Постанова

від 05.03.2019 по справі 826/8327/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/8327/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Каракашьян С.К. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича комерційна компанія ФІРМА ТЕТЯНА на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича комерційна компанія ФІРМА ТЕТЯНА до Головного управління ДФС у м. Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006681401, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича комерційна компанія ФІРМА ТЕТЯНА звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - ГУ ДФС у м. Києві) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.05.2018 року №0006681401.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Виробнича комерційна компанія Фірма Тетяна з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Делсіс за березень 2015 року та ТОВ Таркомм за березень 2015 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Виробнича комерційна компанія Фірма Тетяна :

- пп. 14.1.365 п. 14.1 ст.14 , пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, встановлено заниження податку на прибуток підприємств за 2015 рік на загальну суму 43 575 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за березень 2015 року - 48 417 грн.

За наслідками перевірки ГУ ДФС в м. Києві складено акт від 27.04.2018 року № 302/26-15-14-01-05/21586903 (далі по тексту - акт перевірки) та прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.05.2018 року №0006681401, відповідно до якого ТОВ Виробнича комерційна компанія Фірма Тетяна збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 43 575 грн.

Позивач, вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності обставин та підстав формування спірних сум податкових вигод, відповідно при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18.05.2018 №0006681401 контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно вимог пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно положень статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від'ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, висновки щодо порушення ТОВ ВКК Фірма Тетяна приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ Делсіс та ТОВ Таркомм .

Так, між ТОВ ВКК Фірма Тетяна (покупець) та ТОВ Делсіс (продавець) укладений договір купівлі-продажу від 20.03.2015 року №2003/15/1, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність (повне господарське відання), а покупець належним чином прийняти та оплатити товар згідно видаткових накладних.

Позивачем до матеріалів справи надано копії рахунку-фактури від 20.03.2015 №СФ-2003, видаткової накладної від 20.03.2015 №РН-4722, рахунку-фактуру від 31.03.2015 №СФ-0215, видаткової накладної від 31.03.2015 №РН-3103, податкової накладної від 20.03.2015 №12, від 31.03.2015 №13.

Також, ТОВ ВКК Фірма Тетяна здійснювало фінансово-господарську діяльність з ТОВ Таркомм яка була відображена в податковому обліку на загальну суму 116666,67 грн., ПДВ - 23333,33 грн.

Так, між ТОВ ВКК Фірма Тетяна (покупець) та ТОВ Таркомм був укладений договір купівлі-продажу від 20.03.2015 року №2003/15, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність (повне господарське відання), а покупець належним чином прийняти та оплатити товар згідно видаткових накладних.

Позивачем до матеріалів справи надано копії рахунку-фактури від 20.03.2015 року №СФ-2003/2, видаткової накладної від 20.03.2015 року №РН-4728, рахунку-фактури від 20.03.2015 року №СФ-2003/1, видаткової накладної від 20.03.2015 року №РН-2003/1, рахунку-фактури від 31.03.2015 року №СФ-0000002003/1, видаткової накладної від 31.03.2015 року №РН-0216, податкової накладної від 20.03.2015 року №11, від 20.03.2015 року №12, від 31.03.2015 року №13.

Між тим, вказані вище видаткові накладні, а також наявні у справі рахунки - фактури не містять ні прізвищ, ні посади підписантів, відповідальних за здійснення господарських операцій від імені продавця, що не дає змоги ідентифікувати особу, яка фактично брала участь у здійсненні вказаних операцій.

Тобто, копії наявних в матеріалів справи документів не відповідають правовим положенням Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Також, на підтвердження фактичного здійснення перевезення товарів, позивачем за вказаними договорами купівлі-продажу не було надано суду жодної виписаної товарно-транспортної накладної, як і не було надано будь-якого перевізного документу за вказаними господарськими операціями з контрагентами, не надано жодної інформації щодо наявності власного чи орендованого транспорту.

Отже, відповідно до наданих апелянтом документів, не вбачається причинно-наслідковий зв'язок між спірними господарськими операціями та наведеними документами. Зокрема, позивач не пред'явив суду документальних доказів як то про оприбуткування на складі товариства певних матеріальних активів (товарів) в результаті конкретних господарських операцій та передачі їх матеріально-відповідальній особі, відомості про обсяги та залишок товарів.

Також, вироком Оболонського районного суду м. Києва від 19.01.2017 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень.

Даним вироком встановлено, що після перереєстрації ТОВ Делсіс на своє ім'я ОСОБА_3, як засновник (учасник) та керівник підприємства, самостійно підприємницьку діяльність не здійснював, угод фінансового характеру не укладав, печаткою підприємства не користувався, не призначав та не звільняв з посад працівників, а реєстраційні та установчі документи зазначеного підприємства передав невстановленій досудовим слідством особі, що дало їй можливість використовуючи зазначений суб'єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) - ТОВ Делсіс для незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток підприємства на користь суб'єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки, що, у свою чергу, дало змогу останнім безпідставно зменшити суму податків, які підлягали сплаті до бюджету держави, та як наслідок ухилялись від їх сплати.

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 19.01.2017 ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, та призначено їй покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень.

Вказаним вироком встановлено, після перереєстрації ТОВ Таркомм на своє ім'я ОСОБА_4, як засновник (учасник) та керівник підприємства, самостійно підприємницьку діяльність не здійснювала, угод фінансового характеру не укладала, печаткою підприємства не користувалася, не призначала та не звільняла з посад працівників, а реєстраційні та установчі документи зазначеного підприємства передала невстановленій досудовим слідством особі, що дало їй можливість використовуючи зазначений суб'єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) - ТОВ Таркомм для незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток підприємства на користь суб'єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки, що, у свою чергу, дало змогу останнім безпідставно зменшити суму податків, які підлягали сплаті до бюджету держави, та як наслідок ухилялись від їх сплати.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що податкові накладні, що стали підставою для формування податкового кредиту, у випадку їх заповнення не уповноваженими особами, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг), а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Статус фіктивного нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року в № 823/419/13-а.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 23.02.2017 у справі № 805/3424/15-а (№К/800/25505/16) та викладена Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 у справі №826/7047/13-а (К/9901/436/18).

У постанові Верховного Суду України від 27.06.2017 №21-3418а16 висловлена правова позиція, згідно із якою первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентами, які не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв'язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу або надання послуг, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Стала практика Верховного Суду України (рішення від 22.03.2016 у справі №810/6201/14, від 26.04.2016 №2а-4201/11/2670, від 12.04.2016 №826/17617/13-а тощо, виходить із того, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

В площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків дійсно відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 77 КАС України).

Проте, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що в даному випадку позивачем не доведено правомірність формування спірних сум податкових вигод с контрагентами.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені правові положення чинного законодавства та обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивачем не надано належних доказів та обґрунтувань, які б спростовували висновки контролюючого органу, який діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим .

Суд апеляційної інстанції доходить висновку, що в даному випадку, контролюючим органом прийнято вмотивоване рішення, яке ґрунтується на правових положеннях чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича комерційна компанія ФІРМА ТЕТЯНА - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.