Постанова

від 02.10.2018 по справі 821/923/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №821/923/17

касаційне провадження №К/9901/5257/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.10.2017 (суддя Василяка Д.К.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 (головуючий суддя - Романішин В.Л., судді: Градовський Ю.М., Крусян А.В.) у справі № 821/923/17 за позовом Приватного підприємства Агро-Дар до Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство Агро-Дар звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2017 № 0012571201 та від 15.05.2017 № 0012581201.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 06.10.2017 адміністративний позов задовольнив у повному обсязі.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.12.2017 залишив постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.10.2017 без змін.

Головне управління ДФС у Херсонській області звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.10.2017, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 та прийняти нове рішення про повну відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пунктів 21, 22 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, зазначає, що позивач був зобов'язаний здійснити перерахування коштів у сумі 1240206,00 грн. на новий електронний рахунок адміністрування податку на додану вартість № 37522100111455 до 30.08.2015.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку своєчасності сплати Приватним підприємством Агро-Дар податку на додану вартість за липень 2015 року, за результатами якої складено акт від 25.04.2017 № 765/21-22-12-01/34905940.

За її наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на порушення термінів сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість, а саме: сума, визначена в податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2015 року, з граничним строком сплати 30.08.2015, фактично погашена 07.09.2015, 28.09.2015, 29.09.2015, 30.09.2015, 01.10.2015.

На підставі зазначеного акта перевірки Головним управлінням ДФС у Херсонській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.05.2017 № 0012571201, згідно з яким Приватне підприємство Агро-Дар зобов'язано сплати штраф у розмірі 184966,00 грн., та від 15.05.2017 № 0012581201, згідно з яким Приватне підприємство Агро-Дар зобов'язано сплати штраф у розмірі 31537,40 грн.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Водночас пунктом 109.1 статті 109 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що законодавець передбачив можливість застосування до платника наслідків несвоєчасної сплати, зокрема узгодженої суми грошового зобов'язання, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), лише за наявності його вини.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 19.08.2015 позивачем до органу доходів і зборів подано декларацію з податку на додану вартість за липень 2015 року, в якій указано податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, в сумі 1240206,00 грн.

Платіжними дорученнями від 15.07.2015 № 1378, від 16.07.2015 № 1381, від 20.07.2015 № 1390, від 23.07.2015 № 1403, від 04.08.2015 № 1428, від 05.08.2015 № 1431, від 07.08.2015 № 1435, від 12.08.2015 № 1442 Приватним підприємством Агро-Дар перераховано з власного розрахункового рахунку на електронний рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість № 37514000111465 податок у розмірі 1245463,00 грн.

Однак, 29.07.2015 органом державної казначейської служби відкрито позивачу новий електронний рахунок адміністрування податку на додану вартість № 37522100111455, саме на який, за доводами органу доходів і зборів, податок на додану вартість за липень 2015 року повинен був перерахований підприємством. На вказаний рахунок кошти надійшли від позивача в період вересень - жовтень 2015 року.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податок на додану вартість належить до доходів загального фонду Державного бюджету України.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (частина перша статті 43 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Згідно з частиною п'ятою статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні від 05.04.2001 № 2346-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

У спірній ситуації судові інстанції з'ясували, що позивач до 30.08.2015, тобто у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), здійснив оплату грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1240206,00 грн. до Державного бюджету України, однак на старий електронний рахунок адміністрування податку на додану вартість.

Водночас слід зазначити, що пунктом 6 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що Казначейство відповідно до вимог статті 69 Податкового кодексу України надсилає Державній фіскальній службі України повідомлення про відкриття електронного рахунка платника податку не пізніше наступного робочого дня з дня його відкриття. Після надходження такого повідомлення Державна фіскальна служба України інформує платника податку про реквізити його електронного рахунка.

Утім, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження скерування Державною фіскальною службою України на адресу Приватного підприємства Агро-Дар будь-якого повідомлення про відкриття нового електронного рахунку/додаткового електронного рахунку № 37522100111455, як це передбачено наведеною нормою.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про протиправність застосування контролюючим органом до позивача штрафу згідно з оскаржуваними актами індивідуальної дії ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління ДФС у Херсонській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.10.2017 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 у справі № 821/923/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова