Рішення

від 09.10.2018 по справі 826/6617/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 жовтня 2018 року № 826/6617/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Васильченко І.П., при секретарі Ксендзов А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БРВ-КИЇВ

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування рішення,

за участю представників сторін:

від позивача: Солтис Т.П.

від відповідача: Івах Г.В.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю БРВ-КИЇВ (далі по тексту - позивач, ТОВ БРВ-КИЇВ ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у місті Києві), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.04.2018 №00004231402, №00004251402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2018р. відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2018р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та просили задовольнити адміністративний позов повністю.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, про що надав суду відзив на адміністративний позов, вказавши про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень від 26.01.2018 №45/26-15-14-02-03, №46/26-15-14-02-03, №21/26-15-16-01, №22/26-15-16-01, №208/26-15-14-03-02, №126/26-15-14-06-04, №395/26-15-14-09, від 29.01.2018 №278/26-15-14-03-04 та наказу №2575 від 16.02.2018 контролюючим органом проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, валютного - за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.09.2017.

Проведеною перевіркою встановлено порушення:

- п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України в результаті чого зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 3 600 721,00 грн., у тому числі за 3 кв. 2017 року у сумі 3 600 721,00 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 254 235,00 грн., в тому числі: за листопад 2014 року в сумі 4 667,00 грн.; за грудень 2014 року в сумі 6 950,00 грн.; за січень 2015 року в сумі 3 567,00 грн.; за лютий 2015 року в сумі 1 167,00 грн.; за квітень 2015 року в сумі 2 750,00 грн.; за травень 2015 року в сумі 2 717,00 грн.; за червень 2015 року в сумі 4 750,00 грн.; за липень 2015 року в сумі 9 483,00 грн.; за серпень 2015 року в сумі 14 450,00 грн.; за вересень 2015 року в сумі 17 800,00 грн.; за квітень 2016 року в сумі 10 618,00 грн.; за травень 2016 року в сумі 25 996,00; за червень 2016 року в сумі 15 899,00 грн.; за липень 2016 року в сумі 29 261,00 грн.; за серпень 2016 року в сумі 8 333,00 грн.; за вересень 2016 року в сумі 26 676,00 грн.; за жовтень 2016 року в сумі 13 885,00 грн.; за грудень 2016 року в 1 840,00 грн.; за квітень 2017 року в сумі 11 667,00 грн.; за травень 2017 року в сумі 19 658,00 грн.; за червень 2017 року в сумі 10 000,00 грн.; за липень 2017 року в сумі 12 101,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 16.03.2018 р. №134/26-15-14-02-03/36592205 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 16.04.2018 р. №00004231402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 317 794,00 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 254 235,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 63 559,00 грн.;

- від 16.04.2018 р. №00004251402, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3 600 721,00 грн.\\

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з акту перевірки контролюючого органу, причиною завищення позивачем податку на додану вартість у перелічених вище періодах є включення до складу податкового кредиту Товариством податку на додану вартість у сумі 254 235,00 грн., які були сплачені ПП ТС- Транс , ТОВ "БУД ЮЮЗ КАПІТАЛ", ТОВ "МАРСЕЛЬ ГРУП", ТОВ "АЛІОН СІТІ" та відображено в деклараціях з податку на додану вартість (додаток 5 до Декларацій).

У свою чергу в акті перевірки перевіряючими зроблено висновки, що між позивачем та зазначеними вище підприємствами-контрагентами проведено транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту, та які не мають реального характеру; реальність вчинення господарських операцій між ТОВ БРВ КИЇВ та зазначеними контрагентами-постачальниками відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів задекларований на папері, зазначені податкові накладні не можуть бути підставою для формування ТОВ БРВ КИЇВ податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП ТС- Транс , ТОВ "БУД СОЮЗ КАПІТАЛ", ТОВ "МАРСЕЛЬ ГРУП", ТОВ "АЛІОН СІТІ".

Такі висновки, як зазначено в акті перевірки, зроблено на підставі використання перевіряючими інформації з ІС Податковий блок і бази ЄРПН.

Надаючи оцінку висновкам податкового органу, суд виходить із наступного.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість слід з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З огляду на викладене, для реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд має з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Так, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч. 2 ст.228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно ч. 1 ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до ч. 3 ст.228 ЦК України може бути визнаний недійсним.

Для висновку про нікчемність угоди з цих підстав необхідно мати належні та допустимі докази наявності такого наміру у позивача або його контрагента на момент укладання правочину, проте, таких доказів матеріали справи не містять.

Разом з тим, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Так, під час відповідачем жодних доказів нікчемності правочинів, вчинених ними, суду не надано.

Аналіз наданих позивачем договору підряду №03/04/2017 від 03.04.2017 р., укладений між ПАТ БРВ КИЇВ та ТОВ Аліон Сіті ; договору перевезення №311У1 від 03.11.2014 р., укладений між ПАТ БРВ КИЇВ та ПП ТС-ТРАНС ; договору підряду №01/04/2016 від 01.04.2016 р., укладений між та ПАТ БРВ КИЇВ та ТОВ Буд Союз Капітал ; договору підряду №01/03/2016 від 01.03.2016, укладений між ПАТ БРВ КИЇВ та ТОВ Марсель Груп та наданих на підтвердження їх виконання податкових накладних, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), товарно-транспортних накладних, актів надання послуг, свідчить про те, що операції позивача здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 16.04.2018 р. №00004231402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 317 794,00 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 254 235,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 63 559,00 грн.

Щодо порушення п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України та вимоги П(С)БО 9 Запаси в результаті чого позивачем завищено витрати на збут за 2014 рік на суму 328 083,00 грн. та за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2017 р. на суму 1 975 289,00 грн. слід зазначити, що із зазначених сум - 472 883,00 грн. становили послуги сторонніх організацій (ПП ТС- Транс , ТОВ Аліон Сіті , ТОВ Буд Союз Капітал , ТОВ Марсель Груп ), по яких, за поясненнями перевіряючих, первинні документи складені всупереч чинному законодавству України та у зв'язку з чим немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та довести зв'язок і подальше використання у власній господарській діяльності позивача таких товарів (послуг).

Також із зазначених сум - 1 830 489,00 грн. становили послуги зі складання та збірки меблів від СПД ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8., ОСОБА_5, ОСОБА_6, які за поясненнями перевіряючих зайво віднесені до складу витрат на збут, а повинні бути несені на вартість товару.

Оцінюючі наведені висновки відповідача, суд виходить із наступного.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України зазначається, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначено в Положенні (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за №27/4248 (надалі - П (С) БО 16).

В пунктах 4-7 П (С) БО 16 визначено наступне: Терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення: елемент витрат - сукупність економічно однорідних витрат.

Прямі витрати - витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 17 П (С) БО 16 витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Відповідно до п. 19 П (С) БО 16 витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

- витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

- витрати на ремонт тари;

- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

- витрати на передпродажну підготовку товарів;

- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

- витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

- витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;

- витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства;

- інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18, 20 і 27 цього Положення (стандарту).

У випадку позивача, виходячи із специфіки товарів, що реалізуються (меблі: шафи, спальні, кухні, дитячі), то збірка меблів - товарних зразків, які розміщуються в магазинах-салонах, є послугою аналогічною послузі з розкладки продовольчих товарів у супермаркеті.

Відповідно витрати Товариства на збірку товарних зразків не може збільшувати їхню вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ БРВ-КИЇВ (замовник) та ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_8., ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, (виконавці) укладено договори по наданню послуг, відповідно до умов яких виконавеці зобов'язуються за завданням замовника надати послуги по складанню та збірці меблів, надавати консультації щодо меблів замовника, проводити ремонт та реставрацію пошкоджених меблів чи їх елементів. Замовник, в свою чергу, зобов'язується проводити оплату виконавцям за надані послуги.

Отже, згідно пп. п. 9 П(С)БО 9 витрати відносяться до собівартості запасів лише у випадку, якщо прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства /установи здійсненні на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Аналізуючи вказане вище, суд приходить до висновку про те що послуги сторонніх осіб по збірці меблів не пов'язані з будь-яким підвищенням якісно-технічних характеристик та з доопрацюванням товарів, а також не є послугами на замовлення покупців. Відтак, вартість таких послуг не може включатися до первісної вартості товарів, а підлягає віднесенню на витрати на збут згідно вимог П(С)БО 16 Витрати .

Таким чином, відповідачем протиправно завищено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 3 600 721,00 грн., а відтак податкове повідомлення-рішення від 16.04.2018 р. № 0005321402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3 600 721,00 грн.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому, наявні підстави для його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов підлягає задоволенню, то судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 139, 242-243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю БРВ-КИЇВ до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №00004231402 від 16.04.2018.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №00004251402 від 16.04.2018.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю БРВ-КИЇВ (03035, м. Київ, вул. Сурикова, 3, код ЄДРПОУ 32243798) судові витрати в сумі 58 777,73 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко

Рішення складене в повному обсязі та підписане 11.10.2018р.