Рішення

від 02.10.2018 по справі 335/5456/18

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/5456/18 2/335/1670/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Геєць Ю.В., за участю секретаря судового засідання Ровенської В.В., позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та зобов'язання вчинити певні дії.

З урахуванням збільшення позовних вимог, відповідно до заяви від 19.06.2018 року, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» (Код ЄДРПОУ 30493238) на свою користь компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 1 січня 2016 року по 30 червня 2016 року у розмірі 1 310 грн. 88 коп.; стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» на свою користь середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку, а саме з 30 червня 2016 року по день ухвалення рішення по справі; зобов'язати ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» та внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1; судові витрати по справі покласти на ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» .

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 03.02.2014 року рішенням загальних зборів ТОВ „Сухі суміші» , яке оформлено протоколом № 20 його було призначено на посаду директора підприємства. Письмовий трудовий договір або контракт, як особлива форма трудового договору, з ОСОБА_1 не укладався, однак 04.02.2014 року був виданий Наказ № 15 про здійснення позивачем повноважень директора ТОВ „Сухі суміші» . 01.02.2017 року ОСОБА_1 на ім'я учасників ТОВ „Сухі суміші» (Вищого органу товариства) було подано заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Заяву про звільнення учасниками товариства отримано в той же день, однак ними не було вжито жодних дій щодо скликання загальних зборів та вирішення питання про звільнення позивача з посади директора.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» , третя особа Публічне акціонерне товариство „Завод залізобетонних конструкцій № 1» , про звільнення з посади директора було скасовано заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2017 року та ухвалено нове судове рішення, відповідно до якого у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції апеляційний суд встановив, що позивача з посади директора товариства було звільнено 30 червня 2016 року (відповідно до рішення загальних зборів учасників відповідача, яке оформлено протоколом № 30/06/16 від 30 червня 2016 року), а не 15 лютого 2017 року.

Беручи до уваги постанову Апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2018 року у справі № 335/3235/17, вбачається, що періодом розрахунку заборгованості по компенсації за невикористану відпустку є січень 2016 року - червень 2016 року.

Посилаючись на положення ст.ст. 6, 21, 24, Закону України „Про відпустки» , положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), позивач просить стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 1 січня 2016 року по 30 червня 2016 року у розмірі 1 310 грн. 88 коп.

Крім того, позивач з посиланням на постанову апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2018 року у справі № 335/3235/17, інформацію, зазначену в довідці за формою ОК-7 „Індивідуальні відомості про застраховану особу» від 17 квітня 2018 року, керуючись положеннями п. 8 та п. 10 Порядку № 100, наводить розрахунок розміру середньоденного заробітку, який необхідно брати для встановлення розміру середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку, що становить 162 грн. 30 коп., тому просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку, а саме з 30 червня 2016 року по день ухвалення рішення по справі.

Також позивач зазначає, що всупереч положенням ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України, п. 2.2., 2.4., 2.5. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, відповідачем належним чином звільнення позивача не оформлено, відповідний запис до трудової книжки не внесено.

Тому позивач просить зобов'язати ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» та внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 32-33).

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.05.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін, встановлено учасникам процесу строки для подання заяв по суті справи (а.с. 24).

У встановлені судом строки заяви по суті справи від сторін не надходили.

20.06.2018 року від представника відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами справи. Розгляд справи було відкладено до 05.09.2018 року.

10.08.2018 до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» , без надання доказів їх вручення позивачу.

В судовому засіданні 05.09.2018 року за клопотанням позивача у справі оголошено перерву до 02.10.2018 року для ознайомлення із письмовими поясненнями та відповідача зобов'язано вручити їх копію позивачеві.

01.10.2018 року від позивача ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 02.10.2018 року позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги. З приводу пояснень відповідача зазначив, що вони не підтверджені жодним доказом. Факт подання заяви до Заводського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області про вчинення кримінального правопорушення не є належним доказом відсутності на підприємстві звітності, бухгалтерської документації та інших документів, яка необхідна для проведення розрахунку зі звільненим працівником. Також вважав безпідставними твердження відповідача щодо продовження нарахування позивачем собі заробітної плати до лютого 2017 року, оскільки вони спростовуються постановою Апеляційного суду Запорізької області від 24.05.2018 року у справі № 335/3235/17, якою встановлено факт звільнення позивача 30.06.2016 року. Також відсутні докази на підтвердження факту нарахування позивачу заробітної плати за період з 01.07.2016 року по 15.02.2017 року в сумі 23 000 грн. Проте, відповідач визнає, що компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1 310,88 грн. позивачу не виплатив. Отже, ця обставина не потребує доказуванню. З підстав, викладених у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог позивач просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні 02.10.2018 року проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що відповідальність роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником при звільненні настає за умови наявності його вини. ОСОБА_1 працював директором ТОВ „Сухі суміші» з 03.02.2014 року і був звільнений з посади 30.06.2016 року відповідно до рішення загальних зборів товариства, що встановлено під час розгляду іншої цивільної справи. Після звільнення з посади ОСОБА_1 не передав новому директору ОСОБА_4 будь-які документи щодо діяльності товариства, в тому числі трудові книжки працівників, фінансові документи, відомості про виплату заробітної плати, ключі від кабінетів тощо. З даного приводу ТОВ „Сухі суміші» 01.11.2016 року звернулося із заявою про вчинення кримінального правопорушення до Заводського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області. Незважаючи на своє звільнення ОСОБА_1 продовжував виконувати обов'язки директора, незаконно нараховував та виплачував собі заробітну плату по лютий 2017 року в сумі майже 23 000 грн. Отже, сам позивач створив ситуацію, що унеможливила проведення із ним розрахунку в день звільнення 30.06.2016 року. Крім того, внаслідок незаконних дій позивача він отримав суму значно більшу, ніж розмір компенсації за невикористану відпустку 1 310,88 грн. Різницю між фактично отриманою заробітною платою та сумою компенсації за невикористану відпустку відповідач має намір стягнути в судовому порядку. Також відповідач вказував на безпідставність позовної вимоги про зобов'язання внести запис до трудової книжки, оскільки ОСОБА_5 трудову книжку після звільнення новому директору товариства не передавав, що унеможливило внесення до неї запису. Просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Так, судом встановлено, що позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, протоколом зборів учасників ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» від 03.02.2014 року призначено директором цього товариства з 03.02.2014 року (а.с. 8-9).

Згідно з наказом ТОВ „Сухі суміші» від 04.02.2014 року № 15 „Про здійснення повноважень» ОСОБА_1 приступив до роботи в якості директора ТОВ „Сухі суміші» з 04.02.2014 року (а.с. 10).

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2017 року у цивільній справі № 335/3235/17, 2/335/1031/2017 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» , третя особа - Публічне акціонерне товариство „Завод залізобетонних конструкцій № 1» про звільнення з посади директора, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, внаслідок чого визнано трудовий договір, укладений між ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» та ОСОБА_1 припиненим на підставі п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України внаслідок його розірвання з ініціативи працівника з 15.02.2017 року (а.с. 12-14).

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 24.05.2018 року у вказаній справі скасовано заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2017 року та ухвалене нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В силу вимог ч. 2 ст. 273 ЦПК України постанова Апеляційного суду Запорізької області від 24.05.2018 року є такою, що набрала законної сили 24.05.2018 року.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 24.05.2018 року у цивільній справі № 335/3235/17, 2/335/1031/2017 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» , третя особа - Публічне акціонерне товариство „Завод залізобетонних конструкцій № 1» про звільнення з посади директора встановлено, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ „Сухі суміші» , яке оформлено протоколом № 30/06/16 від 30.06.2016 року, ОСОБА_1 було звільнено з посади директора товариства та призначено директором ОСОБА_4 ОСОБА_1 оскаржив вказане рішення загальних зборів до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (справа № 202/5532/16-ц), і рішенням вказаного суду від 09.12.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.02.2017 року, провадження у частині вимог ОСОБА_1 було закрито, а позовні вимоги директора ТОВ „Сухі суміші» ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_6 трудових обов'язків на посаді директора ТОВ „Сухі суміші» задоволено в повному обсязі.

Таким чином, суд визнає доведеним факт звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ „Сухі суміші» за рішенням загальних зборів учасників ТОВ „Сухі суміші» , яке оформлено протоколом № 30/06/16 від 30.06.2016 року.

Отже, трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ „Сухі суміші» тривали з 03.02.2014 року до 30.06.2016 року.

Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування позову стверджує, що відповідач не видав йому наказ про звільнення, не здійснив відповідного запису до трудової книжки позивача про його звільнення, а також, що із ним не було здійснено у день звільнення повного розрахунку, а саме не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за період з січня 2016 року по червень 2016 року в сумі 1 310,88 грн., а тому просив крім вищезазначеної компенсації стягнути на його користь середній заробіток за час затримки виплати за період з 30 червня 2016 року по день ухвалення рішення у цій справі, тобто по 2 жовтня 2018 року.

Згідно із положеннями ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, за вимогами ч. 2 цієї ж статті, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 на порушення вищевказаних вимог ЦПК України не довів належними та допустимими доказами обґрунтованість заявленого ним позову.

Так, згідно з вимогами статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з вимогами статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, позивач, стверджуючи про те, що із ним не був проведений 30.06.2016 року повний розрахунок при звільненні в частині невиплати компенсації за невикористану відпустку, долучив до матеріалів справи інформацію ПФУ про Індивідуальні відомості про застраховану особу, з якої випливає, що після 30.06.2016 року позивачеві було виплачено дохід у липні 2016 року в розмірі 3 250,00 грн. із зазначенням коду ЄДРПОУ страхувальника 30493238, що відповідає коду ЄДРПОУ ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» (а.с. 15).

Належні, допустимі докази не отримання позивачем вказаної суми в матеріалах справи відсутні. Також суду не були надані докази, що дана сума була виплачена позивачеві із затримкою.

Не заслуговують на увагу посилання позивача на ту обставину, що він фактично працював в ТОВ „Сухі суміші» до 14.02.2017 року і отримував заробітну плату, оскільки оцінка даній обставині була надана у постанові Апеляційного суду Запорізької області від 24.05.2018 року у цивільній справі № 335/3235/17, 2/335/1031/2017 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» , третя особа - Публічне акціонерне товариство „Завод залізобетонних конструкцій № 1» про звільнення з посади директора. Зокрема, в постанові суду було зазначено, що звільнення позивача відбулось саме 30.06.2016 року, а сам позивач допустив зловживання своїми процесуальними правами та не повідомив суд про те, що його було звільнено саме 30.06.2016 року, і своє рішення про звільнення він оскаржував в Індустріальному районному суді м. Дніпропетровська.

Тому та обставина, що позивач отримував дохід від ТОВ „Сухі суміші» після 30.06.2016 року протягом декількох місяців, не має юридичного значення для розгляду даної справи. Спір з приводу надміру виплачених ОСОБА_1 сум після його звільнення в межах розгляду даної справи не вирішується.

Відтак, відсутні підстави для задоволення як позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, так і похідних від них вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті вказаної компенсації.

Що стосується вимоги позивача про зобов'язання видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ „Сухі суміші» та внести відповідний запис до трудової книжки, то ця вимога також не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог чч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до абз. 5 п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно з пп. 3, 4 постанови КМУ „Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Представник відповідача ТОВ „Сухі суміші» , заперечуючи проти позову ОСОБА_1, вказував, що останній не повернув в момент звільнення документацію підприємства, в т.ч. бухгалтерську документацію, трудові книжки працівників тощо, чим фактично заблокував роботу товариства, а також, що ОСОБА_1 самостійно нараховував собі дохід від товариства, - що стало підставою звернення відповідача до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Позивач ОСОБА_1 належними та допустимими доказами дані обставини не спростував. Натомість, пояснення відповідача з цього приводу підтверджуються копією заяви до Заводського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області від 01.12.2016 про вчинення кримінального правопорушення, копією заяви самого ОСОБА_1 від 01.02.2017 року про звільнення з посади директора (а.с. 11), постановою Апеляційного суду Запорізької області від 24.05.2018 року у цивільній справі № 335/3235/17, 2/335/1031/2017.

В своєму позові ОСОБА_1, заявляючи вимоги про зобов'язання відповідача внести відповідний запис до трудової книжки, не ставить взагалі питання про видачу йому цієї трудової книжки. Таким чином, сам позивач не спростовує факту відсутності у відповідача трудової книжки.

Отже, за відсутності на підприємстві трудової книжки позивача є неможливим внесення до неї відповідного запису про звільнення.

Крім того, не підлягає задоволенню і вимога позивача про зобов'язання ТОВ „Сухі суміші» видати наказ про його звільнення, оскільки зі змісту постанови Апеляційного суду Запорізької області від 24.05.2018 року у цивільній справі № 335/3235/17, 2/335/1031/2017 випливає, що ОСОБА_5 було звільнено на підставі рішення загальних зборів учасників цього товариства, що оформлено протоколом № 30/06/16 від 30.06.2016 року, про яке був обізнаний позивач та яке він оскаржував в судовому порядку (а.с. 34-37).

Представник відповідача в судовому засіданні наголошував на тому, що у разі надання позивачем його трудової книжки до ТОВ „Сухі суміші» відповідні записи про його звільнення будуть внесені.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ „Сухі суміші» слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Сухі суміші» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Дата складання повного судового рішення: 12 жовтня 2018 року.

Суддя: Ю.В. Геєць