Ухвала

від 09.10.2018 по справі 910/28402/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

09.10.2018Справа №910/28402/15 За позовом Публічного акціонерного товариства Банк Камбіо

до Товариства з обмеженою відповідальністю Логістик Гарант

про стягнення 1 288 752,52 доларів США, -

За розглядом скарги Публічного акціонерного товариства Банк Камбіо

на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників справи:

від позивача (скаржника): Позднякова В.І. (представник за довіреністю №04/519 від 23.04.2018р.);

від відповідача: не з'явились;

від органу ДВС: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик Гарант" (відповідач) 1 288 752,52 доларів США на підставі Кредитного договору №103/1-2010/840 від 11.10.2010р., з яких заборгованість по поверненню кредитних коштів становить 1 183 722,21 доларів США, заборгованість за відсотками становить 105 030,32 доларів США.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015р. (повне рішення складено 25.12.2015р.) у справі №910/28402/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" задоволено в повному обсязі та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості по поверненню кредитних коштів в розмірі 1 183 722,21 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 27 243 623,53 грн. та суму заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 105 030,32 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 2 417 295,56 грн. Крім того, присуджено до стягнення з відповідача в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 182 700,00 грн.

18.01.2016р. Господарським судом міста Києва видано відповідні накази на виконання вказаного судового рішення.

26.09.2018р. до Господарського суду міста Києва надійшла скарга Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відповідно до якої скаржник просить суд скасувати повідомлення органу виконання судових рішень про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 28.08.2018р. з примусового виконання наказу суду від 18.01.2016р. у даній справі та зобов'язати останнього прийняти виконавчий документ в частині стягнення 100 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2018р. розгляд скарги Публічного акціонерного товариства Банк Камбіо на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України призначено на 09.10.2018р.

08.10.2018р. до суду від органу державної виконавчої служби надійшло клопотання №910/28402/15/20.1-6 від 08.10.2018р., відповідно до якого останній заперечує проти доводів стягувача та вказує на те, що державним виконавцем 28.08.2018р. було повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 10 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження , оскільки стягувач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про відкриття виконавчого провадження №04/1540 від 15.08.2018р. з пред'явленням виконавчого документу в частинні стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю Логістик Гарант в розмірі 100 000,00 грн., тоді як, п. 4 розділу 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/2, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012р. за №489/20802, визначено, що Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення за якими сума зобов'язання становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті, а тому, на думку органу виконання судових рішень, стягувачем було пред'явлено заяву про відкриття виконавчого провадження №04/1540 від 15.08.2018р. з порушенням підвідомчості, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі.

В судове засідання 09.10.2018р. представники відповідача (боржника) та органу ДВС не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином та їх неявка відповідно до ст. 342 ГПК України не є перешкодою для розгляду скарги.

В судовому засіданні 09.10.2018р. представник стягувача підтримала доводи скарги та просила суд її задовольнити.

Розглянувши подану скаргу, заслухавши пояснення представника позивача (скаржника) у відкритому судовому засіданні, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на наступне.

Відповідно ст. 124 Конституції України та ст. 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на дату видачі наказу суду та відкриття виконавчого провадження).

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (стаття 116 ГПК України в редакції станом на дату видачі наказу суду та відкриття виконавчого провадження).

15.12.2017р. набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, відповідно до ч. 1 ст. 327 якого виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Згідно п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У відповідності до п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р. та зареєстрованої за № 489/20802 від 02.04.2012р. (далі - Інструкція) органом державної виконавчої служби є, зокрема, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень.

В п. 4 Інструкції передбачено, що Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими:

- боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи;

- сума зобов'язання становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Як вбачається з доданих до скарги документів, стягувач 16.08.2018р. засобами поштового зв'язку направив до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву про відкриття виконавчого провадження №04/1540 від 15.08.2018р., в якій, зокрема, вказав, що наказ пред'являється до виконання в частині стягнення заборгованості по сплаті кредитної заборгованості у розмірі 100 000,00 грн.

При цьому, у своїй заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач зазначив, що на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015р. №46 розпочато процедуру ліквідації ПАТ БАНК КАМБІО та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ БАНК КАМБІО з 02.03.2015р. та на підставі відповідних рішень Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб строк процедури ліквідації позивача продовжено до 01.03.2019р.

28.08.2018р. державним виконавцем Яковенко В.А. було винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження".

Рішення органу виконання судових рішень мотивовано тим, що оскільки стягувач звернувся з заявою про відкриття виконавчого провадження з пред'явленням виконавчого документу в частинні стягнення заборгованості з боржника в розмірі 100 000,00 грн. , це є порушенням підвідомчості (або пред'явлення наказу не за місцем виконання) відповідно до п. 4 розділу 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/2, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012р. за №489/20802.

В обґрунтування своєї скарги стягувач вказує на те, що такі дії (пред'явлення виконавчого документу у даній справі на суму 100 000,00 грн.) є вимушеними, оскільки на даний час у стягувача відсутнє фінансування для повної сплати суми авансового внеску, яка становить 37 230,00 грн. та у випадку фактичного стягнення державним виконавцем суми заборгованості в розмірі 100 000,00 грн., він мав та має наміри у майбутньому здійснити доплату суми авансового внесу в рамках виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 18.01.2016р. у справі №910/28402/15.

При розгляді даної скарги суд виходить з того, що виконавчий документ (наказ суду від 18.01.2016р.) є підвідомчим Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та має виконуватись останнім, оскільки як випливає з його змісту сума зобов'язання за наказом становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Щодо пред'явлення стягувачем наказу в частині стягнення з боржника суми заборгованості у розмірі 100 000,00 грн., суд відзначає, що виходячи з системного аналізу ст. ст. 1, 3-5, 10, 19, 24, 26 Закону України "Про виконавче провадження", вказані дії (пред'явлення наказу в частині) є правом стягувача як сторони виконавчого провадження.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Відповідно до змісту рішення від 20.07.2004 р. Європейського суду з прав людини Шмалько проти України право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України").

Тобто, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

Крім того, у рішенні Європейського суду від 18.05.2004р. у справі Продан проти Молдови суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, з метою захисту прав стягувача на своєчасне та повне виконання остаточного й обов'язкового до виконання рішення суду, суд дійшов висновку задовольнити скаргу позивача в частині визнання неправомірним повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 28.08.2018р.

Водночас, вимога скаржника в частині зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти виконавчий документ в частині стягнення 100 000,00 грн., задоволенню не підлягає, оскільки з огляду на вказані вище положення Закону України "Про виконавче провадження" прийняття виконавчих документів до виконання відноситься до повноважень відповідого органу виконавчої служби, а господарський суд при розгляді скарг на дії (рішення) органу державної виконавчої служби (в межах своєї компетенції) не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця, тобто по суті буде підміною судом його обов'язків, що є недопустимим та унеможливлює задоволення скарги в цій частині.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Скаржником у встановленому законом порядку доведено суду порушення державним виконавцем його прав як сторони виконавчого провадження, водончас останній доводів стягувача не спростував, доказів протилежного суду не надав.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку задовольнити частково скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" та визнати оскаржуване повідомлення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України неправомірним. В іншій частині в задоволенні скарги належить відмовити за необґрунтованістю.

Керуючись ст. ст. 234, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Публічного акціонерного товариства Банк Камбіо на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі №910/28402/15 задовольнити частково.

2. Визнати неправомірним повідомлення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 28.08.2018р. з примусового виконання наказу суду від 18.01.2016р. у справі № 910/28402/15.

3. В іншій частині в задоволенні скарги відмовити.

4. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 11.10.2018р.

Суддя Морозов С.М.