Рішення

від 05.10.2018 по справі 910/10630/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2018Справа № 910/10630/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Візір-Центр" до про Товариства з обмеженою відповідальністю "НІТ Груп" стягнення 178 921,84 грн. Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Коновалов С.О. Представники сторін: від позивача: від відповідача: не з'явився; Тонкевич О.М. - представник за довіреністю. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Візір Центр" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "НІТ Груп" (надалі - відповідач) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 178 921, 84 грн., які включають в себе 147 913, 84 грн. загальної суми пені, 24 762, 00 грн. інфляційних нарахувань та 6 246, 00 грн. 3% річних нарахованих позивачем на суму заборгованості, що виникла у відповідача перед позивачем, у зв'язку із несвоєчасною оплатою вартості товару, який був поставлений позивачем на виконання умов договору купівлі-продажу № 57/2015Р від 10.07.2015 відповідачеві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 відкрито провадження у справі, та вирішено справу № 910/10630/18 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 14.09.2018.

06.09.2018 відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, у якому він вказує на те, що позивачем не вірно визначено початок перебігу позовної давності за кожною поставкою згідно видаткових накладних та невірно застосовано порядок нарахування пені з огляду на приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Окрім того, відповідач вказує на роз'яснення викладені в п. 5.3. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 № 10 стосовно обґрунтованості нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат. Також відповідач вказує на те, що видаткова накладна №891 від 07.07.2017, на яку посилається позивач не є належним та допустимими доказами отримання Відповідачем товару на суму 31 482, 41 грн. На підставі зазначеного, оскільки позивачем пропущений строк позовної давності щодо вимог позивача, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі внаслідок спливу позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 було відкладено розгляд справи на 05.10.2018.

04.10.2018 позивачем через канцелярію надано відповідь на відзив, у якій він вказує на те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій був перерваний та розпочався заново, а тому строк позовної давності щодо штрафних санкцій не пропущено. Також позивач у відповіді на відзив надав розрахунок, у якому загальний розмір пені визначено з урахуванням приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та який становить 21 830, 35 грн., при цьому просив суд врахувати даний розмір штрафних санкцій. Разом з тим позивач просить суд, задовольнити вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу у заявленому позивачем розмірі, що міститься у тексті позовної заяви. Щодо заперечень відповідача щодо отримання товару, позивач вказує на те, що під час розгляду справи №910/6362/18 відповідач погодився з позовними вимогами та визнав факт поставки товару.

У судове засідання, що відбулось 05.10.2018 представник позивача не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.

Так, пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, оскільки позивача належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, суд приходить до висновку, що неявка позивача у судове засідання, що відбулось 05.10.2018 не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 05.10.2018 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10 липня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Візір Центр" (за договором - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НІТ Груп" (за договором - Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 57/2015Р (надалі - Договір), відповідно до умов якого (п. 2.1. Договору), в порядку та на умовах визначених цим Договором, Продавець зобов'язується поставити Покупцеві визначений цим Договором Товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний Товар.

Згідно п. 4.3. Договору, Продавець передає Товар Покупцю на підставі довіреності Покупця та видаткової накладної Покупця.

Пунктом 5.5. Договору (з урахуванням змін внесених згідно укладеної між Сторонами додаткової угодою №1 від 09.02.2017 до Договору), Оплата товару здійснюється наступним шляхом:

5.5.1 Покупець здійснює попередню оплату товару в розмірі 20% від суми виставленого рахунку протягом 3 (трьох) банківських днів на поточний рахунок Продавця;

5.5.2. Решту оплати, в розмірі 80% від поставленого товару Покупець оплачує протягом 30-ти банківських днів після отримання товару та підписання видаткової накладної.

За своєю правовою природою між позивачем та відповідачем укладено договір поставки. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 179, 180, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), він вважається укладеним та є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме -майново-господарських зобов'язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, за приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з видаткових накладних № 87 від 30.01.2017 на суму 146 527,85 грн., № 630 від 23.05.2017 на суму 19 975,20 грн., № 676 від 30.05.2017 на суму 5 510,80 грн., № 784 від 20.06.2017 на суму 2 032,58 грн. та № 891 від 07.07.2017 на суму 31 482,41 грн., а також відповідних довіреностей відповідача виданих на отримання товару, копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем, на виконання умов Договору, поставлено відповідачеві товар на загальну суму 205 528,84 грн..

Відповідач, у свою чергу, зазначає, що за видатковою накладною № 891 від 07.07.2017 на суму 31 482,41 грн. від імені уповноваженого відповідачем за довіреністю представника - ОСОБА_2, підписалася невідома особа, і вказаний підпис не співпадає з підписами ОСОБА_2 на інших наданих позивачем видаткових накладних, а також і з підписом в паспорті ОСОБА_2, у зв'язку з цим, видаткова накладна № 891 від 07.07.2017 та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей № 122 від 07.07.2017 (щодо видана на отримання товару) не можуть вважатися належними та допустимими доказами отримання відповідачем товару на суму 31 482,41 грн.

Між тим, як вбачається з банківських виписок, копії яких містяться в матеріалах справи, відповідач здійснив на користь позивача наступні перерахування грошових коштів:

12.12.2017 - оплата на суму 20 000, 00 грн.;

23.01.2017 - оплата на суму 20 000, 00 грн.,

23.05.2018 - оплата на суму 60 000, 00 грн.;

08.06.2018 - оплата на суму 30 000,00 грн.;

14.06.2018 - оплата на суму 75 528, 84 грн.

Таким чином, відповідач розрахувався з позивачем за товар на загальну суму 205 528, 84 грн., що був поставлений позивачем на виконання умов договору купівлі-продажу № 57/2015Р від 10.07.2015.

Окрім того, зазначені обставини, в частині сплати вартості товару на суму 165 528, 84 грн., були встановлені Господарським судом міста Києва під час розгляду справи № 910/6362/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Візір-Центр" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніт Груп" про стягнення 165 528,84 грн. та у даній справі, згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 23.07.2018, закрито провадження у зв'язку із сплатою відповідачем зазначеної суми заборгованості.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, положеннями ч. 1. ст. 76 та ч. 1 ст. 77 та ГПК України, визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому згідно ст. ст. 74, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, відповідачем здійснено оплату поставленого позивачем товару відповідно до умов Договору в повному обсязі (в тому числі за видатковою накладною № 891 від 07.07.2017 ), що свідчить про відсутність у відповідача заперечень щодо прийняття товару від позивача, при цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що підпис від представника відповідача здійснено не уповноваженою особою - ОСОБА_2 Разом з тим, як вбачається з копії видаткової накладної № 891 від 07.07.2017, у зазначеній накладній міститься печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "НІТ Груп", що додатково свідчить про правомірність прийняття товару за вказаною накладною саме відповідачем.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем сплачено всю суму основного боргу, однак виконано це з порушення строків оплати.

Так, враховуючи умови пункту 5.5. Договору (з урахуванням змін внесених додатковою угодою №1 від 09.02.2017 до Договору) строк виконання зобов'язань з оплати 80% вартості товару протягом 30-ти банківських днів після отримання товару складає:

- 13.03.2017 - за видатковою накладною № 87 від 30.01.2017 на суму 146 527, 85 грн.;

- 04.07.2017 - за видатковою накладною № 630 від 23.05.2017 на суму 19 975, 20 грн.;

- 30.05.2017 - за видатковою накладною № 676 від 30.05.2017 на суму 5 510, 80 грн.;

- 01.08.2017 - за видатковою накладною № 784 від 20.06.2017 на суму 2 032, 58 грн.;

- 21.08.2017 - за видатковою накладною № 891 від 07.07.2017 на суму 31 482, 41 грн.

При цьому, як зазначалося вище, оплата товару відповідачем була здійснена у наступному порядку:

- 12.12.2017 - оплата на суму 20 000, 00 грн.;

- 23.01.2017 - оплата на суму 20 000, 00 грн.;

- 23.05.2018 - оплата на суму 60 000, 00 грн.;

- 08.06,2018 - оплата на суму 30 000, 00 грн.;

- 14.06.2018 - оплата на суму 75 528, 84 грн.

Так, у зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати товару, поставленого позивачем згідно умов Договору, позивач просить стягнути з відповідача 24 762, 00 грн. інфляційних нарахувань та 6 246, 00 грн. 3% річних за загальний період з березня 2017 року (тобто 01.03.2017) по травень 2018 року (тобто 31.05.2018), з урахуванням зазначеного вище порядку поставки і оплати товару Сторонами.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), що кореспондуються за змістом з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, позивачем було виконано взяті на себе зобов'язання з поставки відповідачеві товару відповідно до умов договору купівлі-продажу № 57/2015Р від 10.07.2015, а відповідачем було порушено строки оплати товару, чим порушено права позивача.

Відповідач, у свою чергу просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі внаслідок спливу позовної давності та при цьому, стосовно нарахування 3 % річних та інфляційних втрат вказує на роз'яснення, що викладені в п. 5.3 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 № 10, відповідно до яких, зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Так, відповідно до положень ст. ст. 256, 257 та ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому згідно роз'яснень п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 №14, до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Таким чином, позовна давність за вимогами щодо стягнення з відповідача заборгованості за товар, що поставлений позивачем на користь відповідача згідно умов Договору за видатковими накладними № 87 від 30.01.2017, № 630 від 23.05.2017, № 676 від 30.05.2017, № 784 від 20.06.2017 та № 891 від 07.07.2017 становить три роки та не сплила станом на момент розгляду справи, більш того - заборгованість за товар по вказаним накладним погашена відповідачем. А отже, з урахуванням вищевикладеного, доводи позивача щодо необхідності застосування строку позовної давності до вимог позивача в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є необґрунтованими та порушене право позивача за вказаними вимогами підлягає захисту судом.

За таких обставин, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, суд приходить до висновку, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку із чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 24 762, 00 грн. інфляційних нарахувань та 6 246, 00 грн. 3% річних є обґрунтованими, в межах заявлених позивачем вимог, а відтак позовні вимоги частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань та 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3. ч. 1. ст. 611 ЦК України).

В силу приписів ст. 230 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 8.2. Договору, у випадку недотримання строків оплати, до Покупця застосовуються штрафні санкції в розмірі 0,2 % неоплаченої вартості поставленого товару за кожен день такого прострочення, котрі не виключають додаткового застосування передбачених Законом санкцій загалом, та нарахування процентів за користування чужими коштами та Інфляційних відсотків зокрема.

Так, позивач, з урахуванням вказаних положень Договору та приписів Закону просить стягнути з відповідача 147 913, 84 грн. пені, що нарахована позивачем у зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати товару відповідно до умов договору купівлі-продажу № 57/2015Р від 10.07.2015 за загальний період з 06.08.2017 по 08.06.2018 з урахуванням поставок товару окремо по видатковими накладними № 87 від 30.01.2017, № 630 від 23.05.2017, № 676 від 30.05.2017, № 784 від 20.06.2017 та № 891 від 07.07.2017 та оплати його вартості відповідачем.

Разом з тим, у відповіді на відзив, що надана позивачем 04.10.2018, позивач надав розрахунок, що здійснений з урахуванням приписів частини 6 статті 232 ГК України, за яким просить стягнути з відповідача пеню на загальну суму 21 830, 35 грн., що включає в себе пеню з поставки на суму 19 975, 20 грн. за період з 05.07.2017 по 05.01.2018 в розмірі 7 390, 82 грн., пеню з поставки на суму 5 510, 80 грн. за період з 12.07.2017 по 12.01.2018 в розмірі 2 038, 99 грн., пеню з поставки на суму 2 032,58 грн за період з 02.08.2017 по 02.02.2018 в розмірі 752, 05 грн. та пеню з поставки на суму 31 482, 41 грн. за період з 21.08.2017 по 21.02.2018 в розмірі 11 648, 49 грн. та просить врахувати зазначений розмір пені.

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Окрім того, в силу приписів статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відтак, з урахуванням зазначеного, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на корить позивача не має перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України та при цьому її нарахування припиняється через шість місяців (183 дні) від дня, коли мала бути здійснена оплата за товар відповідно до умов Договору.

Таким чином, розмір пені, яка підлягає нарахуванню у зв'язку із несвоєчасною оплатою відповідачем товару, що поставлений позивачем за Договором має становити 7 836, 84 грн ., в тому числі:

- 2 601, 15 грн. пені, нарахованої у зв'язку із несвоєчасною оплатою товару згідно поставки за видатковою накладною № 630 від 23.05.2017 на суму 19 975, 20 грн. за період з 05.07.2017 по 03.01.2018;

- 721,84 пені, нарахованої у зв'язку із несвоєчасною оплатою товару згідно поставки за видатковою накладною № 676 від 30.05.2017 на суму 5 510,80 грн. за період з 12.07.2017 по 10.01.2018;

- 271, 92 грн. пені, нарахованої у зв'язку із несвоєчасною оплатою товару згідно поставки за видатковою накладною № 784 від 20.06.2017 на суму 2 032, 58 грн. за період з 02.08.2017 по 31.01.2018;

- 4 241, 93 грн. пені, нарахованої у зв'язку із несвоєчасною оплатою товару згідно поставки за видатковою накладною № 891 від 07.07.2017 на суму 31 482, 41 грн. за період з 21.08.2017 по 20.02.2018.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені на загальну суму 147 913, 84 грн., що нарахована у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати товару відповідно за видатковими накладними № 87 від 30.01.2017, № 630 від 23.05.2017, № 676 від 30.05.2017, № 784 від 20.06.2017 та № 891 від 07.07.2017, які заявлені у позовній заяві є обґрунтованими частково, за розрахунком суду, що здійснений відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору, а також з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", на суму 7 836, 84 грн., тобто судом встановлено факт порушення відповідачем права позивача, щодо виконання зобов'язань зі сплати пені у вказаному розмірі.

Між тим, відповідач, у своєму відзиві, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі внаслідок спливу позовної давності.

З огляду на зазначене, суд приймає до уваги приписи ст. 258 ЦК України, за якими для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, позовна давність за вимогами про стягнення пені, нарахованої у зв'язку із неналежним виконання зобов'язань з оплати товару, що поставлений за договором купівлі-продажу № 57/2015Р від 10.07.2015, з урахуванням його умов, має розпочинатися з наступного дня після спливу 30 (тридцяти) банківських днів після прийняття товару за відповідною видатковою накладною, а саме:

- за видатковою накладною № 630 від 23.05.2017 на суму 19 975,20 грн. строк оплати товару сплив 04.07.2017, а отже початком перебігу строку позовної давності є 05.07.2017 та відповідно - закінченням строку перебігу позовної давності є 05.07.2018 ;

- за видатковою накладною № 676 від 30.05.2017 на суму 5 510,80 грн. строк оплати товару сплив 11.07.2017, а отже початком перебігу строку позовної давності є 12.07.2017 та відповідно - закінченням строку перебігу позовної давності є 12.07.2018 ;

- за видатковою накладною № 784 від 20.06.2017 на суму 2 032,58 грн. строк оплати товару сплив 01.08.2017, а отже початком перебігу строку позовної давності є 02.08.2017 та відповідно - закінченням строку перебігу позовної давності є 02.08.2018 ;

- за видатковою накладною № 891 від 07.07.2017 на суму 31 482,41 грн. строк оплати товару сплив 18.08.2017, а отже початком перебігу строку позовної давності є 21.08.2017 та відповідно - закінченням строку перебігу позовної давності є 21.08.2018 .

Так, в силу приписів ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач, у свою чергу, вказує на те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій був перерваний та розпочався заново, у зв'язку із тим, що 29.05.2018 ним подавався позов про стягнення грошових коштів за основною вимогою (справа № 910/6362/18), а тому позивачем не пропущено строк позовної давності щодо штрафних санкцій.

При цьому позивач вказує на роз'яснення, що викладені в. п.п. 4.4.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 № 10, згідно яких, за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ. З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.

Так, згідно приписів ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Разом з тим у приписах п.п. 4.4.1. зазначеної Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 № 10 зазначається про те, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Таким чином, з наведеного випливає, що приписами законодавства не встановлюється підстав для переривання строку перебігу позовної давності, що встановлений до вимог про стягнення штрафних санкцій у зв'язку із тим, що було здійснено переривання перебігу строку позовної давності за основним зобов'язанням, щодо якого нараховуються такі штрафні санкції.

А відтак - факт подачі позовної заяви щодо стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 57/2015Р від 10.07.2015 (справа №910/6362/18), внаслідок чого було здійснено переривання строку перебігу позовної давності за основним зобов'язанням щодо сплати заборгованості за поставлений товар , не свідчить про переривання строку перебігу позовної давності за відповідними вимогами про стягнення штрафних санкцій, нарахованих внаслідок неналежного виконання основного зобов'язання за Договором.

За таких обставин, оскільки позовна заява у даній справі подана 07.08.2018, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені, нарахованої у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати товару відповідно до умов Договору за видатковими накладними № 87 від 30.01.2017, № 630 від 23.05.2017, № 676 від 30.05.2017 та № 784 від 20.06.2017.

Разом з тим, позивачем не пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені, нарахованої у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати товару відповідно до умов Договору за видатковою накладною № 891 від 07.07.2017 на суму 31 482,41 грн.

За таких обставин, оскільки відповідачем заявлено вимоги щодо застосування строку позовної давності, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені, нарахованої у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати товару згідно умов Договору підлягають задоволенню частково - на суму 4 241,93 грн. за видатковою накладною № 891 від 07.07.2017 на суму 31 482,41 грн., оскільки за вимогами по вказаній накладній позивачем не було пропущено строк позовної давності.

В іншій частині заявлених вимог в про стягнення з відповідача на користь позивача пені, що нарахована у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати товару відповідно до умов Договору слід відмовити, у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, 250, ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, ст. 230, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст. ст. 257, 258, 261, 267, 625 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Візір-Центр" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НІТ Груп" (01034. м. Київ, вул. Ярославів Вал, 38; код ЄДРПОУ 36800921) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Візір-Центр" (02089, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 39235228) пеню в розмірі 4 241, 93 грн., 3% річних в розмірі 6 246, 00 грн., інфляційні нарахування в розмірі 24 762, 00 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 528, 75 грн. Видати наказ.

3. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення пені відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Згідно з п. п. 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10.10.2018 року.

Суддя Ю.О. Підченко