Рішення

від 01.10.2018 по справі 915/769/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2018 року Справа № 915/769/18

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi ОСОБА_1,

за участю:

секретаря судового засідання Долгової А.О.,

представника позивача: ОСОБА_2- керівник,

представника відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Селянського (фермерського) господарства «МА - РУСЯ»

(56401, Миколаївська обл., смт.Доманівка, вул.Польова, буд.13),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Агро»

(54000, м.Миколаїв, вул.Велика Морська, буд.143),

про : розірвання Договору поставки №МВ-61/18 Д від 01.12.2017 та стягнення заборгованості у сумі 82098,22 грн, з яких: 78062,50 грн сума неповернутої передплати, 3708,50 грн пені, 327,22 грн - 3% річних, -

в с т а н о в и в:

23.07.2018 Селянське (фермерське) господарство «МА-РУСЯ» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 17.07.2018, в якій просить суд розірвати укладений між сторонами Договір поставки №МВ-61/18 Д від 01.12.2017 та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Агро» 82098,22 грн заборгованості за вказаним договором, з яких: 78062,50 грн сума неповернутої передплати, 3708,50 грн пені, 327,22 грн - 3% річних.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що між СФГ «МА-РУСЯ» та ТОВ «Імперія-Агро» , було укладено Договір поставки №МВ-61/18 Д від 01.12.2017. На виконання умов вказаного договору, відповідач зобов'язався передати у власність позивача продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар) в кількості та за ціною, що наводяться у специфікації, яка підписується та скріплюється печатками сторін. Відповідно до Специфікації №1 від 01.12.2017 до Договору поставки №МВ-61/18 Д від 01.12.2017, відповідач зобов'язався поставити позивачу товар в строк до 02.04.2018 на загальну суму 78062,50 грн. В цей же день, постачальником було надано рахунок-фактуру №21169 від 01.12.2017. 04.12.2017 позивач сплатив на користь відповідача 100% вартості товару, що підтверджується платіжним дорученням №325 від 04.12.2017. В свою чергу відповідач взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару не виконав. На підставі ст.188 ГК України позивач 03.05.2018 звернувся до відповідача з листом, в якому просив терміново відвантажити товар або повернути грошові кошти. Відповідно до інформації з офіційного сайту УДППЗ «Укрпошта» 07.05.2018, зазначений лист було вручено особисто. Вказаним листом позивач фактично повідомив відповідача про розірвання договору. Однак у встановлений закон строк відповідач не здійснив поставку товару та не повернув отриманих ним грошових коштів. Позивач вважає, що відповідач в односторонньому порядку, відмовився від виконання договору. Крім того, позивачем у зв'язку із простроченням строку повернення грошових коштів відповідачу було нараховано пеню та 3% річних.

Ухвалою суду від 30.07.2018 даний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, - десять днів з дня вручення цієї ухвали.

14.08.2018 ухвалю суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 05.09.2018.

05.09.2018 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду на 01.10.2018.

Під час розгляду справи, представник позивача підтримав доводи, викладені у позові.

Відповідач в судові засідання не з'являвся, відзив на позов не надав. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, шляхом надсилання ухвал суду від 14.08.2018 та 05.09.2018. В матеріалах справи містяться докази отримання зазначених вище ухвал відповідачем.

Згідно п.1) ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення про причини неявки.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 01.10.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступні обставини.

01.12.2017 між Селянським (фермерським) господарством «МА-РУСЯ» (покупець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперія-Агро» (постачальник, відповідач у справі) було укладено Договір поставки №МВ-61/18 Д (надалі - Договір №МВ-61/18 Д) (а.с.9-11), відповідно до п.1.1 якого відповідач зобов'язується передати у власність позивача продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а позивач зобов'язується прийняти та оплатити товар в кількостях та за ціною (вартістю), що наводяться в специфікаціях до цього договору, які підписуються та скріплюються печатками обох сторін та є невід'ємною частиною цього договору.

У відповідності до п.п.2.1., 2.2. Договору №МВ-61/18 Д за даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначається специфікаціями та/або накладними та/або рахунками-фактури, що є невід'ємною частиною цього договору. Ціна товару, що поставляється за цим договором, вказується в специфікаціях в національній валюті України і визначається у доларах США.

Згідно п.2.3. Договору №МВ-61/18 Д загальна сума договору визначається сукупністю специфікацій та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в п.2.1. договору та є невід'ємною частиною даного договору. У випадку розбіжностей даних у специфікаціях щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід'ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару).

Пунктом 11.1. Договору №МВ-61/18 Д сторони узгодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання представниками та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2018, але продовжує залишатись чинним до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

В день укладення Договору №МВ-61/18 Д від 01.12.2017 сторонами була укладена Специфікація №1 від 01.12.2017 (надалі - Специфікація №1), відповідно до п.1 якої постачальник повинен поставити покупцю товар на загальну суму 78062,50 грн (з ПДВ).

Відповідно до п.3.2. Договору №МВ-61/18 Д оплата за поставлений товар здійснюється покупцем на умовах 100% попередньої оплати, якщо інші умови не зазначені в специфікації(ях) та/або інших додаткових угодах до даного договору.

Згідно п.3 Специфікації №1 покупець оплачує постачальнику в порядку попередньої оплати 100% вартості товару, що складає 78062,50 грн (еквівалент у доларах США: 2871 USD), зазначеної в п.2 даної специфікації та рахунку(ах)-фактурі(ах) шляхом її перерахування на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 04.12.2017.

На виконання умов Договору №МВ-61/18 Д, відповідачем було виставлено рахунок-фактуру №21169 від 01.12.2017.

Позивачем було здійснено попередню оплату на розрахунковий рахунок відповідача у сумі 78062,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №325 від 04.12.2017 на зазначену суму (а.с.13, 14).

Відповідно до п.4.1. Договору №МВ-61/18 Д строк поставки товару визначається у відповідних специфікаціях до цього договору.

Згідно Специфікації №1 від 01.12.2017 до Договору поставки №МВ-61/18 Д від 01.12.2017 відповідач зобов'язався поставити позивачу євро-лайтинг 48%, в.р. у кількості 90,000 л на загальну суму 78062,50 грн (з ПДВ).

Строк поставки відповідно до Специфікації №1 визначено до 02.04.2018.

Проте у вказаний вище строк відповідач зобов'язання з поставки позивачу товару не виконав.

03.05.2018 позивачем направлено на адресу відповідача лист №1, в якому він просить останнього терміново просить відвантажити товар або повернути кошти господарству. В матеріалах справи містяться докази направлення на адресу відповідача зазначеного листа (а.с.15, 16).

Позивач зазначає, що відповідно до інформації з офіційного сайту УДППЗ «Укрпошта» 07.05.2018, зазначений лист було вручено відповідачу особисто. Вказаним листом позивач фактично повідомив відповідача про розірвання договору. Однак у встановлений закон строк відповідач не здійснив поставку товару та не повернув отриманих ним грошових коштів. Позивач вважає, що відповідач в односторонньому порядку, відмовився від виконання свого зобов'язання за Договором №МВ-61/18 Д щодо поставки товару та залишився винен позивачу кошти в сумі 78062,50 грн. Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду.

На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У відповідності до ч.ч.1, 4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 ГК України).

Частинами 1, 2 ст.180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п.2.1. Договору №МВ-61/18 Д сторони погодили, що за даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість та ціна якої визначається специфікаціями та/або накладними та/або рахунками-фактури, що є невіємною частиною цього договору.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання зі здійснення попередньої оплати за товар у строк та за ціною, визначених у специфікації, однак відповідач обумовлений договором товар в повному обсязі у визначний строк не поставив.

У відповідності до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

На підставі ч.2 ст.693 ЦК України позивач 03.05.2018 направив на адресу відповідача лист №1, в якому він просить останнього терміново просить відвантажити товар або повернути кошти господарству. В матеріалах справи містяться докази направлення на адресу відповідача зазначеного листа (а.с.15, 16).

У запропонований позивачем строк грошові кошти не були повернуті відповідачем.

Згідно ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Будь - яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов'язання щодо повернення отриманих коштів, відповідач, у порушення приписів ст.ст.73, 74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують належне виконання позивачем зобов'язань з оплати товару, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 78062,50 є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.7.2.1. Договору №МД-61/18 Д постачальник за прострочення поставки товару більш ніж на 10 днів, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день прострочення, якщо таке порушення не є наслідком впливу незалежних від постачальника обставин.

У зв'язку із простроченням строку повернення грошових коштів на підставі зазначеного вище пункту договору, ст.ст.549, 614, 624 ЦК України та ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/96-ВР від 22.11.1996 (із змінами та доповненнями), позивач нарахував відповідачу пеню за період з 28.05.2018 по 17.07.2018 в загальній сумі 3708,50 грн.

Суд, перевіривши розрахунок пені за допомогою програми Законодавство за період вказаний у розрахунку позивачем та встановив, що пеня за період з 28.05.2018 по 17.07.2018 складає 3719,20 грн.

Оскільки у позові, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 3708,50 грн, суд, враховуючи принцип диспозитивності, не може вийти за межі позовних вимог, тому стягненню з відповідача підлягає саме 3708,50 грн пені.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 327,22 грн за період з 28.05.2018 по 17.07.2018.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вказаною статтею передбачена можливість стягнення 3% річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення продавцем грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст.625 ЦК України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену ч.3 ст.693 ЦК України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства (ст.536 ЦК України).

Така правова позиція наведена зокрема, в постановах Верховного Суду України: від 16.09.2014 у справі №3-90гс14 (№921/266/13-г/7), від 01.07.2015 у справі №3-357гс15 (910/14120/14) та від 15.10.2013 у справі №3-30гс13.

Умовами Договору поставки №МД-61/18 Д від 01.12.2017 не передбачено обов'язку постачальника сплачувати покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами за не поставку чи несвоєчасну поставку товару.

У пункті п.5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» також зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

За вказаних обставин, позовні вимоги в частині стягнення 327,22 грн - 3% річних задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача щодо розірвання Договору поставки №МВ-61/18 Д від 01.12.2017, слід зазначити наступне.

У відповідності до ч.1 ст.665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно ч.3 ст.612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, що кореспондується з ч.2 ст.220 ГК України.

Частинами 2, 4 ст.188 ГК України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Враховуючи викладені обставини, вимога позивача про розірвання Договору поставки №МВ-61/18 Д від 01.12.2017 є обґрунтованою.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.73 ,74, 76-79, 91, 210,220, 232,233, 238,240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Розірвати Договір поставки №МВ-61/18 Д від 01.12.2017, укладений між Селянським (фермерським) господарством «МА - РУСЯ» (56401, Миколаївська обл., смт.Доманівка, вул.Польова, буд.13, код ЄДРПОУ 30646257) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперія-Агро» (54000, м.Миколаїв, вул.Велика Морська, буд.143, код ЄДРПОУ 35472893).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Агро» (54000, м.Миколаїв, вул.Велика Морська, буд.143, код ЄДРПОУ 35472893) на користь Селянського (фермерського) господарства «МА - РУСЯ» (56401, Миколаївська обл., смт.Доманівка, вул.Польова, буд.13, код ЄДРПОУ 30646257) 78062,50 грн переплати, 3708,50 грн пені та 3516,95 грн судового збору.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 11.10.2018 року.

Суддя М.В. Мавродієва