Рішення

від 25.09.2018 по справі 922/1224/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/1224/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Михайлівське", с. Комуніст до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків про визнання права користування за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, свідоцтво про надання права на зняття адвокатською діяльністю № ЧК 000712 від 16.01.2017;

відповідача - ОСОБА_2, дов. № 32-20-0.14-7/62-18 від 10.01.2018.

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "Михайлівське, с. Комуніст (позивач), звернулось до господарського суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків (відповідач), в якому просить суд: визнати за Селянським (фермерським) господарством «МИХАЙЛІВСЬКЕ» право постійного користування земельною ділянкою площею 47,84 гектарів в межах згідно з планом, розташованою на території Роганської селищної ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім'я ОСОБА_3 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії IV - ХР №000324, на підставі Розпорядження Харківської райдержадміністрації 07.09.2000.

Ухвалою господарського суду від 24.05.2018 призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 18.06.2018 о 12:00 год.

12.06.2018 представником відповідача, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 16866), в якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що позивач, звертаючись до ГСХО із даним позовом, не вказує, в чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання його прав Головним управлінням, якими доказами це підтверджується, з яких дій це вбачається, а отже позивачем не підтверджено взагалі права на звернення до суду, оскільки не обґрунтовано підстав для подачі позовної заяви. Окрім цього, позивачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить ФГ на праві власності земельна ділянка використовується ФГ на умовах оренди. Відповідач зазначає, що позивачем належним чином не підтверджено, що саме на базі спірної земельної ділянки було створено С(Ф)Г «Михайлівське» , а також те, що саме ФГ, а не громадянин, мало спірну земельну ділянку на праві постійного користування, а а ототожнення фізичної особи та фермерського господарства в контексті даних правовідносин є невірним. Також відповідач зауважує, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги С(Ф)Г «Михайлівське» є необгрунтованими, недоведеними, не підтверджуються нормами права, а тому, позов задоволенню не підлягає.

10.07.2018 відповідачем через канцелярію суду, надано копію наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 30.06.2017 про припинення права користування земельною ділянкою (вх. № 19745), яким припинено право постійного користування земельною ділянкою ділянкою державною власності сільськогосподарського призначення площею 49,84 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Роганської селищної ради Харківського району Харківської області, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії IV-XP № 000324, який зареєстровано в Книзі записів Державних актів на право постійного користування землею від 10.11.2000 за № 1, у зв'язку зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_3.

Ухвалою господарського суду від 11.07.2018 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 24 серпня 2018 року.

Ухвалою господарського суду від 21.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/1224/18 до судового розгляду по суті на 27.08.2018 о 10:15 год.

В судових засіданнях від 27.08.2018, 18.09.2018, 24.09.2018 оголошувалась перерва, на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України.

18.09.2018 представником позивача надано до суду заяву про виправлення помилки в тексті позовної заяви (вх. № 27092), в якій позивач зазначив наступне. Так, зі змісту описової частини позовної заяви вбачається, що Розпорядженням Харківської райдержадміністрації від 07 вересня 2000 року №373 було надано ОСОБА_3 у постійне користування земельну ділянку площею 49,84 гектара в межах згідно з планом, на території Роганської селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства, та видано Державний акт на право постійного користування землею серії IV - ХР №000324 від 10 листопада 2000 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1. А також відповідно у самому Державному акті на право постійного користування землею серії IV - ХР №000324 площа земельної ділянки вказана 49,84 гектара. Тобто, вбачається, що при складанні позовної заяви була допущена технічна описка у площі земельної ділянки: замість 49,84 вказано 47,84 гектара.

Враховуючи викладене, позивач просить прийняти виправлення в прохальній частині позовної заяви з 47,84 на 49,84 гектара та розглядати справу відповідно до зазначених виправлень.

Дана заява позивача приймається судом до розгляду та продовжено розгляд справи з її урахуванням.

У судовому засіданні 25.09.2018 представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.09.2018 проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 25.09.2018 відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

Як встановлено судом, розпорядженням Харківської райдержадміністрації від 07 вересня 2000 року №373, було надано ОСОБА_3 у постійне користування земельну ділянку площею 4 9,84 гектара в межах згідно з планом, на території Роганської селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства, та видано Державний акт на право постійного користування землею серії IV - ХР №000324 від 10 листопада 2000 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1.

09.11.2000 ОСОБА_3 зареєстрував Селянське (фермерське) господарство "Михайлівське" (ЄДРПОУ 31214567), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 №416801 та випискою серії ААВ №514551.

Відповідно до п. 1.4. Статуту Селянського (фермерського) господарства "Михайлівське" від 03.11.2000, зареєстрованого Харківською РДА 09.11.2000, далі мовою оригіналу: «Хозяйство является пользователем земельного участка общей площадью 49,8 га, который предоставлен Хозяйству из земель запаса Роганского поселкового Совета Харьковского района Харьковской области по решению №373 от 07 сентября 2000 года Харьковской районной администрации» .

15 травня 2009 року на засіданні членів селянського (фермерського) господарства "Михайлівське" було розглянуто заяву ОСОБА_4, за результатами розгляду якої було вирішено призначити ОСОБА_4 головою селянського (фермерського) господарства "Михайлівське" з 18 травня 2009 року.

Після зміни голови СФГ "Михайлівське", господарство продовжило користуватися земельною ділянкою виданою для його створення відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії IV - ХР №000324.

12 червня 2009 року ОСОБА_3 - голова Селянського (фермерського) господарства, на ім'я якої було видано Державний акт на право постійного користування землею - помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії 1-ВЛ №223840.

Позивач зазначає, що після одержання державного акта на право користування землею, обов'язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Отже, зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про те, що з моменту реєстрації СФГ, як юридичної особи, обов'язки землекористувача земельної ділянки несе створене ОСОБА_3 С(Ф)Г "Михайлівське", а не сам ОСОБА_3, на ім'я якого лише було видано Державний акт.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідач не визнає право позивача на користування вказаною земельною ділянкою, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого особистого права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст. 14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 р. та 2001 р.), Законом України «Про селянське (фермерське) господарство » , Законом України «Про фермерське господарство » та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на дату створення позивача), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При цьому державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею видавався на ім'я фермера - фізичної особи, зазвичай, голови селянського (фермерського) господарства.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 ЗК України 1990 року).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство » (у редакції, чинній на дату створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ОСОБА_5 народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні ОСОБА_5 народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ст. 47 ЗК України ( в редакції 1990 року), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними ОСОБА_5 народних депутатів.

Суд враховує, що з набранням чинності нового ЗК України 2001р., регулювання правого титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб'єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право: у пункті 6 Перехідних положень ЗК України 2001р. встановлено, що «громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них» .

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, зроблено низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті 92 ЗК України 2001р. Зокрема, Конституційний Суд України вказав, що стаття 92 ЗК України 2001року не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року). Отже, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу Х «Перехідні положення » Земельного кодексу України 2001), одержані ними до 1 січня 2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Встановлене п. 1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою » встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у редакції, чинній на дату створення позивача) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на дату створення позивача) володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Харківської райдержадміністрації від 07 вересня 2000 року №373 гр. ОСОБА_3 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 49,84 га, в межах згідно з планом, на території Роганської селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно з п. 1.4. Статуту Селянського (фермерського) господарства "Михайлівське" від 03.11.2000, зареєстрованого Харківською РДА 09.11.2000, господарство є користувачем земельної ділянки площею 49,8 га, який був наданий господарству на підставі розпорядження Харківської райдержадміністрації від 07 вересня 2000 року №373

09.11.2000 гр. ОСОБА_3 було зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "Михайлівське" (ЄДРПОУ 31214567), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 №416801 та випискою серії ААВ №514551.

10 листопада 2000 року гр. ОСОБА_3 було видано Державний акт на право постійного користування землею серії IV - ХР №000324, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1.

Отже, з зазначеного вбачається, що Державний акт на право постійного користування щодо спірної земельної ділянки, виданий на ім'я гр. ОСОБА_3, було зареєстровано Харківською РДА Харківської області після створення ним С(Ф)Г.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції, що діяла на момент створення фермерського господарства) після одержання Державного акта про право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації у 30-денний термін державній реєстрації у ОСОБА_5 народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Натомість, судом встановлене, що фермерське господарство громадянином ОСОБА_3П було створено до моменту отримання Державного акту на право постійного користування землею, а не після, як того вимагають вимоги наведеної правової норми.

Таким чином, позивачем належним чином не доведено, що ним у відповідності до вищенаведеного законодавчо визначеному порядку та саме на базі спірної земельної ділянки було створено С(Ф)Г "Михайлівське".

При цьому, суд зазначає, що за змістом частини першої статті 14 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Статтею 23 цього Закону передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуті на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права, у тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України Про фермерське господарство ).

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону, майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримані визначаються статутом фермерського господарства.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на праві власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою із сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Враховуючи те, що позивачем не доведено, що йому перейшло право постійного користування на земельну ділянку згідно з актом, таке право залишилось за гр. ОСОБА_3 та припинилось з його смертю.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України (надалі - ВСУ) у спри №6-2329цс16.

Аналогічна позиція зазначена у постанові ВСУ від 23 листопада 2016 у справі № 6-3113цс15.

При цьому, суд зазначає, що, згідно з приписами статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, суд зазначає, що з 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.12, яким, зокрема, було викладено статтю 122 ЗК України у іншій редакції.

Відповідно до пункту 1 Положення "Про Державне агентство земельних ресурсів України", затвердженого указом Президента України від 08.04.2011 №445/2011 Державне агентство земельних ресурсів України - є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб (підпункт 61 пункту 4 цього Положення).

Держземагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №294-р від 31 березня 2015 року, у зв'язку з розформуванням Державного агентства земельних ресурсів, покладено його функції та повноваження на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до п. 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Згідно з п. 13 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

На підставі наведеного, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, з 01.01.2013 наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області. Зазначений припис кореспондується зі статтю 122 ЗК України.

Згідно з абз. 3 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Частиною 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених закон: заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно приписів ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно з ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обов'язковим елементом, який входить до предмета доказування та підлягає доведенню позивачем в суді, є наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права відповідачем.

Комплексне тлумачення зазначених норм дає підстави дійти висновку, що для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод чи законних інтересів позивач має довести, що діями відповідача таке право, законний інтерес порушено, не визнано або піддано оспорюванню.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи, ускладнення реалізації її права, обмеження такого права у протиправний спосіб.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи - є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення, ускладнення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Таким чином, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тож, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

Позивач, звертаючись до господарського суду із даним позовом, не вказує, в чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання його прав Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, якими доказами це підтверджується, з яких дій це вбачається. Слід вказати, що захисту підлягає лише конкретне (а не абстрактне) право та/або законний інтерес, яке порушено, не визнано або піддано оспорюванню станом на момент звернення до суду (а не на майбутнє). Отже, позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, не довів належними та допустимими доказами, в чому саме, на момент звернення, були його права порушені, невизнанні або оспорюванні відповідачем.

У висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 21.09.2016 у справі № 6-1512цс16, зазначено, що з урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі №6-233цс14.

Нарешті, суд зазначає, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 13102-СГ від 30.06.2017, припинено право постійного користування земельною ділянкою державною власності сільськогосподарського призначення площею 49,84 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Роганської селищної ради Харківського району Харківської області, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії IV-XP № 000324, який зареєстровано в Книзі записів Державних актів на право постійного користування землею від 10.11.2000 за № 1, у зв'язку зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_3. Земельну ділянку площею 49,84 га віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Роганської селищної ради Харківського району Харківської області.

Статтею 20 ГК України визначено, що одним із способів захисту порушених прав суб'єктів господарювання є, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Статтею 16 ЦК України серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом визначено визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади та органу місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на ці норми, підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до ч. 3 ст. 237 ГПК України, ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Натомість, відповідну заяву позивачем до суду, у визначені ст. 237 ГПК України строки, надано не було.

Враховуючи те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 30.06.2017 про припинення права користування земельною ділянкою, припинено право постійного користування земельною ділянкою державною власності сільськогосподарського призначення площею 49,84 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Роганської селищної ради Харківського району Харківської області, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії IV-XP № 000324, який зареєстровано в Книзі записів Державних актів на право постійного користування землею від 10.11.2000 за № 1, у зв'язку зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_3, то без визнання недійсним, у встановленому законом порядку даного наказу Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, відсутні правові підстави для визнання за С(Ф)Г "Михайлівське" права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_5 України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволені заявлених С(Ф)Г "Михайлівське" позовних вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Селянське (фермерське) господарство "Михайлівське" (62482, Харківська область, Харківський район, с. Комуніст, вул. Сонячна, 4, код ЄДРПОУ 31214567);

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61022, м. Харків, майдан ОСОБА_1, 5, 1 під., 6,7 поверх, код ЄДРПОУ 39792822).

Повне рішення складено 05.10.2018.

Суддя ОСОБА_5

справа № 922/1224/18