Рішення

від 10.10.2018 по справі 910/10071/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 10.10.2018Справа №  910/10071/18 Господарський суд міста Києва в складі:   головуючого судді                                                                                                                                                                       Привалова А.І. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №  910/10071/18                                                             за позовом  державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості                    "Укрспирт"  до                                товариства з обмеженою відповідальністю "Грейт Велес"     про                          розірвання договору та стягнення коштів 484 483,58 грн. Без виклику учасників справи. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Господарського суду міста Києва звернулося державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (надалі – позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Грейт Велес" (надалі – відповідач) про розірвання договору та стягнення 484 483,58 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору № 34-117-02 поставки зернових культур від 19.10.2017р. в частині поставки обумовленого сторонами товару та у встановлений договором строк, у зв'язку з чим позивач просить розірвати вказаний договір поставки та стягнути з відповідача за порушення виконання взятих на себе зобов'язань пеню в сумі 299 855,78 грн. та 184 627,80 грн. штрафу. Згідно з пунктом 1 частини 5  статті 12 Господарського процесуального кодексу України  справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1  статті 247 Господарського процесуального кодексу України  встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 1  статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 03.09.2018р. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів  Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.08.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03124, м. Київ, вул. Василенка, 7-а, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача. Відповідач ухвалу суду від 03.08.2018р. про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 13.08.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученим до матеріалів справи. Відповідно до ч. 4  ст. 13 Господарського процесуального кодексу України,  кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 5  ст. 252 Господарського процесуального кодексу України,  суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. Станом на 01.10.2018р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву. Згідно з ч. 2  ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1  статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2  статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4  статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 19.10.2017р. між позивачем (далі - покупець) та відповідачем (далі - постачальник) було укладено договір № 34-117-02 поставки зернових культур (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю протягом 2017 року зернові культури, включаючи похідні від зернових продукти їх обробки, переробки, субпродукти тощо (далі – продукція), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти й оплатити поставлену продукцію. Відповідно до п.1.2 договору, загальна кількість продукції, що є предметом поставки з цим договором, її дольове співвідношення за видами та кількістю визначається додатковими угодами, що укладаються сторонами протягом дії договору, та які після їх підписання уповноваженими представниками сторін є невід'ємними частинами цього договору. За умовами п.2.1 договору, ціна на продукцію, що поставляється за цим договором, встановлюється у додаткових угодах, що укладаються сторонами протягом дії договору, та які після їх підписання уповноваженими представниками сторін є невід'ємними частинами цього договору. Згідно з п.3.1 договору, асортимент (вид) продукції, що є предметом поставки за цим договором, визначається у додаткових угодах, що укладаються сторонами протягом дії договору, та які після їх підписання уповноваженими представниками сторін є невід'ємними частинами цього договору. Постачальник зобов'язується постачати покупцеві продукцію узгодженими партіями та згідно укладених сторонами додаткових угод до договору. Так, між сторонами було підписано додаткову угоду № 3 до договору, якою сторони визначили асортимент, обсяг, ціну, строк та місце поставки продукції, а саме: кукурудза, загалом 500,00 тонн, за ціною 4200,00 грн. з ПДВ за тонну, протягом періоду з 29.11.2017р. по 13.12.2017р., адреса поставки: Бершадське МПД ДП «Укрспирт», Вінницька обл., Бершадський район, м. Бершадь, вул. Іполита Зборовського, 1. Таким чином, загальна ціна продукції, яку відповідач зобов'язався поставити становить 2  100  000,00 грн. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідачем було поставлено продукцію загалом на суму 253  722,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 178 від 30.11.2017р. За твердженням позивача, яке по суті не заперечується і відповідачем, та підтверджується наявними в матеріалах справи документами, відповідачем не було поставлено позивачу продукцію загалом на суму 1  846  278,00 грн. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання умов договору   в частині поставки обумовленого сторонами товару та у встановлений договором строк, у зв'язку з чим позивач просить розірвати вказаний договір поставки та стягнути з відповідача за порушення виконання взятих на себе зобов'язань пеню в сумі 299 855,78 грн. та 184 627,80 грн. штрафу. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з частиною 1  статті 509 Цивільного кодексу України  зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до  статті 526 Цивільного кодексу України  зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до  ст. 193 Господарського кодексу України  суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Частинами 1, 3, 5  ст. 626 Цивільного кодексу України  встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Згідно зі ст.ст.  6,  627 Цивільного кодексу України  сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі  ст. 712 Цивільного кодексу України  за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про  купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч.1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно з статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Згідно зі  ст. 527 Цивільного кодексу України  боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Статтею 629 Цивільного кодексу України  встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1  статті 78 Господарського процесуального кодексу України  визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання щодо оплати вартості вугілля за спірним договором належним чином, а відповідачем доказів поставки оплаченого вугілля суду не надано, що свідчить про неналежне виконання останнім договірних зобов'язань щодо поставки вугілля, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати підлягає задоволенню в розмірі 192  207,41 грн. Як вбачається з наданої позивачем до матеріалів справи видаткової накладної № 178 від 30.11.2017р., продукція відповідачем позивачу була поставлена лише на суму 253  722,00 грн., замість обумовленого додатковою угодою № 3 до договору обсягу продукції. Статтею 253 Цивільного кодексу України  визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Таким чином, кінцевий строк поставки продукції настав 13.12.2017р., відтак період прострочення виконання відповідачем обов'язку щодо поставки продукції починається з 14.12.2017р. Відповідно до  ст. 530 Цивільного кодексу України  якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 599 Цивільного кодексу України  встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до  ст. 610 Цивільного кодексу України,  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до  ст. 611 Цивільного кодексу України,  у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Так, ч. 1  ст. 216 Господарського кодексу України  передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями  ст. 217 Господарського кодексу України  визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафні санкції визначаються ч. 1  ст. 230 Господарського кодексу України  як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 7.4 договору визначено, що за порушення строків поставки продукції постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення зобов'язання від вартості несвоєчасно поставленої або непоставленої продукції за кожен день прострочення виконання зобов'язання.     Відповідно до п.7.5 договору, одностороння відмова постачальника від виконання своїх зобов'язань, що випливають з цього договору, тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих покупцю цими діями прямих збитків та покладає на нього обов'язок одноразово сплатити штраф у розмірі 10% від вартості непоставленої продукції. Відповідно до ч. 2  ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Відповідно до ч. 3  ст. 549 Цивільного кодексу України  пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Враховуючи те, що строк поставки продукції за договором настав 13.12.2017р., а доказів поставки на суму 1  846  278 грн. в повному обсязі, станом на день розгляду справи, відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення пені та штрафу. Так, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування штрафу, визнав його обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню повністю в сумі 184  627,80. Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, суд визнав його невірним, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 298  490,04 грн. згідно з уточненим розрахунком суду, з урахуванням встановленого вище початку періоду прострочення з 14.12.2017р.. Також, позивач просить суд розірвати договір № 34-117-02 від 19.10.2017р., у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по поставці продукції у встановлені строки. Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Цивільний кодекс України при регулюванні інституту розірвання договору містить норми, які стосуються різних питань, як то: підстави розірвання договору, порядок розірвання (за домовленістю сторін, одностороння відмова, за рішенням суду), наслідки розірвання договору тощо. Господарський кодекс України в силу положень Преамбули, статей 1 та 4, є спеціальним законом порівняно з Цивільним кодексом України, а тому норми цього кодексу мають пріоритет перед аналогічними нормами Цивільного кодексу України. (аналогічна позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України  від 06.07.2006р. по справі №17/543) Порядок розірвання договору визначений ст. 188 Господарського кодексу України. Відповідно до даної статті зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.   У той же час, Верховним Судом України з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. у справі №1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) зазначалося, що недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, в разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова ВСУ від 17.06.2008р. №8/32пд). Відповідно до п.9.1 договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2017р. включно, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, що залишились невиконаними на момент припинення дії договору.. Як зазначає позивач у позові, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо поставки продукції в строки, визначені додатковою угодою № 3 до договору, що призвело до істотного порушення з боку відповідача умов договору За наведених обставин, з урахуванням того, що відповідач не виконав взяті на себе за договором зобов'язання по поставці продукції у встановлені строки, що свідчить про істотне порушення умов договору зі сторони відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявленої позовної вимоги про розірвання договору № 34-117-02 поставки зернових культур від 19.10.2017р. Згідно статей  73,  74,  77,  79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею     86    Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором № 34-117-02 поставки зернових культур від 19.10.2017р. щодо поставки продукції належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково. Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень  ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст.  129,  236-238,  247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд - В И Р І Ш И В: 1.          Позовні вимоги задовольнити частково. 2.          Розірвати договір № 34-117-02 поставки зернових культур від 19.10.2017р., який укладений між державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" та товариством з обмеженою відповідальністю "Грейт Велес". 3.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Грейт Велес" (03124, м. Київ, вул. Василенка, 7-а; ідентифікаційний код 41138362) на користь державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (01033, м. Київ, вул. Фізкультури, 30В, оф. 600, БЦ «Фарінгейт»; ідентифікаційний код 37199618) пеню в сумі 298 490 грн. 04 коп., штраф у сумі 184  627 грн. 80 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 9008 грн. 77 коп. 4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 5.          В іншій частині позовних вимог відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд. Повний текст рішення складено та підписано: 10.10.2018р. Суддя                                                                                                          А.І. Привалов