Рішення

від 09.10.2018 по справі 826/2414/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

09 жовтня 2018 року справа №826/2414/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Інвестиційно-будівельна група") доКиївської міської ради (далі по тексту - відповідач) треті особи 1. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - третя особа 1, Департамент земельних ресурсів) 2. Міністерство культури України (далі по тексту - третя особа 2) 3. Національний заповідник "Софія Київська" (далі по тексту - третя особа 3) 4. Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі по тексту - третя особа 4) 5. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стрітенський 3/15" (далі по тексту - третя особа 5) провизнання протиправним та скасування рішення від 14 липня 2016 року №709/709 "Про врегулювання питань використання земельних ділянок на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва" В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, оскільки вважає, що відповідач здійснив втручання у його господарську діяльність, тому що вимоги оскаржуваного рішення є незаконними, а здійснення будівельних робіт з будівництва житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на земельних ділянках по вул. О.Гончара, 17-23 відповідає вимогам чинного законодавства та отриманим документам дозвільного характеру; крім того, позивач зазначає, що виконання оскаржуваного рішення є неможливим без коригування проекту та отримання вихідних даних.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/2414/17, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент земельних ресурсів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2017 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Міністерство культури України, Національний заповідник "Софія Київська" та Державну архітектурно-будівельну інспекцію України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стрітенський 3/15".

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав відповідності оскаржуваного рішення вимогам законодавства та прийняттям його в межах повноважень відповідача у галузі земельних відносин. Крім того, відповідач зазначив про необхідність закриття провадження у справі внаслідок непідсудності зазначеної категорії справ адміністративному суду.

Третя особа 1 проти задоволення позову заперечила з тих підстав, що висотність об'єкта будівництва позивача є одним з ключових питань, що потребує вирішення, створює загрозу виключення об'єкта із всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Третя особа 2 та третя особа 3 письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надали.

Третя особа 4 надала суду письмове пояснення, в якому зазначила про проведення перевірки на об'єкті будівництва позивача, про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт від 06 червня 2008 року №0424-Шв/С та просила розглянути справу відповідно до вимог чинного законодавства за наявними матеріалами справи.

Третя особа 5 проти задоволення позову заперечила, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте в межах компетенції відповідача та жодним чином не перешкоджає господарській діяльності позивача. Крім того, третя особа 5 зазначила про необхідність закриття провадження у справі внаслідок непідсудності зазначеної категорії справ адміністративному суду, а також просила залишити адміністративний позов без розгляду у зв'язку із пропущенням строку звернення до суду.

В судовому засідання 11 вересня 2017 року представник позивача не прибув, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, представник відповідача проти позову заперечив, представники третіх осіб 1, 2, 4, 5 проти позову заперечили; третя особа 3 свого представника до суду не направила, у зв'язку із чим, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Згідно з рішенням від 14 липня 2016 року №709/709 "Про врегулювання питань використання земельних ділянок на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва" відповідно до статті 19 Конституції України, статей 32, 34, 48 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статті 9 Земельного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, статей 31, 32 Закону України "Про оренду землі" статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 8 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 12 листопада 2014 року №351/351, враховуючи протокол засідання тимчасової контрольної комісії, створеної рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2016 року №340/340 "Про створення тимчасової контрольної комісії Київради з питань врегулювання використання земельних ділянок на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва", від 27 травня 2016 року №2 та пункт 11.4 договору оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2004 року №91-6-00355, з метою запобігання виключення об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра" з переліку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Київська міська рада вирішила:

"1. Звернутись до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" з вимогою про негайне зупинення будівництва житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на земельних ділянках на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва.

2. Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" у місячний термін привести висотність об'єкта будівництва "Житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом" на земельних ділянках на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва" у відповідність до Генерального плану міста Києва на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, "Меж та режиму використання території охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору", затверджених наказом Міністерства культури і туризму України від 23 грудня 2005 року №1076, але не вище 25 (двадцяти п'яти) метрів від поверхні землі.

3. У разі невиконання товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" вимог, викладених у пунктах 1, 2 цього рішення, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вчинити організаційно-правові дії щодо дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки площею 2454 (дві тисячі чотириста п'ятдесят чотири) кв. м, що знаходиться за адресою: вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" від 22 жовтня 2004 року №91-6-00355, в судовому порядку.

4. Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації):

4.1 Проінформувати товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" про прийняття цього рішення.

4.2 Оприлюднити це рішення у газеті Київської міської ради "Хрещатик".

5. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування".

Наявні у справі докази підтверджують, що відповідно до пункту 65 рішення від 15 липня 2004 року №419/1829 Київська міська рада вирішила затвердити проект відведення земельних ділянок позивачу для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва, а також передати позивачу, за умови виконання пункту 65.1 рішення, земельні ділянки загальною площею 0,32 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва, в тому числі: ділянку №1 площею 0,07 га - у короткострокову оренду на 2 роки для влаштування будівельних робіт за рахунок земель міської забудови; ділянку №2 площею 0,25 га - у довгострокову оренду на 15 років за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (площею 0,02 га) та земель міської забудови (площею 0,23 га).

На підставі вказаного рішення 20 жовтня 2004 року між Київською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,25 га для влаштування будівельних робіт для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом по вул. Олеся Гончара, 17-23, в Шевченківському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:91:173:0011, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів 22 жовтня 2004 року за №91-6-00355.

Як свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку від 02 квітня 2008 року серії ЯЖ №030095, позивач є власником земельної ділянки площею 0,1272 га, розташованої на вул. Олеся Гончара, 21 у Шевченківському районі м. Києва, цільове призначення: обслуговування та реконструкція житлового будинку, кадастровий номер 8000000000:91:173:0016.

Матеріали справи підтверджують, що позивач є замовником будівництва об'єкт будівництва житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на вул. О. Гончара, 17-23 в Шевченківському районі м. Києва (далі по тексту - об'єкт будівництва), щодо якого Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видала дозвіл на виконання будівельних робіт №0424-Шв/С від 06 червня 2008 року/

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Аналогічні правові норми містить нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення зокрема про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень і за умови порушення її прав та інтересів.

Під порушенням прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин слід розуміти негативні наслідки, які були спричинені рішенням органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

Обґрунтовуючи адміністративний позов, ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" зазначає, що відповідач висуває незаконні вимоги щодо негайного зупинення об'єкта будівництва та зменшення висотності вказаного об'єкта будівництва, чим втручається у господарську діяльність позивача.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, суд звертає увагу, що у справі відсутні докази, які б підтверджували порушення оскаржуваним рішенням прав чи інтересів ТОВ "Інвестиційно-будівельна група".

Зокрема суд встановив, що рішенням головним інспектором будівельного нагляду Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 08 липня 2016 року анульовано дозвіл на виконання будівельних робіт "Будівництво житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом за адресою: вул. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва" від 06 червня 2008 року №0424-Шв/С, замовник - ТОВ "Інвестиційно-будівельна група", а правомірність вказаного рішення підтверджена у судовому порядку у межах адміністративної справи №826/20177/16.

Таким чином, позивач здійснює будівництво об'єкта містобудування без дозвільних документів, що суперечить приписам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Крім того, як свідчить зміст оскаржуваного рішення, Київська міська рада не висувала вимог зупинити будівельні роботи, а лише вирішити звернутись до ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" із такою вимогою; проте, позивач не надав суду доказів, які б свідчили, що відповідач вже звернувся до нього із вимогою зупинити будівництво

У пункті 2 оскаржуваного рішення відповідач рекомендував позивачу у місячний термін привести висотність об'єкта будівництва "Житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом" на земельних ділянках на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва" у відповідність до Генерального плану міста Києва на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, "Меж та режиму використання території охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору", затверджених наказом Міністерства культури і туризму України від 23 грудня 2005 року №1076, але не вище 25 (двадцяти п'яти) метрів від поверхні землі.

Разом з тим, рекомендація привести висотність об'єкта будівництва у відповідність до чинних нормативно-правових актів не є вимогою зменшити висотність житлового комплексу.

У той же час згідно з пунктом 3 оскаржуваного рішення зазначено, що у разі невиконання ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" вимог, викладених у пунктах 1, 2 цього рішення, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) необхідно вчинити організаційно-правові дії щодо дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки площею 2454 (дві тисячі чотириста п'ятдесят чотири) кв. м, що знаходиться за адресою: вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" від 22 жовтня 2004 року №91-6-00355, в судовому порядку.

Таким чином, негативним наслідком невиконання вимог пункту 1, 2 оскаржуваного рішення може бути розірвання договору оренди земельної ділянки, однак докази, які б підтверджували розірвання договору оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2004 року №91-6-00355, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Інвестиційно-будівельна група", в матеріалах справи відсутні.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення та беручи до уваги анулювання дозволу на виконання будівельних робіт "Будівництво житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом за адресою: вул. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва" від 06 червня 2008 року №0424-Шв/С, суд дійшов висновку, що воно не містить прямих вимог та заборон для ТОВ "Інвестиційно-будівельна група", а тому не порушує будь-яких прав чи інтересів позивача, оскільки дії позивача щодо правомірності будівництва поставлені під сумнів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення не створює для позивача негативних наслідків, що спростовує доводи про втручання у господарську діяльність та виключає необхідність судового захисту.

Суд відхиляє посилання позивача на здійснення ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" будівельних робіт з будівництва житлового комплексу у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки факт анулювання дозволу на виконання будівельних робіт "Будівництво житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом за адресою: вул. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва" від 06 червня 2008 року №0424-Шв/С вказує про здійснення будівництва з порушенням вимог містобудівного законодавства.

Так, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року у справі №826/20177/16 за позовом ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стрітенський 3/15", про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, підтримано висновки акта перевірки Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо коригування проектної документації ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" без отримання вихідних даних та вимог пункту 5.4 ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", пункту 6.48 ДБН В.2.3-15:2007 "Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів".

При вирішенні даного спору суд також враховує те, що спірний об'єкт будівництва знаходиться у Центральному історичному ареалі міста (відповідно до діючого Генерального плану міста Києва та його приміської зони на період до 2020 року), в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору у м. Києві та на території охоронної (буферної) зони об'єкта всесвітньої спадщини: "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра".

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року №979 року "Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 року №920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві" затверджено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури на території м. Києва, а також статус історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури на території м. Києва. Згідно цього розпорядження до архітектурних заповідників належить, у тому числі, комплекс пам'яток архітектури Софійського монастиря, включаючи частину території Національного заповідника "Софія Київська" в межах згідно схеми.

Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року №587/94 "Про національні заклади культури" надано статус національного закладу культури - державному історико-архітектурному заповіднику "Софійський музей" (м. Київ), який надалі іменується Національний заповідник "Софія Київська".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" під поняттям об'єкт культурної спадщини розуміється визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Частиною першою статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Статтею 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. Встановлення зон охорони пам'яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Таким чином, охоронні зони навколо пам'яток культурної спадщини є одними із видів зон охорони пам'яток (зон охорони), як зазначено в статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та належать до земель історико-культурного призначення і в силу цього можуть вважатись особливо цінними в розумінні статті 150 Земельного кодексу України, а тому земельні ділянки в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, є особливо цінними землями, а сам ансамбль Київського Софійського собору, який входить до складу Національного заповідника "Софія Київська", має статус національного та міжнародного значення, і з урахуванням норм національного та міжнародного законодавства підлягає суворій охороні.

Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 04 жовтня 1988 року №6673- XI Україною ратифіковано Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, прийняту ЮНЕСКО 16 листопада 1972 року.

Згідно із статтею 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї.

Відповідно до частини другої статті 6 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини держави-сторони зобов'язуються згідно з положеннями цієї Конвенції сприяти визнанню, обороні, збереженню й популяризації і культурної й природної спадщини, зазначеної в пунктах 2 і 4 статті 11, якщо цього попросять держави, на території яких вона розміщена.

У грудні 1990 року під час роботи 14-ї сесії Комітету всесвітньої спадщини об'єкт всесвітньої спадщини під назвою "Софійський собор у Києві та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська лавра" за №527 включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Згідно із Настановами по виконанню Конвенції про охорону всесвітньої спадщини (пункти 103, 104) для належного збереження об'єкта всесвітньої спадщини повинна бути передбачена адекватна буферна зона. Буферна зона - це територія, що оточує об'єкт, яка має додаткові юридичні та/або основані на звичаї обмеження на її використання та розвиток, що надають додатковий рівень захисту об'єкта.

Межі та режим охоронної (буферної) зони ансамблю споруд Софійського собору у м. Києві, визначені науково-проектною документацією, розробленою Державним науково- дослідним інститутом теорії та історії архітектури і містобудування та погодженою у встановленому порядку затверджено наказом Міністерства культури України від 23 грудня 2005 року №1076 та Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в липні 2005 року під час роботи 29-ї сесії в м . Дурбан.

Як встановлено вище, територія земельних ділянок по вул. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва входить до меж охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору у м. Києві, у зв'язку із чим на них розповсюджується спеціальний режим використання.

Згідно із межами та режимом гранично допустима висота нових будинків та надбудов не повинна бути вищою від висоти прилеглої історичної забудови, що складає 12-25 м, в той час, як згідно із доводами позовної заяви та доданими документами, висота спірного об'єкта містобудування становить 41 м.

Пунктом 107 Настанов встановлено, що будь-які модифікації буферної зони після внесення об'єкта у список Всесвітньої спадщини повинні бути погоджені Комітетом всесвітньої спадщини.

Відповідно до пункту 172 Настанов обов'язком країни-учасниці Конвенції є інформувати Комітет Всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, яка охороняється Конвенцією, про значні роботи по відновленню чи новому будівництву, які можуть вплинути на цінність об'єкта всесвітньої спадщини. Письмове повідомлення має бути здійснене якомога раніше (наприклад, до розробки основних документів щодо конкретних проектів) та перш ніж будуть прийняті рішення, які майже неможливо буде змінити; це дозволить Комітету взяти участь у пошуку належного вирішення питання для забезпечення повного збереження значення об'єкта як культурної спадщини.

Згідно із листом Сектору культури Центру всесвітньої спадщини від 20 серпня 2012 року №CLT/WHC/5309 /UA /LW /AS ЮНЕСКО не надала жодного звіту або ухвалення інвесторам будь-яких теперішніх проектів.

При цьому, під час роботи 33-ї сесії Комітету всесвітньої спадщини, яка відбулася з 22 по 30 червня 2009 рок, прийнято резолюцію, яка зафіксувала грубі порушення Україною норм міжнародної Конвенції та звернула увагу на рекомендації місії Комітету всесвітньої спадщини щодо можливості потенційного включення об'єкта до Списку об'єктів всесвітньої спадщини, що знаходяться під загрозою, якщо рекомендовані заходи не будуть здійснені. Основну увагу приділено неконтрольованому будівництву на території пам'яток, не затвердженню детальних планів територій пам'яток та відсутності чітких містобудівних заборон та обмежень.

У 2009 році, згідно роз'яснень ІКОМОС, викладених у листі від 20 листопада 2009 року №WHC/74/2049/UA/AS/FB, щодо проекту будівництва житлового комплексу по вул. О. Гончара, 17-23 було зроблено наступні спостереження: висота запланованого будівництва неприйнятно більша від прилеглих історичних будівель і не відповідає загальній традиційній висоті будівель, розташованих в буферній зоні (Софії Київської). Висота запланованого будинку буде сильно домінувати над порівняно вузькою вулицею. Показово, що під час дослідження компанія не брала на увагу висотність будинків, що розташовані в безпосередній близькості, а робила порівняння з Педіатричною поліклінікою, розташованою на другій стороні вулиці та побудованою значно пізніше; фасад нового будинку однаковий по всій висоті та довжині, що суперечить традиційно меншим фасадам трьох розташованих на цьому ж місці і побудованих значно раніше будинків, та має різну просторову композицію між будинком та проміжками. Таким чином, проект суперечить традиційному просторовому синтезу буферної зони (Софії Київської).

Рішенням 34-ї сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Україні повторно рекомендовано переглянути проекти будівництва в охоронній зоні Софійського Собору через відсутність узгодження з нормативними вимогами та їх потенційний негативний вплив на Визначну універсальну цінність об'єкта.

У Висновках до рішення 35-ї сесії ЮНЕСКО по пункту 103 - Київ: Собор Святої Софії, Києво-Печерська Лавра з прилеглими монастирськими спорудами Центр всесвітньої спадщини та Консультаційні органи вкотре висловили занепокоєння з приводу будівель, чиї архітектура і масштаби розглянуті місією, як повністю дисонансні до місцевого міського пейзажу.

На 36-й сесії ЮНЕСКО з урахуванням рішенню, прийнятого на попередній сесії Комітетом знову вирішено звернутися до країни-учасниці - України з вимогою про введення мораторію на будівництво всіх висотних будівель з метою зменшення їх негативного впливу, а також висловив занепокоєнні тим, що Україна, як країна-учасниця Конвенції не надає інформацію про розробку проектів будівництва та не погоджує їх перед початком виконання робіт із Комітетом, як того вимагає параграф 172 Настанов Конвенції.

Відповідно до Звіту об'єднаної реактивної моніторингової місії Центру Всесвітньої спадщини ІКОМОС на Об'єкт Всесвітньої Спадщини "Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська Лавра", яким підтверджується, що об'єкт містобудування по вул. Олеся Гончара, 17-23 у місті Києві, який розташований в буферній зоні Софійського Собору, відноситься до "незареєстрованих" (незаконних або таких, що не відповідають ліцензії) проектів.

При цьому вказаним Звітом до невідкладних заходів, які необхідно вжити до 01 грудня 2017 року, віднесено зупинення усіх проектів висотного будівництва у межах об'єкта Всесвітньої спадщини та його оточенні, а також внести законодавчу заборону на використання існуючих дозволів для усіх проектів будівництва у буферній зоні об'єкта та її оточення.

Пунктом 5 рішення Центру всесвітньої спадщини, прийнятим під час 41-ї сесії ЮНЕСКО Україні запропоновано накласти офіційну заборону на усі попередньо видані й заплановані дозволи на будівництво буферній зоні об'єкта й в межах прилеглої території до того, як Центр всесвітньої спадщини та дорадчі органи ознайомляться з оцінкою їх впливу на об'єкт.

Згідно із листом Заступника Генерального директора по культурі ЮНЕСКО №СLТ/НЕR/WНС/ЕYR/5495 усі раніше прийняті рішення відносно України (в тому числі щодо об'єкта по О. Гончара, 17-23) все ще є чинними.

Наведене свідчить, що оскаржуване рішення відповідача, згідно із його преамбулою, прийняте з метою запобігання виключення об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра" з переліку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, діяла відповідно до міжнародних зобов'язань, закріплених Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" про скасування рішення Київської міської ради від 14 липня 2016 року №709/709 "Про врегулювання питань використання земельних ділянок на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва" нормативно та документально не підтверджуються.

Стосовно клопотань відповідача та третьої особи 5 про закриття провадження у справі необхідно зазначити наступне.

У своїх клопотаннях про закриття провадження у справі відповідач та третя особа 5 стверджують, що позовні вимоги випливають із відносин, що мають приватноправовий характер, а тому орган місцевого самоврядування в цих відносинах виступає як суб'єкт права власності та сторона господарського договору, а не як суб'єкт владних повноважень.

Завданнями адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року, чинній на момент звернення до суду) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно частини другої статі 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Аналогічні правові норми містить нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, яка діє з 15 грудня 2017 року.

З наведених визначень випливає, що обов'язковою ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним у спірних правовідносинах владних управлінських функцій, а ознакою адміністративної справи є публічно-правовий характер спірних правовідносин.

В преамбулі оскаржуваного рішення від 14 липня 2016 року №709/709 зазначено, що рішення прийнято відповідно до статті 19 Конституції України, статей 32, 34, 48 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статті 9 Земельного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, статей 31, 32 Закону України "Про оренду землі", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 8 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 12 листопада 2014 року №351/351, враховуючи протокол засідання тимчасової контрольної комісії, створеної рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2016 року №340/340 "Про створення тимчасової контрольної комісії Київради з питань врегулювання використання земельних ділянок на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва" від 27 травня 2016 року №2 та пункт 11.4 договору оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2004 року №91-6-00355.

Відповідно до пункту 8.1 договору оренди орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням та дотримання місцевих правил забудови, що кореспондується з відповідними обов'язками орендаря, закріпленими в пункті 8.4 договору.

Однак, у справі відсутні докази на підтвердження того, що на адресу позивача від відповідача надходила відповідна письмова вимога використання орендованої земельної ділянки за цільовим призначенням та дотримання місцевих правил забудови відповідно до умов договору оренди.

Згідно з частиною першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав підвідомчі господарським судам.

Так само відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності.

Проте, оскаржуване рішення не стосується укладення, зміни, розірвання чи виконання договору оренди землі, а містило вимогу про зупинення виконання будівельних робіт на земельній ділянці, приведення об'єкта містобудування у відповідність до вимог чинного законодавства.

У письмовому запереченні проти адміністративного позову відповідач зазначив, що відповідно до статті 9 Земельного кодексу України відповідачу надано широкі повноваження у галузі земельних відносин. Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а за пунктом 2 статті 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.

Крім того, як стверджував відповідач у письмовому запереченні, відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Тобто, такі повноваження на території м. Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.

Вищезазначеними нормами законодавства відповідач мотивував правомірність прийняття ним оскаржуваного рішення та тим самим підтвердив прийняття ним оскаржуваного рішення з використанням владних управлінських функцій.

З таких підстав Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що відповідач прийняв оскаржуване рішення саме як суб'єкт владних повноважень в межах, на його думку, вирішення питань регулювання земельних відносин, та здійснення владних управлінських функцій, а тому оцінка правомірності такого рішення має здійснюватись в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваного рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" задоволенню не підлягає.

Оскільки у задоволенні адміністративного позову відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" (03127 м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 100/2; ідентифікаційний код 32486636);

Київська міська рада (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141);

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 32-А; ідентифікаційний код 26199097);

Міністерство культури України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19; ідентифікаційний код 37535703);

Національний заповідник "Софія Київська" (01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 24; ідентифікаційний код 02498145);

Державна архітектурно-будівельна інспекція України (01133, м. Київ, вул. Лесі України, 26; ідентифікаційний код 37471912);

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стрітенський 3/15" (01001, м. Київ, вул. О. Гончара, 15/1; ідентифікаційний код 37079720).

Суддя В.А. Кузьменко