Рішення

від 01.10.2018 по справі 826/8327/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 жовтня 2018 року 10:49 № 826/8327/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Нєкрасов А.В., від відповідача - Косіч Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю Виробнича комерційна компанія Фірма Тетяна доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006681401,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича комерційна компанія Фірма Тетяна (далі - позивач/ ТОВ ВКК Фірма Тетяна ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі- відповідач/ ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.05.2018 №0006681401.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича комерційна компанія Фірма Тетяна (код 21586903) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Делсіс ( код 39467269) за березень 2015 року та ТОВ Таркомм (код 39467248) за березень 2015 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ ВКК Фірма Тетяна :

1. пп. 14.1.365 п. 14.1 ст.14 , пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, встановлено заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 43575 грн., а саме за 2015 рік - 43575 грн.;

2. п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 48417 грн., в тому числі за березень 2015 року - 48417 грн.

За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби в м. Києві складено акт від 27.04.2018 №302/26-15-14-01-05/21586903 (далі - акт перевірки) та прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.05.2018 №0006681401, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 43575 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно положень статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від'ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та відзиву ГУ ДФС у м. Києві, висновки щодо порушення ТОВ ВКК Фірма Тетяна приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами товариством з обмеженою відповідальністю Делсіс та товариством з обмеженою відповідальністю Таркомм .

ТОВ ВКК Фірма Тетяна здійснювало фінансового-господарську діяльність з ТОВ Делсіс , яка була відображена в податковому обліку на загальну суму 125416,67 грн., ПДВ - 25083,33 грн.

Так, між позивачем (покупець) та ТОВ Делсіс (продавець) укладений договір купівлі-продажу від 20.03.2015 №2003/15/1, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність (повне господарське відання), а покупець належним чином прийняти та оплатити товар згідно видаткових накладних.

Позивачем до матеріалів справи надано копії рахунку-фактури від 20.03.2015 №СФ-2003, видаткової накладної від 20.03.2015 №РН-4722, рахуноку-фактура від 31.03.2015 №СФ-0215, видаткової накладної від 31.03.2015 №РН-3103, податкової накладної від 20.03.2015 №12, від 31.03.2015 №13.

ТОВ ВКК Фірма Тетяна здійснювало фінансово-господарську діяльність з ТОВ Таркомм яка була відображена в податковому обліку на загальну суму 116666,67 грн., ПДВ - 23333,33 грн.

Між ТОВ ВКК Фірма Тетяна (покупець) та ТОВ Таркомм був укладений договір купівлі-продажу від 20.03.2015 №2003/15, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність (повне господарське відання), а покупець належним чином прийняти та оплатити товар згідно видаткових накладних.

Позивачем до матеріалів справи надано копії рахунку-фактури від 20.03.2015 №СФ-2003/2, видаткової накладної від 20.03.2015 №РН-4728, рахунку-фактури від 20.03.2015 №СФ-2003/1, видаткової накладної від 20.03.2015 №РН-2003/1, рахунку-фактури від 31.03.2015 №СФ-0000002003/1, видаткової накладної від 31.03.2015 №РН-0216, податкової накладної від 20.03.2015 №11, від 20.03.2015 №12, від 31.03.2015 №13.

В той же час, суд звертає увагу, що вказані вище видаткові накладні, а також наявні у справі рахунки - фактури не містять ні прізвищ, ні посади підписантів, відповідальних за здійснення господарських операцій від імені продавця, що не дає змоги ідентифікувати особу, яка фактично брала участь у здійсненні вказаних операцій.

На підтвердження фактичного здійснення перевезення товарів позивачем за вказаними договорами купівлі-продажу не було надано суду жодної виписаної товарно-транспортної накладної, як і не було надано будь-якого перевізного документу за вказаними господарськими операціями з контрагентами, не надано жодної інформації щодо наявності власного чи орендованого транспорту.

Отже, суд критично ставиться до даних документів, оскільки безпосередньо з їх змісту не вбачається причинно-наслідковий зв'язок між спірними господарськими операціями та наведеними документами. Зокрема, позивач не пред'явив суду документальних доказів як то про оприбуткування на складі Товариства певних матеріальних активів (товарів) в результаті конкретних господарських операцій та передачі їх матеріально-відповідальній особі, відомості про обсяги та залишок товарів.

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 19.01.2017 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 , ч. 1 ст. 205 КК України , та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень.

Даним вироком встановлено, що після перереєстрації ТОВ Делсіс на своє ім'я ОСОБА_3, як засновник (учасник) та керівник підприємства, самостійно підприємницьку діяльність не здійснював, угод фінансового характеру не укладав, печаткою підприємства не користувався, не призначав та не звільняв з посад працівників, а реєстраційні та установчі документи зазначеного підприємства передав невстановленій досудовим слідством особі, що дало їй можливість використовуючи зазначений суб'єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) - ТОВ Делсіс для незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток підприємства на користь суб'єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки, що, у свою чергу, дало змогу останнім безпідставно зменшити суму податків, які підлягали сплаті до бюджету держави, та як наслідок ухилялись від їх сплати.

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 19.01.2017 ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень.

Вказаним вироком встановлено, після перереєстрації ТОВ Таркомм на своє ім'я ОСОБА_5, як засновник (учасник) та керівник підприємства, самостійно підприємницьку діяльність не здійснювала, угод фінансового характеру не укладала, печаткою підприємства не користувалася, не призначала та не звільняла з посад працівників, а реєстраційні та установчі документи зазначеного підприємства передала невстановленій досудовим слідством особі, що дало їй можливість використовуючи зазначений суб'єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) - ТОВ Таркомм для незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток підприємства на користь суб'єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки, що, у свою чергу, дало змогу останнім безпідставно зменшити суму податків, які підлягали сплаті до бюджету держави, та як наслідок ухилялись від їх сплати.

Суд вважає, що податкові накладні, що стали підставою для формування податкового кредиту, у випадку їх заповнення не уповноваженими особами не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг), а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Статус фіктивного нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 (справа №21-421а11), від 01.12.2015 у справі №21-1661а15, від 02.12.2015 у справі №21-3849а15).

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 23.02.2017 у справі № 805/3424/15-а (№К/800/25505/16) та викладена Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 у справі №826/7047/13-а (К/9901/436/18).

У постанові Верховного Суду України від 27.06.2017 №21-3418а16 висловлена правова позиція, згідно із якою первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентами, які не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв'язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу або надання послуг, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Стала практика Верховного Суду України (рішення від 22.03.2016 у справі №810/6201/14, від 26.04.2016 №2а-4201/11/2670, від 12.04.2016 №826/17617/13-а тощо, виходить із того, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

В площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків дійсно відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 77 КАС України). Проте, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

З огляду на вищевикладене, виходячи з наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод, відповідно при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18.05.2018 №0006681401 контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною п'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідача не стягуються.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича комерційна компанія "ФІРМА ТЕТЯНА" відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 16.10.2018.

Суддя С.К. Каракашьян