Рішення

від 09.10.2018 по справі 920/189/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.10.2018Справа № 920/189/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М. розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Релігійної громади (парафії) Димитріївського скиту Свято-Миколаївського архієрейського монастирського подвір'я с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної Церкви

до 1) Сумської обласної державної адміністрації

2) Релігійної організації Спасо-Преображенської релігійної громади (парафію) с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної церкви

про визнання права власності на нежитлові будівлі

за участю представників:

від позивача: Савченко В.С.

від відповідача 1: Коробка Т.П.

від відповідача 2: Жовнер О.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Релігійна громада (парафії) Димитріївського скиту Свято-Миколаївського архієрейського монастирського подвір'я с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної Церкви звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Сумської обласної державної адміністрації про визнання за Релігійною громадою (парафії) Димитріївського скиту Свято-Миколаївського архієрейського монастирського подвір'я с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної Церкви права власності на нежитлові будівлі: храм літ. А-І загальною площею 1143,3 кв.м., братський корпус літ. Б-ІІІ загальною площею 146,5 кв.м., розташовані за адресою: урочище Монастирське, 1, с. Рясне, Краснопільського району Сумської області.

Позовні вимоги обґрунтовані набуттям права власності на нежитлові будівлі: храм літ. А-І загальною площею 1143,3 кв.м., братський корпус літ. Б-ІІІ загальною площею 146,5 кв.м., розташовані за адресою: урочище Монастирське, 1, с. Рясне, Краснопільського району Сумської області.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 20.03.2018 вказану вище позовну заяву передано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2018 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

04.05.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/189/18 та призначено підготовче засідання у справі на 29.05.2018.

29.05.2018 через відділ діловодства суду від Сумської обласної державної адміністрації надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на наступне: позивачем не надано доказів, що спірні нежитлові будівлі належать на праві власності державі в особі Сумської обласної державної адміністрації; повноваження відповідача щодо розпорядження спірною будівлею було реалізовано у 2004 році шляхом видання Сумською обласною державною адміністрацією розпорядження № 24 від 02.02.2004 "Про передачу культової споруди", згідно із яким нежитлові будівлі передані Спасо-Преображенській парафії Української православної церкви с. Рясне Краснопільського району Сумської області; у позивача відсутні повноваження розпоряджатись земельною ділянкою, на якій розташовані нежитлові будівлі.

В підготовчому засіданні 29.05.2018, на підставі 183, 233 ГПК України, оголошено перерву до 25.06.2018.

В підготовчому засіданні 13.06.2018, на підставі 183, 233 ГПК України, оголошено перерву до 17.07.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2018 задоволено клопотання позивача про залучення співвідповідача, залучено до участі у справі № 920/189/18 співвідповідача - Релігійну організацію Спасо-Преображенську релігійну громаду (парафію) с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної церкви та відкладено підготовче засідання у справі №920/189/18 на 31.07.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 виправлено описку допущену у вступній частині ухвали Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 у справі № 920/189/18.

31.07.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідачем заперечення позовних вимог також зазначено, що спірні нежитлові будівлі були передані відповідачу 2 до створення юридичної особи позивача.

В підготовчому засіданні 31.07.2018 у відповідності до п. 4 ст. 48 ГПК України судом задоволено клопотання відповідача 2 про розгляд справи спочатку, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

В підготовчому засіданні 31.07.2018, на підставі 183, 233 ГПК України, оголошено перерву до 28.08.2018.

В судовому засіданні 28.08.2018 оголошено перерву до 18.09.2018.

В підготовному засіданні 18.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні 09.10.2018 в режимі відеоконференції; доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Харківської області.

В судовому 09.10.2018 представник позивача приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Представник позивача у судовому засіданні 09.10.2018 надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, надав пояснення по суті своїх заперечень.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні письмового відзиву на позов не надав, просив суд задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні 09.10.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Релігійна громада (парафія) Димитріївського скиту Свято-Миколаївського архієрейського монастирського подвір'я с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код 38602665) запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації від 08.01 2014 за № 1 614 102 0000 000517.

Позивач зазначає, що Релігійна громада (парафія) Димитріївського скиту Свято-Миколаївського архієрейського монастирського подвір'я с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код 38602665) фактично знаходиться та проводить службу за адресою Урочище Монастирське 1, с. Рясне, Краснопільського району, Сумської області.

Відповідно до історичної довідки №58 від 23 липня 2014 року про Свято-Димитріївськом монастир у с. Рясне Краснопільського району Сумської області, монастир було засновано 14 вересня 1867 року. Як зазначено у довідці будівництво монастиря завершено у 1881 році, а у 1920 році монастир було закрито, а його землі перейшли у власність комуни ім. Леніна.

Згідно із зазначеною історичною довідкою до закриття монастир належав Руській Православній Церкві, правонаступником якої є Українська Православна Церква.

Посилаючись на історичну довідку про Свято-Димитріївський монастир у с. Рясне Краснопільського району Сумської області № 58 від 23 липня 2014 року та архівну довідку Російського державного історичного архіву Федерального архівного агентства Російської Федерації, позивач зазначає, що Свято-Димитріївському монастирю у с. Рясне Краснопільського району Сумської області належала земельна ділянка площею 4 844 га.

Відповідно до технічного паспорту від 13.10.2014, виготовленого ФОП Курсовим Дмитром Валерійовичем за адресою урочище Монастирське 1, с. Рясне, Краснопільського району, Сумської області розташовані нежитлові будівлі: храм літ. А-І загальною площею 1143,3 м.кв., братський корпус літ. Б-ІІІ загальною площею 146,5 м.кв.

У відповідь на лист позивача від 30.06.2017 про повернення у власність релігійної громаді комплексу споруд та земельної ділянки площею 4844 гектару, Сумська обласна державна адміністрація листом за № 01-48/7540 від 23.08.2017 зазначила, що за інформацією Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області у базі даних відсутні відомості щодо об'єктів державної власності, які розташовані за адресою урочище Монастирське 1, с. Рясне, Краснопільського району, Сумської області та окрім того, такі споруди не перебувають на балансі та на обліку у Сумської обласної державної адміністрації.

Відповідно до листа Державного архіву Сумської області № б/н-191 від 13.12.2017 та листа Державного архіву Харківської області № 01-30/315 від 18.12.2017 зазначили про відсутність у вказаних архівах документів та відомостей про передачу будівель, споруд Свято-Димитріївського чоловічого монастиря Охтирського повіту на користь комуни імені Леніна.

В обґрунтування позову, позивач зазначає, що починаючи з 2004 року будівлі колишнього Свято-Димитріївського монастиря у с. Рясне використовуються ченцями Української Православної Церкви (Московського Патріархату) для проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій.

Позивач зазначає, що Релігійна громада (парафія) Димитріївського скиту Свято- Миколаївського архієрейського монастирського подвір'я с. Рясне, Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної Церкви є релігійною організацією, яка фактично володіє вище зазначеними спорудами та перебуває в структурі Української Православної Церкви (Московського Патріархату) - релігійної організації якій раніше належали відповідні культові будівлі та майно.

З урахуванням вказаних вище обставин, позивачем заявлено позов про визнання за Релігійною громадою (парафією) Димитріївського скиту Свято-Миколаївського архієрейського монастирського подвір'я с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної Церкви права власності на нежитлові будівлі: храм літ. А-І загальною площею 1143,3 кв.м., братський корпус літ. Б-ІІІ загальною площею 146,5 кв.м., розташовані за адресою: урочище Монастирське, 1, с. Рясне, Краснопільського району Сумської області.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням передбачених Цивільним і Господарським кодексами України способів захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

За змістом ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. ч. 1 - 3 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 392 Цивільного кодексу України визначає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як зазначено судом вище, в обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що починаючи з 2004 року будівлі колишнього Свято-Димитріївського монастиря у с. Рясне використовуються для проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій ченцями Української Православної Церкви (Московського Патріархату), в структурі якої перебуває Релігійна громада (парафія) Димитріївського скиту Свято-Миколаївського архієрейського монастирського подвір'я с. Рясне, Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної Церкви (позивач).

Відповідно до технічного паспорту від 13.10.2014, виготовленого ФОП Курсовим Дмитром Валерійовичем за адресою урочище Монастирське 1, с. Рясне, Краснопільського району, Сумської області розташовані нежитлові будівлі: храм літ. А-І загальною площею 1143,3 м.кв., братський корпус літ. Б-ІІІ загальною площею 146,5 м.кв.

У відповідності до статті 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

Пунктом 3 постанови Верховної Ради України Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 pоку, визначено, що Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" застосовується до правовідносин, які виникли після введення його в дію.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

У відповідності до частини другої статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Під культовими будівлями та майном слід розуміти будівлі і речі, спеціально призначені для задоволення релігійних потреб громадян. До введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визначено нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не породило правових наслідків. Тому держава в особі органів, передбачених в статті 17 Закону, є належним власником культових будівель і майна (п. 4, п. 9.8. роз'яснення Вищого арбітражного суду № 02-5/109 від 29.02.1996 "Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Враховуючи наведене, держава в особі органів, визначених статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" є власником культових будівель і майна.

Разом з тим, в розумінні ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" державним органом, який реалізовує правомочності держави, як власника спірної культової будівлі в даному випадку є Сумська обласна державна адміністрація.

У відповідності до пункту 4 Указу Президента України від 21 березня 2002 року №279/2002 "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков та релігійних організацій" рекомендовано органам місцевого самоврядування вжити заходів з відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, зокрема щодо повернення їм колишніх культових будівель, іншого церковного майна (в тому числі приміщень), що перебувають у комунальній власності і використовуються не за призначенням.

Проте, доказів передачі Сумською обласною державною адміністрацією Релігійній громаді (парафії) Димитріївського скиту Свято-Миколаївського архієрейського монастирського подвір'я с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної Церкви (позивачу) культової споруди Свято-Дмитріївського чоловічого монастиря матеріали справи не містять.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази перебування у держаній власності такої культової будівлі як нежитлової будівлі: храму літ. А-І загальною площею 1143,3 кв.м., братського корпусу літ. Б-ІІІ загальною площею 146,5 кв.м., розташованих за адресою: урочище Монастирське, 1, с. Рясне, Краснопільського району Сумської області.

Як вбачається із листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області за № 02-04/03122 від 09.08.2017, в регіональному відділенні відсутні відомості щодо об'єктів державної власності, які розташовані за адресою: урочище Монастирське 1, с. Рясне, Краснопільського району, Сумської області.

Відповідно до листа Сумської обласної державної адміністрації за № 01- 48/7540 від 23.08.2017 вказані вище споруди, розташовані за адресою: урочище Монастирське, 1, с. Рясне, Краснопільського району Сумської області, не перебувають на балансі та на обліку у Сумської обласної державної адміністрації.

Належних та достатніх доказів в підтвердження того, що у власності чи на балансі відповідача перебувають нежитлові будівлі: храм літ. А-І загальною площею 1143,3 кв.м., братський корпус літ. Б-ІІІ загальною площею 146,5 кв.м., розташовані за адресою: урочище Монастирське, 1, с. Рясне, Краснопільського району Сумської області матеріали справи не містять та позивачем такі докази не надані.

Наданий позивачем технічний паспорт від 13.10.2014, виготовлений ФОП Курсовим Дмитром Валерійовичем у розумінні процесуального законодавства не є належним доказом який підтверджує перебування спірного майна у державній власності.

Крім того, надані позивачем до матеріалів позовної заяви незасвідчені історична довідка №58 від 23 липня 2014 року та архівна довідка Російського державного історичного архіву Федерального архівного агентства Російської Федерації не підтверджують наявності права власності держави в особі Сумської обласної державної адміністрації на земельну ділянку про яку зазначає позивач та розташованого на ній нерухомого майна, а також взаємозв'язку такого майна з позивачем, та не приймаються судом в якості належних доказів.

Натомість, судом встановлено, що відповідно до розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації № 24 від 02.02.2004 "Про передачу культової споруди" Сумською обласною державною адміністрацією було передано у власність Спасо-Преображенської парафії Української православної церкви с. Рясне Краснопільського району Сумської області культову споруду Свято-Дмитріївського чоловічого монастиря, розташованого на території с. Рясне.

Отже, свої повноваження щодо розпорядження культовою спорудою Сумська обласна державна адміністрація реалізувала у 2004 році, передавши у власність Спасо-Преображенській парафії Української православної церкви с. Рясне Краснопільського району Сумської області культову споруду Свято-Дмитріївського чоловічого монастиря, розташованого на території с. Рясне.

Відомостей, що після прийняття вказаного вище розпорядження у власності відповідача 1 - Сумської обласної державної адміністрації перебувала культова споруда Свято-Дмитріївського чоловічого монастиря матеріали справи не містять.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації № 168 від 10.04.2001 було зареєстровано Статут власність Спасо-Преображенській парафії Української православної церкви в с. Рясне, вул. Перемоги, 15 Краснопільського району.

Як вказано судом вище, розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації № 24 від 02.02.2004 "Про передачу культової споруди" вказаній релігійній громаді передано у власність культову споруду Свято-Дмитріївського чоловічого монастиря, розташованого на території с. Рясне.

В той же час, Статут Релігійної громади (парафії) Димитріївського скиту Свято-Миколаївського архієрейського монастирського подвір'я с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної Церкви зареєстрований розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації № 443-ОД від 23.10.2013 (нова редакція статуту зареєстрована розпорядженням Сумської обласної державної адміністрації № 482-ОД від 01.09.2017).

Згідно наявної у матеріалах справи копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, датою внесення запису в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації є 08.01.2014.

За таких обставин, здійснення відповідачем 1 розпорядження щодо культової споруди Свято-Дмитріївського чоловічого монастиря, розташованої на території с. Рясне було здійснено ще до створення позивача як юридичної особи.

Наведені в судовому засіданні представником відповідача 2 - Релігійної організації Спасо-Преображенської релігійної громади (парафію) с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної церкви, усні доводи щодо задоволення позовних вимог не приймаються судом до уваги, оскільки не підтверджені жодними належними та достатніми доказами.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Позивачем не доведено суду наявності правових підстав для визнання за Релігійною громадою (парафією) Димитріївського скиту Свято-Миколаївського архієрейського монастирського подвір'я с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної Церкви права власності на нежитлові будівлі: храм літ. А-І загальною площею 1143,3 кв.м., братський корпус літ. Б-ІІІ загальною площею 146,5 кв.м., розташовані за адресою: урочище Монастирське, 1, с. Рясне, Краснопільського району Сумської області.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені вище обставини суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог, у зв'язку із чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача до Сумської обласної державної адміністрації, Релігійної організації Спасо-Преображенської релігійної громади (парафію) с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної церкви визнання за Релігійною громадою (парафії) Димитріївського скиту Свято-Миколаївського архієрейського монастирського подвір'я с. Рясне Краснопільського району Сумської області Сумської єпархії Української Православної Церкви права власності на нежитлові будівлі: храм літ. А-І загальною площею 1143,3 кв.м., братський корпус літ. Б-ІІІ загальною площею 146,5 кв.м., розташовані за адресою: урочище Монастирське, 1, с. Рясне, Краснопільського району Сумської області.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст рішення складено та підписано: 19.10.2018 .

Суддя О.В. Гулевець