Рішення

від 28.09.2018 по справі 127/19485/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/19485/17

Провадження № 2/127/5445/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

28.09.2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бессараб Н.М.,

при секретарі Слізяк М.М.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Лізингової компанії ТОВ ТК ТРАНС АВТО про визнання правочину недійсним та застосування реституції,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Лізингової компанії ТОВ ТК ТРАНС АВТО , у якому просила суд визнати недійсним договір майнового лізингу №100540 від 18.07.2017 року укладений між ОСОБА_2 та лізинговою компанією ТОВ ТК ТРАНС АВТО , стягнути з лізингової компанії ТОВ ТК ТРАНС АВТО на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 43600 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала наступним. 18.07.2017 року між позивачем та Лізинговою компанією TOB ТК ТРАНС АВТО було укладено договір майнового лізингу №100540, предметом якого є надання послуг, спрямованих на придбання автомобіля марки Citroen моделі С4 Cactus вартістю 218 000 грн. На виконання даного договору позивачем перераховано відповідачу кошти у розмірі 43600,00 грн. Оскільки ОСОБА_2, як одна із сторін договору майнового лізингу є фізичною особою, тому з урахуванням ст. 799 ЦК України, цей договір повинен бути обов'язково нотаріально посвідченим. Так як договір майнового лізингу №100540 між сторонами нотаріально не був посвідчений, тому у відповідності до ст.ст. 220, 236 ЦК України такий договір є нікчемним з моменту його вчинення.

На момент укладення договору №100540 від 18.07.2017 року Лізингова компанія TOB ТК ТРАНС АВТО надавала відповідні фінансові послуги не будучи фінансовою установою і не маючи на це відповідної ліцензії. На підставі Положення Про надання послуг з фінансового лізингу юридичним суб'єктам господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами юридична особа має можливість надавати послугу фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими документами, передбачено здійснення вимоги законодавства, щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг або Нацкомфінпослуг.

Позивач вважає, що укладений 18.07.2017 року договір майнового лізингу №100540 був укладений позивачем під впливом обману з боку відповідача та із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема, вважає, що позивач отримала нечітку, неправдиву інформацію стосовно оспорюваного договору, дії відповідача є забороненими. Зазначила, що при умові належного роз'яснення їй усіх умов та наслідків даного договору, позивач не погодилася б на його укладення.

Крім того, позивач вважає, що укладений 18.07.2017 року договір майнового лізингу №100540 є таким, що не відповідає чинному законодавству України, грубо порушує права позивача як громадянина України, договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не відповідає внутрішній волі позивача на момент укладення договору та на даний час, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

Умови даного договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди позивачу як споживачеві.

На думку позивача згідно договору майнового лізингу №100540 від 18.07.2017 року автомобіль марки Citroen моделі С4 Cactus вартістю 218000,00 грн. не можевважатися предметом договору лізингу, оскільки дана річ не визначена індивідуальними ознаками, а саме: не вказано який це саме транспортний засіб, його виробника, модель, комплектацію, рік випуску, колір тощо, що є порушеннями ч. 1 ст. 807 ЦК України.

Все вище викладене дає підстави стверджувати, що оспорюваний правочин не відповідає чинному законодавству України, внутрішній волі позивача та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, вчинений з введенням в оману позивача щодо істотних умов, та дає законні підстави для визнання договору недійсним, тому позивач звернулася до суду з даним позовом.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення аналогічні змісту позовної заяви, просила визнати недійсним договір майнового лізингу №100540 від 18.07.2017 року, укладений між ОСОБА_2 та Лізинговою компанією TOB ТК ТРАНС АВТО , стягнути з відповідача на користь позивача кошти загальною сумою 43600,00 грн.

Крім того, в судовому засіданні представник позивача пояснила, що представником відповідача позивачу було роз'яснено, що після сплати ОСОБА_2 на рахунок відповідача авансу 43600,00 грн. вона одразу в той же день отримає обумовлений договором автомобіль, який позивачу вкрай був необхідний у зв'язку з сімейними обставинами. Проте після сплати позивачем вказаних коштів їй повідомили, що її автомобіль несправний, але у м. Києві у філіалі даної компанії є інший автомобіль і вона його може там отримати. Приїхавши у м. Київ за вказаною представником відповідача адресою не виявилося ні філії відповідача, ні будь-якого автомобіля і тоді позивач зрозуміла, що її обманули. В зв'язку з чим позивач зверталася усно, а згодом письмово до відповідача щодо розірвання договору і повернення їй коштів, однак її звернення та заява залишилися без задоволення, кошти відповідач позивачу не повернув, що спонукало позивача звернутися до суду з даним позовом.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, хоча про день, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причину своєї неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву суду не подав.

Тому суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України розглянув справу у відсутність відповідача в порядку заочного провадження, оскільки в справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін і представник позивача не заперечувала щодо заочного розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлено, що 18.07.2017 року між ОСОБА_2 - лізингоодержувач та Лізинговою компанією TOB ТК ТРАНС АВТО - лізингодавець було укладено договір майнового лізингу №100540 (надалі - договір) (а.с. 75-88).

Відповідно до п.п. 3.1 договору предметом лізингу є транспортний засіб марки Citroen моделі С4 Cactus, комплектація Feel , об'ємом двигуна 1,2/і, тип КПП АТ , привід передній (надалі - майно).

У п.п. 2.1, 2.2 договору визначено, що лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах майнового лізингу в користування майно, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору. Строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) згідно графіком сплати лізингових платежів (додаток №2 до договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмету лізингу за формою, встановленою лізингодавцем.

У пункті 3.2 договору вказано, що вартість предмета лізингу на момент укладення даного договору та розмір авансового платежу вказується в додатку №1 до даного договору, який є невід'ємною частиною .

Відповідно до додатку №1 до даного договору встановлено вартість предмета лізингу -218000,00 грн., сума виплат авансового платежу - 109000 грн., вартість фінансування (20%) - 43600 грн.

Згідно п. 5.1 договору предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.

Відповідно до п. 7.1 договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань сторонами, але не більше 76 календарних місяців з моменту підписання даного договору.

Дія договору майнового лізингу припиняється або з моменту переходу права власності на предмет лізингу лізингоодержувачу, або у випадку повернення предмета лізингу лізингодавцю, що підтверджується підписанням сторонами відповідного акту прийому-передачі (п.7.4 договору).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 18.07.2017 року сплатила на рахунок відповідача 43600,00 грн. - фінансування за договором майнового лізингу №100540 від 18.07.2017 року , про що свідчить копія квитанції №0.0.809135650.1 (а.с. 23).

21.07.2017 року ОСОБА_2 звернулася до ТОВ ТК ТРАНС АВТО із заявою про розірвання договору та отримала відповідь, відповідно до якої їй запропоновано здійснити вибір відносно автомобіля його модифікації, комплектації тощо й конкретизувати про наявні причини чи підстави для розірвання з боку ОСОБА_3 умов договору чи продовження дії договору №100540 від 18.07.2017 року (а.с. 89).

Як зазначено в договорі (у розділі визначення ) - вартість фінансування - розуміє під собою одноразову плату за організацію та оформлення даного Договору лізингоодержувача лізингодавцю при укладенні договору (а.с. 75).

Отже, позивачем ОСОБА_2 внесено 43600,00 грн. - фінансування за організацію та оформлення договору, які вона сприймала, як авансовий платіж в рахунок вартості транспортного засобу.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 807 ЦК України визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи №6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 799 ЦК України визначає, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст. 799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень ст. 220 цього ж Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Стосовно підстав для визнання спірного договору недійсним, а саме щодо несправедливих умов, які містяться в ньому, то суд зазначає наступне.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Судом встановлено, що згідно з умовами договору позивачу надано право вибору продавця предмету договору (п.п. 2.4, 3.1, 6.8), а також надано право розірвання договору (п. 12.11).

Водночас судом встановлено, що згідно з оспорюваним договором у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акту приймання-передачі предмету лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. В такому випадку вартість фінансування та комісія за передачу предмету лізингу лізингоодержувачу не повертається (а.с. 84).

Також розділ 12 оспорюваного договору передбачає підстави відповідальності позивача, як лізингоодержувача та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності відповідача, як лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

Крім того, ч. 2 ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, сплата комісії зазначеним Законом не передбачена, а згідно з визначенням термінів договору, комісія за передачу предмету лізингу - одноразова плата лізингоодержувача лізингодавцю за здійснення необхідних дій по передачі предмета лізингу, тому не є іншими витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу .

Відповідно до ст. 4 Закону України Про фінансовий лізинг суб'єктами лізингу можуть бути: лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця; продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг).

Таким чином, оформлення відносин фінансового лізингу здійснюється у формі багатостороннього договору за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця (постачальника) предмета лізингу тощо.

Однак спірний договір (договір непрямого лізингу) укладений лише між двома сторонами - лізингодавцем (відповідачем) та лізингоодержувачем (позивачем), що виключає зазначення прав та обов'язків продавця, від якого прямо залежить можливість виконання лізингодавцем своїх обов'язків по передачі предмета лізингу в користування лізингоодержувачу .

За таких обставин суд приходить до висновку, що оспорюваний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктами 2, 4 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України Про захист прав споживачів та порушує вимоги Закону України Про фінансовий лізинг .

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи пункти оспорюваного договору від 18.07.2017 року суд дійшов висновку, що даний договір по своїй суті спрямований на захист інтересів лише лізингодавця і на звуження його відповідальності, що свідчить про суттєву диспозицію між правами та обов'язками сторін, а наявність механізму зміни вартості платежів та розміру предмета лізингу тільки лізингодавцем слугує лише цьому підтвердженням, оскільки позбавляє лізингоодержувача будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору, що свідчить про недійсність укладеного договору.

Крім того, з пояснень представника позивача судом встановлено, що додаток №2 до договору, який є його невід'ємною частиною, між сторонами не укладався, а відповідачем факт відсутності укладеного додатку №2 до договору не спростовано.

З огляду на викладене, суд вважає, що існують правові підстави для задоволення позовних вимог, а тому слід визнати недійсним договір майнового лізингу №100540, укладений 18.07.2017 року між лізинговою компанією ТОВ ТК Транс Авто та ОСОБА_2, оскільки відповідач не скористався правом надання заперечень проти позову, будучи повідомленим належним чином про наявність даного спору між сторонами, перебування даної справи в провадженні суду і жодного разу представник відповідача в судове засідання з'явився, будь-яких доказів в спростування вимог позивача суду не надав.

Разом з тим, суд вважає, що вказані ОСОБА_2 у позовній та уточненій позовній заяві підстави позову - відсутність у відповідача ліцензії щодо надання фінансових послуг та введення відповідачем позивача в оману використовуючи нечесну підприємницьку діяльність відповідно до ст. 81 ЦПК України доведено не було.

Оскільки позивачка була звільнена від сплати судового збору на підставі ст. 22 ЗУ Про захист прав споживачів , тому згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір слід стягнути з відповідача на користь держави в сумі 640 грн.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 216, 220, 627, 628, 799, 806, 807 ЦК України, ст. ст. 1-4, 6 Закону України Про фінансовий лізинг , ст. ст. 3, 18, 19, 22 Закону України Про захист прав споживачів , ст. ст. 2, 10-13, 76-81, 83, 141, 258, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір майнового лізингу №100540 від 18 липня 2017 року укладений між ОСОБА_2 та лізинговою компанією Товариством з обмеженою відповідальністю ТК ТРАНС АВТО .

Стягнути з лізингової компанії Товариства з обмеженою відповідальністю ТК ТРАНС АВТО на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 43600,00 грн. (сорок три тисячі шістсот грн.).

Стягнути з лізингової компанії Товариства з обмеженою відповідальністю ТК ТРАНС АВТО на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Відповідач: лізингова компанія Товариство з обмеженою відповідальністю ТК ТРАНС АВТО , місцезнаходження: 03039, м. Київ, пров. Руслана Лужевського, 14, корп. 1, офіс 3-Б, код ЄДРПОУ 34825389.

Повний текст рішення суду складено 04.10.2018 року.

Суддя