Постанова

від 26.12.2018 по справі 335/5456/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 26.12.2018 Справа № 335/5456/18

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 335/5456/18Головуючий у 1-й інстанції Геєць Ю.В. Пр. № 22-ц/807/1057/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2018 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Сухі суміші про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому із урахуванням збільшення позовних вимог, відповідно до заяви від 19.06.2018 року, просив стягнути з ТОВ Сухі суміші (Код ЄДРПОУ 30493238) на свою користь компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 1 січня 2016 року по 30 червня 2016 року у розмірі 1310 грн. 88 коп.; стягнути з ТОВ Сухі суміші на свою користь середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку, а саме з 30 червня 2016 року по день ухвалення рішення по справі; зобов'язати ТОВ Сухі суміші видати наказ про звільнення ОСОБА_2 з посади директора ТОВ Сухі суміші та внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_2; судові витрати по справі покласти на ТОВ Сухі суміші .

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 03.02.2014 року рішенням загальних зборів ТОВ Сухі суміші , яке оформлено протоколом № 20 його було призначено на посаду директора підприємства. Письмовий трудовий договір або контракт, як особлива форма трудового договору, з ОСОБА_2 не укладався, однак 04.02.2014 року був виданий Наказ № 15 про здійснення позивачем повноважень директора ТОВ Сухі суміші . 01.02.2017 року ОСОБА_2 на ім'я учасників ТОВ Сухі суміші (Вищого органу товариства) було подано заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Заяву про звільнення учасниками товариства отримано в той же день, однак ними не було вжито жодних дій щодо скликання загальних зборів та вирішення питання про звільнення позивача з посади директора.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ Сухі суміші , третя особа Публічне акціонерне товариство Завод залізобетонних конструкцій № 1 , про звільнення з посади директора було скасовано заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2017 року та ухвалено нове судове рішення, відповідно до якого у задоволенні позову ОСОБА_2 у цій справі відмовлено.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції апеляційний суд встановив, що позивача з посади директора товариства було звільнено 30 червня 2016 року (відповідно до рішення загальних зборів учасників відповідача, яке оформлено протоколом № 30/06/16 від 30 червня 2016 року), а не 15 лютого 2017 року.

Беручи до уваги постанову апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2018 року у справі № 335/3235/17, вбачається, що періодом розрахунку заборгованості по компенсації за невикористану відпустку є січень 2016 року - червень 2016 року.

Посилаючись на положення ст.ст. 6, 21, 24, Закону України Про відпустки , положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), позивач просить стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 1 січня 2016 року по 30 червня 2016 року у розмірі 1 310 грн. 88 коп.

Крім того, позивач з посиланням на постанову апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2018 року у справі № 335/3235/17, інформацію, зазначену в довідці за формою ОК-7 Індивідуальні відомості про застраховану особу від 17 квітня 2018 року, керуючись положеннями п. 8 та п. 10 Порядку № 100, наводить розрахунок розміру середньоденного заробітку, який необхідно брати для встановлення розміру середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку, що становить 162 грн. 30 коп., тому просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку, а саме з 30 червня 2016 року по день ухвалення рішення по справі.

Також позивач зазначає, що всупереч положенням ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України, п. 2.2., 2.4., 2.5. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, відповідачем належним чином звільнення позивача не оформлено, відповідний запис до трудової книжки не внесено.

Тому, позивач просив зобов'язати ТОВ Сухі суміші видати наказ про звільнення ОСОБА_2 з посади директора ТОВ Сухі суміші та внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_2 (а.с. 32-33).

Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 24) провадження у цій справі за вищезазначеним позовом позивача відкрито.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2018 року (а.с. 70-72) позов ОСОБА_2 у цій справі залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 74-76) просив рішення суду першої скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Указом Президента України Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах від 29.12.2017 року №452/2017 ліквідовано зокрема: Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область з місцезнаходженням у місті Запоріжжі.

Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 Про переведення суддів судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Маловічко С.В. (а.с. 78).

В силу вимог ст. 36 ч. 4 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення … судді в інших справах…не може бути підставою для відводу. Відводів суду у цій справі учасниками цієї справи заявлено не було. Підстави для самовідводу суддів у цій справі відсутні.

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 79), справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с.81).

В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідач ТОВ Сухі суміші не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі.

Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що відповідач ТОВ Сухі суміші із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції погодилось, останнє в апеляційному порядку не оскаржувало.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_2

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі у повному обсязі, керувався ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України та виходив із необґрунтованості позовних вимог позивача у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, протоколом зборів учасників ТОВ „Сухі суміші" від 03.02.2014 року призначено директором цього товариства з 03.02.2014 року (а.с. 8-9).

Згідно із наказом ТОВ „Сухі суміші" від 04.02.2014 року № 15 „Про здійснення повноважень" ОСОБА_2 приступив до роботи в якості директора ТОВ „Сухі суміші" з 04.02.2014 року (а.с. 10).

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2017 року в іншій цивільній справі № 335/3235/17, 2/335/1031/2017 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ „Сухі суміші", третя особа - ПАТ „Завод залізобетонних конструкцій № 1" про звільнення з посади директора, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, внаслідок чого визнано трудовий договір, укладений між ТОВ „Сухі суміші" та ОСОБА_2 припиненим на підставі п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України внаслідок його розірвання з ініціативи працівника з 15.02.2017 року (а.с. 12-14).

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 24.05.2018 року у вказаній справі скасовано вищезазначене заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2017 року та ухвалене нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В силу вимог ч. 2 ст. 273 ЦПК України постанова Апеляційного суду Запорізької області від 24.05.2018 року є такою, що набрала законної сили 24.05.2018 року.

Згідно із положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 24.05.2018 року в іншій цивільній справі № 335/3235/17, 2/335/1031/2017 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ „Сухі суміші", третя особа - ПАТ „Завод залізобетонних конструкцій № 1" про звільнення з посади директора встановлено, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ „Сухі суміші", яке оформлено протоколом № 30/06/16 від 30.06.2016 року, ОСОБА_2 було звільнено з посади директора товариства та призначено директором ОСОБА_3 ОСОБА_2 оскаржив вказане рішення загальних зборів до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (справа № 202/5532/16-ц), і рішенням вказаного суду від 09.12.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.02.2017 року, провадження у частині вимог ОСОБА_2 було закрито, а позовні вимоги директора ТОВ „Сухі суміші" ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_4 трудових обов'язків на посаді директора ТОВ „Сухі суміші" задоволено в повному обсязі.

Таким чином, суд визнав доведеним факт звільнення ОСОБА_2 з посади директора ТОВ „Сухі суміші" за рішенням загальних зборів учасників ТОВ „Сухі суміші", яке оформлено протоколом № 30/06/16 від 30.06.2016 року.

Отже, трудові відносини між ОСОБА_2 та ТОВ „Сухі суміші" тривали з 03.02.2014 року до 30.06.2016 року .

Позивач ОСОБА_2 в обґрунтування свого позову у цій справі стверджував, що відповідач не видав йому наказ про звільнення, не здійснив відповідного запису до трудової книжки позивача про його звільнення, а також, що із ним не було здійснено у день звільнення повного розрахунку, а саме не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за період з січня 2016 року по червень 2016 року в сумі 1310,88 грн., а тому просив, крім вищезазначеної компенсації, стягнути на його користь середній заробіток за час затримки виплати за період з 30 червня 2016 року по день ухвалення рішення у цій справі, тобто по 2 жовтня 2018 року.

Проте, згідно із положеннями ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, за вимогами ч. 2 цієї ж статті, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач ОСОБА_2 у порушення вищевказаних вимог ЦПК України не довів належними та допустимими доказами обґрунтованість заявленого ним позову у цій справі.

Так, згідно з вимогами статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Ст. 116 КЗпП України передбачено: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із вимогами ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, позивач, стверджуючи про те, що із ним не був проведений 30.06.2016 року повний розрахунок при звільненні в частині невиплати компенсації за невикористану відпустку, долучив до матеріалів справи інформацію ПФУ про Індивідуальні відомості про застраховану особу, з якої випливає, що після 30.06.2016 року позивачеві було виплачено дохід у липні 2016 року в розмірі 3250,00 грн. із зазначенням коду ЄДРПОУ страхувальника 30493238, що відповідає коду ЄДРПОУ ТОВ „Сухі суміші" (а.с. 15).

Належні, допустимі докази неотримання позивачем вказаної суми в матеріалах цієї справи відсутні. Також суду першої інстанції не були надані докази, що дана сума була виплачена позивачеві із затримкою.

Не заслуговують на увагу посилання позивача на ту обставину, що він фактично працював в ТОВ „Сухі суміші" до 14.02.2017 року і отримував заробітну плату, оскільки оцінка даній обставині була надана у постанові Апеляційного суду Запорізької області від 24.05.2018 року в іншій цивільній справі № 335/3235/17, 2/335/1031/2017 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ „Сухі суміші", третя особа - ПАТ „Завод залізобетонних конструкцій № 1" про звільнення з посади директора. Зокрема, в постанові суду було зазначено, що звільнення позивача відбулось саме 30.06.2016 року, а сам позивач допустив зловживання своїми процесуальними правами та не повідомив суд про те, що його було звільнено саме 30.06.2016 року, і своє рішення про звільнення він оскаржував в Індустріальному районному суді м. Дніпропетровська.

Тому, та обставина, що позивач отримував дохід від ТОВ „Сухі суміші" після 30.06.2016 року протягом декількох місяців, не має юридичного значення для розгляду даної справи. Спір з приводу надміру виплачених ОСОБА_2 сум після його звільнення в межах розгляду даної справи судом не вирішується.

Відтак, суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні підстави для задоволення у цій справі як позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, так і похідних від них вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті вказаної компенсації.

Що стосується вимоги позивача про зобов'язання видати наказ про звільнення ОСОБА_2 з посади директора ТОВ „Сухі суміші" та внести відповідний запис до трудової книжки, то суд першої інстанції правильно вважав, що ця вимога також не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог чч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до абз. 5 п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно із пп. 3, 4 постанови КМУ „Про трудові книжки працівників " від 27.04.1993 року № 301 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Представник відповідача ТОВ „Сухі суміші", заперечуючи у суді першої інстанції проти позову ОСОБА_2 у цій справі, вказував, що останній не повернув в момент звільнення документацію підприємства, в т.ч. бухгалтерську документацію, трудові книжки працівників тощо, чим фактично заблокував роботу товариства, а також, що ОСОБА_2 самостійно нараховував собі дохід від товариства, - що стало підставою звернення відповідача до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Позивач ОСОБА_2 належними та допустимими доказами дані обставини не спростував. Натомість, пояснення відповідача з цього приводу підтверджуються копією заяви до Заводського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області від 01.12.2016 про вчинення кримінального правопорушення, копією заяви самого ОСОБА_2 від 01.02.2017 року про звільнення з посади директора (а.с. 11), постановою Апеляційного суду Запорізької області від 24.05.2018 року в іншій цивільній справі № 335/3235/17, 2/335/1031/2017.

В своєму позові ОСОБА_2, заявляючи вимоги про зобов'язання відповідача внести відповідний запис до трудової книжки, не ставить взагалі питання про видачу йому цієї трудової книжки. Таким чином, сам позивач не спростовує факту відсутності у відповідача його (ОСОБА_2.) трудової книжки.

Отже, за відсутності на підприємстві трудової книжки позивача є неможливим внесення до неї відповідного запису про звільнення.

Крім того, суд першої інстанції правильно вважав, що не підлягає задоволенню і вимога позивача про зобов'язання ТОВ „Сухі суміші" видати наказ про його звільнення, оскільки зі змісту постанови Апеляційного суду Запорізької області від 24.05.2018 року в іншій цивільній справі № 335/3235/17, 2/335/1031/2017 встановлено, що ОСОБА_5 було звільнено на підставі рішення загальних зборів учасників цього товариства, що оформлено протоколом № 30/06/16 від 30.06.2016 року, про яке був обізнаний позивач та яке він оскаржував в судовому порядку (а.с. 34-37).

Представник відповідача в судовому засіданні у суді першої інстанції наголошував на тому, що у разі надання позивачем його трудової книжки до ТОВ „Сухі суміші" відповідні записи про його звільнення будуть внесені.

Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ „Сухі суміші" слід відмовити у цій справі повністю.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача у цій справі, викладену в його позові, яку він вважає, що є єдино вірною та єдино можливою.

Цими доводами також не спростовуються правильно встановлені судом першої інстанції фактичні обставини цієї справи.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Позивач ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_2

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Проте докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема позивачем ОСОБА_2 апеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 у цій справі не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України вирішено питання про розподіл судових витрат сторін, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу ОСОБА_2 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача ТОВ Сухі суміші будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Крім того, встановлено, що позивач ОСОБА_2 в силу вимог закону був звільнений від сплати судового збору за подачу вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 26.12.2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.