Рішення

від 04.10.2018 по справі 906/583/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/583/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретар судового засідання: Гекалюк О.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, адвокат, ордер серія ЗП №57308 від 05.09.2018р,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Евролідер" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський ливарний завод" (м.Малин, Житомирська область)

про стягнення 46383,39 грн

Судове засідання проводиться в режимі відеоконференції з Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Евролідер" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський ливарний завод" про стягнення 46383,39грн, з яких: 39187,41грн основного боргу, 5589,31грн пені, 499,24грн 3% річних, 1107,43грн інфляційних втрат, а також судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 09.07.2018р прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та підготовче засідання призначено на 30.08.2018р.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 30.08.2018р продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання до 13.09.2018р.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13.09.2018р закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.10.2018р.

Представник позивача в судовому засіданні 04.10.2018р позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та просив їх задовольнити.

Відповідач своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №1160300056289 про вручення уповноваженій особі відповідача рекомендованого листа (а.с. 65).

04.10.2018р на електронну адресу суду від відповідача ТОВ "Малинський ливарний завод" надійшли заява про право надання юридичної допомоги від 03.10.2018р та заява про укладення мирової угоди від 03.10.2018р, в яких відповідач фактично просив відкласти розгляд справи на іншу дату для надання часу для вибору захисника, обговорення умов мирової угоди (а.с.80-82).

Представник позивача заперечив проти задоволення вказаних заяв відповідача. Зокрема зазначив, що відповідач не був позбавлений права надіслати до суду свої заперечення на позов. Підтвердив про отримання від відповідача на електронну адресу тексту мирової угоди, однак зазначив, що не має наміру укладати з відповідачем мирову угоду.

Судом розглянуто заяву відповідача про право надання юридичної допомоги від 03.10.2018р, в якій відповідач просить про відкладення розгляду справи та відхилено з огляду на таке.

Метою судового представництва є необхідність забезпечення реалізації процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі. Про призначення справи до розгляду відповідач був повідомлений завчасно, тобто, мав час та можливість і для вибору представника своїх інтересів під час розгляду справи, і для реалізації своїх прав як відповідача по справі, зокрема, для ознайомлення з матеріалами справи, подачі доказів тощо.

Суд зауважує, що відповідач мав можливість здійснити повний та професійний судовий захист своїх інтересів не лише направивши представника товариства в засідання суду для надання усних пояснень, а й підготувавши письмові пояснення по суті господарського спору та надавши (за наявності) відповідні письмові докази у спростування позовних вимог ТОВ "Евролідер" про стягнення 46383,39грн.

Судом також враховується, що розгляд даної справи неодноразово відкладався господарським судом, зважаючи у тому числі, на неявку відповідача, заявлене ним клопотання від 20.08.2018р про перенесення розгляду справи. Відсутність представника відповідача, відповідно до ст.216 ГПК України, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість розгляду справи у відповідному судовому засіданні і, у даному випадку, таких обставин судом не встановлено. До того ж, ухвалою суду від 13.09.2018р явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Щодо заяви відповідача про затвердження мирової угоди, суд враховує, що для укладення мирової угоди необхідна згода обох сторін. Однак, присутній в судовому засіданні представник позивача категорично заперечив проти укладення з відповідачем мирової угоди.

Принагідно суд роз'яснює, що відповідно до ст.330 ГПК України, мирова угода може бути укладена сторонами і в процесі виконання рішення.

За наведених обставин, заява відповідача від 03.10.2018р про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте, своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався; зважаючи на те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалася, господарський суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача, за наявними у ній матеріалами, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2017р між Товариством з обмеженою відповідальністю "Евролідер" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Малинський ливарний завод" (покупець/відповідач) укладено договір поставки товару №252 (далі - договір) (а.с.26).

Згідно з ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.1.1 договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар згідно Специфікації до договору, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 2.1 договору, найменування товару, асортимент (номенклатура), кількість та якісні характеристики, гарантійний термін, зазначаються в Специфікаціях до договору, які з дати підписання сторонами становлять невід'ємну частину договору.

Поставка товару здійснюється в термін і на умовах зазначених у Специфікації (пункт 3.1 договору ).

Згідно п.3.2 договору, датою поставки є дата отримання товару покупцем, зазначена у видатковій накладної.

Відповідно до п.4.2 договору, ціна товару за одиницю вказується в Специфікації.

Загальна сума договору визначається як вартість товару (партії товару), поставка якого здійснюється у відповідності зі Специфікаціями (пункт 4.3 договору).

Згідно п.5.1 договору, оплата товару покупцем здійснюється на підставі кожної конкретної Специфікації до договору згідно рахунків (рахунків-фактур), виставлених постачальником, на умовах платежу, зазначених у Специфікаціях до договору.

Датою оплати товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 5.2 договору).

Відповідно до пункту 6.4 договору, товар вважається прийнятим по кількості - згідно з кількістю, зазначеній в видатковій накладній: по якості - згідно з сертифікатом якості підприємства-виробника, або документа, що його замінює.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до пункту 11.3 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та укладений на один рік і вважається щорічно продовженим на той же строк на тих самих умовах, якщо жодна сторона не заявить про його зміну або припинення.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

До договору поставки товару №252 від 17.01.2017р сторонами було підписано Додаток №1 - Специфікацію №1, відповідно п.1 якої, загальна сума товару за Специфікацією №1 складає 78374,82грн (сімдесят вісім тисяч триста сімдесят чотири гривні 82 копійки) з урахуванням ПДВ (а.с.27).

Пунктом 5 Специфікації №1 сторони погодили, умови оплати: 50% передоплата, 50% відстрочка платежу 10 календарних днів.

Термін поставки: 3-5 робочих днів з дати підписання специфікації (пункт 6 Специфікації №1).

Відповідно до пункту 7 Специфікації №1, умови поставки: EXW Склад ТОВ "Евролідер" вул.Радгоспна 6, Київська область, пос.Зазім'є.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки товару №252 від 17.01.2017р, позивачем було виставлено рахунок на оплату №2 від 16.01.2018р на загальну суму 78374,82грн з ПДВ (а.с.28).

Відповідачем, відповідно до пункту 5 Специфікації №1, було здійснено 50% проплату 17.01.2018р на суму 39187,41грн, що підтверджується платіжним дорученням №334 від 17.01.2018р (а.с. 31).

В свою чергу, позивачем на виконання умов договору поставки товару №252 від 17.01.2017р, було поставлено відповідачу товар, на загальну суму 78374,82грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною №2 від 17.01.2018р та товарно-транспортною накладною №Р2 від 17.01.2018р (а.с.29-30).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Таким чином, згідно погоджених сторонами строків проведення розрахунків, за отриманий товар відповідач зобов'язаний був остаточний розрахунок в строк до 27.01.2018р. Проте, у зазначений строк відповідачем оплата була проведена лише частково на суму 39187,41грн. Непогашеною залишилась заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 39187,41грн (78374,82грн - 39187,41грн = 39187,41грн).

Позивач направляв на адресу відповідача претензію №45 від 13.04.2018р, з вимогою про погашення заборгованості (а.с.32, доказ надіслання та отримання а.с.19, 45-46). Однак, відповідач відповіді на зазначену претензію позивача не надав, розрахунки з позивачем не провів.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормоюст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

На час розгляду справи, відповідач зобов'язання щодо проведення у повному обсязі розрахунків з позивачем за отриманий товар у встановлений строк не виконав, у зв'язку з чим у відповідача станом на 01.10.2018р існувала заборгованість перед позивачем в сумі 39187,41грн.

Водночас, як вказав представник позивача в судовому засіданні під час розгляду справи по суті, відповідачем 02.10.2018р було здійснено погашення заборгованості в сумі 10187,41грн, що підтверджується платіжним дорученням №693 від 02.10.2018р (а.с.83).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 10187,41грн за договором поставки товару №252 від 17.01.2017р підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 29000,00грн основного боргу є правомірними, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 5589,31грн пені, 499,24грн 3% річних та 1107,43грн інфляційних втрат.

Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд враховує наступне.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 9.2 договору сторони передбачили, що за несвоєчасну або неповну оплату вартості товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки від суми несплати (недоплати) за кожен день прострочення до моменту повного виконання покупцем свого зобов'язання з оплати.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 5589,31грн за період з 29.01.2018р по 02.07.2018р на суму боргу 39187,41грн (розрахунок а.с. 5).

Перевіривши проведені позивачем нарахування заявленої до стягнення з відповідача суми пені, господарський суд встановив, що вказані нарахування проведено арифметично вірно та у відповідності до вимог чинного законодавства і умов договору, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 5589,31грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 1107,43грн, а також 3% річних у сумі 499,24грн за період з 29.01.2018р по 02.07.2018р на суму заборгованості в розмірі 39187,41грн (розрахунки а.с.5-6).

Перевіривши проведені позивачем нарахування 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд вважає їх обґрунтованими, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 1107,43грн та 3% річних в сумі 499,24грн та правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 29000,00грн основного боргу, 5589,31грн пені, 1107,43грн інфляційних втрат та 499,24грн 3% річних є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується витрат на надання правової допомоги у розмірі 4400,00грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

02.07.2018р між Адвокатським бюро ОСОБА_1 (надалі - Бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Евролідер" (надалі - Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги (а.с.48).

Відповідно до пункту 1.1 договору, Бюро бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надані послуги.

Згідно пункту 1.2 договору, Бюро відповідно до узгоджених сторонами доручень:

а) підготовлює позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський ливарний завод" про стягнення заборгованості, клопотання, апеляційні скарги, письмові пояснення, заяви та інші документи правового та процесуального характеру;

б) представляє у встановленому порядку інтереси Клієнта в судових засіданнях;

в) дає письмові роз'яснення, пояснення, довідки з правових питань, що виникають у діяльності клієнта; надає правову допомогу клієнтам з підготовки судово-процесуальних документів, а також правильного оформлення договорів і здійснює допомогу при їх укладенні.

Пунктом 2.1 договору сторони домовились, що винагорода (гонорар) Бюро за надання правової допомоги по даному договору визначається за домовленістю сторін.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги, позивач також надав до матеріалів справи детальний опис робіт (наданих правничих послуг) виконаних адвокатом, опис здійснених адвокатом витрат, необхідних для надання правничої допомоги з відповідними доказами, акти наданих послуг: №48 від 04.07.2018р, №71 від 22.08.2018р, №75 від 13.09.2018р, №76 від 04.10.2018р, платіжні доручення: №47 від 05.07.2018р на суму 2000,00грн, №67 від 23.08.2018р на суму 400,00грн, №75 від 14.09.2018р на суму 1000,00грн, №76 від 14.09.2018р на суму 1000,00грн, які підтверджують оплату клієнтом послуг адвоката на загальну суму 4400,00грн (а.с.66, 70-73, 74-77).

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись приписами ст.129 ГПК України, оцінивши відповідність обсягу роботи адвоката ОСОБА_1 з представництва інтересів позивача розміру гонорару, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позивачем розміру витрат на послуги адвоката в сумі 4400,00грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, суд покладає на відповідача витрати позивача на послуги адвоката в сумі 4400,00грн.

Судові витрати, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, п.2 ч.1 ст.231, ст.ст. 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський ливарний завод" (11603, Житомирська область, м.Малин, вул.Огієнко, буд.55; ідентифікаційний код 40778426)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Евролідер" (02660, м.Київ, вул.Червоноткацька, буд.42-Д, літера "А"; ідентифікаційний код 38653725):

- 29000,00грн основного боргу,

- 5589,31грн пені,

- 1107,43грн інфляційних втрат,

- 499,24грн 3% річних,

- 1762,00грн витрат по сплаті судового збору,

- 4400,00грн витрат на оплату послуг адвоката.

3. Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості в сумі 10187,41грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 11.10.18

Суддя Кравець С.Г.

Друк:

1 - в справу,

2 - позивачу (рек. з пов.),

3 - відповідачу (рек. з пов.).