Постанова

від 04.10.2018 по справі 911/3017/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/3017/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги першого заступника прокурора Київської області та ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., судді Куксов В.В., Тищенко О.В.)

за позовом заступника прокурора Київської області

до Ірпінської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Розбудова"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_4

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:

1. Виконавчий комітет Ірпінської міської ради

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Київінвест-Олімпія"

3. Комунальне підприємство "Ірпінське земельно-кадастрове бюро"

4. Відокремлений підрозділ "Київська обласна філія Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"

5. Управління Держгеокадастру у м. Ірпінь Київської області

6. Головне управління Держгеокадастру в Київській області

про визнання незаконним та скасування рішень, про визнання недійсним договору оренди земельної, та про вчинення певних дій

за участю:

відповідача 2: Бойко О.М. (договір від 14.01.2017)

третьої особи на стороні позивача: ОСОБА_6 (ордер від 02.07.2018)

прокурора: Красножон О.М. (посвідчення від 10.08.2017),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави, заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) просив визнати незаконними та скасувати: рішення Ірпінської міської ради (далі-відповідач-1) від 12.09.2005 № 1321-39-ІV "Про надання земельної ділянки в оренду ТОВ "Київінвест-Олімпія" за адресою: АДРЕСА_1, для обслуговування житлово-оздоровчого комплексу"; рішення відповідача-1 від 27.07.2007 № 725-24-V "Про дозвіл ТОВ "Розбудова" (далі-відповідач-2) на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки для обслуговування дитячого оздоровчого табору "ІНФОРМАЦІЯ_1" в АДРЕСА_1"; рішення відповідача-1 від 22.04.2008 №1616-45-V "Про внесення змін до рішення відповідача-1 від 27.07.2007 № 725-24-V; рішення відповідача-1 від 27.05.2008 № 1816-47-V "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки для обслуговування житлово-оздоровчого комплексу в АДРЕСА_1 та укладення договору оренди з відповідачем-2"; рішення відповідача-1 від 27.06.2013 № 3390-45-VІ "Про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки з відповідачем-2 в АДРЕСА_1"; визнати недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 18.06.2008, який укладено між відповідачами щодо оренди земельної ділянки, яка знаходиться у АДРЕСА_1 площею 3,2903 га для обслуговування житлово-оздоровчого комплексу; витребувати з незаконного користування земельну ділянку у АДРЕСА_1 площею 3,2903 га за договором оренди земельної ділянки від 18.06.2008; визнати недійсною державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 18.06.2008, який зареєстровано у Ірпінському міському відділі № 2 РФ Центру ДЗК згідно запису від 25.06.2008 за № 040834000052.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірними рішеннями відповідача-1 було змінено цільове призначення земельної ділянки, яка передана в оренду відповідача, що є порушенням вимог законодавства, а тому вони з урахуванням договору оренди та його державної реєстрації підлягають визнанню недійсними з одночасним витребуванням з користування орендованого майна.

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.06.2017 (суддя Мальована Л.Я.), позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018, вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

У касаційних скаргах перший заступник прокурора Київської області та ОСОБА_4 просять скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування та порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги перший заступник прокурора Київської області посилався на те, що про наявність спірних рішень відповідача-1 та договору, прокурор довідався у липні 2016 року після опрацювання відповідних документів, а тому перебіг строку позовної давності слід відраховувати коли прокурору стало відомо про порушення закону та державних інтересів, що узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі № 3-18гс13 та постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17. При цьому зазначає, що відповідачем-1 здійснено заміну цільового призначення земельних ділянок всупереч вимогам законодавства із земель рекреації на землі житлової та громадської забудови. Також вказує, що апеляційний суд безпідставно послався на вимогу прокурора № 38-3186вих від 21.04.2008, оскільки вона не стосувалася спірних земельних ділянок. Безпідставним вважає прокурор посилання апеляційного суду на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Менчинська проти Росії" та у справі "Мартіні проти Франції", оскільки у даній справі прокурор виступає самостійно, як позивач, а не присутній на судовому процесі "на боці однієї із сторін".

В обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_4 посилався на те, що безпідставним є посилання апеляційного суду на вимогу прокурора № 38-3186вих від 21.04.2008, оскільки спірних рішень відповідача-1 та договору на той час не існувало, так як вони з'явилися пізніше, а тому висновок апеляційного суду про те, що прокурор звернувся з позовом після спливу строку позовної давності є помилковим.

Відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Київінвест-Олімпія" на касаційну скаргу ОСОБА_4 не може бути розглянуто, оскільки він поданий 28.09.2018, тобто поза межами строку, визначеного ухвалою Касаційного господарського суду від 10.09.2018.

Так ухвалою Верховного Суду від 10.09.2018 визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 27.09.2018.

Частиною 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Згідно частини 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Отже поза межами вказаного строку право на подачу відзиву відсутнє.

На підставі викладеного, зазначений відзив залишається судом без розгляду, оскільки він був поданий після закінчення строку, наданого для його подання.

У відзиві на касаційні скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Розбудова" просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції без змін, обґрунтовуючи свої доводи тим, що доводи касаційних скарг правильності висновків апеляційного суду не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення Ірпінської міської Ради народних депутатів від 31.10.1995 № 233/6 Акціонерному товариству "Будінвестсервіс" видано акт на право постійного користування землею від 13.11.1995, площею 3,2938 га, на якій знаходиться піонерський табір "ІНФОРМАЦІЯ_1", який розташований по АДРЕСА_1 (далі-Табір).

07.09.2004 рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради №210 "Про оформлення правовстановлювальних документів на об'єкт нерухомого майна - Табір доручено Ірпінському бюро технічної документації оформити право власності на Табір за ТОВ "Київінвест-Олімпія", яке 23.09.2004 отримало свідоцтво про право власності.

Рішенням відповідача-1 від 09.09.2004 №875-25-ХХІV надано дозвіл ТОВ "Київінвест-Олімпія" на складання технічної документації по оформленню договору оренди земельної ділянки площею 3,2938 га.

Рішенням відповідача-1 від 12.09.2005 № 1321-39-ІV затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ТОВ "Київінвест-Олімпія", надано в оренду земельну ділянку площею 3,2903 га для обслуговування житлово-оздоровчого комплексу в АДРЕСА_1, терміном на три роки, без зміни її цільового використання, анульовано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 13.11.1995.

28.09.2005 між відповідачем-1 та ТОВ "Київінвест-Олімпія" було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно умов якого останній прийняв її в платне користування, терміном на три роки, яка знаходиться у АДРЕСА_1, площею 3,2903 га, на якій знаходяться об'єкти нерухомого майна, зокрема, будівлі житлового оздоровчого комплексу.

03.11.2006 між ТОВ "Київінвест-Олімпія" та відповідачем-2 було укладено договір купівлі-продажу будівель та споруд Табору, які 09.11.2006 були передані за актом приймання-передачі.

Рішенням відповідача-1 від 27.07.2007 №725-24-У відповідачу-2 надано дозвіл терміном на один рік на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки орієнтовною площею 1,7 га, а решту земельної ділянки площею 1,6 га вилучити до земель запасу міста.

22.04.2008 відповідачем-1 було прийнято рішення №1616-45-У про внесення змін до пункту першого рішення відповідача-1 від 27.07.2007 №725-24-У, яким надано дозвіл відповідачу-2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки площею 3,2903 га, терміном на 5 років.

27.05.2008 відповідач-1 прийняв рішення №1816-47-У, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки площею 3,2903 га та надано її в оренду відповідачу-2 терміном на 5 років без зміни цільового призначення, анульовано договір оренди від 28.09.2005 та зобов'язано відповідача-2 укласти з відповідачем-1 договір оренди землі.

18.06.2008 між відповідачами було укладено договір оренди землі, за умовами якого та на підставі акта приймання-передачі від 25.06.2008, відповідачу-2 передано строком на п'ять років в оренду земельну ділянку площею 3,2903 га, термін дії якого був продовжений до 25.06.2018 згідно рішення відповідача-1 від 27.06.2013 №3390-45-VI та угоди від 04.07.2013.

Згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно фактично передано в оренду дві земельні ділянки за кадастровими номерами: НОМЕР_1 (площа 0,5774 га), НОМЕР_2 (площа 2,7129 га) з цільовим призначенням - для іншої житлової забудови, для обслуговування житлового комплексу.

Також встановлено, що відповідачем-2 була подана заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а відповідачем-1 подана заява про часткове визнання позову щодо скасування рішення відповідача-1 від 27.06.2013 №3390-45-VI.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель рекреаційного призначення та має використовуватися лише за її цільовим призначенням, тобто для обслуговування Табору, а прийняті відповідачем-1 спірні рішення змінили її цільове призначення, що є порушенням законодавства, тому спірні рішення підлягають скасуванню в судовому порядку із визнанням недійсним договору оренди та його реєстрації з одночасним витребуванням земельної ділянки. Відхиляючи заяву відповідача-2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд вказав на те, що підстави для її задоволення відсутні, оскільки про порушення вимог чинного законодавства прокурор довідався у липні 2016 року під час опрацювання інформації відповідача-1 від 20.07.2016, тому позов подано прокурором в межах строку позовної давності.

Скасовуючи вказане рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про відмову в позові, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що про наявність об'єктів на спірній земельній ділянці прокурор довідався у 2008 році після надсилання запиту від 21.04.2008 № 38-3186вих, тобто позов подано за межами строку позовної давності на застосуванні якої наполягав відповідач-2.

Однак із такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції земельна ділянка по АДРЕСА_1 відноситься до земель рекреаційного призначення та має використовуватись лише за її цільовим призначенням, тобто для обслуговування дитячого оздоровчого табору ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно фактично передано в оренду дві земельні ділянки за кадастровими номерами: НОМЕР_1 (площа 0,5774 га), НОМЕР_2 (площа 2,7129 га) з цільовим призначенням - для іншої житлової забудови, для обслуговування житлового комплексу.

Таким чином, як встановлено вказаним судом, відповідно до статі 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам: визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.Із встановлених судами обставин справи вбачається, що предметом позову є скасування спірних рішень відповідача-1, визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди землі від 18.06.2008 та його державної реєстрації і витребування у відповідача-2 з користування спірної земельної ділянки.

При цьому, вирішуючи спір по суті, суди обох інстанцій дійшли висновків про те, що відповідачами порушені норми законодавства, про які вказував прокурор у позовній заяві, і особи, що звернулися із касаційними скаргами, та відповідач-2, який просив застосувати наслідки спливу позовної давності, цих обставин не заперечують, але суд першої інстанції вважав, що прокурор звернувся з позовом в межах строку позовної давності, тоді як апеляційний суд дійшов протилежного висновку, що строк позовної давності прокурором пропущений і є заява відповідача-2 про застосування наслідків його спливу, що є підставою для відмови у позові.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини 1-ї цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим положеннями частин 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції, встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у редакції, чинній на момент подання позову, передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відхиляючи заяву відповідача-2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд першої інстанції вказав на те, що підстави для її задоволення відсутні, оскільки про порушення вимог чинного законодавства прокурор довідався у липні 2016 року під час опрацювання інформації відповідача-1 від 20.07.2016, тому позов подано прокурором в межах строку позовної давності.

Скасовуючи вказане рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про відмову в позові, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що про наявність об'єктів на спірній земельній ділянці прокурор довідався у 2008 році після надсилання запиту від 21.04.2008 № 38-3186вих, тобто позов подано за межами строку позовної давності на застосуванні якої наполягав відповідач-2.

Відповідно до положень статті 277 частини 1 пункту 3 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Однак у порушення наведених приписів процесуального законодавства суд апеляційної інстанції скасовуючи вказане рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про відмову в позові, не навів та не зазначив у своїй постанові у чому полягає невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Отже постанову суду апеляційної інстанції визнати законною та обґрунтованою неможна.

В силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, відсутні правові підстави вважати, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції щодо застосування позовної давності, не відповідають обставинам справи.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду, повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Відтак оскільки доводи, викладені у касаційних скаргах щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги знайшли своє підтвердження, а доводи відзиву на касаційні скарги не знайшли підтвердження, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на відповідачів.

Згідно пункту 3 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) стягувача та боржника.

Частиною третьою статті 15 наведеного Закону визначено, що за рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення.

Таким чином, з урахуванням наведених вимог Закону, стягувачем у даній справі є прокуратура Київської області.

Оскільки скаржник ОСОБА_4 та його законний представник на підставі статті 5 пункту 9 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, і положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України перерозподіл судового збору з поданої ним, як третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, касаційної скарги не передбачено, підстави для перерозподілу судового збору з поданої ним касаційної скарги, відсутні.

Керуючись статтями 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги першого заступника прокурора Київської області та ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 у справі Господарського суду Київської області №911/3017/16, скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2017, залишити в силі.

Стягнути з Ірпінської міської ради (боржник) до Державного казначейства України, м.Київ, на розрахунковий рахунок 35216008015641, МФО 820172 (стягувач прокуратура Київської області ЄДРПОУ 02909996) - 47 090 (сорок сім тисяч дев'яносто гривень) 62 копійки судового збору за розгляд касаційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Розбудова" (боржник) до Державного казначейства України, м.Київ, на розрахунковий рахунок 35216008015641, МФО 820172 (стягувач прокуратура Київської області ЄДРПОУ 02909996) - 47 090 (сорок сім тисяч дев'яносто гривень) 62 копійки судового збору за розгляд касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов