Рішення

від 09.10.2018 по справі 923/303/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2018 року м. Херсон Справа № 923/303/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі судового засідання Степановій Н.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Комунального вищого навчального закладу "Бериславський педагогічний коледж імені В.Ф.Беньковського" Херсонської обласної ради (74300, Херсонська обл., м. Берислав, вул. Слобідська, 45, код ЄДРПОУ 02138607)

до фізичної особи-підприємця Козаченко Наталії Миколаївни (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

за участі Прокуратури Херсонської області, яка вступила у справу з метою захисту інтересів держави

про звільнення самовільно зайнятої ділянки

за участю учасників судового процесу:

від прокуратури: Рашевська О.Ю., посвідчення № 036153 від 29.10.2015;

від позивача: Кононов М.А., адвокат, ордер МК 132656 від 01.02.2018;

від відповідача: Козаченко Н.М., паспорт НОМЕР_2, виданий Бериславським РВ УМВС України в Херсонській області 14.07.2005; Рудницька Н.В., представник, довіреність від 07.05.2018.

Комунальний вищий навчальний заклад "Бериславський педагогічний коледж імені В.Ф.Беньковського" Херсонської обласної ради (позивач) звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до фізичної особи-підприємця Козаченко Наталії Миколаївни (відповідач), яким просить зобов'язати фізичну особу-підприємця Козаченко Наталію Миколаївну звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 9 кв.м. розташованої за адресою Херсонська область, м. Берислав , вул. Слобідська, 45 та повернути її Комунальному вищому навчальному закладу Бериславський педагогічний коледж ім. В.Ф. Беньковського Херсонської обласної ради привівши її у попередній стан шляхом знесення і вивезення самовільно встановленого тимчасової споруди торгівельного кіоску.

В ході проведення підготовчого провадження позивач збільшив позовні вимоги змінивши розмір самовільно зайнятої земельної ділянки з 9 кв.м до 12 кв.м.

23.05.2018 заступник прокурора Херсонської області подав заяву про вступ у розгляд справи (т. 1. арк. 46).

В судовому засідання ФОП Козаченко Н.Н. звернулась до суду з клопотанням про залучення до розгляду справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача територіальну громаду Херсонської області. Заявник не підтримав зазначне клопотання в ході розгляду справи, тому суд залишив його без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 24.05.2018 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 02.08.2018 та відкладено провадження у справі на 04.07.2018.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 21.06.2018, у зв'язку із відрядженням судді Немченко Л.М. підготовче засідання перепризначено на 17.07.2018.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 17.07.2018 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 30.07.2018 з метою надання можливості сторонам скористатись повним обсягом процесуальних прав.

30.07.2018 відповідач заявив клопотання про застосування позовної давності та у зв'язку з цим просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.

30.07.2018 позивач в судовому засіданні надав суду, відповідачу та прокурору відповідь на відзив, згідно якої просить суд зобов'язати ФОП Козаченко Н.М. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку. В судовому засіданні було з'ясовано, що відповідач не направив пакет документів учасникам судового процесу, які були додані до відзиву. Вони з цим пакетом ознайомилися тільки під час судового засідання, для чого суд оголошував перерву.

Представник позивача та прокурор заявили усні клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із необхідністю ознайомитись із матеріалами справи, надати додаткові документальні докази, після ознайомлення з відзивом та пакетом документів, що були додані до відзиву, які були передані відповідачем до суду.

Сторони також повідомили суду, що не готові до закриття підготовчого провадження, оскільки ще не всі докази надано суду.

З метою надання можливості сторонам скористатись повним обсягом процесуальних прав та у зв'язку з відпусткою судді суд ухвалою від 30.07.2018 року відклав розгляд справи на 24.09.2018 та продовжив підготовче провадження з дотримання принципу розумного строку розгляду справи. В судовому засіданні 24.09.2018 було закрите підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 09 жовтня 2018 року.

В судовому засіданні 09.10.2018 розглянуто справу по суті та оголошено вступну і резолютивну частину рішення.

Суд вважає, що справа розглянута в продовж розумного строку, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, згідно якої в поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч.2 ст. 3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Таким чином, норми ГПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В ході розгляду справи, відповідач заперечував проти позовних вимог з посиланням на норми ст.ст. 90, 211, ч. 2 ст.152 Земельного кодексу України, ст.ст.11, 319, 525, 526, 626 ЦК України, ст.ст.173,174 ГК України, Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Відповідач зазначав, що він використовує земельну ділянку на підставі двохстороннього договору №1 від 02 грудня 2013 року про надання послуг, тому, на його думку, позивачем не доведено факту використання земельної ділянки самовільно . Що стосується висновків позивача про розірвання договору №1 від 2 грудня 2013 року на умовах п.2.1. договору, то відповідач вважає, що факт розірвання договору позивачем не доведено. По-перше, була між сторонами укладена додаткова угода до договору №1 про надання послуг від 01.12.2013, хоча основний договір укладено 02.12.2013 про який договір позивач вказує є незрозумілим. По-друге, в додатковій угоді від 07.05.2014 йдеться про те, що виконавець розриває умови договору в п.2.1.,а саме про надання послуг Замовнику з постачання електричної енергії, водопостачання та водовідведення з 26 травня 2014 року в зв'язку з відсутністю технічних можливостей, а далі по тексту основного договору від 02.12.2013 використовувати 12 кв.м. земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності відповідачу дозволено. Також відповідач доводив, що він на земельній ділянці право користування якої за Державним актом надано позивачу розміщував кіоск по продажу продовольчої групи товарів на підставі паспорту прив'язки чинного з 30.08.2014.

Також відповідач 30.07.2018 подав до суду заяву про застосування позовної давності при розгляді справи.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

05.02.2001 Бериславському педагогічному училищу (правонаступником якого є комунальний вищий навчальний заклад Бериславський педагогічний коледж ім. В.Ф. Беньковського Херсонської обласної ради) на підставі рішення Бериславської міської ради народних депутатів від 16 листопада 2000 року № 154 було надано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 5,08 га розташованого за адресою Херсонська область , м. Берислав , вул. Слобідська 45, серії ІІ-ХС № 001761 , про що в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 79 .

02 грудня 2013 року між Комунальним вищим навчальним закладом Бериславський педагогічний коледж Херсонської обласної ради та приватним підприємцем Козаченко Наталією Миколаївною було укладено Договір про надання послуг № 1 від 02 грудня 2013 року , за яким відповідачу (Замовнику за договором) було надано погодження на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності (Кіоску) площею 12 кв.м. на території Бериславського педагогічного коледжу ім. В.Ф. Беньковського Херсонської обласної ради.

07.05.2014 між Комунальним вищим навчальним закладом "Бериславський педагогічний коледж імені "В.Ф. Беньковського" Херсонської обласної ради та фізичною особою-підприємцем Козаченко Наталією Миколаївною укладено додаткову угоду за п.1 якої Виконавець розриває умови договору № 1 про надання послуг від 01.12.2013 року п.2.1 про надання послуг Замовнику з постачання електричної енергії, водопростачання та водовідведення з 26.05.2014 у зв'язку з відсутністю технічних можливостей.

Позивачем 28.08.2014 відмовлено відповідачу у наданні погодження на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності ( Кіоску) площею 12 кв.м. на території Бериславського педагогічного коледжу ім. В.Ф. Беньковського Херсонської обласної ради, про що було письмово повідомлено відповідачу .

Бериславським педагогічним коледжем 09.09.2014 відповідачу направлено письмову вимогу про звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан, однак відповідач жодним чином на вимогу не відреагував.

Бериславський педагогічний коледж 20.03.2018 повторно звернувся до відповідача з вимогою про звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.

Вважаючи, що дії відповідача щодо не звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан незаконними, такими що суперечать вимогам Земельного кодексу України та порушують законні права та інтереси, Бериславський педагогічний коледж звернувся до суду з позовом про звільнення самовільно зайнятої ділянки та приведення земельної ділянки у попередній стан.

В ході розгляду справи позивач доводив, що відповідач використовує земельну ділянку для розміщення тимчасової споруди (Кіоску), яка належить Бериславському педагогічному коледжу без відповідних правових підстав. Свої вимоги позивач обґрунтував нормами ст.14 Конституції України, ст.ст. 116, 125, 126, 152, 212 ЗК України, ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

За результатами розгляду спору суд прийшов до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи із наступного.

Згідно ст.14 Конституції України - земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 124 Земельного кодексу України право власності та право користування земельною ділянкою виникає після одержання документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Згідно ст.91 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Враховуючи приписи розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою виданого 05.02.2001 Бериславському педагогічному училищу на теперішній час відповідає вимогам Закону.

При таких обставинах, Бериславське педагогічне училище є землекористувачем земельної ділянки 5,08 га, розміщеної за адресою м. Берислав , вул. Слобідська 45.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Ч. 1 ст. 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування. Частиною з цієї ж статті вказано, що повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Позивач доводив, що відповідач використовує самовільно земельну ділянку площею 12 кв.м. розташовану за адресою Херсонська область, м. Берислав, вул. Слобідська, 45 для розміщення тимчасової споруди (Кіоску) самовільно , без відповідних правових підстав, тому він зобов'язаний звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та повернути її позивачеві, привівши її у попередній стан шляхом знесення і вивезення тимчасової споруди а саме металевого кіоску.

Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначає, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до п.3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.11 "Про деякі питання розгляду справ у спорах, що витікають із земельних відносин" відповідно до вимог законодавства обов'язковою вимогою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правоустановчих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Таким чином, як витікає із наведеної судової практики зазначеної у постанові Пленуму ВГСУ України № 6, наявність фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Судом встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку, на якій розміщено кіоск з продажу продовольчої групи товарів на підставі паспорту прив'язки та двохстороннього договору №1 від 02 грудня 2013 року про надання послуг, за п.2.1. якого вказано, що позивач забезпечує відповідачу відповідні умови використання 12 кв.м. території Бериславського педагогічного коледжу для здійснення підприємницької діяльності за адресою: Херсонська область, м. Берислав, вул. Слобідська, 45, переданого Замовнику у користування на підставі рішень Бериславської міської ради Бериславського району Херсонської області №80 від 30.07.2013, № 107 від 30.10.2013. ( т.1 арк. 109,185) Зазначені факти спростовують доводи позивача щодо самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем. Адже, укладаючи з відповідачем договір №1 від 02 грудня 2013року та надаючи згоду на розміщення кіоску, позивач дозволив відповідачу розмістити на земельній ділянці торгівельне місце, тому відсутні підстави вважати, що відповідач використовує земельну ділянку самовільно.

Між тим, суд встановив, що паспорт прив'язки закінчив свою дію 30.08.2014, однак відповідач не звільнив зайняту земельну ділянку.

Суд вважає, що з цього часу, право позивача, як землекористувача, було порушено, однак з 2014 року до звернення до суду, позивач не вчиняв дії щодо поновлення прав, хоча в ході розгляду справи він доводив, що 09.09.2014 та 17.04.2018 двічі звертався до відповідача з вимогою звільнити земельну ділянку.

Позивач надав до матеріалів справи вимогу про звільнення земельної ділянки, яку він направляв 17.04.2018 за № 01-12/07-113/18.

Однак, в ході розгляду справи, зазначений факт не знайшов свого підтвердження, оскільки відповідач заперечував факт отримання такої вимоги, а позивач не надав докази направлення такої вимоги на адресу відповідача.

При таких обставинах, позивачем не доведені обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги щодо самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, тому позивачем не доведено порушення його прав землекористувача та вимоги усунення перешкод у користуванні цією земельною ділянкою не підлягають задоволенню.

Заступник Прокурора Херсонської області, вступивши у розгляд справи, мотивував, що як вбачається з матеріалів справи, на земельній ділянці, яка надана Бериславському педагогічному коледжу (правонаступником якого є КВПЗ Бериславський педагогічний коледж імені В.Ф. Беньковського Херсонської обласної ради) в постійне користування для розміщення учбово-адміністративних споруд та гуртожитку (державний акт на право постійного користування землею № 001761 від 05.02.2001) без достатньої правової підстави, за відсутності відповідних документів, з 02.12.2013 розміщено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності ФОП Козаченко Н.М.

Він наголосив, що відповідно до ст. 80 Закону України Про освіту до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема земельні ділянки. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом. Об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають використанню не за освітнім призначенням.

Заступник прокурора звернув увагу, що за ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою набуває обмежене коло осіб, які передбачені цією статтею, серед яких заклади освіти, незалежно від форми власності.

На його думку, фізичні особи підприємці не мають права користування указаною земельною ділянкою під розміщення малих архітектурних форм, в силу Закону.

Він доводить, що відповідно до статуту Коледж є комунальним закладом. Засновниками є територіальні громади сіл, селищ, міст Херсонської області. Фінансування закладу здійснюється за бюджетні кошти на основі кошторису.

На його думку, розміщення на території закладу тимчасової споруди, метою діяльності якої є підприємництво, порушує встановлені законодавством вимоги щодо цільового використання майна закладів освіти та формує ризики для нормальної роботи закладу освіти.

Він доводить, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження майном закладів освіти та на захист економічних та суспільних інтересів держави.

Заступник прокурора також зазначив, що предметом позову є звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, яка належить закладу освіти та приведення її у первісний стан, що має сприяти поновленню порушених прав користувача землі на нормальне функціонування закладу та використання земельної ділянки у навчально-виховному процесі, то указане свідчить про порушення економічних інтересів держави в особі КВНЗ Бериславський педагогічний коледж імені В.Ф. Беньковського .

В ході розгляду справи було встановлено, що позивач надав дозвіл на розміщення тимчасової споруди - кіоску по продажу продовольчої групи товарів саме для забезпечення харчування студентів.

Тому суд дійшов до висновку, що вирішення питання харчування студентів слід розглядати як складову навчального процесу.

При таких обставинах, в ході розгляду справи знайшов своє підтвердження факт використання майна учбового закладу - земельної ділянки площею 12 кв.м для забезпечення організації навчального процесу, тобто за призначенням.

Разом з тим, суд погоджується з доводами прокурора щодо факту використання земельної ділянки відповідачем з порушенням чинного законодавства.

Так, згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом статей 123,124 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Так, чинним Земельним кодексом України передбачено лише 6 правових підстав використання земельної ділянки: 1) власником; 2) на правах оренди; 3) на правах постійного користування; 4) на правах земельного сервітуту; 5) на правах емфітевзису (користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) та 6) на правах суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою для забудови). Усі вказані речові права відповідно до ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952-ІV підлягають державній реєстрації.

Таким чином, чинним земельним законодавством право використання земельної ділянки на підставі будь-якого іншого речового права не передбачено.

Суд прийшов до висновку, що використання земельної ділянки протягом до 30.08.2014 на підставі погодженого паспорту прив'язки не надає права землекористування відповідачу, оскільки відповідно до частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

На виконання частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності , який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Таким чином, правовідносини щодо розміщення тимчасових споруд (кіоску для реалізації продовольчих товарів) є елементами благоустрою населених пунктів та регулюються законодавством в сфері містобудування, тому не вирішує питання землекористування.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Позивач відповідно до своїх прав, визначених ст.152 ЗК України звернувся до суду з позовом про звільнення відповідачем самовільно зайнятої земельної ділянки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд з урахуванням норм ст.212 ЗК України, прийшов до висновку, що матеріали справи свідчать про використання земельної ділянки відповідачем з порушенням норм земельного законодавства (без належного оформлення прав землекористування), однак факт самовільного зайняття земельної ділянки площею 12 кв.м не знайшов свого підтвердження, оскільки розміщення тимчасової споруди на земельній ділянці, землекористувачем якої є позивач, було за погодженням Бериславської міської ради та позивача.

Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то суд прийшов до наступного.

За своєю юридичною природою , позов Бериславського педагогічного коледжу до ФОП Козаченко Н.М. про звільнення земельної ділянки та приведення її в попередній стан відноситься саме до негаторних позовів, а тому строк позовної давності до даних правовідносин не застосовується .

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ПК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ПК України).

Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України суд покладає на позивача.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 129, 233, 238, 240 ГПК України

у х в а л и в :

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 18.10.2018

Суддя Л.М. Немченко