Рішення

від 16.10.2018 по справі 911/1554/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" жовтня 2018 р.                                  м. Київ                             Справа № 911/1554/18   Суддя Черногуз А.Ф., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами позов Товариства з додатковою відповідальністю "Одеське спеціалізоване управління №532 "Проммонтаж" (65481, Одеська обл., м. Южне, Одесько-Миколаївське Шосе, 24, код ЄДРПОУ 05427186) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, будинок 9, код ЄДРПОУ 31201909) про  стягнення боргу, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 13.07.2018 Товариства з додатковою відповідальністю "Одеське спеціалізоване управління №532 "Проммонтаж"  до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" про стягнення 69042,52 грн боргу, 10373,40 грн пені, 1951,13 грн втрат від інфляції та 924,90 грн 3% річних за договором № 23-3п від 23.03.2017. Ухвалою господарського суду Київської області від 23.07.2018 вказану позовну заяву залишено без руху. 06.08.2018 через канцелярію господарського суду Київської області позивачем було подано заяву б/н від 01.08.2018 про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали господарського суду Київської області від 23.07.2018. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви б/н від 13.07.2018. Ухвалою від 13.08.05.2018 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу -  відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу – відповіді на відзив до 04.09.2018; відповідачу – заперечень до  12.09.2018. Позов обґрунтований наступним: -          23.03.2017 між Товариством з додатковою відповідальністю "Одеське спеціалізоване управління №532 "Проммонтаж" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" (покупець) укладено договір постачання № 23-3п; -          позивачем відповідно до видаткових накладних в період з 23.03.2017 по 10.10.2017 поставлено відповідачу товар загальною вартістю 432678,76 грн; -          прийнятий товар був оплачений відповідачем лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 69042,52 грн. З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив. Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом. Вказаний факт рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень  вх. № 24277/18 від 03.08.2018, вх. № 26223/18 від 21.08.2018, які свідчать про отримання ухвал суду відповідачем. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази. Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами. Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ: 23.03.2017 між Товариством з додатковою відповідальністю "Одеське спеціалізоване управління №532 "Проммонтаж" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" (покупець) укладено договір постачання № 23-3п, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити та передати, а покупець прийняти та оплатити будівельні матеріали: бетон, розчин, фундаментні блоки та сипкі матеріали в асортименті, надалі – товар. Товар передається у кількості, асортименті та в строки, узгоджені сторонами, згідно видаткових накладних та/або специфікацій на кожну партію товару, які є невід'ємною частиною договору (п. 2.1. договору). Покупець сплачує вартість товару згідно наданих рахунків за діючими цінами постачальника. Розрахунки за товар здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування покупцем 100% передоплати за кожну партію товару на розрахунковий рахунок постачальника, якщо інше не узгоджено сторонами (п.п. 4.1., 4.3. договору). Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак правовідносини сторін, що з нього виникли, регулюються відповідними положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. За змістом положень ст.  193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідно до видаткових накладних в період з 23.03.2017 по 10.10.2017 поставлено відповідачу товар загальною вартістю 432678,76 грн. Водночас, станом на 10.10.2017 прийнятий товар був оплачений відповідачем лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 71542,52 грн, про що сторонами було складено акт звірки про відпуск товару (копія міститься в матеріалах справи). Вказаний факт також підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, що містяться в матеріалах справи. Листом від 12.01.2018 № 01/1 відповідач гарантував позивачу, що сплатить суму заборгованості у сумі 71542,52 грн в строк до 01.02.2018 (копія листа міститься в матеріалах справи). Вказана обставина також розцінюється судом як факт визнання суми боргу відповідачем. Водночас, з банківською виписки з рахунку позивача вбачається, що відповідач сплатив борг лише частково у сумі 2500,00 грн, внаслідок чого залишок його заборгованості перед позивачем складає 69042,52 грн. Суд зазначає, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд даної справи судом, проте не скористався свої правом на подання відзиву, заперечень, контррозрахунку суми боргу або доказів його сплати. Враховуючи наведене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 69042,52 грн боргу обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем не спростованою та такою, що підлягає задоволенню. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 10373,40 грн пені, 1951,13 грн втрат від інфляції та 924,90 грн 3% річних. Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивачем здійснено розрахунки втрат від інфляції та 3% річних за період з 01.02.2018 по 13.07.2018. Суд, перевіривши вказані розрахунки, встановив, що вони є арифметично вірними та складеними відповідно вимог чинного законодавства, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 1951,13 грн втрат від інфляції та 924,90 грн 3% річних задовольняються судом повністю. Щодо вимоги про стягнення з відповідача 10373,40 грн пені суд зазначає наступне. В п. 5.3. договору сторони погодили, що з покупця за порушення строків оплати поставленого товару стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.  Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Позивачем розраховано пеню за період з 01.02.2018 по 13.07.2018. З банківських виписок, наданих суду, вбачається, що як призначення платежів відповідачем зазначались номери рахунків на оплату товару. Водночас, копій рахунків позивачем суду не надано, а відтак суд позбавлений можливості встановити за якими рахунками та накладними здійснювались оплати, та, відповідно, за якими з них утворилась заборгованість. За відсутності вказаних відомостей суд не може встановити дати, коли зобов'язання мало бути виконане та періоду прострочення, що є обов'язковим для розрахунку пені, позаяк її нарахування обмежено законодавцем шестимісячним терміном. Відтак, у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача суд відмовляє. Водночас, позивач не позбавлений права звернутись до суду з позовом про стягнення пені, здійснивши її розрахунок відповідно до положень чинного законодавства та обґрунтувавши таке нарахування відповідними доказами. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.   Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу  України, покладаються судом на відповідача у повному обсязі, позаяк сплачена позивачем сума судового збору є мінімальною для даної категорії спорів. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252  Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, будинок 9, код ЄДРПОУ 31201909) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Одеське спеціалізоване управління №532 "Проммонтаж" (65481, Одеська обл., м. Южне, Одесько-Миколаївське Шосе, 24, код ЄДРПОУ 05427186) 69042,52 грн боргу, 1951,13 грн втрат від інфляції та 924,90 грн 3% річних, а також 1762,00 грн судового збору. В задоволенні інших вимог відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України. Рішення підписано 16.10.2018. Суддя                                                                                                                         А.Ф. Черногуз