Рішення

від 07.06.2018 по справі 450/748/18

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/748/18 Провадження № 2/450/1061/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2018 р.Пустомитівський районний суд Львівської області в складі: головуючого - судді -ОСОБА_1. при секретарі -ОСОБА_2

за участю :

представника позивача ОСОБА_3

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 сільської ради Пустомитівського району Львівської області, третя особа : приватний нотаріус Пустомитівського натараіального округу Львівської області ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування.

В С Т А Н О В И В:

15.09.2018 року позивачка ОСОБА_4 звернулась до Пустомитівського районного суду Львівської області з цивільним позовом до відповідача ОСОБА_5 сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання права власності порядку спадкування. В своїх позовних вимогах просить суд визнати за нею, ОСОБА_4 право власності на житловий будинок за №9 із господарськими будівлями та спорудами при ньому, що знаходиться в селі Селисько Пустомитівського району Львівської області; земельну ділянку площею 2,4037га, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, ОСОБА_5 сільська рада, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 4623681800:15:000:0143 та земельну ділянку площею 0,3625га, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, ОСОБА_5 сільська рада, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 4623681800:15:000:0001 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7.

19.03.2018 року провадження у справі відкрито.

В обгрунтування своїх вимог позивачка покликається на те, що після смерті 08 серпня 2011 року її тітки, ОСОБА_7 відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку за № 9, розташованого у с.Селисько Пустомитівського району Львівської області та двох земельних ділянок призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території ОСОБА_5 сільської ради площами 2,4307 га та 0,3625 га.

Позивачка вказує, що вона є єдиним спадкоємцем майна ОСОБА_7 відповідно до заповіту, посвідченого 23.01.2010 року нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованим в реєстрі за № 11. Інші спадкоємці як за законом так і за заповітом після смерті спадкодавиці відсутні.

Позивачка вказує, що народилася у с.Селисько Пустомитівського району Львівської області і проживала там до 20.05.1950 року, дати, коли їхню сім'ю було виселено із кнфіскацією майна на спецпоселення у Томську область. Останні роки, зважаючи на похилий вік її рідної тітки вона регулярно відвідувала її та допомагала їй по господарству. На момент смерті ОСОБА_7 вона постійно доглядала за нею і проживала з нею у будинку за № 9 у с.Селисько, що підтверджується довідкою за № 64 від 26.02.2018, виданою виконкомом ОСОБА_5 сільської ради. Після смерті тітки і до сьогоднішнього дня вона опікуюсь спадковим майном і несу тягар по його утриманню. Нею було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок та проведено оцінку спадкового майна з метою оформлення прийнятої нею спадщини у встановленому законом порядку та реєстрації права власності на спадкове майно. З урахуванням наведеного, позивачка вказує, що в силу вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України, вважається такою, що прийняла спадщину після смерті тітки.

Позивачка вказує, що у лютому 2018 року вона звернулася до приватного нотаріуса ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва їй було відмовлено, оскільки згідно з відміткою в її паспорті на момент смерті спадкодавця ОСОБА_7 вона була зареєстрована за іншою адресою та неподання нею доказів проживання із тіткою на момент смерті, нотаріус посилається на положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у редакції 08.12.2017 року, де вказано, що доказом проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця є реєстрація такого місця проживання.

Також підставою відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину стало те, що житловий будинок за № 9, розташований у с.Селисько Пустомитівського району Львівської області не зареєстрований у встановленому законом порядку, в зв'язку з чим нотаріус дав роз'яснення стосовно вирішення даного питання у судовому порядку.

Однак з таким рішенням нотаріуса не згідні, оскільки спірний будинок був побудований у 1940 року, а фактичною підставою виникнення права власності на жилі будинки, які збудовані до 2004 року та на які відсутні правовстановлюючі документи є створення майна.

Факт належності ОСОБА_7 житлового будинку за № 9, розташованого у с.Селисько Пустомитівського району Львівської області підтверджується записами у погосподарських книгах сільради (довідка № 164 від 25.06.2012 року, видана виконкомом ОСОБА_5 сільради).

Вважає, що застосування нотаріусом положення нормативно-правового акту, який передбачає необхідність реєстрації місця проживання спадкоємця для підтвердження факту проживання із спадкодавцем на момент його смерті порушує її право на спадщину та фактично позбавляє її права власності, внаслідок неможливості зареєструвати таке право.

На підставі наведеного позивачка просить суд захистити її порушені права, шляхом задоволення позовних виимог.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_4, адвокат ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав та просить задоволити.

В судове засідання представник відповідача ОСОБА_5 сільської ради Пустомитівського району Львівської області не з'явився, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про час та місце слухання справи був належним чином повідомлений.

В судове засіданні третя особа приватний нотаріус Пустомитівського нотаріального округу Львівської області ОСОБА_6 не з'явився, однак від нього надійшла заява про слухання справи у його відсутності. Проти задоволення заяви не заперечує.

Проаналізувавши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судом встановлено наступні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи:

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Згідно з вимогами ст.ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 08 серпня 2011 року померла позивачки ОСОБА_4 тітка, ОСОБА_7, що стверджується свідоцтвом про смерть серії І-СГ № 260782 виданого 10.08.2011 року ОСОБА_5 сільською радою Пустомитівського району Львівської області.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина, до складу якої увійшли житловий будинок за № 9, розташований у с. Селисько Пустомитівського району Львівської області та двох земельних ділянок призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території ОСОБА_5 сільської ради площами 2,4307 га та 0,3625 га.

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_7 своїм майном на випадок смерті розпорядилась на власний розсуд, склавши заповіт посвідчений 23.01.2010 року нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованим в реєстрі за № 11, згідно якого все своє майно, де б воно було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що мені буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла, позивачці ОСОБА_4

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Судом встановлено та не заперечується стороною позивачка, що у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини, позивачка до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_7 не зверталась.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Судом встановлено, що 16 лютого 2018 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва їй було відмовлено, оскільки згідно з відміткою в її паспорті на момент смерті спадкодавця ОСОБА_7 вона була зареєстрована за іншою адресою та неподання нею доказів проживання із тіткою на момент смерті.

В обґрунтування свого рішення нотаріус посилається на положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у редакції 08.12.2017 року, де вказано, що доказом проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця є реєстрація такого місця проживання.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Причому, згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Виходячи з принципу верховенства права, закріпленого у ст.8 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, норми Конституції України є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

В обґрунтування своїх вимог щодо обставин постійного проживання разом з спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини, позивачка ОСОБА_4 покликається на довідку № 64 виданою 26.02.2018 року виконавчим комітетом ОСОБА_5 сільської ради, згідно якої ОСОБА_4 доглядала за ОСОБА_7, яка померла 08.08.2011 року, до дня її смерті та займалася її похованням.

Згідно відмітки в паспортні громадянина України серії КВ 443460 виданого Франківським РВ ЛМУ УМВС України виданого 25.05.2000 року на ім'я позивачки ОСОБА_4 місце проживання останньої з 08.04.2003 року зареєстровано за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_1. Окрім цього, відповідно до відмітки про сімейний стан, позивачка ОСОБА_9 з 14.10.1963 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9. Інших доказів щодо сімейного стану чи підтвердження факту проживання чи перебування за адресою проживання спадкодавця чи за місцем своєї реєстрації, позивачкою ОСОБА_9 не представлено.

З урахуванням тлумачення поняття постійно проживав разом із спадкодавцем викладеного в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 02.11.2016 року справа № 716/309/14-ц, місце проживання підтверджується реєстрацією, яка в даній справі і у спадкодавця, і у спадкоємця позивача є різною.

Надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам, суд приходить до переконання, що матеріали справи не містять належних, безспірних доказів, які б свідчили про те, що позивачка ОСОБА_4К, на момент смерті спадкодавця ОСОБА_7 постійно проживала разом з нею, оскільки обставини викладені у довідці Виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради № 64 від 26.02.2018 року з урахуванням обставин, що місце реєстрації позивачки ОСОБА_4, яка має сім'ю та спадкодавця є різними, не дають суду можливість зробити категоричного висновку про постійне проживання позивачки з спадкодавицею за місцем проживання останньої, тим самим всупереч вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивачкою недоведено перед судом прийняття нею спадщини в порядку передбаченому ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

А тому, у суду відсутні підстави для визнання за позивачкою ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за ОСОБА_7 яка померла 08.08.2011 року

Керуючись ст.10,12,13,64,76-83,258-268 ЦПК України, ст. ст. 15,16, 328, 392, 1218, 1223, 1225, ч. 3 ст. 1268 ЦК України, суд -.

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок за №9 із господарськими будівлями та спорудами при ньому, що знаходиться в селі Селисько Пустомитівського району Львівської області; земельну ділянку площею 2,4037га, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, ОСОБА_5 сільська рада, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 4623681800:15:000:0143 та земельну ділянку площею 0,3625га, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, ОСОБА_5 сільська рада, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 4623681800:15:000:0001 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги через Пустомитівський районний суд Львівської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлено 18.06.2018 року.

СуддяОСОБА_1