Постанова

від 02.10.2018 по справі 922/4362/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/4362/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2018 (судді: Слободін М. М., Гетьман Р. А., Терещенко О. І.) і рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2018 (суддя Чистякова І. О.) у справі № 922/4362/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок"

до Вільхуватської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області,

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Надія",

про скасування рішення сільської ради та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Барвінок" (далі - ТОВ "Барвінок") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Вільхуватської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області (далі - Вільхуватська сільська рада) про визнання недійсним (незаконним) і скасування пункту 2 рішення XX сесії VII скликання Вільхуватської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області від 25.07.2017 № 137-VII "Про взяття на баланс сільської ради комунального майна та передачу його в постійне користування Комунальному підприємству "Надія" Вільхуватської сільської ради" (далі - рішення від 25.07.2017) у частині надання у постійне користування Комунальному підприємству "Надія" (далі - КП "Надія") Вільхуватської сільської ради земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 5,4646 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0583; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 6,4597 га, кадастровий номер 6321484000:02:000:0330; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 4,7918 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0314; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 6,6855 га кадастровий номер 6321484000:01:000:0585; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 6,8143 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0608; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 4,9804 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0582; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 5,05 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0584; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 5,2 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0581; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 2,69 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0587; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 2,67 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0586; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 4,7918 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0591, а також пунктів 3 - 6 рішення від 25.07.2017; зобов'язання відповідача провести земельні торги щодо зазначених земельних ділянок і стосовно всіх земельних ділянок сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) комунальної власності, розташованих на території Вільхуватської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, право власності на які зареєстровано за Вільхуватською сільською радою.

Позов обґрунтовано тим, що оспорюване рішення в оскарженій частині прийнято Вільхуватською сільрадою із порушенням вимог земельного законодавства, а саме статті 134 Земельного кодексу України, оскільки не дотримано процедури продажу прав на земельні ділянки комунальної власності на конкурентних засадах, та прав позивача щодо отримання спірних земельних ділянок в оренду за результатами земельних торгів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.01.2018 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача КП "Надія".

1.2. У відзиві на позовну заяву Вільхуватська сільська рада просила відмовити у задоволенні позову, наголошуючи, що спірні земельні ділянки передавалися у постійне користування комунальному підприємству, отже оспорюване рішення в оскарженій частині укладено із дотриманням вимог земельного законодавства. Крім того, відповідач акцентував, що суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, тому вимога позивача про зобов'язання Вільхуватської сільської ради провести земельні торги є неправомірною.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.03.2018 в задоволенні позову відмовлено.

Аргументуючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що постійне користування земельною ділянкою - це окремий вид користування земельною ділянкою і комунальні підприємства можуть отримувати земельні ділянки у постійне користування за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень без проведення земельних торгів (аукціону), тому суд визнав необґрунтованими посилання позивача на порушення порядку і процедури передачі спірних земельних ділянок у постійне користування комунальному підприємству згідно з оспорюваним рішенням сільської ради. Крім того, суд не може перебирати на себе повноваження, здійснення яких безпосередньо належить до компетенції органів місцевого самоврядування, та зобов'язувати Вільхуватську сільську раду провести земельні торги стосовно земельних ділянок, які за нею зареєстровано.

2.2. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2018 залишено без змін із тих же підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ТОВ "Барвінок" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2018 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2018 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі скаржник вважає порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 21, 22, 23, 24, 93, 102 1 , 116, 118, 134, 135, 141 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про оренду землі", частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про недотримання порядку передачі спірних земельних ділянок у користування на конкурентних засадах та акцентуючи, що спірні земельні ділянки передано у користування комунальному підприємству, яке не є сільськогосподарським підприємством. Крім того, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій помилково не застосували положення рішень Європейського суду з прав людини, а саме "Волохи проти України", "Гасан і Чауш проти Болгарії", чим, як вважає позивач, позбавили його ефективного засобу захисту порушених прав.

3.2. Від Вільхуватської сільської ради відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням XX сесії VII скликання Вільхуватської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області від 25.07.2017 відповідно до пунктів 30, 31 частини 1 статті 26 та статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення ХІІ позачергової сесії VІІ скликання "Про роботу по відумерлій спадщині", частини 1 статті 122 Земельного кодексу України, з метою ефективного та більш раціонального використання комунального майна сільської ради, вирішено, зокрема, передати у постійне користування КП "Надія" Вільхуватської сільської ради комунальне майно: земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 5,4646 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0583; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 6,4597 га, кадастровий номер 6321484000:02:000:0330; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 4,7918 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0314; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 6,6855 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0585; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 6,8143 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0608; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 4,9804 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0582; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 5,05 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0584; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 5,2 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0581; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 2,69 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0587; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 2,67 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0586; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 4,7918 га, кадастровий номер 6321484000:01:000:0591 (пункт 2 рішення від 25.07.2017).

Згідно з пунктами 3-5 цього ж рішення затверджено склад комісії із взяття на баланс сільської ради та передачі у постійне користування КП "Надія" Вільхуватської сільської ради комунального майна, зазначено про необхідність проведення комісією у місячний строк відповідної роботи зі складанням відповідних актів і внесення головним бухгалтером відповідних змін до бухгалтерських документів сільської ради.

Згідно з пунктом 6 оспорюваного рішення контроль за його виконанням покладено на постійну комісію з питань бюджету, фінансів, планування, ринкових реформ і управління комунальної власності, регулювання земельних відносин.

Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що позивач звертався до відповідача із листами щодо передачі в оренду зазначених земельних ділянок комунальної власності, однак рішення про передачу цих земельних ділянок в оренду позивачеві відповідачем прийнято не було, натомість спірні земельні ділянки були передані сільською радою КП "Надія" у постійне користування на підставі оспорюваного рішення.

Вважаючи таку передачу земельних ділянок незаконною (оскільки не дотримано процедури продажу прав на спірні земельні ділянки на конкурентних засадах) і зазначаючи про порушення своїх прав у цьому випадку, позивач звернувся із позовом у цій справі.

4.3. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість заявленого позову та відсутність підстав для його задоволення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Колегія суддів вважає, що оскаржені рішення і постанову необхідно залишити без змін із таких підстав.

5.2. Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

Отже, у разі звернення до господарського суду особа має довести відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, що право або законний інтерес, за захистом якого звернулася ця особа, порушується, не визнається або оспорююється.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано із позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й законний інтерес.

Як роз'яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", вжите у частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст. У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, інтерес позивача (у цьому випадку стосовно набуття у користування саме спірних земельних ділянок) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати наведеним критеріям охоронюваного законом інтересу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предмет позову - певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно є способом захисту порушеного права, а підставу позову становлять факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує у позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Згідно зі статтями 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 140 Конституції України зазначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

До виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до частини 1 статті 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом статей 122, 123 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Отже, питання надання земельних ділянок у власність чи користування віднесені до компетенції органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; зазначені органи є вільними у реалізації права розпоряджатися землею, у виборі суб'єкта щодо надання йому права на землю у порядку, встановленому законом.

Як уже зазначалося, оспорюваним рішенням ради було передано комунальному підприємству у постійне користування спірні земельні ділянки.

Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Судами попередніх інстанцій було ураховано, що в силу наведених законодавчих положень постійне користування земельною ділянкою є окремим видом користування земельною ділянкою; підприємства, установи та організації, що належать до комунальної власності (комунальні підприємства) можуть отримувати земельні ділянки у постійне користування, зокрема, за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень без проведення земельних торгів.

За змістом статті 152 цього Кодексу держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За змістом статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі звернення до господарського суду особа (позивач) має довести, що право або законний інтерес, за захистом якого вона звернулася, порушується, не визнається або оспорююється.

Здійснюючи судовий розгляд, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного рішення сільської ради в оскарженій частині. При цьому господарські суди не установили порушень відповідачем вимог земельного законодавства при прийнятті оспорюваного рішення. Водночас попередні судові інстанції при розгляді справи по суті спору не установили, що цим рішенням органу місцевого самоврядування порушено права чи охоронювані законом інтереси позивача, натомість доведення наявності свого законного інтересу стосовно саме спірних земельних ділянок чи прав на них, а отже і факту їх (прав або інтересу) порушення, згідно з процесуальним законодавством покладено саме на позивача. Окрім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача провести земельні торги стосовно як спірних земельних ділянок, так і всіх інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) комунальної власності, розташованих на території Вільхуватської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, право власності на які зареєстровано за Вільхуватською сільською радою радою, не підлягають задоволенню, оскільки суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, а також зазначати, яке конкретно рішення має бути прийнято.

6. Висновки Верховного Суду

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження, не спростовують викладеного та стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі судових рішень не вбачається.

Водночас колегія суддів зазначає, що висновки Європейського суду з прав людини (на які послався скаржник у касаційній скарзі, зокрема у справах "Волохи проти України", "Гасан і Чауш проти Болгарії") не є для суду безумовно обов'язковими без урахування конкретних обставин справи.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі підлягають залишенню без змін із мотивів, викладених у цій постанові, а касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування рішення і постанови у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2018 у справі № 922/4362/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак