Рішення

від 17.10.2018 по справі 910/10062/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2018Справа № 910/10062/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Блажівської О.Є, при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши у загальному позовному провадженні справу №910/10062/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер" (04119, м.Київ, вул.Зоологічна, буд.4а, офіс.139, код ЄДРПОУ 37602706)

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул.Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815)

в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (02096, м.Київ, вул.Привокзальна, 3, код ЄДРПОУ 40123444)

про зобов'язання виконати дії

представники сторін:

від позивача: Тарасенко Н.В., довіреність № б/н від 17.08.18

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.07.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Офісер" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в якій просить зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Офісер" додаткову угоду щодо продовження строку дії до 31.12.2018 Договору №93-УЗШК комерційної концесії від 10.11.2015.

Разом із позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю "Офісер" було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить суд:

- заборонити Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" укладати договори з іншими юридичними особами, згідно з якими він зобов'язується надавати користувачеві за винагороду на зазначений у договорі строк право користування на території рухомого складу правоволодільця за відповідними напрямками прав, належних правоволодільцеві, а саме правом на використання комерційного досвіду та ділової репутації з метою надання послуг з виготовлення та розповсюдження бортового журналу відповідно вимог правоволодільцю;

- заборонити Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" виконувати вже укладені у червні-липні 2018 року договори з іншими юридичними особами, згідно з якими правоволоділець зобов'язується надавати користувачеві за винагороду на зазначений у договорі строк право користування на території рухомого складу правоволодільця за відповідними напрямками прав, належних правоволодільцеві, а саме на використання комерційного досвіду та ділової репутації з метою надання послуг з виготовлення та розповсюдження бортового журналу відповідно вимог правоволодільця, починаючи з 01.07.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер" про забезпечення позову відмовлено повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер" залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

13.08.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер" надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2018 відкрито провадження у справі, справу призначено розглядати за провалами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.09.2018.

У підготовче засідання 05.09.2018 з'явилися представники сторін, представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 05.09.2018 оголошено перерву до 26.09.2018.

У підготовчому судовому засіданні 26.09.2018 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 26.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, розпочато розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні та призначено судове засідання на 17.10.18.

03.10.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер" надійшли докази направлення відповіді на відзив на адресу відповідача.

05.10.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер" надійшла відповідь на відзив.

16.10.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер" надійшли письмові пояснення по суті спору.

У судове засідання 17.10.2018 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

У судове засідання 17.10.2018 представник відповідача не з'явився, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 16.10.18 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Також, згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, оскільки відповідача належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а тому суд вважає, що відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а неявка представника відповідача у судове засідання 17.10.2018 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.11.2015 між Державним підприємством "Українська залізнична швидкісна компанія" (далі - правоволоділець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Офісер" (далі - користувач, позивач) укладений договір №93-УЗШК комерційної концесії (далі - договір), відповідно до умов п.1.1 якого правоволоділець зобов'язується надати користувачеві за винагороду на зазначений в договорі строк право на користування на території рухомого складу правоволодільця за відповідними напрямками прав, належних правоволодільцю, а саме правом на використання комерційного досвіду та ділової репутації з метою надання послуг по з виготовлення та розповсюдження бортового журналу відповідно вимог правоволодільця, у всіх поїздах належних право володільцю (послуги).

Відповідно до протоколу погодження договірної ціни, який є додатком №1 до договору вартість послуги склала 11 000, 00 грн.

У додатку №2 до договору сторони погодили порядок забезпечення процесу виготовлення бортового журналу за власний кошт користувача за рекомендаціями правоволодільця.

Термін дії договору відповідно до пункту 8.1 сторони встановили до 31.12.2015.

В подальшому, у зв'язку з внесенням змін до договору, сторонами у справі укладались додаткові угоди до договору. Відповідно до додаткової угоди №12 від 05.05.2018 строк дії договору продовжено до 30.06.2018.

Позивач зазначає, що листом №180618-1 від 18.06.2018 звернувся до відповідача щодо пролонгації договору.

21.06.2018 правлінням Публічного акціонерного товариства Українська залізниця було ухвалено рішення про продовження строку дії договорів щодо договірних зобов'язань у швидкісних поїздах до 31.12.2018.

Проте, на думку позивача, всупереч рішенню ПАТ Укрзалізниця та вимог чинного законодавства України, відповідач безпідставно відмовив у пролонгації Договору до 31.12.2018, у зв'язку із чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Офісер" звернулось до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про зобов'язання укласти додаткову угоду щодо продовження строку дії до 31.12.2018 Договору №93-УЗШК комерційної концесії від 10.11.2015.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно з частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на підставі цього договору. Строк дії договору встановлюється сторонами з урахуванням вимог законодавства чи актів державних органів. Відповідно до статті 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати.

Зміна та розірвання сторонами договору вважаються такими, що відбулися, з моменту укладення відповідної угоди (вчинення правочину), якщо інше не визначено сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, листами №УЗШК-14/785 від 26.06.2018 та №УЗШК-14/759 від 19.06.2018 відповідач повідомив позивача про те, що з 30.06.2018 договори, які укладені з ТОВ "Офісер" продовжуватися не будуть у зв'язку з проведеним моніторингом ринку, який показав можливість отримання завдяки іншим аналогічним надавачам послуг значно вищого доходу від цього виду діяльності та повідомив позивача про те, що має намір переукласти всі договори на рекламні послуги шляхом проведення відкритого конкурсу щодо відбору контрагентів, у якому запропоновано взяти участь і Товариство з обмеженою відповідальністю "Офісер".

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог зазначеного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вказана норма надає кожній особі право самостійно вирішувати вступати чи не вступати в договірні відносини на відповідних умовах, які не суперечать вимогам закону.

У позовній заяві позивач зазначив про те, що всупереч рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" відповідач відмовив у пролонгації договору. З приводу чого слід зазначити, що рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" є підставою для вчинення філією певних дій, зокрема внесення змін до договорів у порядку, встановленому законодавством та/або договором. Ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

Одночасно, як вбачається із витягу з протоколу №Ц-64/55 Ком.т. засідання правління ПАТ Укразалізниця від 21.06.2018 було прийнято рішення, зокрема, про продовження строку дії договорів про надання рекламних послуг у швидкісних поїздах до 31.12.2018, без будь-якої конкретизації на номери договорів чи контрагентів.

Враховуючи відсутність прямої норми закону, яка б зобов'язувала сторони укласти додаткову угоду, приймаючи до уваги, що відповідач заперечує проти її укладення, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача.

Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом положень ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, не зазначено такого способу захисту, як зобов'язання особи до укладення відповідної угоди.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

На позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Разом з цим, за висновками суду, позивачем не було доведено факту порушення, оспорювання або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів.

Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що позивачем не було доведено порушення чи невизнання його суб'єктивного права з боку відповідача, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер" є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер"

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 22.10.2018

Суддя О.Є. Блажівська