Рішення

від 27.09.2018 по справі 909/662/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.09.2018 м. Івано-ФранківськСправа № 909/662/18

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П.А. , секретар судового засідання Кучма І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "ББМ-Долина", АДРЕСА_1,03067

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопак" АДРЕСА_2,77500

про стягнення заборгованості в сумі 17 776 грн 85 к.

за участю:

Від позивача: ОСОБА_1, (довіреність б/н від 27.04.2018 )- адвокат, ОСОБА_2 (паспорт СС142202 від 29.06.1996) директор

Від відповідача: ОСОБА_3, (паспорт серія - № СС355703 від 20.09.1997р )-директор

ВСТАНОВИВ

31.07.2018 до господарського суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ББМ-Долина" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопак" про стягнення заборгованості у розмірі 17 776,85грн. за договором оренди нежитлового приміщення № 03/06-13-52 від 03.076.2013року

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 01.08.2018 відкрито провадження у справі № 909/662/18 та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження .

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує, просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 17776,85грн. за договором оренди нежитлового приміщення № 03/06-13-52 від 03.076.2013року. Крім, того, зазначає, що при підготовці позовної заяви у юридичній назві допущено описку, та вказує що позивачем по справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Технопак".

Відповідач проти позову заперечує, зазначає, що договір строковий та припинив свою дію 31.12.2013, відзив на позов відповідач не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив наступне.

03 червня 2013 року між позивачем і відповідачем було укладено Договір оренди нежитлового приміщення №03/06-13-52 (далі - Договір). За умовами Договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування частину приміщення електрощитової з наявним електрообладнанням площею чотири квадратних метри за адресою м.Долина, вул. 8-го Березня, 10.

Орендовані площі передавалися для встановлення приладу обліку спожитої електроенергії і електрообладнання відповідача.

За користування орендованим приміщенням відповідач зобов'язався сплачувати позивачу 100 грн. за метр квадратний , а всього 400 гривень в місяць.

Керуючись пунктом 2.4. Договору, яким передбачено, що приймання передача орендованого майна здійснюється на підставі акта приймання-передачі, позивач передав орендоване майно , а відповідач прийняв , про що Сторони 03 червня 2013 року склали та підписали Акт прийому - передачі приміщень до договору оренди нежитлових приміщень №03/06-13-52 від 3 червня 2103 року.

Пунктом 6.1. Договору Сторони визначили, що Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2013р.

Пунктом 6.5. Договору Сторони залишили за собою право у випадках не передбачених Договором керуватися нормами чинного законодавства.

Частиною першою статті 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Керуючись вказаною нормою , сторони в зазначений у статті 764 ЦК України спосіб продовжували дію Договору протягом 2014-2017років. Відповідач продовжував користуватися орендованим майном до липня 2017 року включно, а позивач не заперечував.

З моменту підписання Договору (червень 2013 року) до липня ( включно) 2017 року електропостачання ТзОВ Технопак , здійснювалося за допомогою лінії електропередач, які є власністю ТзОВ ББМ-Долина , а облік спожитої електроенергії здійснювався за допомогою обладнання, встановленого в орендованому приміщенні. Дана обставина відображена у договорі про постачання електричної енергії №2301130 від 01.04.2013 року, зокрема у Додатку 5 до даного договору.

Разом з тим, з лютого 2015 року відповідач припинив сплачувати орендну плату, внаслідок чого станом на 01.08.2017 року у нього виникла заборгованість згідно Договору в сумі 12000 гривень.

З серпня 2017р. Договір припинив свою дію - відповідач демонтував власне електрообладнання, розташоване в орендованому приміщенні. Акт прийому - передачі орендованого майна, щодо повернення майна від відповідача до позивача, сторонами не складався. 08 серпня 2017 року, зважаючи на виявлення факту одностороннього припинення договору оренди, позивачем було складено відповідний Акт.

Пунктом 5.1.Договору сторони передбачили, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідач порушив умови Договору і норму статті 526 Цивільного кодексу України - не сплатив орендну плату за період з лютого 2015 року по липень (включно) 2017 року.

Пунктом 5.2 Договору сторони обумовили, що за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Враховуючи чинне законодавства , п.5.2 Договору позивач провів нарахування відповідачу 3186грн.80коп. інфляційних втрат, 964,28грн. - 3% річних та 1624грн. пені.

Загальна сума заборгованості , що заявлена позивачем до стягнення з відповідача становить 17776,85грн.

До правовідносин сторін підлягає наступне законодавство.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 ГК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (ст. 759 ЦК України).

Частиною першою ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, та яка згідно частини п'ятої цієї статті, повинна вноситися щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - ч. 1 ст. 530 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строк дії господарського договору - це час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Пунктом 6.1. договору оренди сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов"язань за цим договором, але не довше ніж до 31.12.2013року.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів врегульовано ст.118 ГК України, частиною першою якої передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Аналогічне положення міститься у ч. 1 ст. 651 ЦК України, відповідно до якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, ч.1 статті 202 Господарського кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином.

Отже, саме по собі закінчення строку дії договору не припиняє зобов'язання, яке не було виконаним належним чином однією зі сторін.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 905/2187/13 суд прийшов до висновку, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним: Сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку. Відмова покупця від прийняття у постачальника замовленого товару та несплата його вартості є односторонньою відмовою від виконання зобов'язання, що прямо порушує норми зобов'язального права (стаття 525 ЦК).

Таким чином, закінчення строку дії договору не припиняє невиконаного зобов'язання між сторонами.

Умовами Договору оренди нежитлового приміщення №03/06-13-52 від 03.06.2013року встановлено термін його дії до 31.12.2013 р. (п. 6.1.). Однак, як встановлено в процесі розгляду справи, жодна із сторін про припинення дії Договору не заявила, а відтак дію Договору було продовжено, так як договір діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов"язань за цим договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В порушення вищевказаних умов Договору оренди нежитлового приміщення № 03/06-13-52 від 03.076.2013року відповідач не виконав в повному обсязі своїх зобов'язань, та не сплатив плату за оренду нерухомого майна, в зв'язку з чим виникла основна заборгованість в сумі 12000,00грн.

Перевіривши розрахунок позивача втрат від інфляції та 3% річних з простроченої суми, згідно вимог ст. 625 ЦК України суд приходить до висновку про задоволення вимог у частині стягнення 3187,80грн. інфляційних втрат та 764,28грн. 3% річних. В частині стягнення 200грн. -3% річних та 18,60грн. інфляційних втрат - відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ст.549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст.230 ГК встановлено, що штрафними санкціями в цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського

Так, у зв'язку із порушенням строків виконання зобов'язань за договором та відповідно до п. 5.2 Договору позивач провів нарахування пені у розмірі 1624,11грн..

Перевіривши, за допомогою системи «ЛІГА» , поданий позивачем розрахунок пені приходить до висновку що сума пені підлягає задоволенню за розрахунком позивача, який відповідає вимогам Закону та умовам Договору.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідач не надав суду доказів сплати заявленої до стягнення заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача перед позивачем у заявленій до стягнення сумі, суд дійшов висновку про задоволення позову у частині стягнення 12000,00грн. основного боргу, 3169,20грн. інфляційних втрат, 764,28грн. 3% річних та 1624,11 пені. В частині стягнення 200грн. -3% річних та 18,60грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 185, 232, 233, 236- 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ББМ-Долина", АДРЕСА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопак" АДРЕСА_4 про стягнення заборгованості в сумі 17 776 грн 85 к. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопак" АДРЕСА_5 ( код ЄДРПОУ 30001794) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ББМ-Долина", АДРЕСА_3 ( код ЄДРПОУ 35212359) - 12000,00грн. основного боргу, 3169,20грн. інфляційних втрат, 764,28грн. 3% річних та 1624,11 пені та 1758,47грн. судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повне рішення складено 05.10.2018

СУДДЯ ШКІНДЕР П.А.