Рішення

від 27.09.2018 по справі 920/241/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.09.2018 Справа № 920/241/18 м. Суми

За позовом Заступника керівника Шосткинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, м. Суми

до відповідачів:

1)Кролевецької міської ради Сумської області, м. Кролевець Сумської області

2)Фізичної особи-підприємця Срібранця Миколи Борисовича, м. Кролевець Сумської області

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії

Суддя Котельницька В.Л.

за участю представників:

позивача - Рудік А.А. (довіреність № 9-18-0.613/62-18 від 12.01.2018)

1-го відповідача - Рекуха О.В. (довіреність № 02-14/1159 від 23.04.2018)

2-го відповідача - Срібранець М.Б. (паспорт НОМЕР_1, виданий Кролевецьким РС УДМС України в Сумській області 24.09.2015)

прокурор Дубова О.В. (службове посвідчення № 048448 від 24.10.2017)

при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.

У судовому засіданні 19.09.2018 було оголошено перерву до 27.09.2018.

Суть спору: до господарського суду звернувся заступник керівника Шосткинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області з позовом до Кролевецької міської ради Сумської області та Фізичної особи-підприємця Срібранця Миколи Борисовича про: визнання незаконним та скасування рішення 2 сесії 7 скликання Кролевецької міської ради від 14.07.2017 Про встановлення земельного сервітуту , визнання недійсним договору Про встановлення земельного сервітуту від 30.08.2017, зобов'язання фізичної особи - підприємця повернути територіальній громаді м.Кролевець в особі Кролевецької міської ради земельну ділянку, площею 0,0500 га, кадастровий номер 5922610100:01:008:0445, розташованої по вул. Транспортна, м. Кролевець, Сумська область, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (забудовані землі, які використовуються у комерційних цілях) під тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності.

Ухвалою від 23.04.2018 судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 29.05.2018 суд здійснив перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначив підготовче засідання на 19.06.2018.

11.06.2018 та 14.06.2018 від першого відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

13.06.2018 від другого відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

03.07.2018 від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив.

16.08.2018 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

16.08.2018 від першого відповідача до суду надійшло заперечення.

27.08.2018 та 28.08.2018 від першого відповідача до суду надійшло заперечення.

28.08.2018 від другого відповідача до суду надійшло заперечення.

Розгляд справи по суті розпочато 19.09.2018.

Прокурор у вступному слові позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Судом досліджено докази, поданні прокурором.

Представник позивача у вступному слові позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Судом досліджено докази, подані позивачем в обґрунтування його позиції по справі.

Представник першого відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві на позов та у запереченні, проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову прокурора відмовити.

Судом досліджено докази, поданні першим відповідачем.

Другий відповідач підтримав позицію, викладену у відзиві на позов та у запереченні, проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову прокурора відмовити.

Судом досліджено докази, поданні другим відповідачем.

Присутніми представниками сторін та прокурором були надані пояснення з приводу обставин, на які вони посилались у поданих до суду заявах по суті справи.

У ході судового засідання судом були встановлені обставини справи, досліджено докази, надані сторонами та прокурором на підтвердження своїх позицій по суті спору, а також вчинено інші необхідні дії, встановлені Главою 6 Розгляд справи по суті Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх представників, оцінивши подані докази, суд встановив:

Статтею 131 1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні Трегубенко проти України від 02.11.2004 Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес . Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 7 грудня 1976 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 січня 1986 року).

Порушення інтересів держави прокурор вбачає у недотриманні першим відповідачем встановленого чинним земельним законодавством України порядку передачі земельної ділянки у користування. Вищезазначені порушення призвели до того, що спірна земельна ділянка перейшла у користування другого відповідача з порушенням передбаченого законодавством порядку набуття речових прав на земельні ділянки. Також прокурор к позові зазначає, що така передача у користування земельної ділянки позбавляє державу можливості отримання якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету, яка могла б бути отримана при дотриманні вимог земельного законодавства щодо передачі у користування земельних ділянок комунальної форми власності (шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціонах)).

Відповідно до ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з пунктом. 25-1 вказаного Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Норми Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, вказують, що Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

За ст. 28 Закону України Про центральні органи виконавчої влади міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Головне управління Держгеокадастру в Сумській області. В той же час, останнє, незважаючи на виявлені порушення, будь-яких заходів на усунення порушень щодо користування земельною ділянкою до цього часу не вживає.

На підставі викладених обставин, у даному випадку вбачаються підстави, передбачені ч.3 cт.23 Закону України Про прокуратуру , для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області. Відтак суд вважає правомірним звернення прокурора з даним позовом до господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням 2 сесії 7 скликання Кролевецької міської ради від 14.07.2017 Про встановлення земельного сервітуту фізичній особі - підприємцю Срібранцю Миколі Борисовичу (другому відповідачу) надано дозвіл на укладення договору встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки площею 0,0500 га за рахунок земель комунальної власності (землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (забудовані землі, які використовуються у комерційних цілях), що розташована за адресою: 41300, Сумська область, м. Кролевець, вул. Транспортна під тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, терміном на п'ять років.

На підставі вищевказаного рішення міської ради 30.08.2017 між Кролевецькою міською радою (першим відповідачем) та ФОП Срібранцем М.Б. укладено договір встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до п.1.1 договору його предметом є особистий строковий платний земельний сервітут, встановлений відповідно до рішення другої сесії сьомого скликання Кролевецької міської ради від 14.07.2017 Про встановлення земельного сервітуту відносно земельної ділянки, яка є власністю об'єднаної територіальної громади, загальною площею 0,0500 га (500 кв. м), за рахунок земель комунальної власності (землі житлової та громадської забудови), кадастровий номер 5922610100:01:008:0445, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (забудовані землі, які використовуються в комерційних цілях), що розташована за адресою: 41300, Сумська область, м. Кролевець, вул. Транспортна, в інтересах Севітуарія, під тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, згідно з планом меж сервітуту (кадастровим планом), який є невід'ємною частиною цього договору.

Таким чином, об'єктом особистого строкового сервітуту за договором є земельна ділянка площею 0,0500 га за рахунок земель комунальної власності (землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (забудовані землі, які використовуються у комерційних цілях), що розташована за адресою: 41300, Сумська область, м. Кролевець, вул. Транспортна.

Згідно з умовами п. 2.1 договору строковий земельний сервітут встановлено строком на п'ять років.

Згідно з п.3.1 договору плата вноситься Сервітуарієм у грошовій формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі (станом на 07.04.2017 нормативна грошова оцінка землі становить 235577,72 грн.), що складає 7067,33 гривень в рік.

Прокурор вважає, що рішення Кролевецької міської ради 30.08.2017 прийнято із порушенням чинного законодавства України, оскільки другий відповідач не є власником або користувачем земельної ділянки, для задоволення потреб якої необхідно встановити сервітут стосовно спірної земельної ділянки, відтак це рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Крім того, прокурор просить суд визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту, укладений між відповідачами у справі, оскільки, на його думку, він є прихованим договором оренди, та як наслідок, просить суд зобов'язати другого відповідача повернути територіальній громаді м. Кролевець спірну земельну ділянку.

Другий відповідач проти позовних вимог прокурора заперечує та зазначає, що він є власником суміжної земельної ділянки відносно тієї, щодо якої йому було встановлено земельний сервітут шляхом укладання оспорюваного договору.

З аналогічних підстав заперечує проти позовних вимог і перший відповідач.

Суд, проаналізувавши положення діючого земельного та цивільного законодавства, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, зазначає наступне.

Частиною першою статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктами 34, 35 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин.

Чинне законодавство не містить обов'язку виключної передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності, а передбачає також інші способи землекористування.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Отже, приймаючи оскаржуване рішення, Кролевецька міська рада діяла у межах повноважень, визначених ст. 12 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування .

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що прокурором та позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту невідповідності спірного рішення вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, як і порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення 2 сесії 7 скликання Кролевецької міської ради від 14.07.2017 Про встановлення земельного сервітуту суд відмовляє із зазначених вище підстав.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору від 30.08.2017 про встановлення земельного сервітуту, укладеного між Кролевецькою міською радою та ФОП Срібранцем М.Б., суд зазначає наступне.

Зміст права земельного сервітуту унормований статтею 98 Земельного кодексу України. Зазначеною нормою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 Земельного кодексу України.

Згідно статті 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Отже, у статті 100 Земельного кодексу України закріплено, що право вимоги земельного сервітуту у формі особистого сервітуту належить не лише власникам (володільцям) земельних ділянок, але й іншим особам. При цьому, такий особистий сервітут встановлюється договором.

Статтею 401 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до частини 2 статті 402 цього ж Кодексу, земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Статтею 403 Цивільного кодексу України (частини 1, 3) передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо (частина перша статті 404 Цивільного кодексу України).

З правового аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Як вбачається з матеріалів даної справи, на момент укладення спірного договору другий відповідач є власником суміжної земельної ділянки.

Так, згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 13.12.2006, посвідченого приватним нотаріусом Кролевецького районного нотаріального округу Снідою Т.В. 13.12.2006 за № 3437, земельна ділянка по вулиці Транспортна, 4 міста Кролевець Кролевецького району Сумської області несільськогосподарського призначення для комерційного використання (обслуговування АЗС), кадастровий номер 5922610:100:01:008:0025, загальною площею 0,1431 гектара, належить приватному підприємцю Срібранцю Миколі Борисовичу, про що йому видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010763000013 від 19.01.2007.

Земельна ділянка була продана Кролевецькою міською радою як власнику об'єкту нерухомого майна під нею. Срібранець Микола Борисович є власником об'єкту нерухомого майна - автозаправної станції, загальною площею 146 кв.м, розташованої по вулиці Транспортна, 4 міста Кролевець Кролевецького району Сумської області, відповідно до договору купівлі-продажу автозаправочної станції від 22.04.2005, посвідченого приватним нотаріусом Кролевецького нотаріального округу Снідою Т.В. 22.04.2005 за № 1029, зареєстрованого комунальним підприємством Кролевецьке районне бюро технічної інвентаризації 05.05.2005 за реєстраційним № 2593791.

Отже, другий відповідач має право бути ініціатором встановлення земельного сервітуту як власник земельної ділянки, у якого є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки.

До того ж, другому відповідачеві було встановлено земельний сервітут як власнику суміжної земельної ділянки згідно з рішенням на підставі попередньо прийнятих рішень органу місцевого самоврядування та відповідних документів, які підтверджують правомірність вчинених Кролевецькою міською радою дій.

Так, другий відповідач звернувся із заявою про надання дозволу на встановлення групи тимчасових споруд, виготовлення паспорту прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по вулиці Транспортна міста Кролевець Кролевецького району Сумської області, додавши до неї: висновок про можливість встановлення групи тимчасових споруд відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Кролевецької районної державної адміністрації від 14.1 1.2016 № 02-30/11; Державний акт на право власності на земельну ділянку по вулиці Транспортна, 4 міста Кролевець Кролевецького району Сумської області, що йому належить і є суміжною; ескіз установки зблокованих тимчасових споруд (торгових павільйонів) по вулиці Транспортна, 4 в м. Кролевець.

Відповідно до статті 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , статті 10 Закону України Про благоустрій населених пунктів , статті 31 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 № 244, Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Кролевець, затвердженого рішенням Кролевецької міської ради від 30.04.2014, було надано другому відповідачу відповідний дозвіл на виготовлення паспорту прив'язки групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності по вулиці Транспортна м. Кролевець Сумської області, згідно з рішенням виконавчого комітету Кролевецької міської ради від 20.01.2017 № 266 Про надання дозволу на виготовлення паспорту прив'язки групи тимчасових споруд .

У подальшому за замовленням виконавчого комітету Кролевецької міської ради було розроблено та затверджено рішенням технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель територіальної громади в особі Кролевецької міської ради на земельну ділянку по вулиці Транспортній м. Кролевець Сумської області для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 5922610100:01:008:0445, загальною площею 0,0500 гектара, для встановлення строкового платного земельного сервітуту під групу тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності і встановлено земельний сервітут на цю ж земельну ділянку строком на 5 (п'ять) років з оплатою у розмірі 3 (трьох) відсотків від нормативної грошової оцінки землі шляхом укладання з громадянином Срібранцем Миколою Борисовичем договору, згідно з рішенням Кролевецької міської ради сьомого скликання від 29.03.2017 Про встановлення земельного сервітуту .

Тобто, оскаржуваному прокурором рішенню передувало інше рішення Кролевецької міської ради, яким встановлювався земельний сервітут на цю ж саму земельну ділянку, але на фізичну особу Срібранця Миколу Борисовича.

На підставі вищевикладеного, з Срібранцем М.Б. як з фізичною особою було укладено договір про встановлення земельного сервітуту від 24.04.2017, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 24.04.2017 за № 20153546.

04.07.2017 до першого відповідача надійшла заява ФОП Срібранця М.Б. від 21.06.2017 про укладення особистого сервітуту на земельну ділянку, щодо якої вже встановлено земельний сервітут, замінивши статус громадянин Срібранець М.Б. на фізична особа - підприємець Срібранець М.Б. .

Згідно з рішенням Кролевецької міської ради від 14.07.2017 було припинено вже укладений правочин (пункт 1. рішення) та встановлено земельний сервітут на земельну ділянку, кадастровий номер 5922610100:01:008:0445, під тимчасовою спорудою по вул. Транспортній м. Кролевець Сумської області для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, загальною площею 0,0500 гектара (забудовані землі, які використовуються в комерційних цілях), за рахунок земель комунальної власності (земель житлової та громадської забудови) для провадження підприємницької діяльності строком на 5 (п'ять) років з оплатою у розмірі 3 (трьох) відсотків від нормативної грошової оцінки землі шляхом укладання з фізичною особою - підприємцем Срібранцем Миколою Борисовичем договору (пункт 2. рішення).

На виконання вказаного рішення першого відповідача між Кролевецькою міською радою та фізичною особою-підприємцем Срібранцем Миколою Борисовичем укладені правочини щодо земельної ділянки по вул. Транспортній м. Кролевець Сумської області, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 5922610100:01:008:0445, загальною площею 0,0500 гектара, під розміщення тимчасової споруди, а саме: 23.08.2017 - договір про припинення дії договору про встановлення земельного сервітуту, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 23.08.2017; 30.08.2017 - договір про встановлення земельного сервітуту, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 30.08.2017 за № 22140428.

З наявних у справі доказів вбачається, що рішення було прийнято на підставі заяви ФОП Срібранця М.Б. як власника земельної ділянки (вул. Транспортна, 4), у якого є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Отже, суд дійшов висновку, що другий відповідач як власник суміжної земельної ділянки мав право на укладення оспорюваного прокурором договору від 30.08.2017 про встановлення земельного сервітуту на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на території м. Кролевець, оскільки він, відповідно, не міг задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, оскільки на суміжній земельній ділянці по вул. Транспортній в м.Кролевець розміщено нежитлову споруду - автозаправну станцію, а на земельній ділянці площею 0,0500 га, на яку встановлено земельний сервітут, розміщено тимчасову споруду.

В даному випадку ні прокурором, ні позивачем у поданих ними до суду заявах по суті справи не зазначено жодним чином, що другий відповідач є власником суміжної земельної ділянки в м. Кролевець по вул. Транспортній, 4 площею 0,1431 га згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 19.01.2007.

Твердження прокурора та позивача про відсутність підстав для встановлення земельного сервітуту, в обхід проведення земельних торгів, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, оскільки у даному випадку встановлення земельного сервітуту зумовлено тим, що спірна земельна ділянка має обмеження - охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта енергетичної системи, площею 0,0002 гектарів (код 01.05), а також за її природним станом - заболочена і не може буди забудована третьою особою, тому для задоволення потреб власника суміжної (сусідньої) земельної ділянки по вул. Транспортній, 4 м. Кролевець Сумської області (другого відповідача) був встановлений спірний земельний сервітут під тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності з метою розширення інфраструктури та покращення сфери надання послуг, пов'язаних із оптовою торгівлею твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; роздрібної торгівлі деталями та приладдям для автотранспортних засобів тощо.

У відповідності до положень Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (статті 28 Закону), тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Порядок, встановлений Мінрегіонбудом України, визначає механізм розміщення тимчасових споруд, але не регулює відносини, пов'язані із використанням відповідної земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3 вищевказаного Порядку, підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди. Замовник, який має намір встановити тимчасову споруду, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди. До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування тимчасової споруди, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів тимчасової споруди з прив'язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація). Зазначений перелік документів є вичерпним.

Відповідно до пункту 2.11 Порядку, паспорт прив'язки включає: схему розміщення тимчасової споруди, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою прилеглої території; ескізи фасадів тимчасової споруди у кольорі М 1:50 (для стаціонарної тимчасової споруди); технічні умови щодо інженерного забезпечення тимчасової споруди, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація). Цей перелік документів є вичерпним.

Відповідно до пункту 2.13 Порядку, при оформлені паспорта прив'язки тимчасової споруди забороняється вимагати від замовника додаткові документи та отримання ним погоджень, не передбачених законом та цим Порядком.

Отже, наявність у особи, яка має намір встановити тимчасову споруду, документів, що посвідчують землекористування Порядком не вимагається.

Виходячи з аналізу норм Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінрегіонбуду України № 244 від 21.10.2011, а також вищезгаданих норм Земельного та Цивільного кодексів України, враховуючи те, що відсутність документа на землекористування не є підставою для відмови у видачі паспорта прив'язки і, відповідно до пункту 2.20 Порядку, встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив'язки, беручи до уваги заборону вимагати інші, крім визначених Порядком, документи і погодження - складається ситуація передбачена статтею 401 Цивільного кодексу України і під встановленою тимчасовою спорудою іншого способу врегулювання земельних відносин крім встановлення сервітуту, визначеного пунктом в статті 99 Земельного кодексу України в редакції Закону України № 191-VІІІ від 12.02.2015, чинним законодавством України не передбачено.

Статтею 25 Закону України Про землеустрій передбачено такий вид документації із землеустрою як технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.

З урахуванням вищенаведеного, в межах повноважень, визначених статтею 12 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування , як вже зазначалось вище, першим відповідачем прийнято було оскаржуване рішення.

Посилання прокурора у позовній заяві, як на підставу визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, на те, що даним договором у пункті 3.1 передбачено плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, суд вважає необґрунтованим, оскільки наявність у оспорюваному договорі умови щодо внесення плати за користування земельним сервітутом може бути підставою для приведення договору про встановлення земельного сервітуту у відповідність до норм діючого законодавства України, а не підставою визнання недійсним такого правочину.

Таким чином, позовні вимоги прокурора щодо визнання недійсним договору від 30.08.2017 про встановлення земельного сервітуту задоволенню не підлягають.

У зв?язку з необґрунтованістю позовних вимог прокурора щодо визнання недійсним договору від 30.08.2017 про встановлення земельного сервітуту та щодо визнання незаконним та скасування рішення Кролевецької міської ради 2 сесії 7 скликання від 14.07.2017 Про встановлення земельного сервітуту , третя позовна вимога прокурора щодо зобов'язання другого відповідача повернути територіальній громаді м. Кролевець в особі Кролевецької міської ради земельну ділянку, площею 0,0500 га, кадастровий номер 5922610100:01:008:0445, розташовану по вул. Транспортній, м. Кролевець, Сумська область, визнається судом необґрунтованою, безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені у ході судового розгляду справи обставини, позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на прокурора у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне судове рішення складено 08.10.2018.

Суддя В.Л.Котельницька