Постанова

від 17.10.2018 по справі 1640/2384/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 1640/2384/18 Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Яковенка М.М.

суддів: Тацій Л.В., Старосуда М.І.

секретарі судового засідання: Жданюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року (суддя першої інстанції Сич С.С.) по справі № 1640/2384/18 за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" (надалі - відповідач, ПП "НВК "Інтеллект-Проект") про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 25262, 50 грн. та пені в розмірі 1197, 64 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року відмовлено в задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач не погодившись з постановою суду першої інстанції, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Апелянт наголошує, що відсутність працевлаштованих на підприємстві відповідної кількості інвалідів, обумовлює сплату господарсько-фінансових санкцій та пені.

З урахуванням приписів ч.4 ст.229, ч.3 ч.2 ст.313 КАС України, розгляд справи здійснювався за відсутності сторін, які були повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи належним чином, в зв'язку з чим, колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. Неявка представників сторін, явка яких обов'язковою не визнавалась, з огляду на характер спору, не є перешкодою для вирішення справи за наявними у справі документами, наявність яких є достатньою для надання належної оцінки спірним правовідносинам та прийняття судового рішення. Від сторони позивача надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність. Стороною відповідача наданий письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вимог позивача, просив рішення суду залишити без змін з огляду на відсутність порушень з боку підприємства.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, що Приватне підприємство "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" (код ЄДРПОУ 36396714) зареєстроване як юридична особа 10.03.2009, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 14-19/.

07.02.2018 ПП "НВК "Інтелект - Проект" подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форма № 10-ПІ) (вх. № 1325) /а.с. 7/.

Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2017 році становила 12 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб.

Разом з тим, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) (код рядка 03) становить 1 особа.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано ПП "НВК "Інтелект - Проект" адміністративно-господарські санкції у розмірі 25262 грн. 50 коп. (за 1 особу) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1197 грн. 64 коп. (за 79 днів (з 17.04.2018 по 04.07.2018)) /а.с. 8/.

Приймаючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності порушень положень Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Враховуючи обраний спосіб судового захисту в межах спірних правовідносин, положення п.20 ч.1 ст.4, ч.6 ст.12, ч.3 ст.257 КАС України, та визначення судом першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі, як справи яка підлягає розгляду в порядку спрощеного провадження, колегія суддів приходить до висновку про незначну складність цієї справи.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи та надаючи оцінку судовому рішенню першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (надалі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875-XII Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-XII).

Згідно з частинами першою та другою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

В силу приписів частини третьої статті 217 Господарського кодексу України, крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 4 ст.217 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною третьою статті 19 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (ч. 2 ст. 18 Закону № 875-XII).

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 20 Закону № 875-XII).

Із аналізу вищенаведених норм випливає висновок про те, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця, передбачені Законом № 875-XII, є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб'єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього

Реалізація обов'язків підприємства полягає у самостійному створені вільних (вакантних) місць для інвалідів в залежності від працюючих осіб на підприємстві, направленні звітів до Фонду, інформації до центру зайнятості, працевлаштуванні таких інвалідів при їх зверненні до підприємства або направлених з відповідного центру зайнятості населення.

Нормами цього Закону визначено, що підприємство забезпечує працевлаштування інвалідів, у випадку, якщо такі звернулися до нього, або направленні з центру зайнятості, але ж нормами цього закону не передбачений обов'язок підприємства у встановленому порядку проводити такі дії направленні на самостійне відшукування таких інвалідів, запрошування їх до себе на наявні створені місця для них. Законодавством чітко визначено, що підприємство лише забезпечує створення робочих місць, працевлаштування таких осіб, тобто оформлює інвалідів на роботу відповідно до вимог трудового законодавства, які прийшли працевлаштовуватися або були направлені з відповідного центру зайнятості.

Відповідальність не може наставати за умови, коли наявні такі місця для інвалідів, про що звітується до центру зайнятості, але ж останні не направлялись до підприємства, або не приходили працевлаштовуватися, тобто не можливо працевлаштувати тих осіб, які не існують.

Аналіз наведених норм законодавства та матеріалів справи дає підстави для висновку про те, що обов'язок Відповідача щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком відшукувати інвалідів на створені робочі місця, тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування й відсутністю інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Відповідно до статті 18-1 Закону № 875-XII Особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, положення норм Закону №875-XII свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, визначених у статті 18 Закону. В той же час, обов'язок для пошуку підходящої роботи покладається на Державну службу зайнятості.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до приписів пункту 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й).

З огляду на вищезазначене, звітність за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 9 липня 2013 року та 19 листопада 2013 року (№№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно).

Слід також зазначити, що Верховний Суд у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 805/2275/17-а висловив правову позицію, відповідно до якої Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості .

Як встановлено судами за матеріалами справи, ПП "НВК "Інтелект - Проект" протягом 2017 року подавалися до Полтавського міського центру зайнятості (до 31.07.2017) та до Полтавської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості (з 01.08.2017) звіти № 3-ПН (із заповненням відповідної графи у п. 4 розділу ІІ) із зазначенням вакансій для інвалідів у п. 4 розділу ІІ в кількості однієї особи: у січні 2017 року (06.01.2017) /а.с. 29-31/, у лютому 2017 року (03.02.2017) /а.с. 32-34/, у березні 2017 року (03.03.2017) /а.с. 35-37/, у квітні 2017 року (03.04.2017) /а.с. 38-41/, у травні 2017 року (03.05.2017) /а.с. 42-45/, у червні 2017 року (02.06.2017) /а.с. 46-49/, у липні 2017 року (03.07.2017) /а.с. 50-53/, у серпні 2017 року (03.08.2017) /а.с. 54-57/, у вересні 2017 року (04.09.2017) /а.с. 58-61/, у жовтні 2017 року (04.10.2017) /а.с. 62-65/, у листопаді 2017 року (01.11.2017) /а.с. 66-69/, у грудні 2017 року (04.12.2017) /а.с. 70-73/, що також підтверджується листом Полтавської міської філії Полтавського обласного центру зайнятості від 27.04.2018 №04-1372 /а.с. 10-11/.

За змістом листа Полтавської міської філії Полтавського обласного центру зайнятості від 27.04.2018 №04-1372 у червні 2017 року Полтавською міськрайонною філією Полтавського обласного центру зайнятості направлено для працевлаштування до відповідача одну особу з інвалідністю /а.с. 11, 74/, яка наказом ПП "НВК "Інтелект - Проект" № 033/17 від 13.06.2017 прийнята на посаду менеджера зі збуту програмного забезпечення з 14.06.2017 /а.с. 76-78/.

Таким чином, відповідач вживав необхідні заходи для працевлаштування інвалідів у 2017 році, а саме, щомісячно подавав до служби зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій, суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Оскільки доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, а тому в останнього не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Отже, колегія суддів, з урахуванням фактичних обставин справи погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задоволенню не підлягають.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. ч.6 ст.12, 23, 31, 33, 90, 257, 292, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року по справі № 1640/2384/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню, а у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, постанова може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У повному обсязі складена 17.10.2018 року.

Головуючий суддя (підпис)М.М. Яковенко Судді (підпис) (підпис) М.І. Старосуд Л.В. Тацій