Рішення

від 06.09.2018 по справі 826/1256/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 вересня 2018 року 17:00 № 826/1256/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Багрій М.В., за участі: представників позивача - Беркути Н.В., Зінькової Г.О., представника відповідача - Кучерявого О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СТАРЛАЙТ РЕНТАЛ" доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 00007641402, № 00007661402 від 23.10.2017, -

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 06 вересня 2018 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАРЛАЙТ РЕНТАЛ" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень від 23.10.2017 № 00007641402, № 00007661402.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що акт перевірки містить прямо протилежні висновки щодо собівартості послуг, реалізованих позивачем, а в частині звітних періодів зміст акту суперечить висновкам акту та податковому повідомленню-рішенню від 23.10.2017 № 00007641402, крім того висновки акту перевірки про те, що в податковій декларації позивача з податку на прибуток підприємств, поданій за підсумками господарської діяльності впродовж 2014 року, не була відображена сума доходу від продажу основних засобів в розмірі 245 629,00 грн. є такими, що не відповідають дійсності та не підтверджені жодним доказом, а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проти позовних вимог заперечив, через канцелярію суду надав суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Вказавши, що про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах та на підставі наявних у контролюючого органу повноважень, з огляду на виявлені порушення податкового законодавства у діяльності позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні 06 вересня 2018 року позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні 06.09.2018 на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 14.07.2017 № 6511 та плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків за ІІІ квартал 2017 року відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77 Податкового кодексу України, проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2017, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. .

За результатами перевірки складено Акт № 366/26-15-14-02-04/37994389 від 15.09.2017 (далі - Акт перевірки), відповідно до висновків якого встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, встановлено заниження в періоді, що перевірявся: податку на прибуток на загальну суму 44 213,00 грн., податку на додану вартість на загальну суму 511 755,00 грн.

Позивач, не погоджуючись з висновками Акту перевірки, на підставі п. 86.7 ст. 87 Податкового кодексу України подав відповідачу заперечення на Акт перевірки, в яких вказав на необґрунтованість та неправомірність висновків Акту перевірки.

За підсумками розгляду заперечень відповідачем на адресу позивача надіслано відповідь, з висновків якої вбачається, що заперечення позивача не задоволено, а Акт перевірки залишено без змін.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.10.2017 № 00007641402, яким збільшено (донараховано) суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 639 094,00 грн., в тому числі податкових зобов'язань (основний платіж) - 511 755,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 127 939,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 23.10.2017 № 00007661402, яким збільшено (донараховано) суму грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств в розмірі 55 266,00 грн., в тому числі податкових зобов'язань (основний платіж) - 44 213,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 11 053,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 23.10.2017 № 00007651402 про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість на суму 204 571,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивачем було подано до Державної фіскальної служби України відповідну скаргу, яку задоволено частково рішенням Державної фіскальної служби України від 14.12.2017 № 300031/6/99-99-11-01-01-25, а саме скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.10.2017 № 00007651402 та залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 23.10.2017 № 00007641402 та № 0007661402.

Незгода позивача із даними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Розміри та порядок плати податку на прибуток, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння податку визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 9.1.1 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України податок на прибуток підприємств належить до загальнодержавних податків та зборів.

Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Судом встановлено, що висновок відповідача про заниження Позивачем задекларованого показника у рядку 02 податкових декларацій з податку на прибуток за 2014 рік дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) на суму 245 629,00 грн., та відповідно заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток за підсумками господарської діяльності позивача у 2014 році, здійснено виключно в результаті віднімання зазначеного показника податкової декларації з податку на прибуток, згідно якого дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) позивача становить 39 569 275,00 грн., від суми показників даних картки рахунку 702 Реалізація товарів (дохід від реалізації товарів становить 360 929,00 грн.) та картки рахунку 703 Реалізація послуг (дохід від реалізації послуг становить 39 453 975,00 грн.), але без врахування даних, що містяться у первинних документах, а також інших документів та показників, що мають значення для прийняття рішення.

Фактично розбіжність між сумою зазначених показників карток рахунків 702 та 703 - 39 814 904,00 грн. та показником податкової декларації на прибуток 39 569 275,00 грн., що становить 245 629,00 грн. є доходом позивача, який було отримано від продажу основних засобів.

Згідно вимог пункту 146.13 статті 146 Податкового кодексу України, що діяла у звітний період, сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку (...). Тобто до складу доходів включається не вся сума від продажу основних засобів, а лише різниця між такою сумою та балансовою вартістю відповідних основних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сума перевищення доходів від продажу основних засобів позивача над їх балансовою вартістю підтверджується відповідними видатковими накладними, складеними під час здійснення господарських операцій - продажу основних засобів позивача, а також витягом зі звіту по основним засобам за 2014 рік та становить 63 775,46 грн.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно із частиною 3 статті 9 зазначеного Закону інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України в редакції 2014р. для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Враховуючи наведені вище норми законодавства, суд приходить до висновку, що згорнутий результат від продажу основних засобів тобто сума 63 775,46 грн. була відображена позивачем у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік, Код рядка 03.17 Додаток ІД до рядка 03 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства. Крім того, вона відображена на рахунку бухгалтерського обліку 71 Інший операційний дохід .

Щодо збільшення (донарахування) позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість відповідачем, суд зазначає наступне.

Пунктом 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 витрати , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (далі - ПБО 16), визначено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Так, відповідно до абзацу другого пункту 11 ПБО 16 до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загально виробничі та постійні розподілені загально виробничі витрати.

Згідно з абз. 3 п. 4 ПБО 16 прямі витрати - це витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Таким чином, склад витрат, що можуть включатися до складу собівартості реалізованої продукції (наданих послуг) визначено в пунктах 11-16 ПБО 16.

При цьому, абз. 4 п. 11 ПБО 16 встановлено, що перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Отже, для визначення собівартості реалізованих послуг, необхідно спочатку визначити перелік витрат, які прямо пов'язані із процесом виробництва (надання) послуг з переліку таких витрат, наведених в пунктах 11-16 ПБО 16.

Крім того, визначено нормами чинного законодавства і витрати, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, які Відповідач, не застосовуючи норми закону, а застосовуючи метод простого математичного додавання, включив до складу собівартості.

Так, зі змісту п. 17 ПБО 16 випливає, що до собівартості реалізованої продукції не включаються витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати, а відповідно до п. 18 Положення (стандарту) Бухгалтерського обліку 14 Оренда , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 № 181 окремі витрати орендодавця прямо визнаються витратами періоду (тобто є такими. що не відносяться до собівартості).

Судом встановлено, позивач впродовж звітного 2015 року, здійснював господарську діяльність із надання в оренду високо вартісного обладнання для проведення зйомок.

З метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість на підставі наведених вище норм позивач самостійно сформував перелік статей калькуляції собівартості, які використовуються для розрахунку собівартості наданих послуг та розрахував собівартість послуг, реалізованих ним у 2015 році. Детальний перерахунок собівартості послуг, реалізованих позивачем у 2015 році в оспорюваний період надавався відповідачу.

Зазначений розрахунок підтверджує, що собівартість реалізованих позивачем у 2015 році послуг не була вище ціни їх реалізації, тобто бази оподаткування податком на додану вартість, а отже база оподаткування не є нижчою собівартості реалізованих послуг.

Отже, висновок відповідача про реалізацію позивачем послуг за ціною нижче їх собівартості, і як наслідок заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та несплату до бюджету сум податку на додану вартість за 2015 рік, тобто про порушення позивачем вимоги абзацу другого пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, яким було встановлено, що база оподаткування операцій з постачання постійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, спростовуються викладеними вище обставинами і наданими доказами, а отже прийняте на підставі такого висновку податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, оскільки не враховує усіх обставин, що мали значення для його прийняття, і не може вважатися прийнятим на підставі, визначеній законами України, що є підставами для його скасування.

Крім того, згідно Акту перевірки стосовно податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість зазначається, що: перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.01.2014 по 31.03.2017 встановлено їх заниження на загальну суму 716 325,05 грн., в тому числі: за січень 2015 року - на 281 524,07 грн.; за лютий 2015 року - на 24 065,13 грн.; за березень 2015 року - на 167 025,12 грн.; за квітень 2015 року - на 39 141,05 грн.; за березень 2016 року - на 141 617,60 грн.; січень 2017 року - на 62 952,08 грн. .

В той же час, у висновку Акту перевірки та у доданому до податкового повідомлення-рішення від 23.10.2017 № 00007641402 розрахунку звітними податковими періодами визначено червень 2015 року та грудень 2015 року.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки, відповідачем проведено розрахунок собівартості наданих послуг у січні 2015 року, лютому 2015 року, березні 2015 року, квітні 2015 року, березні 2016 року та січні 2017 року та собівартість збільшена на суми амортизаційних відрахувань, матеріальних витрат для виробничих потреб, заробітної плати, витрат на соціальні заходи, резерву відпусток виробничого персоналу, тощо та виходячи із зазначеного, позивачем у січні 2015 року, лютому - 2015 року, березні 2015 року, квітні 2015 року, березні 2016 року та січні 2017 року здійснено операції з реалізації послуг за ціною, що нижча їх собівартості.

В той же час, в Акті перевірки міститься інформація про те, що проведеною перевіркою рядка 2050 Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) показників за період з 01.01.2015 по 31.03.2017 у загальній сумі 536706,0 тис. грн. на підставі договорів, додатків до договорів, накладних, актів, відомостей про виплату заробітної плати, рахунків-фактур, банківських документів з додатками, платіжних документів, карток бухгалтерських рахунків: 63 Розрахунки з постачальникам та підрядниками ; 90 Собівартість реалізації ; 23 Виробництво , оборотно-сальдових відомостей, не встановлено завищення або заниження показника у рядку 2050 Собівартість реалізованої продукції (товарів. робіт. послуг).

Таким чином, Акт перевірки містить прямо протилежні висновки щодо собівартості послуг, реалізованих позивачем, а в частині звітних періодів зміст Акту перевірки суперечить висновкам Акту перевірки та зазначеному податковому повідомленні-рішенні.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 23.10.2017 № 00007641402, № 00007661402 протиправними та їх скасування, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В силу норми ч. 2 ст. 19 Конституції України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 77, 139, 143, 243-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРЛАЙТ РЕНТАЛ" (03113, м. Київ, вул. Івана Шевцова, буд. 1, код ЄДРПОУ 37994389) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 23.10.2017 № 00007641402, №00007661402.

3. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРЛАЙТ РЕНТАЛ" (03113, м. Київ, вул. Івана Шевцова, буд. 1, код ЄДРПОУ 37994389) судові витрати у розмірі 10 424,40 грн. (десять тисяч чотириста двадцять чотири гривні 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 01 жовтня 2018 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа