №295 (вх.№27005/18 від 18.07.2018р.) про зменшення розміру позовних вимог ціна позову становить 632579,49грн., а сума судового збору за такі позовні вимоги складає 9488,69грн.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З підстав наведеного, а також недоведення Відповідачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 9488,69грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 9487,67грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Окрім того, у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог Позивач наділений правом повернення з Державного Бюджету України судового збору у розмірі 3,05грн.

Проте, з підстав відсутності клопотання Позивача про повернення сплаченого за подання позовної заяви до суду судового збору у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог у справі суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 181, 184, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 614, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 837, 852 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДИФЕРЕНЦІАЛ-4 (79024, Львівська область, м.Львів, вул.Волинська, буд.10; ідентифікаційний код 38958383) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НАДІЙНЕ ОБЛАДНАННЯ ТА СВЕРДЛОВИННИЙ СЕРВІС (36040, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 39109641) 166026,90грн. трьох відсотків річних, 466484,37грн. інфляційних втрат та 9487,67грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення виготовлено та підписано 04.10.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.