Постанова

від 26.02.2019 по справі 826/2414/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2414/17 Суддя першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Беспалова О.О. та Кузьмишиної О.М.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

за участю:

представника позивача: - Чернюка О.О.,

представника відповідача: - Безносик А.О.,

представників третіх осіб: - Глазачева Я.А.,

- Гашинського Д.М.,

- Фляшовського В.А.,

- Соловйової М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група до Київської міської ради треті особи - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Міністерство культури України, Національний заповідник Софія Київська , Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Стрітенський 3/15 про визнання протиправним та скасування рішення №709/709 від 14.07.2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2017 року позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради треті особи - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Міністерство культури України, Національний заповідник Софія Київська , Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Стрітенський 3/15 про визнання протиправним та скасування рішення №709/709 від 14.07.2016 року, в якому просив:

- визнати нечинним та скасувати рішення Київської міської ради від 14.07.2016 року № 709/709 Про врегулювання питань використання земельних ділянок на вул.. О.Гончара 17-23 у Шевченківському районі м. Києва .

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києві від 09 жовтня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуюсь із вказаним судовим рішенням, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києві від 09 жовтня 2018 року та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч.4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту оскаржуваного рішення та беручи до уваги анулювання дозволу на виконання будівельних робіт Будівництво житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом за адресою: вул. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва від 06 червня 2008 року №0424-Шв/С, можна стверджувати, що воно не містить прямих вимог та заборон для Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група , а тому не порушує будь-яких прав чи інтересів позивача, оскільки дії позивача щодо правомірності будівництва поставлені під сумнів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група , проте вважає, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, у зв'язку з чим, рішення суду підлягає зміні у мотивувальній частині.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, відповідно до пункту 65 рішення від 15 липня 2004 року №419/1829 Київською міською радою було затверджено проект відведення земельних ділянок Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно - будівельна група для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва, а також передати позивачу, за умови виконання пункту 65.1 рішення, земельні ділянки загальною площею 0,32 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва, в тому числі: ділянку №1 площею 0,07 га - у короткострокову оренду на 2 роки для влаштування будівельних робіт за рахунок земель міської забудови; ділянку №2 площею 0,25 га - у довгострокову оренду на 15 років за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (площею 0,02 га) та земель міської забудови (площею 0,23 га).

На підставі вказаного рішення 20 жовтня 2004 року між Київською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,25 га для влаштування будівельних робіт для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом по вул. Олеся Гончара, 17-23, в Шевченківському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:91:173:0011, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів 22 жовтня 2004 року за №91-6-00355.

Як свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку від 02 квітня 2008 року серії ЯЖ №030095, позивач є власником земельної ділянки площею 0,1272 га, розташованої на вул. Олеся Гончара, 21 у Шевченківському районі м. Києва, цільове призначення: обслуговування та реконструкція житлового будинку, кадастровий номер 8000000000:91:173:0016 та є замовником будівництва об'єкт будівництва житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на вул. О. Гончара, 17-23 в Шевченківському районі м. Києва (далі по тексту - об'єкт будівництва), щодо якого Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видала дозвіл на виконання будівельних робіт №0424-Шв/С від 06 червня 2008 року.

Згідно з рішенням від 14 липня 2016 року №709/709 Про врегулювання питань використання земельних ділянок на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва відповідно до статті 19 Конституції України, статей 32, 34, 48 Закону України Про охорону культурної спадщини , статті 9 Земельного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, статей 31, 32 Закону України Про оренду землі статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , статті 8 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 12 листопада 2014 року №351/351, враховуючи протокол засідання тимчасової контрольної комісії, створеної рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2016 року №340/340 Про створення тимчасової контрольної комісії Київради з питань врегулювання використання земельних ділянок на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва , від 27 травня 2016 року №2 та пункт 11.4 договору оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2004 року №91-6-00355, з метою запобігання виключення об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра" з переліку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Київська міська рада вирішила:

1. Звернутись до Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група з вимогою про негайне зупинення будівництва житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на земельних ділянках на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва.

2. Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група у місячний термін привести висотність об'єкта будівництва Житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на земельних ділянках на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва" у відповідність до Генерального плану міста Києва на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, "Меж та режиму використання території охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору", затверджених наказом Міністерства культури і туризму України від 23 грудня 2005 року №1076, але не вище 25 (двадцяти п'яти) метрів від поверхні землі.

3. У разі невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" вимог, викладених у пунктах 1, 2 цього рішення, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вчинити організаційно-правові дії щодо дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки площею 2454 (дві тисячі чотириста п'ятдесят чотири) кв. м, що знаходиться за адресою: вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" від 22 жовтня 2004 року №91-6-00355, в судовому порядку.

4. Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації):

4.1. Проінформувати товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" про прийняття цього рішення.

4.2. Оприлюднити це рішення у газеті Київської міської ради "Хрещатик".

5. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування .

Вважаючи рішення Київської міської ради від 14 липня 2016 року №709/709 Про врегулювання питань використання земельних ділянок на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва протиправним, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за Конституційним Поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Колегія суддів звертає увагу, що рішенням Київської міської ради від 14.07.2016 року № 709/709 Про врегулювання питань використання земельних ділянок на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва прийнятого відповідно до ст. 19 Конституції України, ст. ст. 32, 34, 48 Закону України Про охорону культурної спадщини , ст. 9 Земельного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України, ст. ст. 31, 32 Закону України Про оренду землі , ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. 8 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 12.11.2014 р. № 351/351, враховуючи протокол засідання тимчасової контрольної комісії, створеної рішенням Київської міської ради від 21.04.2016 р. № 340/340 Про створення тимчасової контрольної комісії Київради з питань врегулювання використання земельних ділянок на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва від 27.05.2016 р. № 2 та пункт 11.4 договору оренди земельної ділянки від 22.10.2004 р. № 91-6-00355, з метою запобігання виключення об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі Києво-Печерська Лавра з переліку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, було вирішено:

- звернутись до Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група з вимогою про негайне зупинення будівництва житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на земельних ділянках на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва;

- Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група у місячний термін привести висотність об'єкта будівництва Житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на земельних ділянках на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва" у відповідність до Генерального плану міста Києва на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, "Меж та режиму використання території охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору", затверджених наказом Міністерства культури і туризму України від 23 грудня 2005 року №1076, але не вище 25 (двадцяти п'яти) метрів від поверхні землі.

- у разі невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" вимог, викладених у пунктах 1, 2 цього рішення, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вчинити організаційно-правові дії щодо дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки площею 2454 (дві тисячі чотириста п'ятдесят чотири) кв. м, що знаходиться за адресою: вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" від 22 жовтня 2004 року №91-6-00355, в судовому порядку.

Зазначаючи про відсутність порушеного права позивача, суд першої інстанції вказав, що Київська міська рада не висувала вимог зупинити будівельні роботи, а лише вирішила звернутись до ТОВ Інвестиційно-будівельна група із такою вимогою; проте, позивачем не було надано суду доказів, які б свідчили, що відповідач вже звернувся до нього із вимогою зупинити будівництво, проте такі висновки суперечать обставинам та матеріалам справи.

Як, вбачається із матеріалів справи 27.09.2016 року Листом за Вих.№ 0570291-18245 на адресу ТОВ Інвестиційно-будівельна група було направлено копію рішення Київської міської ради від 14.07.2016 року № 709/709 Про врегулювання питань використання земельних ділянок на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва , яке, відповідно до п.п.1,2 містить вимоги суб'єкта владних повноважень про негайне зупинення будівництва житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на земельних ділянках на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва та необхідність приведення висотності об'єкта будівництва Житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на земельних ділянках на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва" у відповідність до Генерального плану міста Києва на період до 2020 року.

На переконання колегії суддів, оскаржуване рішення, що видано суб'єктом владних повноважень містить вимоги, обов'язкові для виконання суб'єктом господарювання, крім того, рішенням Київської міської ради від 14.07.2016 року № 709/709 містять наслідки невиконання останнього, які, однозначно впливають на права та інтереси позивача, у зв'язку з чим суд вважає, що рішення Київської міської ради від 14.07.2016 року № 709/709 впливає на права та інтереси ТОВ Інвестиційно-будівельна група , а тому звернення до суду з позовом є законним та обґрунтованим.

Щодо суті заявлених позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Об'єкт будівництва за адресою: вул. Олеся Гончара, 17 - 23 у Шевченківському районі м. Києва знаходиться у Центральному історичному ареалі міста (відповідно до діючого Генерального плану міста Києва та його приміської зони на період до 2020 року), в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору у м. Києві (наказ Міністерства культури і туризму України від 23.12.2005 № 1076) та на території охоронної (буферної) зони об'єкта всесвітньої спадщини: Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра (наказ Міністерства культури України від 05.07.2011 N511/0/16-11).

Відповідно до меж та режимів охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору у м. Києві (наказ Міністерства культури і туризму України від 23.12.2005 № 1076) гранично допустима висота нових будинків і надбудов не повинна бути вищою від висоти прилеглої традиційної забудови, що складає 12-25 м. Перевищення в кожному конкретному випадку потребує спеціальних композиційних обґрунтувань, які мають здійснюватися за умови розробки історико-містобудівних обґрунтувань, що мають визначати для кожного проектованого в охоронній зоні об'єкта гранично допустиму висоту та інші параметри новобудови чи надбудови.

Посилання апелянта на той факт, що об'єкт будівництва будується не в буферній зоні спростовується матеріалами справи, а саме пунктом 65 рішення Київради від 15.07.2004 р. №419/1829 Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею передбачено надання товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група земельних ділянок загальною площею 0,32 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на вул. О. Гончара, 17 - 23 у Шевченківському районі м. Києва, в тому числі:

- ділянку № 1 площею 0,07 га в межах червоних ліній - у короткострокову оренду на 2 роки для влаштування будівельних робіт за рахунок земель міської забудови;

- ділянку № 2 площею 0,25 га - у довгострокову оренду на 15 років за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (площею 0,02 га) та земель міської забудови (площею 0,23 га).

На підставі вказаного рішення між Київською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 21.10.2004 р. за №91-6-00355.

Крім того, рішенням Київської міської ради №1269/4102 від 22.11.2007 р. Про передачу земельної ділянки об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку Гончара, 21 для обслуговування та реконструкції житлового будинку на вул. Олеся Гончара, 21 у Шевченківському районі м. Києва передано Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку Гончара, 21 у власність земельну ділянку площею 0,13 га для обслуговування та реконструкції житлового будинку на вул. Олеся Гончара, 21 у Шевченківському районі м. Києва, в тому числі: 0,11 га - за рахунок земель, не наданих у власність чи користування; 0,02 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до пункту 65 рішення Київської міської ради № 419/1829 від 15 липня 2004.

На підставі вказаного рішення ОСББ Гончара, 21 отримало Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 030095, який зареєстрований 02 квітня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 01-8-00155.

Тобто, будівництво багатоквартирного будинку по вул.. О. Гончара, 21 здійснюється, в тому числі, у охоронній зоні ансамблю споруд Собору Святої Софії.

Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року №587/94 Про національні заклади культури надано статус національного закладу культури - державному історико-архітектурному заповіднику Софійський музей (м. Київ), який надалі іменується Національний заповідник Софія Київська .

Згідно зі статтею 1 Закону України Про охорону культурної спадщини під поняттям об'єкт культурної спадщини розуміється визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Частиною першою статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Статтею 34 Закону України Про охорону культурної спадщини передбачено, що території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. Встановлення зон охорони пам'яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Таким чином, охоронні зони навколо пам'яток культурної спадщини є одними із видів зон охорони пам'яток (зон охорони), як зазначено в статті 34 Закону України Про охорону культурної спадщини та належать до земель історико-культурного призначення і в силу цього можуть вважатись особливо цінними в розумінні статті 150 Земельного кодексу України, а тому земельні ділянки в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, є особливо цінними землями, а сам ансамбль Київського Софійського собору, який входить до складу Національного заповідника Софія Київська , має статус національного та міжнародного значення, і з урахуванням норм національного та міжнародного законодавства підлягає суворій охороні.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2014 року (справа № 2а-8698/10/2670), зобов'язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) внести до державного земельного кадастру всі земельні ділянки, розташовані в межах охоронної зони ансамблю споруд собору Софія Київська та дані про те, що ці землі - історико-культурного призначення та особливо цінні землі. Частково задовольняючи позов, суд виходив із того, що оскільки в державному земельному кадастрі в формації стосовно земельних ділянок, розташованих у межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, не зазначено про те, що ці землі мають історико-культурне призначення та є особливо цінними землями, то в цьому полягає порушення публічних прав позивачів як мешканців м. Києва, а сам ансамбль Київського Софіївського собору, який входить до складу Національного заповідника Софія Київська , має статус національного та міжнародного значення, а тому відповідно до національного законодавства та міжнародно - правових норм підлягає суворій охороні.

Так, межі охоронної зони, встановленої законодавством, проходять:

- на сході: верхньою кромкою схилу від альтанки в парку Володимирська гірка вздовж його огорожі до вул. Трьохсвятительської і далі цією вулицею до південного краю будинку № 5 вздовж краю цього будинку та вздовж кромки схилу в тилах забудови парного боку вул. Костьольної до південного рогу будинку № 4. Потім у тому ж напрямку від рогу цього будинку до рогу Будинку профспілок, далі до осьової лінії вул. Костьольна, а далі вздовж фасадів, півколом розташованих у північній частині Майдану Незалежності, до осьової лінії вул. Бориса Грінченка до вул. Прорізної;

- на півдні: вздовж осьових ліній вул. Прорізної, Володимирської, Золотоворітського пров., вул. Лисенка;

- на заході: вздовж кромки схилів у тилах забудови непарного боку вул. Ярославів Вал, а саме: між вул. Лисенка та Івана Франка, починаючи з проїзду між будинками № 2 і № 4 вул. Лисенка і далі по історичним межам садиб №№ 1, 3, 5, 7, 9, 11, садиби № 3 по вул. Івана Франка. Далі між вул. Івана Франка і Олеся Гончара вздовж південного краю будинку № 4 по вул. Івана Франка та по історичним межам садиб (разом із флігелями) №№ 13, 15, 17, 19/31 і вздовж західного краю будинку № 33 по вул. Олеся Гончара. Потім між вул. Олеся Гончара і Воровського - по межам історичних садиб (з флігелями) №№ 21/20,25,27,29, 31, 33, 35, 37/1 та далі між будинками № 3 і № 5 по вул. Воровського. Далі вздовж західного боку Львівської пл. до вул. Велика Житомирська і вздовж Торговельного центру до кромки схилу;

- на півночі: вздовж верхньої кромки схилу на схід до Пейзажної алеї, вздовж Пейзажної алеї до Десятинного пров., вздовж сходів до тераси у підніжжі Десятинної гірки та вздовж кромки тераси. Далі між будинками № 36 і № 34 по Андріївському узвозу, потім, перетинаючи узвіз, до огорожі Андріївської церкви, вздовж огорожі церкви до скверу, по доріжці вздовж схилу, потім вгору вздовж огорожі до кромки схилу на подвір'ї будинку № 14 по вул. Десятинній. Потім вздовж кромки схилів і тилах забудови парного боку вул. Десятинної до фунікулеру, перед фасадом верхньої станції фунікулеру і вздовж огорожі, що йде до краю верхньої частини парку Володимирська гірка до альтанки на розі плато. Площа охоронної зони -111,81 га.

За змістом положень ст. ст. 53, 54, 150 ЗК України навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально- культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Законом України Про охорону культурної спадщини встановлено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини ).

При цьому ст. 1 зазначеного Закону встановлено, що об'єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; зони охорони пам'ятки (далі - зони охорони) - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Стаття 2 Закону України Про охорону культурної спадщини визначає види об'єктів культурної спадщини, серед яких археологічні, історичні, об'єкти архітектури та містобудування, ландшафтні.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно - планувальної та містобудівної документації.

Крім того, Закон визначає певний статус, правовий режим використання та захист для кожного виду об'єктів культурної спадщини.

Зазначене також підтверджується рішенням Київської міської ради від 27.01.2005 р. № 11/2587 Про Правила забудови м. Києва , розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 р. № 979 Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 р. № 920 Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві , наказом Міністерства культури і туризму України від 23.12.2005 р. № 1076, постановами Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1761, від 13.03.2002 р. № 318.

Отже, спірні земельні ділянки відносяться до особливо цінних земель та розташовані на територіях, які віднесено до: охоронної зони пам'ятки архітектури національного та всесвітнього значення - ансамблю споруд Софійського собору; пам'ятки археології національного значення Культурний шар Города Ярослава ; Центрального історичного ареалу міста.

Варто також наголосити, що указом Президії Верховної Ради Української PCP від 04 жовтня 1988 року №6673- XI Україною ратифіковано Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, прийняту ЮНЕСКО 16 листопада 1972 року.

Згідно із статтею 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї.

Відповідно до частини другої статті 6 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини держави-сторони зобов'язуються згідно з положеннями цієї Конвенції сприяти визнанню, обороні, збереженню й популяризації і культурної й природної спадщини, зазначеної в пунктах 2 і 4 статті 11, якщо цього попросять держави, на території яких вона розміщена.

У грудні 1990 року під час роботи 14-ї сесії Комітету всесвітньої спадщини об'єкт всесвітньої спадщини під назвою Софійський собор у Києві та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська лавра за №527 включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Згідно із Настановами по виконанню Конвенції про охорону всесвітньої спадщини (пункти 103, 104) для належного збереження об'єкта всесвітньої спадщини повинна бути передбачена адекватна буферна зона. Буферна зона - це територія, що оточує об'єкт, яка має додаткові юридичні та/або основані на звичаї обмеження на її використання та розвиток, що надають додатковий рівень захисту об'єкта.

Межі та режим охоронної (буферної) зони ансамблю споруд Софійського собору у м. Києві, визначені науково-проектною документацією, розробленою Державним науково- дослідним інститутом теорії та історії архітектури і містобудування та погодженою у встановленому порядку затверджено наказом Міністерства культури України від 23 грудня 2005 року №1076 та Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в липні 2005 року під час роботи 29-ї сесії в м. Дурбан.

У 2009 році згідно з роз'ясненнями Міжнародної ради з охорони пам'яток та історичних місць (ІКОМОС), викладеними в листі N WHC/74/2049/UA/AS/FB від 20.11.2009 р. щодо проекту будівництва житлового комплексу на вул. О. Гончара, 17 - 23, було зроблено спостереження з приводу того, що проект будівництва за вказаною адресою суперечить традиційному просторовому синтезу буферної зони Софії Київської. Відповідно до виявлених спостережень ІКОМОС було надано рекомендації значно зменшити висотність будівництва - верхня межа не повинна перевищувати висоту прилеглих будівель; розмежувати об'єднаний фасад на менші частини та передбачити між ними проміжки.

На 39-ій сесії Комітету всесвітньої спадщини (далі - КВС) ЮНЕСКО - міжурядового органу, який контролює виконання Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, було окремо наголошено на необхідності виконання узятих Україною зобов'язань по збереженню і відновленню об'єктів культурної спадщини, розміщених на її території.

Згідно з виконанням рішення 39 сесії КВС разом із посиланням ні попередні рішення сесій КВС в рамках пункту Стан збереження об'єктів, включених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО , було ухвалено збалансоване рішення щодо української пам'ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а саме: об'єкта Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра .

Згідно з пунктом 5 прийнятого Рішення Україні було рекомендовано зменшити висоту невідповідних та дисонуючих будинків у буферній зоні Софії Київської та, я які загрожують та/або мають негативний вплив на визначену універсальну цінність об'єкта, шляхом знесення вже побудованих поверхів до рівня сусідніх історичних будівель відповідно до попередніх рішень.

У Висновках до рішення 35-ї сесії ЮНЕСКО по пункту 103 - Київ: Собор Святої Софії, Києво-Печерська Лавра з прилеглими монастирськими спорудами Центр всесвітньої спадщини та Консультаційні органи вкотре висловили занепокоєння з приводу будівель, чиї архітектура і масштаби розглянуті місією, як повністю дисонансні до місцевого міського пейзажу.

ї ЮНЕСКО з урахуванням рішенню, прийнятого на попередній сесії Комітетом знову вирішено звернутися до країни-учасниці - України з вимогою про введення мораторію на будівництво всіх висотних будівель з метою зменшення їх негативного впливу, а також висловив занепокоєнні тим, що Україна, як країна-учасниця Конвенції не надає інформацію про розробку проектів будівництва та не погоджує їх перед початком виконання робіт із Комітетом, як того вимагає параграф 172 Настанов Конвенції.

Відповідно до Звіту об'єднаної реактивної моніторингової місії Центру Всесвітньої спадщини ІКОМОС на Об'єкт Всесвітньої Спадщини Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська Лавра , яким підтверджується, що об'єкт містобудування по вул. Олеся Гончара, 17-23 у місті Києві, який розташований в буферній зоні Софійського Собору, відноситься до незареєстрованих (незаконних або таких, що не відповідають ліцензії) проектів.

При цьому вказаним Звітом до невідкладних заходів, які необхідно вжити до 01 грудня 2017 року, віднесено зупинення усіх проектів висотного будівництва у межах об'єкта Всесвітньої спадщини та його оточенні, а також внести законодавчу заборону на використання існуючих дозволів для усіх проектів будівництва у буферній зоні об'єкта та її оточення.

Пунктом 5 рішення Центру всесвітньої спадщини, прийнятим під час 41-ї сесії ЮНЕСКО Україні запропоновано накласти офіційну заборону на усі попередньо видані й заплановані дозволи на будівництво буферній зоні об'єкта й в межах прилеглої території до того, як Центр всесвітньої спадщини та дорадчі органи ознайомляться з оцінкою їх впливу на об'єкт.

Згідно із листом Заступника Генерального директора по культурі ЮНЕСКО №СLТ/НЕR/WНС/ЕYR/5495 усі раніше прийняті рішення відносно України (в тому числі щодо об'єкта по О. Гончара, 17-23) все ще є чинними.

Наведене свідчить, що оскаржуване рішення відповідача, згідно із його преамбулою, прийняте з метою запобігання виключення об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра з переліку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, діяла відповідно до міжнародних зобов'язань, закріплених Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини.

Колегія суддів наголошує, що Державною архітектурно - будівельною інспекцією рішенням від 08.07.2016 року анульовано дозвіл від 06.06.2008 року № 0424-Ш на будівництво ТОВ Інвестиційно-будівельна група житлового комплексу за адресою вул..О.Гончара 17 - 23 (правомірність анулювання дозволу підтверджено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2017 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано оцінку дослідженим доказам, проте із помилковим застосуванням норм матеріального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група - залишити без задоволення, змінити мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 310, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група - залишити без задоволення.

Змінити мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року.

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна група до Київської міської ради треті особи - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Міністерство культури України, Національний заповідник Софія Київська , Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Стрітенський 3/15 про визнання протиправним та скасування рішення №709/709 від 14.07.2016 року - відмовити, з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: О.О.Беспалов

О.М.Кузьмишина

Повний текст виготовлено 26 лютого 2019 року.