Рішення

від 09.10.2018 по справі 918/547/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2018 р. м. Рівне Справа № 918/547/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марача В.В., при секретарі судового засідання Коваль С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Союз-Д" (54037, м. Миколаїв, вул. 295 Стрілецької дивізії, 79-В, код ЄДРПОУ 39318974)

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВЕЛС ТРЕЙД" (33003, м. Рівне, вул. Уласа Самчука, буд. 30 А, код ЄДРПОУ 39819296)

про стягнення в сумі 39 991,04 грн.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Союз-Д" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВЕЛС ТРЕЙД", в якій просить стягнути з останнього вартість поставленого товару в сумі 20 895,07 грн., 3 381,16 грн. інфляційних, 7 103,18 грн. 24 % річних та 8 611,63 грн. пені.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що Позивачем на підставі Договору поставки № 16/15 від 01.07.2015р. був поставлений товар, однак Відповідач оплату за отриманий товар не здійснив, внаслідок чого Позивач просить стягнути з Відповідача вартість поставленого товару в сумі 20 895,07 грн., 3 381,16 грн. інфляційних, 7 103,18 грн. 24 % річних та 8 611,63 грн. пені.

Ухвалою суду від 03.09.18р. справу № 918/547/18 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в судовому засіданні 09.10.18р.

У судове засідання 09.10.18р. не з'явився представник Позивача.

Водночас подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника, крім того надіслав до суду оригінали документів доданих до позовної заяви, зокрема, договір поставки № 16/15 від 01.07.2015р. з протоколом розбіжностей та Додатком № 2 від 01.07.15р., видаткові накладні № 135, 136 від 06.02.17р., претензію № 35 від 05.03.18р.

У судове засідання 09.10.18р. не з'явився представник Відповідача, відзиву на позов не надав. До господарського суду повернулась ухвала суду із відміткою поштового відправлення "за закінченням встановленого строку зберігання".

З метою повідомлення Відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 03.09.18р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 33003, м. Рівне, вул. Уласа Самчука, буд. 30 А.

Вказана ухвала надсилалася рекомендованим листом з поміткою "судова повістка".

Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 р. № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 116 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови КМУ від 5 березня 2009 р. № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

З поштових повідомлень, у яких Відповідачу направлялися копії ухвал, судом вбачається, що останні було повернуто поштою суду у зв'язку з закінченням терміну його зберігання на відділенні.

З пунктів 99 та 116 указаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з зазначенням причини "за закінченням встановленого строку зберігання" можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду Відповідачем та повернення його до суду з поміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема Позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка представника Відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, які подані Позивачем, з'ясувавши обставини на які останній посилався як на підставу своїх вимог, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

При цьому господарський суд керувався наступним.

01 липня 2015 року між ТзОВ "Союз-Д" (Постачальник) та ТзОВ "ВЕЛС ТРЕЙД" (Покупець), укладено Договір № 16/15 (надалі - Договір), за умовами якого, Постачальник зобов'язується з урахуванням плану поставок здійснювати поставку Покупцю окремими партіями Товару в асортименті, кількості і за цінами узгодженими сторонами в порядку передбаченому цим договором, а Покупець зобов'язується приймати і оплачувати за цю продукцію (п. 1.1. Договору).

Згідно з п. 5.6 Договору, загальна сума цього договору визначається виходячи із вартості фактично поставленого постачальником покупцю товару та складається із сум, зазначених у видаткових накладних, підписаних обома сторонами.

Покупець зобов'язаний оплатити за товар в строки вказані в додатку № 2 до цього договору (п.5.2.1 Договору).

Додатковою угодою № 2 до договору передбачено, що покупець здійснює оплату за продукцію протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару покупцем (п.5.2.1 Договору).

У випадку прострочення оплати більш ніж на 5 календарних днів, покупець сплачує на користь постачальника 24% річних на суму всієї простроченої заборгованості за весь період прострочення (п.6.8 Договору).

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

Матеріалами справи встановлено, що Позивач на виконання Договору здійснив поставку товару, а Відповідач отримав товар згідно видаткових накладних № 135 від 06.02.2017р. на суму 4 467, 24 грн та № 136 від 06.02.2017р на суму 21 279, 31 грн., загальною вартістю 25 746 грн. 55 коп.

Відповідно до п.5.2.1 Договору, оплату за товар Покупець зобов'язаний здійснити протягом 30 календарних днів з моменту одержання товару, однак вартість отриманого товару Відповідачем була оплачена частково, у зв'язку з чим сума основного боргу Відповідача станом на 08.08.18р. складає 20 895 грн. 07 коп.

Видаткові накладні підписані уповноваженими особами та скріплені печатками Відповідача, крім того товар був отриманий без зауважень та претензій з боку останнього.

06 березня 2018р. Позивачем на адресу Відповідача була направлена претензія щодо погашення заборгованості в сумі 20 895 грн. 07 коп., однак, як відповіді на претензію, так і оплати від Відповідача до Позивача не надійшло. Копії претензії та квитанції органу поштового зв'язку про їх направлення Відповідачу наявні в матеріалах справи.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Оскільки вказані видаткові накладні містять найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп позивача і відповідача про отримання товару та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На час розгляду справи доказів сплати Відповідачем основного боргу Позивачу в сумі 20 895 грн. 07 коп. матеріали справи не містять.

На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 20 895 грн. 07 коп. заборгованості за поставлений товар згідно договору постачання № 16/15 від 01.07.2015 року обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного розрахунку за отриманий товар Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3 381, 16 грн. інфляційних втрат за період з 09.03.17р. по 08.08.18р., 24 % річних в розмірі 7 103,18 грн за період з 09.03.17р. по 08.08.18р. та 8 611,63 грн пені за період з 09.03.17р. по 08.08.18р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України , що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У пункті 6.8 Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати більш ніж на 5 календарних днів, покупець сплачує на користь постачальника 24% річних на суму всієї простроченої заборгованості за весь період прострочення.

Перевіривши поданий розрахунок, судом встановлено, що розрахунок здійснено Позивачем арифметично вірно, відтак суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача 24% річних в розмірі 7 103,18 грн за період з 09.03.17р. по 08.08.18р.

Також у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного розрахунку за отриманий Товар, Позивач просить суд стягнути з Відповідача пеню в розмірі 8 611, 63 грн. грн. за період з 09.03.2017р. по 08.08.2018 р.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши поданий розрахунок пені судом встановлено, що при розрахунку пені Позивачем допущено помилку, а саме, невірно встановлений період за який слід нараховувати пеню.

Відповідно до вимог чинного законодавства нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що відповідає приписам ч. 6 ст. 232 ГК України та за перерахунком суду становить 2 733, 53 грн у зв'язку з чим вимога позову в цій частині підлягає частковому задоволенню в сумі 2 733 грн. 53 коп. за період з 09.03.17р по 09.09.17р.

Перевіривши поданий Позивачем розрахунок інфляційних втрат в розмірі 3 381, 16 грн. за період з 09.03.17р по 08.08.18р судом встановлено, що розрахунок здійснено Позивачем з порушенням порядку нарахування, що підтверджується наступним.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція викладена у п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Однак судом встановлено, що Позивачем було неправомірно нараховано інфляційні втрати в розмірі 3 381, 16 грн. за період з 09.03.17р по 08.08.18р, оскільки право на нарахування інфляційних у Позивача виникло починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж (09.03.17р.), тобто з 01.04.2017 р. Натомість Позивач нарахував інфляційні втрати в тому ж місяці в якому мав бути здійснений остаточний розрахунок за отримані послуги та за неповний місяць, що суперечить наведеним вище нормам.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 2 784, 99 грн. за період з 01.04.17р по 31.07.18р.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що Позивач довів наявність заборгованості за поставку товару зі сторони Відповідача згідно договору постачання № 16/15 від 01.07.2015р., а Відповідач вказаних обставин належними та достатніми доказами не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 20 895 грн. 07 коп. заборгованості за поставлений товар, пені в розмірі 2 733 грн. 53 коп. за період з 09.03.17р по 09.09.17р., інфляційних втрат в розмірі 2 784, 99 грн. за період з 01.04.17р по 31.07.18р. та 24% річних в розмірі 7 103,18 грн за період з 09.03.17р. по 08.08.18р.

В задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 5 878, 10 грн. та 596, 17 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 126, 129, 231-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВЕЛС ТРЕЙД" (33003, м. Рівне, вул. Уласа Самчука, буд. 30 А, код ЄДРПОУ 39819296) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Союз-Д" (54037, м. Миколаїв, вул. 295 Стрілецької дивізії, 79-В, код ЄДРПОУ 39318974) 20 895 грн. 07 коп. заборгованості за поставлений товар, 2 733 грн 53 коп - пені, 7 103 грн 18 коп - 24% річних, 2 784 грн 99 коп інфляційних втрат та 1 476, 74 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 5 878, 10 грн. та 596, 17 грн. інфляційних втрат.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано "12" жовтня 2018 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.