Рішення

від 09.10.2018 по справі 911/1553/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2018 р.

м. Київ

Справа № 911/1553/18

Суддя Черногуз А.Ф., при секретарі Бразі Л.К., розглянув в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Групп" (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, буд. 15 ЛІТ. А, Н/П №17, код ЄДРПОУ 40463215)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд" (07443, Київська обл., Броварський район, смт. Калинівка, вул. Лісова, буд. 41, код ЄДРПОУ 20078048)

про визнання права на земельну ділянку ,

за участю представників сторін:

позивача: Преснякова І.В. (дов. б\н від 10.07.2018 р)

відповідача: Беженцев Ф.В. (адв.посв №4521\10 від 28.04.2011) Головенко Д.О. (адв. посв. № 5300/10 від 23.03.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 13.07.2018 Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Групп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд" про визнання права на земельну ділянку.

Згідно ст. 176 Господарського процесуального кодексу України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому ст. 174 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.07.2018 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.08.2018, встановлено строк для подання відповідачу відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали.

В судовому засіданні 13.08.2018 суд заслухав пояснення представника позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 27.08.2018.

В судовому засіданні 27.08.2018 суд заслухав пояснення представника позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 24.09.2018.

24.09.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову.

В судовому засіданні 24.09.2018 суд заслухав пояснення представників позивача та відповідача, судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 09.10.2018.

26.09.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла відповідь позивача на відзив.

09.10.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 09.10.2018 заслухав пояснення представників позивача та відповідача. Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Представники відповідача проти позову заперечували.

Позов обґрунтований наступним:

- 21.05.2008 між Броварською РДА (продавець) та ТОВ "Культпобутрембуд" (покупець) укладено договір купівлі продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, відповідно до умов якого: продавець, відповідно до розпорядження Броварської районної державної адміністрації Київської області №726 від 06.05.2008 продає, а покупець купує у власність і оплачує земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,7000 га забудованих земель промисловості;

- на вищевказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, що належить ТОВ "Культпобутрембуд" на підставі рішення Арбітражного суду Київської області від 18.02.2000 та ухвали Арбітражного суду Київської області від 22.02.2000;

- на виконання кредитного договору, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Культпобутрембуд", 05.07.2008 року укладено договір іпотеки. Відповідно до умов договору іпотеки, на забезпечення виконання кредитного договору ТОВ "Культпобутрембудом" надано в іпотеку комплекс загальною площею 1474,6 кв.м. за адресою: Київська область, Броварський р-н., смт. Калинівка, вулиця Лісова, 41;

- рішенням господарського суду Київської області від 16.06.2014 у справі №911/1305/14, яке в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили, вирішено стягнути кредитну заборгованість на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" з ТОВ "Культпобутрембуд", шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: комплекс загальною площею 1474.6 кв.м за адресою: Київська обл, Броварський район, смт. Калинівка, вул Лісова, буд. 41;

- ухвалою від 03.08.2016 у справі №911/1305/14, яка в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили, здійснено заміну стягувача - ПАТ "Банк "Київська Русь" на його правонаступника ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп" у виконавчому провадженні щодо виконання рішення господарського суду Київської області від 16.06.2014 у справі № 911/1305/14;

- 02.03.2017 між ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп" (продавець) та ТОВ "Пром-групп" (покупцем) було укладено два договори купівлі-продажу частини комплексу, посвідчені приватним нотаріусом Пірієвою О.С. за реєстровими номерами 171 та 172, за якими позивач придбав по ? частині комплексу загальною площею 1474,6 кв.м., розташованого за адресою Київська обл, Броварський район, смт. Калинівка, вул Лісова, буд. 41;

- у зв'язку з наведеним позивач звернувся до суду з даними позовом про визнання за ним права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002. Позивач, обґрунтовуючи вказану вимогу, посилається на положення ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України, та зазначає, що у зв'язку з придбанням ним нерухомого майна він автоматично набув права власності і на земельну ділянку, на якій таке майно розташовано.

Відповідач заперечує проти позову, з наступних підстав (з урахуванням усіх заяв по суті спору):

- в рішенні господарського суду Київської області від 19.09.2017 у справі № 911/2223/17, що в цій частині залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2018, вже досліджувалось питання законності набуття ним спірної земельної ділянки та дійсності відповідного договору купівлі-продажу, а також питання передання нерухомого майна, придбаного позивачем, в іпотеку, тож висновки, викладені у вказаному рішенні мають преюдиційне значення для розгляду даної справи;

- позивачем відповідно до договорів купівлі-продажу частини комплексу від 02.03.2017 №171 та №172 придбано лише комплекс будівель, земельна ділянка за вказаними договорами придбана не була, посилання на розміщення будівель саме на спірній земельній ділянці відсутнє. Крім того, спірна земельна ділянка не була предметом іпотеки за договором іпотеки від 05.07.2008 № 2196;

- висновок експерта, наданий позивачем не є належним доказом у справі та не може свідчити про тотожність земельної ділянки на якій розміщено нерухоме майно, належне позивачу; на спірній земельній ділянці розміщені інші об'єкти нерухомого майна, належні відповідачу;

- на момент розгляду справи в суді вказана земельна ділянка не існує, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 09.10.2018.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ :

21.05.2008 між Броварською РДА (продавець) та ТОВ "Культпобутрембуд" (покупець) укладено договір купівлі продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, відповідно до умов якого: продавець, відповідно до розпорядження Броварської районної державної адміністрації Київської області №726 від 06.05.2008 продає, а покупець купує у власність і оплачує земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,7000 га забудованих земель промисловості (несільськогосподарські угіддя), під розміщення складів, за адресою: Київська область, Броварський район, в адміністративних межах Калинівської селищної ради за межами населеного пункту (пункт 1.1 договору); вищезазначена земельна знаходиться у користуванні покупця на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №000786, виданого відповідно до рішення 10 сесії ХХІІІ скликання Калинівської сільської ради від 25.02.2000, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 19.04.2000 за №120. Опис меж: від А до Б землі Броварського районного ШРБУ, від Б до А землі ВАТ "Комбінат "Тепличний". На вищевказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, що належить ТОВ "Культпобутрембуд" на підставі рішення Арбітражного суду Київської області від 18.02.2000 та ухвали Арбітражного суду Київської області від 22.02.2000, справа №52/3-2000, зареєстрованого 21.02.2000 Броварським міжміським бюро технічної інвентиризації і записано в реєстрову книгу під №384 (пункт 1.2 договору). Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Базир В.Г. та зареєстровано в Калинівській сільській раді в книзі договорів купівлі-продажу за №752 від 23.05.2008.

На виконання кредитного договору, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Культпобутрембуд", 05.07.2008 року укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Богдановою В.М. і занесений до реєстру за № 2196.

Відповідно до умов договору іпотеки, на забезпечення виконання кредитного договору ТОВ "Культпобутрембудом" надано в іпотеку комплекс загальною площею 1474,6 кв.м. за адресою: Київська область, Броварський р-н., смт. Калинівка, вулиця Лісова, 41, до складу якого входять наступні будівлі та споруди: корпус №1 (літера А) загальною площею 426, 5 кв.м., корпус №2 (літера Б) загальною площею 430, 2 кв.м., бокс для ремонта автомобілів (літера В) загальною площею 70,2 кв.м., навіс (літера Г) загальною площею 422, 9 кв.м., прохідна (літера Д) загальною площею 17,0 кв.м., побутове приміщення (літера Ж) загальною площею 64,8 кв.м., пилорама (літера 3) загальною площею 43,3 кв.м.

Згідно умов договору іпотеки від 05.07.2008 земельна ділянка площею 0,7000 га не входила до складу майна, переданого в іпотеку.

Рішенням господарського суду Київської області від 16.06.2014 у справі №911/1305/14, яке в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили, вирішено стягнути кредитну заборгованість на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" з ТОВ "Культпобутрембуд", шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: комплекс загальною площею 1474.6 кв.м за адресою: Київська область, Броварський р-н., смт. Калинівка, вулиця Лісова, 41, до складу якого входять наступні будівлі та споруди: корпус №1 (літера А) загальною площею 426, 5 кв.м., корпус №2 (літера Б) загальною площею 430, 2 кв.м., бокс для ремонта автомобілів (літера В) загальною площею 70,2 кв.м., навіс (літера Г) загальною площею 422, 9 кв.м., прохідна (літера Д) загальною площею 17,0 кв.м., побутове приміщення (літера Ж) загальною площею 64,8 кв.м., пилорама (літера 3) загальною площею 43,3 кв.м. шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною предмета іпотеки, яка буде визначена на день проведення прилюдних торгів.

Ухвалою від 03.08.2016 у справі №911/1305/14, яка в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили, здійснено заміну стягувача - ПАТ "Банк "Київська Русь" на його правонаступника ТОВ "Фінансова компанія "Максі Капітал Груп" у виконавчому провадженні щодо виконання рішення господарського суду Київської області від 16.06.2014 у справі № 911/1305/14.

Підставою для заміни стягувача в ухвалі зазначено укладений 22.06.2016 між ПАТ "Банк Київська Русь" та ТОВ "Фінансова компанія "Максі Капітал Груп" договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Кара В.В. за реєстровим №437, у зв'язку з чим відбулась заміна іпотекодержателя на ТОВ "Фінансова компанія "Максі Капітал Груп".

02.03.2017 між ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп" (продавець) та ТОВ "Пром-групп" (покупцем) було укладено два договори купівлі-продажу частини комплексу, посвідчені приватним нотаріусом Пірієвою О.С. за реєстровими номерами 171 та 172, за якими позивач придбав по ? частині комплексу загальною площею 1474,6 кв.м., розташованого за адресою Київська обл, Броварський район, смт. Калинівка, вул Лісова, буд. 41, а саме: корпус №1 (літера А) загальною площею 426, 5 кв.м., корпус №2 (літера Б) загальною площею 460, 2 кв.м., бокс для ремонта автомобілів (літера В) загальною площею 70,2 кв.м., навіс (літера Г) загальною площею 422, 9 кв.м., прохідна (літера Д) загальною площею 17,0 кв.м., побутове приміщення (літера Ж) загальною площею 64,8 кв.м., пилорама (літера З) загальною площею 43,3 кв.м.

Позивач зазначає, що з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 22.06.2017 йому стало відомо, що 30.05.2017 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002 зареєстровано за ТОВ "Культпобутрембуд" на підставі витягу з ДЗК про земельну ділянку, серія та номер: НВ-3208977832017, виданий 18.05.2017; договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, серія та номер: 1767, виданий 21.05.2008; Довідка-роз'яснення щодо розбіжності в площах земельної ділянки, серія та номер: 12, виданий 28.05.2017.

У зв'язку з наведеним позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання за ним права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002. Позивач, обґрунтовуючи вказану вимогу, посилається на положення ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України, та зазначає, що у зв'язку з придбанням ним нерухомого майна він автоматично набув права власності і на земельну ділянку, на якій таке майно розташовано.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що: в рішенні господарського суду Київської області від 19.09.2017 у справі № 911/2223/17, що в цій частині залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2018, вже досліджувалось питання законності набуття ним спірної земельної ділянки та дійсності відповідного договору купівлі-продажу, а також питання передання нерухомого майна, придбаного позивачем, в іпотеку, тож висновки, викладені у вказаному рішенні мають преюдиційне значення для розгляду даної справи; позивачем відповідно до договорів купівлі-продажу частини комплексу від 02.03.2017 №171 та №172 придбано лише комплекс будівель, земельна ділянка за вказаними договорами придбана не була, посилання на розміщення будівель саме на спірній земельній ділянці відсутнє. Крім того, спірна земельна ділянка не була предметом іпотеки за договором іпотеки від 05.07.2008 № 2196; висновок експерта, наданий позивачем не є належним доказом у справі та не може свідчити про тотожність земельної ділянки на якій розміщено нерухоме майно, належне позивачу; на спірній земельній ділянці розміщені інші об'єкти нерухомого майна, належні відповідачу; на момент розгляду справи в суді вказана земельна ділянка не існує, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 09.10.2018.

Серед іншого, в обґрунтування своїх вимог та спростування доводів відповідача позивач зазначає, що: надані відповідачем копії рішення господарського суду Київської області від 19.09.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 у справі № 911/2223/17 не завірені належним чином та не можуть бути доказом у справі. Крім того, предмет спору у справі № 911/2223/17 не тотожний предмету спору у справі, що розглядається, відтак висновки наведені у вказаних рішеннях не можуть братись до уваги про розгляді даної справи; земельна ділянка зареєстрована відповідачем лише 18.05.2018, тобто після придбання нерухомого позивачем, а відтак, на момент продажу майна права відповідача не спірну земельну ділянку зареєстровані не були; право власності на інші об'єкти нерухомого майна, розміщені на земельній ділянці, не зареєстровано, крім того доказів законності такого будівництва не надано.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами докази, дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

До спірних правовідносин застосовуються положення Розділу І Книги третьої Цивільного кодексу України, Розділу ІІІ Земельного кодексу України, ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власність зобов'язує. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Рішення господарського суду Київської області від 19.09.2017, що в частині залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2018, та прийнято у справі № 911/2223/17 за позовом ТОВ "Пром-Групп" до відповідачів: 1) ТОВ "Культпобутрембуд", 2) Броварської районної державної адміністрації Київської області, 3) Державного реєстратора Калинівської селищної ради Броварського району Київської області Самсон Тетяни Володимирівни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп", про припинення права приватної власності, визнання недійсним Договору купівлі-продажу та зобов'язання передати земельну ділянку, має преюдиційне значення для даної справи, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Оскільки, у розгляді справи № 911/2223/17 брали участь ТОВ "Пром-Групп" та ТОВ "Культпобутрембуд", обставини щодо них встановлені доказуванню не підлягають, виходячи з положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження позивача про те, що надані відповідачем копії рішення господарського суду Київської області від 19.09.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 у справі № 911/2223/17 не завірені належним чином та не можуть бути доказом у справі, предмет спору у справі № 911/2223/17 не тотожний предмету спору у справі, що розглядається, відтак висновки наведені у вказаних рішеннях не можуть братись до уваги про розгляді даної справи, судом не приймаються, виходячи з наступного. По-перше, преюдиційне значення вказаного рішення для даної справи випливає з положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України. По-друге, надані відповідачем копії вказаних судових рішень, роздруковані останнім з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. За змістом ст.ст. 4, 6 Закону України Про доступ до судових рішень судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведених положень вбачається, що судове рішення, опубліковане в Єдиному державному реєстрі судових рішень, є офіційним документом та може використовуватись судом при здійсненні судочинства.

Отже, при розгляді справи № 911/2223/17 судом встановлено, що ані в тексті договорів від 02.03.2017, ані в тексті Актів приймання-передачі майна не зазначено, що комплекс нерухомого майна розташований на земельній ділянці кадастровий номер 3221283200:05:001:0002, або на будь-якій іншій земельній ділянці із зазначенням її кадастрового номера. Крім того, і згідно умов договору іпотеки від 05.07.2008, земельна ділянка площею 0,7000 га, придбана ТОВ "Культпобутрембуд" у Броварської РДА за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, не входила до складу майна, переданого в іпотеку. Отже, судом було встановлено, що в договорах купівлі-продажу від 02.03.2017 №171 та №172 відсутня встановлена законом (на момент укладення таких договорів) обов'язкова істотна умова - кадастровий номер земельної ділянки .

Серед іншого, при розгляді справи № 911/2223/17 суд також встановив, що ані ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп", ані ТОВ "Пром-Групп" не вжили жодних заходів відповідно до закону, щодо реєстрації земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно комплексу, як об'єкта цивільних прав, із визначенням її площі, конфігурації, меж, з подальшим внесенням відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та присвоєнням кадастрового номеру. Всупереч імперативній нормі ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України, ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп" та позивач ТОВ "Пром-Групп" не зазначили кадастровий номер земельної ділянки у договорах купівлі-продажу частини комплексу від 02.03.2017 №171 та №172, та, відповідно, і не сплачували її вартість.

З наведеного вбачається, що позивачем при придбанні нерухомого майна, допущено порушення чинного на момент укладення договору законодавства, а саме щодо ідентифікації земельної ділянки, на якій вказане майно розташовано.

Посилання позивача на висновок Українського незалежного інституту судових експертиз від 05.07.2018 № 41/05-2018, згідно якого об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: Київська область, Броварський р-н., селище Калинівка, вул.. Лісова, 41 та придбані позивачем відповідно до договорів від 02.03.2017, розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002 суд оцінює наступним чином.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, суд зазначає, що наведений висновок складений на замовлення заінтересованої особи в позасудовому порядку та виключно за документами, наданими позивачем, відтак останній не може бути взятий до уваги судом, враховуючи заперечення відповідача.

Щодо тверджень позивача про те, що земельна ділянка зареєстрована відповідачем лише 18.05.2018, тобто після придбання нерухомого позивачем, а відтак, на момент продажу майна права відповідача на спірну земельну ділянку зареєстровані не були, то вказані обставини вже досліджувались судом в рамках розгляду справи № 911/2223/17, за результатом чого встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення 21.05.2008 посвідчено приватним нотаріусом Базир В.Г., зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за номером 1767, та зареєстровано в Калинівській селищній раді в книзі договорів купівлі-продажу земельних ділянок за №752 від 23.05.2008, що відповідає чинному на момент реєстрації порядку реєстрації зазначених договорів, відтак оспорюваний договір є вчиненим 23.05.2008. Крім того, суд зазначив, що реєстрація прав здійснена у відповідності з вимогами чинного на момент здійснення законодавства.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав, що на спірній земельній ділянці розміщені інші об'єкти нерухомого майна, належні відповідачу. Позивач, заперечуючи проти наведеного, зазначав, що право власності на інші об'єкти нерухомого майна, розміщені на земельній ділянці, не зареєстровано, оскільки це об'єкти незавершеного будівництва, крім того доказів законності такого будівництва не надано. Вказане спростовується наданими відповідачем копіями технічних паспортів на будівлі по вул. Лісовій 41 та 41-А у селищі Калинівка, договору №4/2 від 05.04.2006 на виконання робіт, укладеного між відповідачем та ТОВ Бровартон , кадастрового плану ділянки (на якому зазначений кадастровий номер 3221283200:05:001:0002), копії технічних умов, а також копії витягів з протоколів № 6 від 13.04.2006, № 10 від 05.06.2008 Узгоджувальної комісії з питань розташування та інженерного забезпечення об'єктів території Броварського району Броварської районної державної адміністрації, згідно яких відповідачу надано дозвіл на будівництво об'єктів (копії містяться в матеріалах справи).

Відтак, судом встановлено, що на спірній земельній ділянці крім об'єктів, що належать позивачу, також розміщені об'єкти нерухомого майна, які належать відповідачу.

Серед іншого, слід зазначити, що позивачем до матеріалів справи додано лише Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 22.06.2017, з якої йому стало відомо, що 30.05.2017 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002 зареєстровано за ТОВ Культпобутрембуд . Водночас, відповідачем надано суду Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 09.10.2018, згідно якої земельна ділянка з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002 не існує. Водночас, позивачем вказану обставину не спростовано, та не надано суду доказів існування вказаної земельної ділянки на момент подання даного позову до суду.

Згідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власність зобов'язує. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Водночас, чинне законодавство не передбачає припинення та переходу права власності на земельну ділянку в судовому порядку у випадку переходу до позивача прав на нерухоме майно, розташованого на ній, без застосування компенсаційної продецури з відшкодування вартості об'єкту.

Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Водночас, ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України визначає кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Вказаними положеннями закону передбачено перехід права на земельну ділянку до набувача майна виключно після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. Отже, вказані положення закону не передбачають автоматичного переходу права власності на земельну ділянку після придбання нерухомого майна, що на ній розміщеного, без дотримання визначеного законом порядку такого переходу. Перехід права власності відбувається за умови належного юридичного оформлення такого переходу, зокрема, але не виключно, за умови зазначення кадастрового номеру відповідної земельної ділянки в договорі-купівлі продажу нерухомого майна та оформлення договору щодо такої земельної ділянки, включення її вартості в ціну договору.

В матеріалах справи відсутні докази, а також на них не посилався позивач в своїх усних та письмових пояснення, які б підтверджували факт звернення позивача до відповідача, як власника спірної земельної ділянки, з метою з придбання або оформлення права користування останньою, щоб свідчило про дійсний намір позивача здійснити юридично значущі дії для юридичного оформлення прав на спірну земельну ділянку. Так само, позивачем не вносились на депозитний рахунок суду грошові кошти, з метою переведення на нього права власності на земельну ділянку, у зв'язку з придбанням ним нерухомості на ній розташованій, так само як і не надано доказів розробки проекту відведення земельної ділянки, що знаходиться під об'єктами власності позивача та необхідної для їх обслуговування.

Серед іншого, суд враховує практику Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає наступне:

- ані в тексті договорів від 02.03.2017, ані в тексті Актів приймання-передачі майна не зазначено, що комплекс нерухомого майна розташований на земельній ділянці кадастровий номер 3221283200:05:001:0002;

- згідно умов договору іпотеки від 05.07.2008 земельна ділянка несільськогосподарського призначення не входила до складу майна, переданого в іпотеку;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, згідно якого відповідач набув права власності на спірну земельну ділянку зареєстровано у чинному на момент реєстрації порядку реєстрації зазначених договорів;

- на спірній земельній ділянці крім об'єктів, що належать позивачу, також розміщені об'єкти нерухомого майна, які належать відповідачу;

- суду не надано доказів існування земельної ділянки з визначеним позивачем кадастровим номером на момент подання даного позову до суду;

- нормами чинного законодавства не передбачено автоматичного переходу права власності на земельну ділянку, у випадку придбання нерухомості, перехід відбувається за умови належного юридичного оформлення такого переходу, зокрема, але не виключно, за умови зазначення кадастрового номеру відповідної земельної ділянки в договорі-купівлі продажу, що є істотною умовою договору купівлі-продажу нерухомого майна;

- доказів звернення позивача до відповідача, як власника спірної земельної ділянки, з метою придбання або оформлення права користування останньою, щоб свідчило про дійсний намір позивача здійснити юридично значущі дії для юридичного оформлення прав на спірну земельну ділянку суду не надано;

- придбання об'єкту нерухомого майна без врахування земельної складової здійснено позивачем на власний ризик.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що право позивача на спірну земельну ділянку не доведено, а вимога позивача є необґрунтованою, недоведеною, документально не підтвердженою та такою, що не підлягає задоволенню.

Водночас, суд не заперечує факту виникнення у позивача права використовувати земельну ділянку, що знаходиться під об'єктами нерухомості, що перебувають у його власності, позаяк таке право презюмується нормою закону, за умови дотримання визначеного законом порядку переходу та оформлення такого права.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено та підписано 19.10.2018

Суддя А.Ф. Черногуз