Ухвала

від 26.09.2018 по справі 8/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 8/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Коркішка В.М.,

Верховної Ради України - не з'явився,

Кабінету Міністрів України - Суббота О.В.,

Міністерства оборони України - Дідика В.А., Рудника Ю.М.,

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Хрещатик Інвестбуд" - Герасименка О.В., Перчака С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Міністерства оборони України, Генеральної прокуратури України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 (у складі колегії суддів: Куксов В.В. (головуючий), Станік С.Р., Гончаров С.А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 (у складі колегії суддів: Ващенко Т.М. (головуючий), Мельник В.І., Шкурдова Л.М.)

у справі № 8/21

за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хрещатик Інвестбуд"

про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей та зобов'язання сторін повернути все одержане на виконання зазначеного договору,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2006 року Заступник Генерального прокурора України звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хрещатик Інвестбуд" (далі - ТОВ "Хрещатик Інвестбуд"), у якому просив визнати недійсним договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, укладений 26.11.2004 між Міністерством оборони України і ТОВ "Хрещатик Інвестбуд", та зобов'язати сторін повернути все одержане за договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статті 293 Господарського кодексу України, статей 715, 203 Цивільного кодексу України, Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (далі - Положення № 1919), оскільки Міністерство оборони України здійснило відчуження військового майна з перевищенням повноважень, визначених законом, за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано відсутністю правових підстав для визнання такого договору недійсним.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2018 року Міністерство оборони України та Генеральна прокуратура України подали касаційні скарги, у яких посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять скасувати постановлені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційні скарги обґрунтовано тим, що при вирішенні спору суди не врахували того, що рішення про відчуження військового майна відповідно до вимог чинного законодавства приймає Кабінет Міністрів України, а Міністерство оборони України визначає лише спосіб його реалізації.

Відповідно до частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та касаційні скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 09.08.2004 Міністерством оборони України було видано розпорядження № 42 "Про відчуження військового майна шляхом його передачі в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей", яким доручено директору Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України здійснити відчуження військового майна в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, у тому числі спірного майна.

26.11.2004 між Міністерством оборони України та ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" було укладено договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей.

Розділом 1 цього договору передбачено, що ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" передає Міністерству оборони України квартири № 48, 50, 53, 92, 95, 102 в будинку в„– 32 по вул. Достоєвського в місті Первомайську Миколаївської області, квартири в„– 101 , 105, 108, 109, 111, 112, 113, 116, 136, 137, 140, 141, 144 в будинку № 3-А по вул. Керченська в місті Кременчук Полтавської області, п 'ятиквартирний житловий будинок № 81-Б по вул. 60-річчя Жовтня в місті Кременчук Полтавської області, що належать відповідачу на праві власності; а Міністерство оборони України передає ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" нежилу будівлю (літ. Б), яка знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Січневого Повстання, 1 (музична студія зі складом загальною площею 1 442,80 кв. м), що належить Державі Україна на підставі свідоцтва про право власності серії САА № 384111 від 12.08.2004 та знаходиться на балансі Міністерства оборони України.

Умови договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців від 26.11.2004 були виконані сторонами повністю, про що складено акт приймання-передачі від 26.11.2004, акти № 17 і № 19 від 30.06.2005.

За повідомленням Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України в листі від 19.09.2005 № 303/1/5/4503, всі квартири розподілені гарнізонними житловими комісіями серед безквартирних військовослужбовців та через виконкоми оформлені ордери.

У справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна шляхом його передачі відповідачу в обмін на житло для військовослужбовців, виходячи з того, що договір міни нерухомого військового майна шляхом його передачі відповідачу в обмін на житло для військовослужбовців було укладено сторонами з дотриманням порядку, встановленого пунктом 14 Положення № 1919 та наказом Міністра оборони України від 01.06.2004 № 194 "Про вдосконалення порядку обміну військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей", яким було передбачено проведення такого відчуження на підставі рішення Міністерства оборони України у формі розпорядження без додаткового рішення саме Кабінету Міністрів України, такий порядок був чинним на час укладення сторонами оспорюваного договору міни.

Вказали, що Положення № 1919 було прийняте Кабінетом Міністрів України на виконання статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", невідповідність пункту 14 цього Положення вимогам статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" була встановлена Верховним Судом України лише у 2006 році, а виключено було зазначений пункт 14 Положення № 1919 01.03.2007 постановою Кабінету Міністрів України № 314.

При цьому суди попередніх інстанцій при вирішенні спору відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" також застосували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, статтю 1 Першого протоколу до цієї Конвенції та практику Європейського суду з прав людини щодо дотримання принципів "належного урядування", правової визначеності, захисту власності.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, судами, зокрема, встановлено невідповідність втручання держави у право власності ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" трьом критеріям правомірності такого втручання у право на мирне володіння майном відповідно до практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, встановлено, що визнання недійсним укладеного Міністерством оборони України з ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та їх сімей у зв'язку з недотриманням державним органом вимог закону при його укладені не відповідає критерію законності -відчуження військового майна шляхом його передачі юридичній особі в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей здійснювалось на підставі пунктів 14 і 15 Положення № 1919, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України в межах його компетенції.

Невідповідність чинного на момент укладення оспорюваного договору законодавства щодо порядку відчуження військового майна вимогам доступності, чіткості і передбачуваності призвело до необмеженості трактування норм Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення № 1919 у правозастосовній практиці, а факт зміни такого порядку відчуження військового майна у 2007 році не відповідає вимогам передбачуваності і правової визначеності.

Сумніви суб'єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм законодавства судами, не можуть свідчити про законність втручання у право власності.

Встановлено також, що прокурор, звертаючись до суду з вказаним позовом, не зазначив, у чому полягає суспільний публічний інтерес втручання в мирне володіння майном ТОВ "Хрещатик Інвестбуд", та в чому полягає дотримання принципу пропорційності при такому втручанні, одним із елементів якого є надання справедливої та обґрунтованої компенсації, питання про яку прокурором і позивачами взагалі не порушувалося.

У справ № 8/21, яка розглядається, дотримання всіх трьох наведених критеріїв при втручанні у право ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" на володіння майном судами не встановлено.

За таких обставин суди дійшли висновку, що задоволення позовних вимог прокурора по суті у справі № 8/21 буде суперечити загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом із тим, у справі № 7/61-9/80 у подібних правовідносинах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при вирішенні частини позовних вимог, які є аналогічними, не погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, скасував постановлені у справі судові рішення та ухвалив своє про задоволення заявлених позовних вимог.

При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що системний аналіз положень Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" і Положення № 1919 свідчить про те, що для відчуження нерухомого військового майна, яке є предметом оспорюваного договору міни, необхідний належним чином оформлений дозвіл Кабінету Міністрів України, який отриманий не був. Вказав, що посилання суду апеляційної інстанції на рішення Європейського суду з прав людини є безпідставним, оскільки мало місце порушення закону при відчуженні військового майна; вказав на необхідність "виправлення" порушення законності при укладенні оспорюваного договору та вважав можливим задоволення заявлених прокурором вимог про визнання недійсним договору міни військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей без встановлення всіх трьох критеріїв, визначених практикою Європейського суду з прав людини, для втручання у правовідносини власності (постанова від 03.05.2018).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи касаційні скарги Міністерства оборони України та Генеральної прокуратури України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 8/21, вважає за необхідне відступити від такого висновку щодо застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини у подібних правовідносинах, викладеного раніше в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 7/61-9/80.

При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виходить із того, що відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом визнання недійсним договору та зобов'язання повернути все одержане за договором.

Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі № 8/21, яка розглядається, не встановлено всіх трьох критеріїв для відповідності втручання держави у право власності ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" на мирне володіння спірним майном, а тому, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, спір необхідно вирішувати з урахуванням наведених положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу до цієї Конвенції та практики Європейського суду з прав людини.

З урахуванням наведеного на підставі частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 8/21 разом з касаційними скаргами Міністерства оборони України та Генеральної прокуратури України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий