Рішення

від 08.10.2018 по справі 908/1266/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/72/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2018 справа № 908/1266/18

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14) в особі Скадовської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (75700, Херсонська область, м. Скадовськ, вул. Мангубінська, 2)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «АУРУМ» (юридична адреса: 69114, АДРЕСА_1; поштова адреса: 69006, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 1/2, оф. 36)

про стягнення 17535,65 грн.

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Чубар М.В.

учасники справи:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 8187 від 06.12.2017

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 01.09.2018

Розглядається позов про стягнення 17535,65 грн., в т.ч.: 14677,90 грн. заборгованості за договором № 12-П-СКФ-16 про відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги та послуги щодо утримання інженерних мереж від 01.04.2016, 2034,40 грн. пені, 182,17 грн. 3% річних та 641,18 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 09.07.2018 відкрито загальне позовне провадження у справі № 908/1266/18, присвоєно справі номер провадження 18/72/18, призначено підготовче судове засідання на 01.08.2018; ухвалою суду від 25.07.2018 підготовче засідання перенесено на 07.08.2018; ухвалою від 07.08.2018 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 12.09.2018.

У зв'язку з перебуванням судді Носівець В.В. з 11.09.2018 на лікарняному, судове засідання, призначене на 12.09.2018 о 11 год. 10 хв. не відбулося, на адресу сторін направлено повідомлення про неможливість проведення судового засідання з розгляду справи та перенесення судового засідання на 08.10.2018. Ухвалою від 08.10.2018 підготовче засідання призначено на 08.10.2018 о/об 10 год. 00 хв.

В судовому засіданні 08.10.2018 за письмовою згодою представників всіх учасників справи суд перейшов до розгляду справи по суті та оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судовому засіданні 08.10.2018 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 12-П-СКФ-16 про відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги та послуги щодо утримання інженерних мереж від 01.04.2016 призвело до утворення у останнього заборгованості за договором в розмірі 14677,90 грн. За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу 2043,40 грн. пені, 1825,17 грн. 3% річних та 641,18 грн. інфляційних втрат. Посилаючись на приписи ст.ст. 525-527, 530, 610-612, 625, 629 ЦК України позивач просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив частково.

У відзиві на позов відповідач позов визнав частково в сумі 7096,65 грн. основного боргу, 88,08 грн. 3% річних, 983,62 грн. пені та 310,00 грн. інфляційних втрат. Зазначив, що позивачем на підтвердження наявності у відповідача за договором заборгованості надані акти виконаних робіт за період з січня по червень 2017 року, які підписані повноважним представником відповідача без зауважень, акти виконаних робіт за жовтень та листопад 2017 року відсутні, що, за доводами відповідача, свідчить про безпідставність вимог позивача про стягнення заборгованості за цей період. Рахунки № 376 від 31.10.2017 та № 421 від 30.11.2017 відповідач заперечує з тих підстав, що суми за цими рахунками є неузгодженими з огляду на п. 2.1 та 2.8 договору. Надіслані на адресу відповідача акт № 627 від 30.12.2017 та рахунок № 627 від 30.12.2017 відповідач вважає неналежними доказами наявності заборгованості у наведеній ними сумі, оскільки зазначені документи ним отримані не були і підписання такого роду документів умовами договору не передбачено. Відповідач вказав про сплату у добровільному порядку 50,40 грн., 2415,62 грн., 2767,39 грн. та 2362,57 грн. витрат за спожиту електричну енергію.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Скадовської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрацією, позивачем у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю «АУРУМ» (Піддприємством, відповідачем у справі) 01.04.2016 укладено договір про відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги та послуги щодо утримання інженерних мереж № 12-П-СКФ-16 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору підприємство відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства зобов'язалось відшкодувати Адміністрації витрати за спожиті комунальні послуги та послуги щодо утримання інженерних мереж.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що сума відшкодування витрат по сплаті послуг за споживання електроенергії розраховується згідно тарифу Обленерго, діючого на момент сплати, на підставі акту-розрахунку використання електроенергії за кожен місяць, підписаного сторонами.

Згідно із п. 2.6 договору Підприємство відшкодовує витрати по сплаті послуг за спожиті комунальні послуги Адміністрації щомісячно протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту виставленого Адміністрацією рахунку.

Пунктом 2.8 Договору передбачено, що Підприємство зобов'язане підписати ОСОБА_3 виконаних робіт (наданих послуг) на протязі 3-х робочих днів з моменту отримання цього ОСОБА_3 від Адміністрації або надати мотивовану відмову від підписання ОСОБА_3 виконаних робіт (наданих послуг). Якщо Підприємство протягом цього періоду не надасть Адміністрації свої зауваження щодо ОСОБА_3 виконаних робіт, цей ОСОБА_3 вважається прийнятим.

У відповідності із п. 4.3 Договору за недоотримання строків сплати, зазначених в п. 2.6 договору, Підприємство сплачує Адміністрації пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми прострочення, за кожний день прострочення.

Згідно із п. 7.1 Договору цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2016.

У разі, якщо за 10 днів до дня закінчення терміну дії договору сторони не повідомлять одне одного про намір розірвати договір - він буде продовжений на той самий термін (п. 7.5 Договору).

Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо відшкодування позивачу витрат за спожиті комунальні послуги та витрат щодо утримання інженерних мереж у визначений Договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, заслухавши представників сторін, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору ним протягом терміну дії договору направлялись рахунки для сплати сум відшкодування та акти виконаних робіт (наданих послуг). За доводами позивача, відповідач у січні 2018 року припинив виконання своїх зобов'язань за Договором в частині сплати рахунків, останні рахунки та акти наданих послуг з зазначення суми боргу разом з претензією № 23-21-04-68 направлено відповідачу 12.01.2018 та отримано ним 17.01.2018, отже прострочення виконання зобов'язання починає свій перебіг з 25.01.2018.

До матеріалів позовної заяви позивачем долучено рахунок № 627 від 30.12.2017 та ОСОБА_3 № 627 від 30.12.2017, за змістом яких відповідачу нараховано компенсацію вартості електричної енергії, борг за 2017 рік, та відшкодування витрат за утримання технологічних мереж електроспоживання, борг за 2017 рік, на загальну суму 14677,90 грн.

Проте, суд не приймає наведені рахунок та акт в якості належних доказів наявності у відповідача заборгованості у визначеній ними сумі, оскільки відповідачем ОСОБА_4 не підписано, при цьому, направлення сумарного рахунку та акту виконаних робіт (наданих послуг) за рік, як то зазначено в рахунку та акті № 627 умовами договору не передбачено.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Враховуючи викладене, суд доводи позивача про наявність заборгованості у відповідача за Договором за 2017 рік в сумі 14677,90 грн. з огляду на направлення йому рахунку та акту № 627 від 30.11.2017 вважає необґрунтованими та недоведеними. Щомісячні акти виконаних робіт (наданих послуг) за період 2017 року, як то передбачено умовами Договору, позивачем за весь період не надано.

В наданому на вимогу суду розрахунку заявленої до стягнення суми боргу позивач зазначив загальну суму боргу в розмірі 14692,63 грн. за період з січня по листопад 2017 року, включно, та вказав на переплату за 2016 рік в сумі 14,73 грн., сума боргу - 14677,90 грн.

До матеріалів справи позивачем надано наступні рахунки та акти:

- № 28 від 31.01.2017 на суму 3307,66 грн.;

- № 57 від 28.02.2017 на суму 2767,39 грн.;

- № 110 від 31.03.2017 на суму 2362,57 грн.;

- № 168 від 30.04.2017 на суму 1954,50 грн.;

- № 231 від 31.05.2017 на суму 1268,20 грн.;

- № 295 від 30.06.2017 на суму 566,29 грн.

ОСОБА_3 підписані уповноваженими особами з обох сторін та засвідчені печатками позивача та відповідача без жодних зауважень та заперечень.

Таким чином, підтвердженою матеріалами справи та узгодженою сторонами є сума наданих послуг за період січень-червень 2017 в розмірі 12226,61 грн.

Згідно наданих відповідачем банківських виписок по рахунку ним платіжним дорученням № 65 від 28.03.2017 сплачено рахунок та ОСОБА_3 № 57 від 28.02.2017 на суму 2767,39 грн. та платіжним дорученням № 94 від 27.04.2017 проведено оплату по рахунку та ОСОБА_3 № 110 від 31.03.2017 на суму 2362,57 грн. Залишок заборгованості відповідача за Договором за період з січня по червень 2017 року складає 7096,65 грн.

Суд відзначає, що позивачем до матеріалів справи також надано рахунки на оплату портових зборів та послуг № 376 від 31.10.2017 на суму 50,40 грн. та № 421 від 30.11.2017 на суму 2415,62 грн., суми яких включено до заявленої до стягнення суми заборгованості. Докази направлення цих рахунків відсутні, відповідач їх отримання не заперечує, при цьому, вважає суми вказаних рахунків неузгодженими з огляду на відсутність відповідних актів виконаних робіт (наданих послуг). Разом з тим, як підтверджується банківськими виписками по рахунку, платіжним дорученням № 113 від 09.11.2017 на суму 50,40 грн. та платіжним дорученням № 175 від 11.12.2017 відповідачем оплату по цим рахункам проведено повністю.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В порушення умов договору, відповідач оплату компенсації вартості спожитої електричної енергії та відшкодування витрат на утримання технологічних мереж електропостачання в повному обсязі у встановлений строк не здійснив.

Факт невиконання своїх зобов'язань за Договором щодо відшкодування вартості спожитої електроенергії у період січень-червень 2017 на суму 7096,65 грн. відповідачем не заперечувався.

Станом на момент розгляду справи заборгованість відповідачем не сплачено.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав правомірною позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача 7096,65 грн. основного боргу за договором і задовольняє її в цій сумі. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 7581,25 грн. основного боргу суд відмовляє, як недоведених та непідтверджених належними засобами доказування.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Разом з тим, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позивачем вимога про стягнення 2034,40 грн. пені заявлена на підставі п. 4.3 Договору за загальний період з 25.01.2018 по 24.06.2018 включно.

Умова п. 4.3 Договору про нарахування пені за кожний день прострочення не є встановленням більшого строку нарахування пені, ніж передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України (п. 2.5 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» , суд встановив, що виходячи з визнаної судом обґрунтованою суми заборгованості в розмірі 7096,65 грн. за заявлений позивачем період з 25.01.2017 по 24.06.2018 з урахуванням законодавчих обмежень до стягнення підлягає 983,62 грн. пені. В решті заявлених вимог про стягнення 1050,78 грн. пені суд відмовляє, як заявлених безпідставно.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Судом перевірено розрахунки 3% річних та інфляційних втрат та визнано їх невірними. З огляду на доведеність заявленої до стягнення простроченої суми заборгованості лише частково, за заявлений позивачем період з 25.01.2018 по 24.06.2018 до стягнення підлягають 88,08 грн. 3% річних та 200,55 грн. інфляційних втрат, в решті заявлених до стягнення компенсаційних санкцій суд відмовляє через необґрунтованість.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

З підстав зазначених вище, суд знаходить позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача 7096,65 грн. основного боргу, 983,62 грн. пені, 88,08 грн. 3% річних та 200,55 грн. інфляційних втрат. В решті суд відмовляє через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 840,92 грн. судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 185, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АУРУМ» (юридична адреса: 69114, АДРЕСА_1; поштова адреса: 69006, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 1/2, оф. 36, ідентифікаційний код 30241956) на користь державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Скадовської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (юридична адреса: 01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14; адреса філії: 75700, Херсонська область, м. Скадовськ, вул. Мангубінська, 2, ідентифікаційний код 38728486) 7096,65 грн. (сім тисяч дев'яносто шість грн. 65 коп.) основного боргу, 983,62 грн. (дев'ятсот вісімдесят три грн. 62 коп.) пені, 88,08 грн. (вісімдесят вісім грн. 08 коп.) 3% річних, 200,55 грн. (двісті грн. 55 коп.) інфляційних втрат та 840,92 грн. (вісімсот сорок грн. 92 коп.) витрат зі сплати судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 11.10.2018.

Суддя В.В. Носівець