Рішення

від 11.10.2018 по справі 910/8801/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2018Справа № 910/8801/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Бородині В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Вищого навчального закладу "Перший Київський медичний коледж"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед-1"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Кївської міської державної адміністрації)

про стягнення 29 328, 02 грн.

Представники:

від позивача: Гуль Г.Й.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Вищий навчальний заклад "Перший Київський медичний коледж" (далі -позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 28 918, 88 грн., з яких: 14 103, 79 грн. - основного боргу, 423,11 грн. - штрафу, 12 906, 18 грн. - пені, 388, 00 грн. - 3 % річних та 1 506, 94 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 2309 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 20.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 позовну заяву Вищого навчального закладу "Перший київський медичний коледж" залишено без руху. Встановлено Вищому навчальному закладу "Перший київський медичний коледж" строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду оригінали платіжних доручень № 65 від 26.03.2018 та № 154 від 22.06.2018 про сплату судового збору у розмірі 1 762, 00 грн., попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи та підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

03.08.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Вищого навчального закладу "Перший Київський медичний коледж" надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Кївської міської державної адміністрації).

05.09.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" надійшла заява про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, в якій просить суд розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження - залишено без задоволення. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 11.10.2018.

14.09.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що сума боргу по орендній платі, яку заявив позивач є необгрунтованою, оскільки позивачем не надано належних доказів на її підтвердження, а також відповідач зазначає, що позивачем не враховано положення чинного законодавства щодо обмеження нарахування пені розміром подвійної облікової ставки НБУ.

26.09.2018 представник позивача через відділ автоматизованого документообігу суду подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначає, що при підготовці позовної заяви було допущено арифметичну помилку у зазначені загальної суми, що підлягає стягненню, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 29 328, 02 грн., яка складається з: 14 103, 79 грн. - основного боргу, 423,11 грн. - штрафу, 12 906, 18 грн. - пені, 388, 00 грн. - 3 % річних та 1 506, 94 грн. - інфляційних втрат.

Також, 26.09.2018 представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що позивачем при нарахуванні пені використано розмір пені, встановлений у договорі за домовленістю сторін. Крім того, позивач зазначає, що сума орендної плати, яка заявлена до стягнення позивачем була також зазначена в акті приймання-передачі приміщення, за яким відповідач повернув орендоване приміщення.

03.10.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Кївської міської державної адміністрації) надійшли письмові пояснення, в яких третя особа зазначає, що на момент розірвання договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" не було проведено розрахунку по орендній платі у розмірі 14 103, 79 грн., тож несплата відповідачем орендної плати призвела до заборгованості перед бюджетом м. Києва, що в свою чергу наносить матеріальних збитків державі, у зв'язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав подану заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Розглянувши подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне.

Частиною 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв'язку з чим приймає її до розгляду.

За таких обставин, суд розглядає справу, виходячи з нової ціни позову, а саме 29 328, 02 грн., яка складається з: 14 103, 79 грн. - основного боргу, 423,11 грн. - штрафу, 12 906, 18 грн. - пені, 388, 00 грн. - 3 % річних та 1 506, 94 грн. - інфляційних втрат.

Представник відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили, однак були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Приймаючи до уваги, що представники відповідача та третьої особи були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача та третьої особи не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 11.10.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.12.2016 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Кївської міської державної адміністрації) (далі - орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" (далі - орендар) та Вищим навчальним закладом "Перший Київський медичний коледж" (далі - підприємство-балансоутримувач) укладено договір № 2309 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, умовами якого передбачено, що орендодавець на підставі затвердженого орендодавцем протоколу засідання конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади м. Києва від 09.11.2016 № 22 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина, 6, загальною площею 43, 30 кв.м. для розміщення буфету, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Відповідно до п. 2.1. договору, об'єктом оренди є: нежитлове приміщення загальною площею 43, 30 кв.м. на 1 поверсі, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору.

Згідно п. 3.1. договору, орендна плата визначена за результатами конкурсу, затвердженими від 09.11.2016 і становить без ПДВ 235, 57 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку листопад 2016 року 10 200, 00 грн.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України , розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (п. 3.2. договору).

Пунктом 3.6. договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.

За умовами п. 3.7. договору, орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.

Згідно п. 3.12 договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, підприємству- балансоутримувачу.

Відповідно до п. 4.2.4. п. 4.2. договору, орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі.

Згідно п. 6.2. договору, за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь підприємства-балансоутримувача орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості. У випадку примусового стягнення орендної плати та інших платежів у порядку, встановленому законодавством України, з орендаря також стягуються у повному обсязі втрати, пов'язані з таким стягненням.

Даний договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 20.12.2016 до 18.12.2019 року (п. 9.1. договору).

Додатком до договору № 2309 від 20.12.2016 сторони погодили розрахунок орендної плати по нежитловому приміщенню (споруди) за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина, 6, станом на 01.11.2016.

20.12.2016 Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Кївської міської державної адміністрації) (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" (орендар) та Вищим навчальним закладом "Перший Київський медичний коледж" (підприємство-балансоутримувач) складено та підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, відповідно до якого орендодавець та підприємство передає, а орендар приймає в орендне користування згідно з договором оренди від 20.12.2016 приміщення головного корпусу, що перебувають на балансі ВНЗ "Перший Київський медичний коледж", загальною площею 43, 30 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина 6. Стан приміщення, що передається в оренду згідно даного договору - задовільний.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, за зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" та погодженням з Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Кївської міської державної адміністрації) договір № 2309 від 20.12.2016 було розірвано з 03.05.2017 року.

Тож, 03.05.2017 Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Кївської міської державної адміністрації) (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" (орендар) та Вищим навчальним закладом "Перший Київський медичний коледж" (підприємство-балансоутримувач) складено та підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, відповідно до якого орендар передає, а орендодавець та підприємство приймає згідно з договором оренди від 20.12.2016 № 2309 нежитлові приміщення, що перебувають на балансі ВНЗ "Перший Київський медичний коледж", загальною площею 43, 30 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина 6. На момент здачі приміщень борг складає по орендній платі - 14 103, 79 грн., по платі за комунальні послуги - 948, 95 грн. Орендар гарантує погашення заборгованості у повному обсязі. Стан приміщення, що передається в оренду згідно даного договору - задовільний.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 403 від 20.11.2017, в якій позивач просив відповідача погасити наявну заборгованість по орендній платі у розмірі 14 103, 79 грн., що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку № 6064 від 21.11.2017 (копії у матеріалах справи).

Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав, заборгованість не погасив.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що на момент розірвання договору відповідачем не було проведено розрахунки по орендній платі у розмірі 14 103, 79 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 423,11 грн. - штрафу, 12 906, 18 грн. - пені за період з 16.04.2017 по 16.12.2017, 388, 00 грн. - 3 % річних за період з 16.04.2017 по 23.03.2018 та 1 506, 94 грн. - інфляційних втрат за період з 01.05.2017 по 28.02.2018.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 2309 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 20.12.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Пунктом 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна закріплено обов'язок орендаря сплачувати орендну плату своєчасно та в повному обсязі (далі -Закон).

Статтею 29 Закону, передбачена відповідальність сторін за невиконання зобов'язань за договором оренди, відповідно до законодавчих актів України.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено судом вище, на виконанням умов договору № 2309 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 20.12.2016, орендодавець та підприємство передано, а орендарем прийнято в орендне користування згідно з договором оренди від 20.12.2016 приміщення головного корпусу, що перебувають на балансі ВНЗ "Перший Київський медичний коледж", загальною площею 43, 30 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина 6. Стан приміщення, що передається в оренду згідно даного договору - задовільний, що підтверджується акт приймання-передачі нерухомого майна від 20.12.2016

Згідно ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 2 ст. 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Якщо інше не передбачено законом або договором.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу (ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна , у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як зазначено судом вище, за зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" та погодженням з Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Кївської міської державної адміністрації) договір № 2309 від 20.12.2016 було розірвано з 03.05.2017 року.

Тож, 03.05.2017 Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Кївської міської державної адміністрації) (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" (орендар) та Вищим навчальним закладом "Перший Київський медичний коледж" (підприємство-балансоутримувач) складено та підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, відповідно до якого орендар передає, а орендодавець та підприємство приймає згідно з договором оренди від 20.12.2016 № 2309 нежитлові приміщення, що перебувають на балансі ВНЗ "Перший Київський медичний коледж", загальною площею 43, 30 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина 6. На момент здачі приміщень борг складає по орендній платі - 14 103, 79 грн., по платі за комунальні послуги - 948, 95 грн. Орендар гарантує погашення заборгованості у повному обсязі. Стан приміщення, що передається в оренду згідно даного договору - задовільний.

Тож, на момент винесення судового рішення у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем становить 14 103, 79 грн., при цьому суд не приймає до уваги твердження відповідача стосовно необгрунтованості заявленої до стягнення суми боргу, а також відсутності доказів на її підтвердження, оскільки в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі нерухомого майна від 03.05.2017, який підписаний відповідачем та містить печатку ТОВ "Діамед-1" відповідно до якого на момент повернення орендованого приміщення борг відповідача по орендній платі становить 14 103, 79 грн.

За умовами п. 3.7. договору, орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.

Згідно п. 3.12 договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендної платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, підприємству- балансоутримувачу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Дійсно, згідно умов договору, орендна плата сплачується відповідачем щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця, проте суд зазначає, що позивачем у позовній заяві не зазначено період за який стягується сума орендної плати у розмірі 14 103, 79 грн., тобто за який період вона утворилась, що також не вказано у акті приймання-передачі нерухомого майна від 03.05.2017, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про застосування до даних правовідносин положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, для визначення моменту прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати 14 103, 79 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 403 від 20.11.2017, в якій позивач просив відповідача погасити наявну заборгованість по орендній платі у розмірі 14 103, 79 грн., що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку № 6064 від 21.11.2017 (копії у матеріалах справи).

Таким чином, приймаючи до уваги приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 року N 958 Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, починаючи з 02.12.2017.

Отже, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив оплату по орендній платі в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 14 103, 79 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 423,11 грн. - штрафу, 12 906, 18 грн. - пені за період з 16.04.2017 по 16.12.2017, 388, 00 грн. - 3 % річних за період з 16.04.2017 по 23.03.2018 та 1 506, 94 грн. - інфляційних втрат за період з 01.05.2017 по 28.02.2018.

Згідно п. 6.2. договору, за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь підприємства-балансоутримувача орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості. У випадку примусового стягнення орендної плати та інших платежів у порядку, встановленому законодавством України, з орендаря також стягується у повному обсязі втрати, пов'язані з таким стягненням.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

При цьому, суд зазначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні періоду нарахування пені та відповідно у розміру пені, що підлягає стягненню.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені у розмірі 158, 04 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 02.12.2017 по 16.12.2017 нарахована на суму боргу 14 103, 79 грн., а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 423,11 грн. - штрафу у розмірі 3 % від суми заборгованості згідно п. 6.2. договору, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 3.8. договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.

Суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України, п. 6.2. договору, та встановлено, що сума нарахована вірно відповідно до вимог законодавства, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 423, 11 грн. - штрафу у розмірі 3 % від суми заборгованості (14 103, 79 грн.).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 388, 00 грн. - 3 % річних за період з 16.04.2017 по 23.03.2018 та 1 506, 94 грн. - інфляційних втрат за період з 01.05.2017 по 28.02.2018, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що в останніх допущено помилку у визначені періоду та розміру нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 129, 83 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 02.12.2017 по 23.03.2018 нарахована на суму боргу 14 103, 79 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 484, 84 грн. яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 02.12.2017 по 28.02.2018 нарахована на суму боргу 14 103, 79 грн., а тому вимога в цій частині також підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Вищого навчального закладу "Перший Київський медичний коледж" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" (02217, м. Київ, проспект Володимира Маяковського, буд. 26 А, ідентифікаційний код - 39408161) на користь Вищого навчального закладу "Перший Київський медичний коледж" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 14, ідентифікаційний код - 05416113) 14 103 (чотирнадцять тисяч сто три) грн. 79 коп. - основного боргу, 423 (чотириста двадцять три) грн. 11 коп. - штрафу, 158 (сто п'ятдесят вісім) грн. 04 коп. - пені, 129 (сто двадцять дев'ять) грн. 83 коп. - 3 % річних, 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 84 коп. - інфляційних втрат та 919 (дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 19 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 16.10.2018.

Суддя Щербаков С.О.