Рішення

від 02.10.2018 по справі 152/324/18

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 152/324/18

2/152/190/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02 жовтня 2018 року м. Шаргород

Справа №152/324/18

Провадження №2/152/190/18

Шаргородський районний суд

Вінницької області

в складі:

головуючого судді - Славінської Н.Л.,

з участю:

секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.,

позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника позивачів - ОСОБА_3,

представника відповідача - Скальського І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_1, до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Енергія про визнання договорів оренди землі недійсними,

встановив:

І. Стислий виклад позиції позивачів та заперечень відповідача

1. Виклад позиції позивачів.

28.02.2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_1, звернулися до Шаргородського районного суду з позовом до ТОВ Компанія Енергія про визнання договорів оренди землі недійсними.

В обґрунтування позову зазначено, що в травні 2016 року вони дізналися про існування Договорів оренди землі від 20.05.2010 року та від 01.08.2009 року строком на 15 років належних їм на праві власності земельних ділянок за НОМЕР_3, НОМЕР_4 площею 0,9280 га та 1,7521 га, відповідно, для сільськогосподарського використання, які розміщуються на території Рахнівсько-Лісової сільської ради.

Вважають вказані договори недійсними, так як жодних договорів оренди землі вони не укладали. З приводу підроблення їх підписів у договорах оренди вони звернулися з заявами до Шаргородського ВП, де 23.05.2016 року відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України.

У кримінальному провадженні неодноразово виносилися постанови про закриття, які в наступному скасовані Жмеринською місцевою прокуратурою.

В ході розслідування кримінального провадження були допитані свідки, з показань яких, зокрема свідка ОСОБА_6, котрий у 2010 році працював заступником директора ТОВ Компанія Енергія та мав підписати договори з орендодавцями, вбачається, що особисто з ними ніхто договорів не підписував, не знайомий.

Крім цього, у кримінальному провадженні проведено почеркознавчу експертизу, згідно з висновком якої від 11.05.2017 року підписи в спірному договорі оренди та в додатку до нього від імені ОСОБА_1, виконані не ним, а іншою особою. Щодо підпису ОСОБА_2 питання експертом не вирішено.

Постановою слідчого СВ Шаргородського ВП від 13.11.2017 року кримінальне провадження закрито з підстав не встановлення осіб, що підробили підписи, а також того, що договори оренди не є офіційними документами, подія не містить складу кримінального правопорушення, тому рекомендовано звернутись до суду.

Також, згідно з висновком експертів Вінницького відділення КНДІСЕ від 31.08.2018 року, підпис у договорі оренди землі від 01.08.2009 року та акті-прийомі передачі земельної ділянки в оренду від імені ОСОБА_2 виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою.

Таким чином, договори оренди землі від 20.05.2010 року та від 01.08.2009 року є двосторонніми, проте позивачі їх не підписували, тобто свої дії відповідач з ними не погоджував, тобто вважають, що договори вони з відповідачем не укладали.

Вважають, що відповідач - ТОВ Компанія Енергія користується належними їм земельними ділянками незаконно.

Вказані вище обставини перешкоджають вільно користуватися та розпоряджатися належними їм земельними ділянками.

Просять визнати недійсними договори оренди землі: від 20.05.2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ Компанія Енергія про оренду належної ОСОБА_1 на підставі державного акту серії НОМЕР_5 від 29.01.2009 року земельної ділянки за НОМЕР_3 площею 0,9280 га, розміщеної на території Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області та призначеної для сільськогосподарського використання, укладений строком на 15 років та скасувати реєстраційний запис у відділі Держкомзему у Шаргородському районі Вінницької області за №052530004004003 від 11.05.2012 року; від 01.08.2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ Компанія Енергія про оренду належної ОСОБА_2 на підставі державного акту серії НОМЕР_6 від 29.01.2009 року земельної ділянки за НОМЕР_4 площею 1,7521 га, розміщеної на території Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області та призначеної для сільськогосподарського використання, який укладений строком на 15 років та скасувати реєстраційний запис у відділі Держкомзему у Шаргородському районі Вінницької області за №052530004004002 від 11.05.2012 року; стягнути на їх користь з ТОВ Компанія Енергія судові витрати.

У вступному слові та додаткових поясненнях позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представник ОСОБА_3, що діє на підставі довіреностей (а.с.155, 163), пояснили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками земельних ділянок площею, відповідно, 0,9280 га та 1,7521 га ріллі на території Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області, що підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку, відповідно, серії НОМЕР_5 та серії НОМЕР_6, які видані 29.01.2009 року на підставі розпорядження Шаргородської РДА. Протягом тривалого часу позивачі не можуть скористатися своїми правами власників цих земельних ділянок, так як їм не було відомо, хто користується належними їм земельними ділянками. Лише у 2016 році позивач ОСОБА_1 дізнався про наявність договорів оренди належної йому та ОСОБА_2 земельних ділянок, коли звернувся у державні органи щодо землеустрою з метою визначення меж земельних ділянок у натурі на місцевості для їх обробітку та використання за призначенням - для сільськогосподарського виробництва. Договорів оренди позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали, тому на їх вимогу навесні 2016 року працівниками відповідача по одному примірнику договорів оренди та актів приймання-передачі землі в оренду було привезено особисто додому позивачам. Ознайомившись з цими примірниками договорів, позивачі встановили, що їм нічого про такі договори та про передачу землі в оренду не відомо, волевиявлення на їх укладення позивачі не мали, договори підписані не ними, а також будь-яких документів, які б уповноважували інших осіб на підписання договорів оренди, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надавали. Встановивши порушення своїх прав власника розпоряджатися належним їм майном позивачі зверталися із заявами у правоохоронні органи, у зв'язку із чим було відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України. В ході досудового розслідування у 2017 році було проведено почеркознавчу експертизу та встановлено, що підпис під договором оренди землі від 20.05.2010 року вчинено не ОСОБА_1, а іншою особою. Також, за замовленням ОСОБА_2 у 2018 році проведено почеркознавчу експертизу і встановлено, що підпис під договором оренди землі від 01.08.2009 року вчинено не ОСОБА_2, а іншою особою.

Отже, позивачі не мали волевиявлення на вчинення договору, не здійснювали підписання договорів, а тому підписи виконано не ними, що також підтверджено висновками експертів.

Просять позов задовольнити з наведених в ньому підстав, з врахуванням, відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі №146/293/16-ц, від 04.06.2018 року у справі №479/495/16-ц, від 18.07.2018 року у справі №624/604/16-ц.

Щодо застосування строків позовної давності, заперечують, зазначають, що позивачами не пропущено строки позовної давності при зверненні з позовом до суду, оскільки лише у 2016 році позивачі дізналися, що наявні договори оренди належних їм земельних ділянок з відповідачем, ознайомилися з цими договорами та, встановивши, що вони не підписували таких договорів та не мали волевиявлення на їх укладення, звернулися у правоохоронні органи, так як вважають, що є потерпілими від злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України. Оскільки в ході проведення досудового розслідування права позивачів не відновлені, то вони звернулися до суду з позовом про визнання договорів недійсними, тобто в межах строків позовної давності, встановлених ЦК України.

2. Виклад заперечень відповідача.

Відповідач - ТОВ Компанія Енергія 27.04.2018 року подав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договорів оренди землі недійсними (а.с.95-98).

У поданій 27.04.2018 року заяві по суті (а.с.95-98) - відзиві на позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 відповідач зазначає про те, що позов не визнає, просить в його задоволенні відмовити, так як у період, коли укладалися договори оренди, позивачі мали намір передати свої земельні ділянки в оренду ТОВ Компанія Енергія , на підтвердження чого надали ТОВ інформацію про себе, про свої земельні ділянки, а також документи необхідні для оформлення договорів (копії паспортів, державних актів на землю). Вказані документи отримано відповідачем у позивачів саме для укладення договорів оренди. Після цього було підготовлено договори оренди у трьох примірниках, на яких проставлені підписи орендодавців, директора ТОВ та які скріплені печаткою ТОВ Компанія Енергія . Сумнівів з приводу того, що в договорах підписи орендодавців ні в кого не виникало, тому договори оренди в подальшому були зареєстровані у відділі Держкомзему у Шаргородському районі. Таким чином, ні ОСОБА_2 з 2009 року, ні ОСОБА_1 з 2010 року не вказували про те, що підписи у договорах не їх.

18.01.2011 року землевпорядною фірмою - ТОВ Фірма Купала за участю заступника начальника відділу Держкомзему у Шаргородському районі, директора ТОВ Компанія Енергія , позивачів - землевласників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 складено акти встановлення (перенесення на місцевість) меж земельної ділянки, якими зазначено обмеження про те, що земельна ділянка повинна бути використана тільки по прямому призначенню, вказаному в договорі оренди, а до використання земельної ділянки можливо приступати після перенесення її меж на місцевості та реєстрації договору оренди. Акти підписані позивачами та у них йдеться виключно про договори оренди з ТОВ Компанія Енергія .

З моменту укладення договорів оренди у 2009 році та у 2010 році ТОВ Компанія Енергія використовувала земельні ділянки позивачів за цільовим призначенням, вчасно і в належній сумі виплачувала орендну плату, сплачувала податки з доходів фізичних осіб. Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щоразу особисто отримували орендну плату, пред'являючи паспорти та ставлячи підписи у відомостях на виплату орендної плати.

Крім того, в кінці 2016 року позивач ОСОБА_1 особисто звертався до ТОВ Компанія Енергія з приводу надання довідки про користування земельним паєм для оформлення субсидії, що також свідчить про співпрацю позивачів з ТОВ Компанія Енергія .

Отже, ствердження позивачів про те, що вони тільки у 2016 році дізналися про договори оренди, не відповідають дійсності, оскільки з їх стверджень слідує, що з 2009-2010 років вони не цікавилися належними їм земельними ділянками та не знали, за що отримують орендну плату.

Окрім цього, підписи позивачів у примірниках договорів оренди, що були надані для проведення експертизи і приєднані до позовної заяви та у примірниках договору оренди землі, що наявні у відповідача, кардинально відрізняються, а тому почеркознавча експертиза зроблена лише стосовно тих підписів, які проставлені на наданих позивачами примірниках, у зв'язку із чим вважає, що не слід брати вказані висновки до уваги.

Договори оренди, які надані позивачами до суду та для проведення експертизи, наявні у позивачів, що спростовує ствердження останніх, що їм не було відомо про існування договорів оренди, а дії, вчинювані з 2009-2010 року позивачами, свідчать про їх волевиявлення передати земельні ділянки в оренду ТОВ Компанія Енергія та подальшої співпраці.

Також вважає, що позивачами пропущено строк позовної давності, оскільки, відповідно до ст.ст. 256, 257, ч.1 ст.261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, перебіг якої починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи особу, що його порушила.

До вказаних правовідносин, на думку відповідача, застосовується трирічний строк позовної давності. Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи особу, що його порушила.

Так, з 2009 року ОСОБА_2, а з 2010 року ОСОБА_1 вчиняли дії, спрямовані на співпрацю з ТОВ Компанія Енергія : надавали необхідні для укладення договору оренди документи, підписували їх, отримували орендну плату. Самостійно позивачі земельні ділянки не обробляли та в оренду іншим особам не здавали.

Якщо ж позивачі про договори оренди нічого не знали, то вони могли б про це дізнатися одразу після того, як земельні ділянки почали оброблятися ТОВ Компанія Енергія , - у 2010 році. Таким чином, трирічний строк позовної давності збіг у 2013 році, а позивачі в межах встановленого законодавством строку жодних вимог про порушення своїх прав, як власників земельних ділянок, не заявляли по 2017 рік.

З огляду на вище зазначене просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_1, до ТОВ Компанія Енергія про визнання договорів оренди землі недійсними та у задоволенні позову відмовити.

У вступному слові та в наданих суду додаткових поясненнях представник відповідача Скальський І.Б., що діє на підставі довіреності (а.с.72), позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з тих самих підстав, що зазначені у відзиві на позов, оскільки позивачі пропустили строки давності, встановлені ЦК України, для звернення з вказаним позовом до суду, про що подано до суду клопотання.

Суду пояснив, що позивачі мали волевиявлення та були зацікавлені в укладенні з відповідачем договорів оренди земельних ділянок, що належать їм на підставі державних актів, надавали документи, паспортні дані для укладення договорів. Договори оренди укладені у письмовій формі у трьох примірниках, по одному примірнику було надано позивачам та відповідачу, а один примірник знаходиться у Шаргородському районному відділі Держгеокадастру. Договори підписані позивачами, пройшли державну реєстрацію у 2012 році, тому є дійсними і відповідають всім вимогам ЦК України та ЗК України. Висновки почеркознавчої експертизи про те, що позивачі не підписували договори оренди земельної ділянки не спростовують того факту, що волевиявлення позивачів на укладення цих договорів було вільним і відповідало їх волі, оскільки з часу укладення договорів позивачі щороку отримували орендну плату від відповідача.

До того ж вважає, що оскільки почеркознавча експертиза проводилася тільки по одному примірнику договорів оренди, який був наявний у позивачів, а примірники договорів, що наявні у відповідача та в Шаргородському районному відділі Держгеокадастру, не досліджувалися на предмет того, чи позивачі їх підписували, то ці висновки є неналежними доказами, тому просить суд не приймати їх до уваги.

Також, вважає, що позивачі достовірно знали, що їх земельні ділянки перебувають в оренді у відповідача, так як отримували щорічно особисто або через своїх рідних орендну плату, підтвердженням чого є Відомості про отримання орендної плати. Позивач зобов'язані бути обізнаними про свої майнові права і мали можливість з 2009 року та 2010 року поцікавитися тим, яка юридична особа орендує належне їм майно - земельні ділянки.

Враховуючи наведене, вважає, що перебіг трирічного строку позовної давності щодо оспорювання Договорів оренди землі закінчився, у зв'язку із чим у позові просить відмовити через пропуск строків позовної давності.

ІІ. Заяви, клопотання позивача, відповідача

1. Позивачі письмових заяв та клопотань, пов'язаних із розглядом справи, до суду не подавали.

2. Директор ТОВ Компанія Енергія 27.04.2018 року подав до суду відзив, у якому, крім іншого, заявив клопотання: про здійснення судового розгляду у спрощеному позовному провадженні із повідомленням (викликом) сторін, яке задоволено судом; про застосування строків позовної давності (а.с.97).

30.08.2018 року директор ТОВ Компанія Енергія надіслав до суду заяву про відкладення судового засідання у зв'язку із зайнятістю представника у іншій справі (а.с.179).

ІІІ. Процесуальні дії у справі

1. Відповідно до ухвали судді від 02.03.2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_1, до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Енергія про визнання договорів оренди землі недійсними та відкрито провадження у справі, розгляд цивільної справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, запропоновано відповідачеві у п'ятнадцятиденний строк подати відзив на позов, позивачеві у триденний строк з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачеві у триденний строк з дня отримання відповіді на відзив подати заперечення на відповідь на відзив (а.с.68-69).

2. Відповідно до ухвали судді від 03.04.2018 року розгляд цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи відкладено на 02.05.2018 року о 10 годині в приміщенні Шаргородського районного суду, запропоновано учасникам справи виконати вимоги ухвали суду від 02.03.2018 року (а.с.87).

3. Ухвалою суду від 02.05.2018 року задоволено клопотання директора ТОВ Компанія Енергія та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 17.05.2018 року з повідомленням (викликом) сторін (а.с.147).

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, а також докази, відхилені судом та мотиви їх відхилення

Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли земельні правовідносини та цивільно-правові відносини щодо недійсності правочинів.

Судом встановлено наступні фактичні обставини, що підтверджуються доказами.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим №0525386900:03:001:0402 площею 0,9280 га, яка знаходиться на території Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області та належить йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, виданого 29.01.2009 року на підставі розпорядження Шаргородської РДА за №413 від 08.10.2008 року (а.с.39).

Із матеріалів справи вбачається, що наявний договір оренди землі від 20.05.2010 року без номера між позивачем ОСОБА_1 з одного боку та відповідачем ТОВ Компанія Енергія в особі директора Петько М.Г., який діє на підставі Статуту, з другого боку (а.с.33-34).

Згідно з умовами даного договору, позивач передав відповідачеві ТОВ Компанія Енергія у строкове платне користування строком на 15 років за орендну плату, що становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, для сільськогосподарського використання належну йому земельну ділянку НОМЕР_3, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,9280 га, яка знаходиться в с. Рахни-Лісові Шаргородського району Вінницької області (п.п.1, 2, 8, 9 Договору) (а.с.33-34).

Означений договір оренди землі від 20.05.2010 року між позивачем та відповідачем зареєстрований у відділі Держкомзему у Шаргородському районі Вінницької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №052530004004003 від 11.05.2012 року, що вбачається з примірника договору оренди, представленого позивачем та примірника договору, представленого відповідачем.

Крім того, судом достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 договору оренди землі від 20.05.2010 року без номера з ТОВ Компанія Енергія не підписував, довіреності на підписання та укладення вказаного договору від його імені іншим особам - не надавав, що підтверджено в судовому засіданні поясненням позивача, його представника, а також підтверджується висновком експерта за №215-П від 11.05.2017 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 23.05.2016 року за №12016020360000180 за ч.1 ст.358 КК України на аркушах провадження 105-112 і який оглянуто в судовому засіданні, копія якого міститься у матеріалах цивільної справи (а.с.25-32). Проведення експертизи здійснювалося на підставі постанови слідчого СВ Шаргородського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Пронюка І.В. від 27.04.2017 року.

Так, відповідно до висновку експерта за №215-П від 11.05.2017 року Вінницького НДЕКЦ МВС України, встановлено, що підпис в графі Орендодавець в Договорі оренди від 20.05.2010 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Енергія виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Підпис в графі Орендодавець в додатку до Договору оренди землі від 20.05.2010 року - акті прийому-передачі земельної ділянки в оренду виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (пункти 1, 2 висновку) (а.с.25-32).

Отже, суд встановив, що експертом надано однозначну відповідь на поставлені питання в постанові слідчого СВ Шаргородського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області від 27.04.2017 року про призначення експертизи про те, ким виконаний підпис під договором оренди землі від 20.05.2010 року та під актом приймання-передачі земельної ділянки, зокрема, ОСОБА_1 чи іншою особою, оскільки експертом встановлено, що підписи у означених договорі оренди та акті приймання-передачі земельної ділянки виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Таким чином, експертом надана відповідь у негативній формі щодо питання про те, чи підписано договір оренди землі ОСОБА_1 та зазначено, що він підписаний іншою особою.

Крім того, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим НОМЕР_7 площею 1,7521 га, яка знаходиться на території Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області та належить йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6, виданого 29.01.2009 року на підставі розпорядження Шаргородської РДА за №413 від 08.10.2008 року (а.с.63).

Із матеріалів справи вбачається, що наявний договір оренди землі від 01.08.2009 року без номера між позивачем ОСОБА_2 з одного боку та відповідачем ТОВ Компанія Енергія в особі директора Галамаги Л.В., що діє на підставі Статуту, з другого боку (а.с.57-58).

Згідно з умовами даного договору, позивач передав відповідачеві ТОВ Компанія Енергія у строкове платне користування строком на 15 років за орендну плату, що становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, для сільськогосподарського використання належну йому земельну ділянку НОМЕР_4, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,7521 га, яка знаходиться в с. Рахни-Лісові Шаргородського району Вінницької області (п.п.1, 2, 8, 9 Договору) (а.с.57-58).

Означений договір оренди землі від 01.08.2009 року між позивачем та відповідачем зареєстрований у відділі Держкомзему у Шаргородському районі Вінницької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №052530004004002 від 11.05.2012 року, що вбачається з примірника договору оренди, представленого позивачем та примірника договору, представленого відповідачем.

До того ж, судом достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_2 договору оренди землі від 01.08.2009 року без номера з ТОВ Компанія Енергія не підписував, довіреності на підписання та укладення вказаного договору від його імені іншим особам - не надавав, що підтверджено в судовому засіданні поясненням позивача, його представника, а також підтверджується висновком експертів за №736/737/18-21 від 31.01.2018 року (а.с.43-47).

Так, відповідно до висновку експертів за №736/737/18-21 від 31.01.2018 року Вінницького відділення КНДІСЕ, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в договорі оренди землі від 01.08.2009 року в графі Орендодавець навпроти прізвища ОСОБА_2. виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_2 в акті прийому-передачі земельної ділянки в оренду від 01.08.2009 року навпроти прізвища ОСОБА_2. виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_2 в договорі оренди землі від 01.08.2009 року в графі Орендодавець навпроти прізвища ОСОБА_2. виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 в акті прийому-передачі земельної ділянки в оренду від 01 серпня 2009 року навпроти прізвища ОСОБА_2. виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою (пункти 1-4 висновку) (а.с.43-47).

Отже, суд встановив, що експертами надано однозначну відповідь про те, ким виконаний підпис під договором оренди землі від 01.08.2009 року та під актом приймання-передачі земельної ділянки, зокрема, ОСОБА_2 чи іншою особою, оскільки експертами встановлено, що підписи у означених договорі оренди та акті приймання-передачі земельної ділянки виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.

Таким чином, експертами надана відповідь у негативній формі щодо питання про те, чи підписано договір оренди землі ОСОБА_2 та зазначено, що він підписаний іншою особою.

Вказані вище висновки експертів надані на підставі експертного дослідження тих примірників договорів оренди, які були наявні у позивачів і надавалися у розпорядження слідчого СВ Шаргородського ВП для проведення почеркознавчої експертизи експертом Вінницького НДЕКЦ МВС України у випадку із позивачем ОСОБА_1, та безпосередньо експертам Вінницького відділення КНДІСЕ у випадку із позивачем ОСОБА_2

Відповідно до ч.2 ст.102 ЦПК України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення (ч.1 ст.106 ЦПК України).

Суд вважає, що вказані висновки експертів є належними, достовірними, допустимими та достатніми доказами на підтвердження того, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підписували договорів оренди землі із відповідачем, відповідно від 20.05.2010 року та від 01.08.2009 року.

Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

З наведених підстав суд вважає необґрунтованим аргумент представника відповідача Скальського І.Б. про те, що зазначені вище висновки експертів не свідчать однозначно про те, що позивачі не підписували спірні договори оренди землі, враховуючи, що на дослідження експертів надавалися лише примірники договорів, наявні у позивачів, тоді як примірники договорів, наявні у відповідача та у відділі Держкомзему у Шаргородському районі не були предметом експертного дослідження, що, на його думку, дає підстави стверджувати, що договори, наявні у відповідача, підписані позивачами.

Так, вказане ствердження суд вважає необґрунтованим, оскільки спірні договори укладалися у трьох примірниках, один з яких наявний у позивачів, а інший - у відповідача. Позивачі мали у своєму розпорядженні ті примірники договорів, які на їх вимогу їм надано відповідачем, тому за замовленням позивачів експертиза могла бути проведена лише по тих примірниках договорів оренди землі, якими вони володіють та розпоряджаються.

Відносно проведення почеркознавчої експертизи на факт підписання їх позивачами чи іншими особами щодо тих примірників спірних договорів, які наявні у відповідача, позивачі розпорядитися не могли.

При цьому, на запитання суду до представника відповідача Скальського І.Б. про те, чи проводитиме відповідач почеркознавчу експертизу тих примірників спірних договорів, що наявні у відповідача на предмет підписання їх позивачами самостійно чи за його клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, останній повідомив, що не бажає заявляти відповідне клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки він упевнений у тому, що договір підписаний позивачами, пройшов державну реєстрацію, виконується сторонами, зокрема, відповідач сплачує щорічну орендну плату, а позивачі отримують цю орендну плату, що свідчить про наявність у позивачів волевиявлення на укладення спірних договорів.

Крім того, Скальський І.Б. зазначив, що, на його думку, позивачі пропустили строки звернення з позовом до суду, і в позові слід відмовити саме з цих підстав.

З наведених підстав суд вважає, що відповідач не довів належними, достовірними та достатніми доказами факту, що спірні договори оренди підписані позивачами.

Також, суд вважає безпідставним аргумент представника відповідача про те, що вказаний вище висновок експерта від 11.05.2017 року за №215-П, відповідно до якого підпис в договорі оренди від 20.05.2010 року вчинено не ОСОБА_1, а іншою особою, не слід брати до уваги, оскільки, на думку Скальського І.Б., копія цього висновку, що додана позивачем до матеріалів позовної заяви, належно не завірена.

Так, судом встановлено, що копія висновку експерта від 11.05.2017 року за №215-П приєднана позивачем ОСОБА_1 до матеріалів позовної заяви (а.с.25-32).

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначив, що копія висновку не може бути завірена позивачем, оскільки в нього відсутній оригінал цього висновку.

Крім цього, представник позивача ОСОБА_3 повідомив суду, що оригінал висновку експерта знаходиться у матеріалах кримінального провадження №12016020360000180, досудове розслідування якого на даний час продовжує здійснювати СВ Шаргородського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області.

З наведених підстав суд вважає ствердження представника відповідача про неналежність висновку експерта від 11.05.2017 року за №215-П безпідставним.

Відтак, судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вільного волевиявлення на укладення та підписання договорів оренди землі, відповідно, від 20.05.2010 року та від 01.08.2009 року з відповідачем та на передачу належної кожному з них земельної ділянки ТОВ Компанія Енергія в оренду - не мали.

Вказані обставини є підставою для визнання недійсними договорів оренди землі, відповідно від 20.05.2010 року та від 01.08.2009 року, за ст.ст.203, 215 ЦК України, у зв'язку з підписанням договору не позивачами, а іншою особою, яка не мала на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власників земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на укладення та підписання договорів оренди землі з відповідачем та на передачу належної кожному з них земельної ділянки відповідачу в оренду.

Проте, судом встановлено, що відповідач ТОВ Компанія Енергія користується земельною ділянкою позивача ОСОБА_1 на підставі вказаного вище Договору оренди земельної ділянки без номера від 20.05.2010 року та земельною ділянкою позивача ОСОБА_2 на підставі вказаного вище Договору оренди земельної ділянки без номера від 01.08.2009 року, що вбачається із пояснень в судовому засіданні позивачів, їх представника та представника відповідача.

При цьому, суд відхиляє як безпідставні аргументи представника відповідача про те, що позивачі, отримуючи від відповідача орендну плату за користування належною кожному з них земельною ділянкою, тим самим виявили свою волю на укладення вказаних договорів оренди та на продовження дії цивільних правовідносин, що виникли, а також посилання представника відповідача на підписи позивачів в Відомостях на отримання орендної плати (а.с.128-140), оскільки у вказаних Відомостях не зазначено, що саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у них підписувалися, не зазначено нормативно-грошової оцінки, податку на прибуток, якщо він утримувався чи сплачувався відповідачем, не зазначано, яку саме орендну плату отримували позивачі. Тому, на переконання суду, відомості, на які зсилається представник відповідача є неналежними та недостовірними доказами.

27.04.2018 року у відзиві на позов представник відповідача подав клопотання про застосування строків позовної давності (а.с.97), у якому просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв'язку із пропущенням строку позовної давності, зсилаючись на те, що позивачі після укладення, відповідно 20.05.2010 року та 01.08.2009 року спірних договорів оренди землі та з моменту оприлюднення інформації про наявність спірних договорів позивачів з відповідачем у Державному реєстрі земель після їх державної реєстрації 11.05.2012 року щороку отримували орендну плату, про що розписувалися у відповідних відомостях, тобто їм було відомо про укладені договори оренди землі значно раніше, ніж за три роки до моменту звернення до суду з позовною заявою.

Вказане клопотання представник відповідача Скальський І.Б. підтримав у судовому засіданні і просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 саме у зв'язку із пропуском строків, встановлених ст.257 ЦК України.

Та обставина, що представник відповідача Скальський І.Б. просить відмовити у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 саме за строками давності, а не з підстави, що позов не доведено і що договори є дійсними та підписаними позивачами, переконує суд, що представник відповідача погоджується із аргументами позивачів про недійсність означених договорів, оскільки, відповідно до роз'яснень, що містяться в абзаці третьому п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Крім того, судом встановлено, що позивачеві ОСОБА_1 не було достовірно відомо з 2010 року, тобто з моменту укладення договору, а також з 2012 року, тобто з моменту державної реєстрації спірного договору оренди, про те, що належна йому земельна ділянка перебуває в оренді у відповідача.

Так, позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 стверджували, що ОСОБА_1 не знав про те, що договір оренди його земельної ділянки укладено з орендарем ТОВ Компанія Енергія , і що позивач особисто не отримував орендну плату жодного разу, так як періодично виїздив за кордон на тимчасові заробітки, а інших осіб на укладення, підписання договору від його імені та на отримання орендної плати не уповноважував.

Суд вважає, що вказаний аргумент позивача та його представника заслуговує на увагу, так як відповідачем не представлено суду довіреності на підписання договору від імені позивача іншою особою, яка мала б зберігатися разом із договором, а також не представлено довіреностей на отримання замість ОСОБА_1 орендної плати, які мали б зберігатися у відповідача.

Тобто, судом встановлено, що позивач, будучи обізнаним про свої майнові права, зокрема, про наявність у нього земельної ділянки, не був, разом з тим, обізнаний про орендаря належної йому земельної ділянки, про що дізнався тільки навесні 2016 року, отримавши на свою вимогу від відповідача примірник договору оренди землі без номера від 20.05.2010 року, після чого відразу звернувся у правоохоронні органи із заявою про вчинений щодо нього злочин, встановивши, що підпис у спірному договорі вчинений не ним, а іншою особою.

Обставина, що позивач намагався дізнатися про те, що саме відповідач є орендарем належної йому земельної ділянки, а також розірвати договір оренди землі із відповідачем, підтверджується зверненнями ОСОБА_1 у правоохоронні органи та до відповідача з метою отримання відповідей, які підтвердили наявність договору оренди (а.с.18, 19, 21-22, 141).

Дізнавшись про наявність договору оренди землі, в ході досудового розслідування кримінального провадження №12016020360000180 від 23.05.2016 року, яке здійснювалося тривалий час і триває до сьогодні, протягом якого відповідач продовжує користуватися належною йому земельною ділянкою, позивач ОСОБА_1 звернувся із вказаним позовом до суду 28.02.2018 року.

Також, судом встановлено, що позивачеві ОСОБА_2 не було достовірно відомо з 2009 року, тобто з моменту укладення договору, а також з 2012 року, тобто з моменту державної реєстрації спірного договору оренди, про те, що належна йому земельна ділянка перебуває в оренді у відповідача.

Так, позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 стверджували, що ОСОБА_2 не знав про те, що договір оренди його земельної ділянки укладено з орендарем ТОВ Компанія Енергія , і що позивач особисто не отримував орендну плату жодного разу, так як, будучи необізнаним у земельному законодавстві, передав документи про власність на належну йому земельну ділянку своєму синові ОСОБА_1 та усно дозволив вирішувати питання щодо земельної ділянки, проте, довіреності не видавав, сам договору не підписував, а інших осіб на укладення, підписання договору від його імені та на отримання орендної плати не уповноважував.

Суд вважає, що вказаний аргумент позивача та його представника заслуговує на увагу, так як відповідачем не представлено суду довіреності на підписання договору від імені позивача іншою особою, яка мала б зберігатися разом із договором, а також не представлено довіреностей на отримання замість ОСОБА_2 орендної плати, які мали б зберігатися у відповідача.

Тобто, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2, будучи обізнаним про свої майнові права, зокрема, про наявність у нього земельної ділянки, не був, разом з тим, обізнаний про орендаря належної йому земельної ділянки, про що дізнався тільки навесні 2016 року від свого сина, який, отримавши на свою вимогу від відповідача примірник договору оренди землі без номера від 01.08.2009 року, ознайомив його з примірником договору, після чого він, встановивши, що не підписував спірного договору оренди, відразу вимагав від сина звернутися у правоохоронні органи із заявою про вчинений щодо нього злочин.

Обставина, що позивач ОСОБА_2 намагався дізнатися про те, що саме відповідач є орендарем належної йому земельної ділянки, а також розірвати договір оренди землі із відповідачем, підтверджується зверненнями ОСОБА_2 у правоохоронні органи та до відповідача з метою отримання відповідей, які підтвердили наявність договору оренди (а.с.18, 20-22).

Дізнавшись про наявність договору оренди землі, в ході досудового розслідування кримінального провадження №12016020360000180 від 23.05.2016 року, яке триває, а відповідач продовжує користуватися належною йому земельною ділянкою, позивач ОСОБА_2 звернувся із вказаним позовом до суду 28.02.2018 року.

Таким чином, суд вважає, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не пропустили строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, не дивлячись на те, що спірні договори оренди датовані, відповідно, 20.05.2010 року та 01.08.2009 року, і зареєстровані в Державному реєстрі земель 11.05.2012 року, оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивачі не підписували договорів, не були обізнані про їх наявність, так як позивачам примірник оригіналу договору не був виданий відповідачем після здійснення його реєстрації, а лише на вимогу ОСОБА_1 у 2016 році. Ці пояснення не спростовані представником відповідача в судовому засіданні і свідчать про те, що про своє порушене право позивачі дізналися в 2016 році, і звернулися до суду в межах строків позовної давності.

Так, відповідно до вимог ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

За частиною 4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду, які суд враховує на підставі ч.4 ст.263 ЦПК України, висловленим у постанові від 18.07.2018 року у справі №624/604/16-ц, позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття позовна має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії право на позов у матеріальному сенсі (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду. Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного) .

Оскільки позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дізналися про порушення свого права, тобто про наявність спірних договорів оренди землі, лише навесні 2016 року, коли отримали від відповідача примірники договорів, то в розумінні ч.1 ст.261 ЦК України, це є моментом початку перебігу строку позовної давності, тобто суд приходить до переконання на підставі аналізу доказів, які знаходяться в матеріалах цивільної справи, що позивачами не пропущено строки позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом.

При цьому, факт отримання орендної плати не спростовує непогодження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 умов спірних договорів, тобто відсутнє волевиявлення позивачів на їх укладення, що в силу вимог ст.ст.202, 203, 215, 638 ЦК України, дає підстави для визнання їх недійсними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 21.03.2018 року у справі за №146/293/16-ц, від 04.06.2018 року у справі №479/495/16-ц, від 18.07.2018 року у справі №624/604/16-ц.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий учасниками справи до заяв по суті - позову та відзиву на позов на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Гурепка проти України №2 наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

В п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі Серявін та інші проти України зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Відтак, суд констатує той факт, що позивачами надано належні, достовірні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог та спростовано аргументи відповідача про те, що позивачами пропущено строки давності при зверненні в суд з означеним позовом.

Отже, суд прийшов до переконання, що клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Таким чином, спірними договорами оренди права та охоронювані законом інтереси позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на мирне володіння та розпорядження своїм майном (земельними ділянками), передбачене ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод - порушені відповідачем.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Встановленим судом фактам відповідають земельні правовідносини та цивільно-правові відносини щодо недійсності правочинів, які регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції і є частиною національного законодавства України, ЗК України, ЦК України, спеціальним нормативно-правовим актом - ЗУ Про оренду землі .

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст.317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 ЦК України).

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.93 ЗК України та ст.1 Закону України Про оренду землі , право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької і іншої діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом, Цивільним кодексом, Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст.2 Закону України Про оренду землі ).

Згідно із ч.4 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ст.792 ЦК України, ст.2 ЗУ Про оренду землі ).

Згідно із ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства… Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.13, ч.1 ст.14 ЗУ Про оренду землі ).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3 та 4 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам… Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч.1 ст.206 ЦК України).

За правилами ст.208 ЦК України правочини між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 ЦК України.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 Цивільного Кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони… Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Оскільки, відповідно до ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України, головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є спрямованість волі сторін на укладення договору.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , судам відповідно до вимог ст.215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220, ч.1 ст.224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним лише за рішенням суду.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю… Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою (ч.ч.1, 5 ст.216 ЦК України).

Відповідно до ч.й ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

VІ. Висновки суду, розподіл судових витрат

Аналіз перевірених і оцінених в судовому засіданні доказів переконує суд, що спірними договорами оренди права та охоронювані законом інтереси позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на мирне володіння та розпорядження своїм майном (земельними ділянками), передбачене ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод - порушені відповідачем, тому підлягають захисту.

Проаналізовані вище обставини та вимоги законодавства є підставою для визнання Договору оренди землі без номера від 20.05.2010 року та Договору оренди землі без номера від 01.08.2009 року недійсними за ст.ст.203, 215 ЦК України, у зв'язку з підписанням оспорюваних Договорів не позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а іншою особою, яка не мала на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власників земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на укладення та підписання Договорів оренди землі з відповідачем, а також для застосування правових наслідків недійсності правочину, відповідно до ст.216 ЦК України та на підставі ч.1 ст.19 ЦПК України, тобто скасування державної реєстрації права оренди відповідачем земельних ділянок позивачів.

При цьому, суд відхиляє як безпідставні аргументи представника відповідача про те, що позивачі, отримуючи від відповідача орендну плату за користування належною кожному з них земельною ділянкою, починаючи з 2009 року та 2010 року, були обізнані про наявність спірних договорів, тому пропустили строк звернення до суду з вказаним позовом.

Суд вважає, що перебіг строку позовної давності починається не з моменту отримання позивачами плати за користування земельними ділянками, а з часу, коли позивачі дізналися або повинні були дізнатися про порушення свого майнового права, тобто укладення договорів оренди земельної ділянки від їх імені.

Отже, ТОВ Компанія Енергія не довело, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які не підписували Договорів оренди земельної ділянки, пропустили строк позовної давності при зверненні до суду.

Відтак, позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.

До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладчів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються : 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача (ч.2 ст.141 ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд з'ясовує, серед іншого, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення для сторін… (п.п.1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України).

При зверненні з позовом до суду позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплатили судовий збір в сумі по 704,80 грн. кожен (а.с.1, 2).

Ці витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивачів.

За проведення судової почеркознавчої експертизи позивачем ОСОБА_2 сплачено грошові кошти в сумі 2917,20 грн. (а.с.40, 41, 48), які підлягають стягненню з відповідача, відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 81, 83, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, на підставі ст.ст.202, 203, 206, 207, 208, 215, 216, 638 ЦК України, ст.ст.93, 124, 125 Земельного кодексу України, ст.ст.1, 14 Закону України Про оренду землі ,

вирішив:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_1, до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Енергія про визнання договорів оренди землі недійсними - задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі без номера від 20 травня 2010 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Енергія про оренду належної ОСОБА_1 на підставі державного акту серії НОМЕР_5 від 29.01.2009 року земельної ділянки за НОМЕР_3 площею 0,9280 га, розміщеної на території Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером НОМЕР_8, зареєстрований у відділі Держкомзему у Шаргородському районі Вінницької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11 травня 2012 року за №052530004004003, та скасувати вчинений відділом Держкомзему у Шаргородському районі Вінницької області 11 травня 2012 року реєстраційний запис №052530004004003 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки НОМЕР_3 площею 0,9280 га з кадастровим номером НОМЕР_8 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

Визнати недійсним договір оренди землі без номера від 01 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Енергія про оренду належної ОСОБА_2 на підставі державного акту серії НОМЕР_6 від 29.01.2009 року земельної ділянки за НОМЕР_4 площею 1,7521 га, розміщеної на території Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером НОМЕР_9, зареєстрований у відділі Держкомзему у Шаргородському районі Вінницької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11 травня 2012 року за №052530004004002, та скасувати вчинений відділом Держкомзему у Шаргородському районі Вінницької області 11 травня 2012 року реєстраційний запис №052530004004002 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки НОМЕР_4 площею 1,7521 га з кадастровим номером НОМЕР_9 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Енергія на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Енергія на користь ОСОБА_2 судові витрати: по сплаті судового збору в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок та по сплаті на проведення судової почеркознавчої експертизи №736/737/18-21 від 31.01.2018 року в сумі 2917 (дві тисячі дев'ятсот сімнадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Шаргородський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Ім'я (найменування) сторін:

- позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1, паспорт громадянина України - НОМЕР_10, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1;

- позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець та житель АДРЕСА_1, паспорт громадянина України - НОМЕР_11, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Енергія , юридична адреса: вул. Стеценка, 3, м. Вінниця, поштова адреса: вул. Замостянська, 35 м. Вінниця, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ - 32604143.

Повне судове рішення складено 05.10.2018 року.

Суддя: