Постанова

від 17.10.2018 по справі 127/12561/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 127/12561/16-ц

провадження № 61-2148св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці,

відповідачі: Вінницька міська рада, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргупредставника Міністерства оборони України - Москаленка Андрія Олександровича на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Берегового О. Ю., Денишенко Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці (далі - КЕВ м. Вінниці) звернулося до суду із позовом до Вінницької міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Міністерство оборони України, про визнання незаконним та скасування рішення від 26 червня 2015 року № 2207 в частині визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на адміністративну будівлю від 10 квітня 2008 року державі в особі Міністерства оборони України належить 18/25 частини об'єкта за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена будівля знаходиться на праві оперативного управління КЕВ м. Вінниці. Згідно з витягом форми 6-3-зем Управління Держгеокадастру у м. Вінниця від 11 червня 2015 року № 22-230-0.2-1676/2-15 за Міністерством оборони України обліковується земельна ділянка, площею 0,16 га, по АДРЕСА_1. При вчинені дій щодо оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, яка необхідна для обслуговування адміністративної будівлі по АДРЕСА_1, при виході на місце, встановлено, що вся територія земельної ділянки по АДРЕСА_1 захаращена будматеріалами, будівельним сміттям, які належать ОСОБА_4 На цій земельній ділянці ОСОБА_5 проводить будівництво чотириповерхової будівлі. В подальшому стало відомо, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (кожен окремо) із Вінницькою міською радою уклали договори сервітуту на зазначену земельну ділянку. Вважає, що рішення Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2207, в частині укладання договорів земельного сервітуту для громадських потреб із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на земельні ділянки, площами по 278,0 кв. м кожному, по АДРЕСА_1 і укладені (на підставі зазначеного рішення) договори про встановлення земельного сервітуту є незаконними, оскільки спірна земельна ділянка належала до категорії земель оборони, на цій земельній ділянці здійснено будівництво, яке виходить за межі громадських потреб та інтересів. Крім того, Вінницька міська рада не погоджувала із землекористувачем - Міністерством оборони України, передачу земельної ділянки у сервітутне користування, а в результаті дій відповідачів, позивач втратив можливість використання земельної ділянки.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконним і скасувати рішення Вінницької міської ради 65 сесії 6 скликання від 26 червня 2015 року № 2207 у частині укладення договорів про встановлення земельного сервітуту для громадських потреб із ОСОБА_4 та ОСОБА_5на земельні ділянки, площами по 278,0 кв. м кожна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсними договори про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку, площею 278,0 кв. м по АДРЕСА_1 від 16 липня 2015 року укладений між ОСОБА_4 та Вінницькою міською радою; визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку, площею 278,0 кв. м по АДРЕСА_1, укладений між Вінницькою міською радою та ОСОБА_5; усунути КЕВ м. Вінниці перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 0,16 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинного будівництва - чотирьохповерхової будівлі, збудованої ОСОБА_4

У березні 2017 року Міністерство оборони України також звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - КЕВ м. Вінниці, про визнання незаконним та скасування пункту 1 та додатку № 3 рішення від 26 червня 2015 року № 2207, у частині, що стосується ОСОБА_4, ОСОБА_5, визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту.

Свої вимоги мотивувало тим, що згідно з рішенням Суженного исполкома Винницкого обласного Совета депутатов трудящихся від 28 грудня 1948 року № 116-024, військовою частиною А 0549 за цільовим призначенням використовується земельна ділянка, площею 0,16 га по АДРЕСА_1 для обслуговування військової комендатури.Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 квітня 1993 року № 334 Про першочергові заходи щодо підготовки і проведення земельної реформи у 1993 році проведена інвентаризація земель Міністерства оборони України на території м. Вінниці.За повідомленням командира військової частини А 0549 від 28 листопада 2016 року спірна земельна ділянка фактично використовувалась військовою частиною А 0549 до 2002 року, після чого передана Вінницькому зональному відділу військової служби правопорядку.Головним управлінням Держгеокадастру у м. Вінниці Вінницької області підтверджено факт облікування за військовою комендатурою земельної ділянки, площею 0,16 га, що підтверджується листом управління Держгеокадастру у м. Вінниці Вінницької області від 11 червня 2015 року № 22-230-0.2-1676/2-15 та доданим до нього витягом за формою 6-зем. Отже, спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та використовується для обслуговування державної адміністративної будівлі по АДРЕСА_1.Під час того, як КЕВ м. Вінниці проводило роботу щодо оформлення спірної земельної ділянки, було встановлено, що Вінницькою міською радою прийнято рішення про встановлення земельного сервітуту та передачу земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з якими укладені договори про встановлення земельного сервітуту. В результаті вчинених дій Міністерство оборони України позбавлене права користування земельною ділянкою, яка є необхідною для обслуговування будівлі. Вважає, що Вінницькою міською радою перевищені повноваження, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, повноваження щодо відчуження та надання в користування якої наділений Кабінет Міністрів України, який такого рішення не приймав.Спірна земельна ділянка, яка передана в сервітутне користування на 4 роки 11 місяців, використана ОСОБА_4 під будівництво багатоповерхової будівлі. Пункт 1 оскаржуваного рішення та додаток № 3 до нього не відповідають актам цивільного законодавства, які не передбачають права здійснювати забудову чужої земельної ділянки шляхом встановлення сервітуту. Фактично між міською радою та відповідачами був укладений суперфіцій, а тому договори сервітуту є удаваними.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати пункт 1 рішення Вінницької міської ради 65 сесії 6 скликання від 26 червня 2015 року № 2207 Про укладання, розірвання, поновлення договорів земельного сервітуту та додаток № 3 до цього рішення у частині, яка стосується ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати недійсними договори про встановлення земельного сервітуту, укладені Вінницькою міською радою з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на підставі рішення 65 сесії 6 скликання від 26 червня 2015 року № 2207 Про укладання, розірвання, поновлення договорів земельного сервітуту .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2017 року позов КЕВ м. Вінниці задоволено частково, позов Міністерства оборони України задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 1 рішення Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2207 у частині укладення договорів про встановлення земельного сервітуту для громадських потреб згідно з додатком № 3 із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на земельні ділянки, площами по 278,0 кв. м кожна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, терміном на 4 роки 11 місяців. Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 16 липня 2015 року, укладений між Вінницькою міською радою і ОСОБА_4, щодо земельної ділянки, площею 0,0278 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - для громадських потреб, терміном на 4 роки 11 місяців. Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 16 липня 2015 року, укладений між Вінницькою міською радою і ОСОБА_5 , щодо земельної ділянки, площею 0,0278 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - для громадських потреб, терміном на 4 роки 11 місяців. Зобов'язано усунути перешкоди КЕВ м. Вінниці в користуванні земельними ділянками, площами по 278,0 кв. м кожна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на які за договорами про встановлення земельного сервітуту від 16 липня 2015 року встановлено земельний сервітут - для громадських потреб ОСОБА_4 та ОСОБА_5, шляхом знесення чотириповерхової будівлі, збудованої ОСОБА_4, за рахунок ОСОБА_4У задоволенні решти вимог позову КЕВ м. Вінниці відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що Міністерство оборони України (в особі КЕВ м. Вінниці) є землекористувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 без належного оформлення своїх прав на користування наданою йому земельною ділянкою. При цьому не є виною землекористувача те, що комісія, до складу якої входять представники військової частини і виконкому міської ради, не зуміла грамотно оформити (викласти) результати обстеження земельної ділянки в акті (не зазначено дати складання акту і адреси (вулиці) території обстеження). Факт відсутності у Міністерства оборони України належного оформлення своїх прав на користування наданої їм земельної ділянки не може бути підставою для неправомірного позбавлення Міністерства оборони України можливості реалізувати своє право на оформлення цієї земельної ділянки.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 04 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовів КЕВ м. Вінниці та Міністерства оборони України.

Апеляційний суд скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що КЕВ м. Вінниці та Міністерство оборони України не довели своє право на земельну ділянку, площею 0,16 га, розташованої біля комендатури по АДРЕСА_1

У грудні 2017 року представник Міністерства оборони України - Москаленко А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 грудня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення в частині відмови у задоволенні позову Міністерства оборони України та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Крім того, поняття охоронюваний законом інтерес розуміється як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Як власник об'єкту нерухомості Міноборони відповідно до положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України має право на земельну ділянку, на якій розташована ця будівля і на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування цієї будівлі. Це відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 квітня 2016 року № 6-253цс16 щодо застосування норм права, які встановлюють право власника об'єкту нерухомості на земельну ділянку, на якій розташована ця будівля і на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування цієї будівлі. Земельний сервітут має бути за своїм обсягом меншим, ніж залишкове користування власника земельної ділянки. Правова природа сервітуту не передбачає встановлення земельного сервітуту на право забудови чужої земельної ділянки, оскільки це передбачено іншим видом речового права на чуже майно - суперфіцієм.

Ухвалою від 06 березня 2018 року відкрито провадження у справі та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2018 року від Вінницької міської ради на адресу суду надійшов відзив на касаційну скаргу, згідно з яким у контексті розгляду питання про право позивача на спірну ділянку, чітко прослідковується відсутність рішень чи постанов компетентних органів про надання Міністерству оборони України в користування спірної ділянки та відсутність доказів реалізації свого права на користування спірною земельною ділянкою, наслідком яких є встановлення місця розташування землі, межі, площі, ставить під сумнів право позивача на спірну ділянку взагалі.

У квітні 2018 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, згідно з яким відсутність у землекористувача у встановленому законом порядку визначених меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) апріорі унеможливлює встановити її місце розташування, площу, і, як наслідок, стверджувати про порушення меж такої ділянки суміжними землекористувачами.

У травні 2018 року від Міністерство оборони України до суду надійшла відповідь на відзив Вінницької міської ради, згідно з якою відзив містить посилання на загальні норми Конституції України, зокрема на статті 13, 14, 124, в яких йдеться про те, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, що земля є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Усі зазначені у відзиві посилання на норми законодавства мають загальний характер без прив'язки до обставин справи та аргументів, наведених у касаційній скарзі.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на адміністративну будівлю від 10 квітня 2008 року, державі в особі Міністерства оборони України належить 18/25 частини будівлі по АДРЕСА_1.Зазначена будівля знаходиться на праві оперативного управління КЕВ м. Вінниці.

Біля комендатури розташовані дві будівлі - готельно-ресторанні комплекси. Власником першої будівлі по АДРЕСА_2 (1/2 частини) є ОСОБА_5 та земельної ділянки за цією ж адресою, площею 0,1160 га, що межують зі спірною земельною ділянкою.

Власником іншої будівлі по АДРЕСА_3 є ОСОБА_4, що межує з домоволодінням по АДРЕСА_1.

Пунктом 1 рішення Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2207 та додатком № 3 до рішення вирішено укласти договори про встановлення земельного сервітуту для громадських потреб з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на земельні ділянки, площами по 278,0 кв. м кожному, що знаходяться по АДРЕСА_1, терміном на 4 роки 11 місяців.

16 липня 2015 року між Вінницькою міською радою та ОСОБА_4 укладений договір про встановлення земельного сервітуту.

Цього ж дня між Вінницькою міською радою та ОСОБА_5 укладений договір про встановлення земельного сервітуту.

Звертаючись до суду із позовом, Міністерство оборони України вказувало на те, що Вінницька міська рада перевищила свої повноваження та передала у користування земельні ділянки, які відносяться до земель оборони.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами першою і другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (стаття 84 ЗК України).

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються, між іншим, на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування чітко визначені статтею 122 ЗК України.

Відповідно до статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України , статей 9, 14 Закону України Про Збройні Сили України землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління.

Згідно зі статтею 77 Земельного кодексу України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України Про використання земель оборони , землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 57 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статтею 61 цього Кодексу. Указане правило діє, якщо в нормах матеріального права не має вказівки про перерозподіл обов'язків доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Разом з тим Міністерство оборони України не надало суду жодного належного та допустимого доказу про те, що земельні ділянки, що передані у користування ОСОБА_4 та ОСОБА_5, є землями оборони та належать на праві оперативного управління самому міністерству, а Вінницька міська рада перевищивши свої повноваження розпорядилася цими землями та порушила права позивача. При цьому Міністерство оборони України не доведено, що спірні земельні ділянки є землями, які призначені для обслуговування приміщення комендатури.

Установивши відсутність у позивача належних правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки, що є предметом цього позову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права Міністерства оборони України, оскільки відповідно до частини другої статті 152 ЗК України лише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати рішення Вінницької міської ради незаконним, оскільки для встановлення перевищення нею своїх повноважень щодо розпорядження земельними ділянками необхідно довести своє порушене право, тобто право на оспорювані земельні ділянки.

Посилання касаційної скарги на постанови Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року № 6-253цс16 та від 16 вересня 2014 року у справі № 3-46гс14 безпідставні, оскільки у цій справі наявні інші правовідносини.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. Однак згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Міністерства оборони України - Москаленка Андрія Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик