Рішення

від 28.09.2018 по справі 41/342

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2018Справа № 41/342

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Шудри А.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовомПриватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал ДоЖитлово-будівельного кооперативу Верстат-14 Простягнення 58 019,61 грн

Представники сторін:

від позивача: Шевченко О.М. - предст. за дов.

від відповідача: Бойков О.С. - предст. за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал в особі Розрахункового департаменту звернулось в Господарський суд м. Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу Верстат - 14 про стягнення 48 553,65 грн основного боргу та 9 465,97 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору № 02981/4-08 від 26.08.2003 про надання послуг водопостачання та водовідведення в частині здійснення оплати за надані послуги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу за холодну воду на підігрів заперечив вказуючи на те, що з аналізу умов укладеного між сторонами договору вбачається, що метою його укладення було постачання питної води для потреб населення і вказаний договір не пов'язаний з постачанням питної (холодної) води для виготовлення гарячої. Постачання гарячої води для потреб відповідача здійснюється з виносного бойлеру, який перебуває на балансі ПАТ Київенерго . Саме ПАТ Київенерго споживає холодну воду в процесі виробництва окремої послуги - гарячого водопостачання, а відповідач отримує від ПАТ Київенерго кінцевий продукт - гарячу воду. З огляду на наведене, відповідач вважає, що позивачем безпідставно здійснено нарахування за холодну воду, яка була використана ПАТ Київенерго для приготування гарячої води. Крім того, відповідачем зазначалась про те, що позивачем при нарахуванні наданих послуг з водопостачання та водовідведення застосовувались тарифи, які не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України. Відповідачем зазначалась про те, що всі нарахування за кодом 8-909 щодо постачання питної води та приймання її стоків і стоків питної води, що йде на підігрів з урахуванням вірного тарифу відповідачем за спірний період сплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2008 порушено провадження у справі № 41/342, розгляд справи було призначено на 29.09.2008.

Ухвалою суду від 17.11.2008 Господарський суд м. Києва зупинив провадження у справі № 41/342 на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 8/131.

Позивач через відділ діловодства Господарського суду м. Києва звернувся із заявою про поновлення провадження у справі з якої вбачається, що обставини, які були підставою для зупинення провадження по справі 41/342 відпали.

У зв'язку з тим, що відпали обставини, які зумовили зупинення провадження у справі № 41/342, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 було поновлено провадження у зазначеній справі.

Також судом встановлено, що у 2015 році відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про акціонерні товариства Відкрите акціонерне товариство АК Київводоканал було перейменовано у Публічне акціонерне товариство АК Київводоканал .

28.04.2017 рішенням Загальних зборів ПАТ АК Київводоканал змінено тип товариства з публічного на приватне, а також змінено найменування з Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал .

На виконання зазначеного рішення Загальних зборів ПАТ АК Київводоканал видано наказ № 159 від 28.04.2017 Про перейменування ПАТ АК Київводоканал та відокремлених структурних підрозділів Товариства .

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст.5 Закону України Про акціонерні товариства від 17.09.2008 № 514-VI зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

З огляду на вищенаведене, ухвалою суду від 14.05.2018 замінено назву позивача з Відкритого акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал .

15.12.2017 набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Означеним нормативно-правовим актом викладено у новій редакції, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України, згідно з пунктом 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За приписами ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України Господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

У частині 3 вказаної статті вказано, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Виходячи з викладеного, враховуючи предмет позову у розглядуваній справі, з метою забезпечення дотримання прав та законних інтересів всіх учасників судового процесу, судом вирішено здійснювати розгляд зазначеної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.06.2018 призначено підготовче засідання у справі № 41/342 на 20.07.2018.

19.07.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла довідка про стан заборгованості, а також додаткові докази по справі.

У судовому засіданні 20.07.2018 судом постановлено ухвалу про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів у порядку, передбаченому статтею 167 Господарського процесуального кодексу України, а також постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 10.09.2018, які занесено до протоколу судового засідання.

05.09.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.

10.09.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній повідомив суд, що відповідач помилково та на власний розсуд тлумачить норми Правил № 65 в частині що стосується відсутності обов'язку відповідача оплатити холодну воду, що йде на гаряче водопостачання в спірний період.

Пунктом 12.17 Правил № 65 передбачено, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється водоканалом.

Абзацом б пункту 12.3. Правил № 65 також передбачено проведення розрахунків за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання, з житлово-експлуатаційними організаціями та ЖБК один раз на місяць.

Також, Правила № 65 запроваджують порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації.

Згідно з п. 1.2. Правил № 65 їх дотримання є обов'язковим для всіх осіб, підприємств, установ, організацій, що користуються комунальними водопроводами і каналізаціями незалежно від їхньої відомчої належності і форми власності, та Водоканалу.

Таким чином, позивач вважає, що до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 № 190, розрахунки за спожиту воду, яка відпускалась для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води, в даному випадку з Житлово-будівельним кооперативом Верстат-14 .

Також позивачем наголошується на тому, що при нарахуванні вартості наданих послуг позивач застосовував розпорядження КМДА, які хоч і не пройшло державної реєстрації, однак і не визнано нечинним в судовому порядку. При цьому, відсутність державної реєстрації у зазначеного розпорядження не спричиняє автоматично його нечинність, даний факт має бути встановлено в судовому порядку

У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 10.09.2018 на лікарняному, судове засідання призначене на 10.09.2018 засідання не відбулось.

Ухвалою суду від 13.09.2018 розгляд справи № 41/342 призначено на 28.09.2018.

14.09.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій останнім в чергове було наголошено про безпідставність позовних вимог.

25.09.2018 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

У підготовчому засіданні, призначеному на 28.09.2018, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Частиною 6 статті 183 ГПК України передбачено, що якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Учасники справи у підготовчому засіданні 28.09.2018 надали письмову згоду на розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 28.09.2018, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 28.09.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 28.09.2018 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до статей 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів у відповідності до статей 217, 218 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, подих сторонами.

У судовому засіданні 28.09.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

26.08.2003 Державне комунальне об'єднання Київводоканал , правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал (постачальник) та Житлово-будівельний кооператив Верстат-14 (абонент) уклали Договір на послуги водопостачання та водовідведення № 02981/4-08, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (надалі Правила №65).

За умовами п. 2.1. договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 Вода питна та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.

Згідно з п. 2.2. договору абонент зокрема сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника (п.п. 3.1., 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.5. договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 7.1. договору).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 02981/4-08 від 26.08.2003 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

З наданих позивачем до матеріалів справи документів вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором № 02981/4-08 від 26.08.2003 позивачем було відкрито відповідачу код № 8-909. З метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код № 8-50909.

За даними позивача заборгованість відповідача за договором № 02981/4-08 від 26.08.2003 становить суму в розмірі 48 553,65 грн, яка виникла за спожиті з грудня 2006 по серпень 2008 за послуги з постачання води та приймання стічних вод.

При цьому, позивач зазначає про те, що на виконання умов договору він надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у спірний період на загальну суму 89 474,98 грн, а саме:

за кодом 8-909 у період з 01.01.2007 по 30.08.2008 на суму 67 670,08 грн (з урахуванням знижки 5,5 % - 3 420,09 грн), з яких сплачено 34 658,43 грн (з урахуванням перерахунку на - 5 608,76 ), а розмір заборгованості становить 23 982,80 грн;

за кодом 8-50909 у період з 01.12.2006 по 30.08.2008 на суму 34 361,93 грн (з урахуванням знижки 5,5 % - 1 801,49 грн), з яких сплачено 6 262,90 грн (з урахуванням перерахунку на -1 726,69 ), а розмір заборгованості становить 24 570,85 грн.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі в розмірі 48 553,65 грн та 9 465,97 грн суми інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що з аналізу умов укладеного між сторонами договору вбачається, що метою його укладення було постачання питної води для потреб населення і вказаний договір не пов'язаний з постачанням питної (холодної) води для виготовлення гарячої. Постачання гарячої води для потреб відповідача здійснюється з виносного бойлеру, який перебуває на балансі ПАТ Київенерго . Саме ПАТ Київенерго споживає холодну воду в процесі виробництва окремої послуги - гарячого водопостачання, а відповідач отримує від ПАТ Київенерго кінцевий продукт - гарячу воду. З огляду на наведене, відповідач вважає, що позивачем безпідставно здійснено нарахування за холодну воду, яка була використана ПАТ Київенерго для приготування гарячої води. Крім того, відповідачем зазначалась про те, що позивачем при нарахуванні наданих послуг з водопостачання та водовідведення застосовувались тарифи, які не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України. Відповідачем зазначалась про те, що всі нарахування за кодом 8-909 щодо постачання питної води та приймання її стоків і стоків питної води з урахуванням вірного тарифу відповідачем за спірний період сплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 16 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України Про питну воду та питне водопостачання визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до статті 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто стаття 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що у спірний період були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Пунктом 12.17 правил передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту б пункту 12.3 цих Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Пунктом 12.2. правил передбачено, що для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами.

Умовами договору № 02981/4-08 від 26.08.2003 не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом № 8-909.

Докази укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду також не надано.

Пунктом 12.17 правил передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту б пункту 12.3 цих Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Разом з тим, матеріали справи не містять первинних доказів споживання (копії маршрутних листів, актів про зняття показань з водолічильників) відповідачем гарячої води.

Також матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

Крім того, в пункті 3.1. договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

Проте матеріали справи № 41/342 не містять доказів в підтвердження реєстрації ПрАТ АК Київодоканал водолічильників Житлово-будівельного кооперативу Верстат-14 .

Також слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у відповідності до вимог п. 12.2 Правил звертався до позивача з заявою про присвоєння йому коду для обліку споживання води, яка йде на підігрів.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 8-50909.

Враховуючи те що позивачем не доведено споживання відповідачем питної води для підігріву (код 3-50909), то підстави для стягнення з останнього 24 570,85 грн відсутні.

З приводу заявленої до стягнення заборгованості за період з січня 2007 по серпень 2008 за кодом № 8-909 суд зазначає наступне.

З представлених суду пояснень позивача вбачається, що останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з січня 2007 по серпень 2008 з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007.

З приводу застосування зазначених вище тарифів, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту а частини першої статті 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст.ст.14, 16 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України Про місцеві державні адміністрації голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз.2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд не застосовує тарифи, які затверджені Розпорядженнями від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007, оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

В той же час, у період з січня 2007 по квітень 2008 року були чинними тарифи, затверджені Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації .

Щодо визначення вартості наданих послуг за період з травня 2008 по серпень 2008, то судом зазначається наступне.

Наразі, за висновками суду в період з травня 2008 по серпень 2008 (до тарифів, затверджених Постановою № 58 від 20.01.2011 Національної комісії регулювання електроенергетики України Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ВАТ АК Київводоканал та Постановою №82 від 10.02.2012 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПАТ АК Київводоканал ) підлягали застосуванню тарифи на водопостачання та водовідведення, затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення .

При цьому, зазначені висновки суду ґрунтуються на наступному.

Як вказувалось вище, згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Одночасно, частиною 4 вказаної статті унормовано, що якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Судом було встановлено вище, що у період з травня 2008 по серпень 2008 у визначеному чинним законодавством порядку тарифів на водопостачання та водовідведення затверджено не було, що фактично вказує на наявність підстав для застосування для визнання ціни товару за спірним правочином приписів ч.4 ст.632 Цивільного кодексу України.

Слід зауважити, що ч.3 ст.32 Закону України Про питну воду та питне водопостачання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

У спірний період тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення формувалися у відповідності до вимог встановлених Постановою № 959 від 12.07.2006 Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення .

Пунктом 4 означеного Порядку визначено, що формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.

При цьому, судом прийнято до уваги, що Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації , проте, інші тарифи, які б було затверджено Київською міською державною адміністрацією, які б набули чинності у відповідності до вимог чинного законодавства, та були б чинними у період з травня 2008 по серпень 2008 відсутні.

До того ж, судом вказувалось, що у даному випадку обов'язок з доказування наявності у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі покладається саме на позивача.

Проте, доказів наявності підстав для розрахунку вартості спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за іншим тарифом, який було б визначено, як такий, що сформований відповідно до економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, визначених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції, Публічним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал до матеріалів справи надано не було.

Крім того, судом також прийнято до уваги, що Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення не було визнано у передбаченому чинним законодавством України незаконним.

Отже, виходячи з вищенаведеного, з урахуванням приписів ст. 632 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визначення суми заборгованості відповідача саме виходячи з тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення, які було визначено Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення .

Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Судом було здійснено перерахунок вартості наданих послуг за кодом № 8-909 за період з січня 2007 по серпень 2008 за тарифами встановленими Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення . Одночасно, судом прийнято до уваги докази оплати за договором у спірний період.

Відповідно до здійсненого перерахунку послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення за період з січня 2007 по серпень 2008, з урахуванням здійснених оплат, на момент подачі позовної заяви у відповідача була відсутня заборгованість за заявлений до стягнення період за надані послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 8-909).

У зв'язку з тим, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні статей 74, 76, 77Господарського процесуального кодексу України не доведено споживання прострочення виконань з оплати наданих послуг, то у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в зволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на сторін в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно ч.1 ст. 256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 08.10.2018

Суддя Спичак О.М.