Рішення

від 26.09.2018 по справі 910/9280/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2018Справа № 910/9280/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Босско" (65005, Одеська обл., місто Одеса, ВУЛИЦЯ БАЛКІВСЬКА, будинок 120/2, офіс 509; код ЄДРПОУ 41040720)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДТЕХКОН" (04053, м. Київ, ВУЛИЦЯ КУДРЯВСЬКА, будинок 23-А; код ЄДРПОУ 39863523)

про стягнення 231 930,14 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Лук'янова А.О. - за довіреністю від 16.07.2018 року;

від відповідача: не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "БОССКО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДТЕХКОН" про стягнення 231 930,14 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем Договору купівлі - продажу № 09У від 09.03.2017 року в частині своєчасної поставки товару за договором відповідно до здійсненої позивачем передплати в сумі 171500,00 грн., в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість з повернення передплати у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня в сумі 25870,66 грн., проценти річних в сумі 6808,00 грн. та втрати від інфляції в сумі 27751,48 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2018 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, судове засідання (розгляд справи по суті) призначено на 11.09.2018 року.

27.08.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, розглянувши яке, суд зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2018 року у задоволенні клопотання Приватного підприємства "Босско" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено; судове засідання (розгляд справи по суті) відкладено на 26.09.2018 року.

В судове засідання 26.09.2018 року представник відповідача не з'явився, пор час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 26.09.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 26.09.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.03.2017 року між Приватним підприємством "Босско" (далі по тексту - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДТЕХКОН" (далі по тексту - відповідач, постачальник) укладено Договір №09У (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.1.1.) в порядку і на умовах, передбачених даним Договором, Постачальник зобов'язується передати у власність (поставити), а Покупець прийняти та оплатити услуги за залізничний тариф (вагони), щебінь і суміш, загальну кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, і загальна вартість яких визначена Сторонами після надання заявки на поточній місяць в специфікації.

Відповідно до п.4.1. Договору покупець проводить 100% оплату на розрахунковий рахунок постачальника, на підставі виставленого Постачальником рахунку в день отримання продукції.

Згідно з п. 4.2. Договору постачальник проводить відвантаження продукції згідно графіку обумовленого в пунктах Договору 2.2.4., 2.3.1. при умові зарахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Графік подачі вагонів направляється Постачальнику за 10 днів до початку місяця (п.2.2.4. Договору).

Згідно з п.2.3.1. Договору вибірка продукції проводиться відповідно до п. 2.2.2. або в розрізі асортименту продукції, відповідно до завчасно наданого графіку (або в усній формі) рівномірними щомісячними партіями і узгоджується з Продавець, з урахуванням його виробничих можливостей.

Даний договір дійсний з дня його укладання і діє до 31.12.2017 року (п.7.1. Договору).

Відповідно до п.7.2. Договору якщо покупець, постачальник ухиляється від виконання умов по договору на протязі 30-ти календарних днів, в період дії договору, договір вважається розірваним в односторонньому порядку.

Відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №8 від 13 березня 2017 року на плату 171 500,00 грн., товар: щебінь гранітний фр.20-40 мм. в т.ч. залізничний тариф.

13.03.2017 року позивачем оплачено вищевказаний рахунок на суму 171 500,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку позивача за 13.03.2017 року.

31.05.2018 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію на суму 343 000,00 грн., згідно якої просив відповідача поставити оплачений позивачем товар за рахунком №8 від 13 березня 2017 року на суму 171 500,00 грн. Вищевказану претензію отримано відповідачем 04.06.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Суд звертає увагу, що 171 500,00 грн. грошових коштів, які перераховані позивач на рахунок відповідача за своєю правовою природою є попередньою оплатою за отримання товару в майбутньому.

Договір, у відповідності до п.7.1., припини свою 31.12.2017 року, а доказів продовження його дії суду не надано.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що в порушення умов Договору відповідач не здійснив поставку товару та не повернув позивач грошові кошти у сумі 171 500,00 грн. у зв'язку із не поставкою товару, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача вищевказану суму.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частина 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч. 1, ч. 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондує з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Приписами ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України ,,Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, №22330/05, від 05.02.2009).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Суду у справах Мала проти України, №4436/07, від 03.07.2014, Богатова проти України, №5231/04, від 07.10.2010).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Суду у справі Мала проти України, №4436/07, від 03.07.2014).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Суду у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені обставини справи, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 171 500,00 грн. (основного боргу) нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу, що відповідачем порушено зобов'язання з повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 171 500,00 грн., яке виникло у відповідача в зв'язку з припиненням дії Договору, однак не порушено умов Договору в частині поставки товару, момент виконання якого передбачений пунктом 4.2. Договору.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 5 870,66 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.2. Договору за несвоєчасну поставку, при наявності заявки на відвантаження, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення поставки до повної поставки продукції або повернення коштів Покупцю.

З системного аналізу пункту 5.2. Договору та ч. 1 ст. 530 ЦК України суд дійшов до висновку, що обов'язок відповідача з поставки товару виникає при наявності заявки на відвантаження, а так як позивачем не надано суду доказів правлення (виставлення чи взагалі наявності заяви на відвантаження) відповідачу заяви на відвантаження у відповідача відсутній обов'язок з його поставки, а тому позовні вимоги про стягнення пені не підлягають задоволенню.

Також суд звертає увагу, що застосування санкцій до відповідача в частині стягнення пені можливе лише в зв'язку з порушенням ним грошового зобов'язання, а повернення суми попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 01.07.2017 року №3-537гс15).

Окрім того позивач, керуючись статтями 693, 536, 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 6 808,00 грн. (3% річних) та 27 751,48 грн. (інфляційних втрат).

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 01.07.2017 року №3-537гс15).

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, в зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення 6 808,00 грн. (3% річних) та 27 751,48 грн. (інфляційних втрат) не підлягають задоволенню.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Судом встановлено, що умовами Договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено, а застосування до ст. 536 ЦК України як аналгію аналогію ст. 625 ЦК України для розрахунку процентів за користування чужими грошовими коштами, не являється коректною, так як даною статтею передбачено стягнення 3% річних за порушення саме грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.

Відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установити у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.

Таким чином, розмір судового збору (з 01.01.2018 року) за розгляд в господарському суді позовних заяв немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762,00 грн.), а за розгляд в господарському суді позовних заяв майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762,00 грн.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (616 700,00 грн.)

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачаться з матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір в розмірі 7 029,24 грн. за позовні вимоги про стягнення 231 930,14 грн., однак за позовні вимоги про стягнення 231 930,14 грн. позивач повинен сплатити 3 478,95 грн. (231 930,14 грн. * 1,5% = 3 478,95 грн.), а тому в позивача наявна переплата судового збору в розмірі 3 550,29 грн. (7 029,24 грн. - 3 478,95 грн. = 3 550,29 грн.).

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДТЕХКОН" (04053, м. Київ, вулиця КУДРЯВСЬКА, будинок 23-А; код ЄДРПОУ 39863523) на користь Приватного підприємства "Босско" (65005, Одеська обл., місто Одеса, вулиця БАЛКІВСЬКА, будинок 120/2, офіс 509; код ЄДРПОУ 41040720) 171 500 (сто сімдесят одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп. - основного боргу, 2 572 (дві тисячі п'ятсот сімдесят дві) грн. 00 коп. - судового збору.

3. В решті зволення позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 10.10.2018 року.