Рішення

від 22.10.2018 по справі 484/1708/17

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 484/1708/17

Провадження № 2/484/55/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2018 року м. Первомайськ

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого - судді Маржиної Т.В.

за участю секретаря судового засідання - Мирошниченко Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Первомайська в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1, поданим в її інтересах представником ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про стягнення поточних аліментів, аліментів за минулий час та зобов'язання нести додаткові витрати, -

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог та обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

06.06.2017 року ОСОБА_2, яка діє як представник в інтересах позивачки - громадянки ОСОБА_4 ОСОБА_1, яка постійно проживає на території ОСОБА_4, звернулася до суду з наданим позовом /т.1 а.с.1-4/, який згодом уточнила /т.1 а.с.60/, мотивуючи тим, що сторони є батьками неповнолітньої дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. З 27.07.2008 року позивачка проживає на території ОСОБА_4 на законних підставах. Дитина проживає з нею та знаходиться на її повному утриманні. Відповідач проживає в Україні, матеріальної допомоги на утримання дитини добровільно не надає, хоча як батько зобов'язаний постійно систематично надавати утримання дитині нарівні з матір'ю, а також приймати участь у додаткових витратах, пов'язаних з розвитком дитини, її навчанням, оздоровленням, лікуванням.

За наведених обставин, позивачка просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання їх спільної дитини за минулий час з 01.08.2008 року по 31.05.2017 року (з часу, коли дитина проживає з матір'ю в ОСОБА_4 по день звернення до суду з наданим позовом) в сумі 196 692 грн. 83 коп.; аліменти на утримання дитини в розмірі 3 912 грн. 46 коп. щомісячно, але не менше суми, еквівалентної 200 канадським доларам, з моменту звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття; а також зобов'язати відповідача відшкодовувати в майбутньому вартість 50 % додаткових витрат на дитину після пред'явлення йому фінансово-розрахункових документів цих витрат матір'ю дитини, не пізніше, ніж на протязі одного календарного місяця з моменту пред'явлення такого документа.

Позивачка просила при вирішенні справи на підставі Закону України Про міжнародне приватне право застосувати законодавство ОСОБА_4, що регулює аліментні правовідносини між батьками та дітьми, зокрема ОСОБА_4 Про розірвання шлюбу .

Докази, подані сторонами та позиції сторін, викладені у письмових заявах по суті спору.

В обґрунтування позовних вимог представником позивача подані письмові докази. Зокрема, копія свідоцтва про народження серії 1-МП № 054703, виданого 28.04.2001 року невідомим органом, складеного російською та іншою іноземною мовою, завіреного печаткою якогось органу Придністровської Молдавської Республіки, з виправленням актового запису та відсутністю запису про місце реєстрації народження дитини /т.1 а.с.5/. До копії надано переклад з російської на українську мову (також копія), зробленого перекладачем ОСОБА_6, який посвідчений нотаріально /т.1 а.с.6/. Зазначений письмовий доказ та його переклад суд визнає недопустимими, оскільки переклад не відповідає оригіналу, зокрема щодо органу, який видав документ - переклад інформації з печатки неповний, а ксерокопії самих документів неякісні.

З аналогічних підстав суд не визнає допустимими доказами свідоцтво про розірвання шлюбу /т.1 а.с.7,8/ та виписку з рішення суду м. Тирасполя іменем Придністровської Молдавської Республіки, копії яких в майже нечитаємому вигляді надані суду /т.1 а.с.9,10/.

У письмових поясненнях /т.1 а.с.51/ представник позивача зазначила, що наведені документи видані Молдавською Республікою, а тому відповідно до п.15 Міжнародного Договору між Україною і Республікою Молдова Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993 року, мають силу документа без потреби будь-якого іншого засвідчення, однак зазначений міжнародний договір застосовується до документів, виданих Республікою Молдова, а не невизнаним самопроголошеним утворенням ПМР , про що перекладач свідомо не зазначив у перекладах.

Згідно копії дублікату свідоцтва про народження серії NA-V № 0236894, виданого 18.12.2001 року Архівом реєстрів цивільного стану Республіки Молдова, засвідчений нотаріального переклад якого також додано до справи, сторони є батьками ОСОБА_5, яка народилася 22.04.2001 року в м. Тирасполь /т.1 а.с.65-66,160,161/. Зазначений документ суд приймає як належний і допустимий доказ відповідно до зазначеного вище міжнародного договору.

З наданих суду копій посвідок на постійне проживання позивачки та їх доньки ОСОБА_5 вбачається, що вони видані у Торонто ОСОБА_4 27.07.2008 року /т.1 а.с.68-69,162,163/.

З наданих суду копій присяг на громадянство позивачки та її доньки вбачається, що громадянство ОСОБА_4 вони набули 14.02.2015 року /т.1 а.с.12,14, 69-72,164-167/.

На запит суду отримана інформація Первомайського РВ УДМС України в Миколаївській області про те, що відповідач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_3, документований паспортом громадянина України КМ № 206193 Шевченківським ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області від 31.03.2004 року /т.1 а.с.99/. Згідно довідки Первомайської міської ради Миколаївської області він зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_4 /т.1 а.с.42/.

Згідно виписки серії ААБ № 909034 відповідач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 19.04.2012 року /т.1 а.с.38, т.3 а.с.7/.

26.09.2018 року /т.3 а.с.66/ представник позивача надала заяву, в якій просила розглянути справу без участі її та позивача за наявними матеріалами справи, врахувати всі наявні письмові докази, письмові пояснення і задовольнити позов.

Відповідач 05.07.2018 року надав суду відзив на позовну заяву /т.3 а.с.4/, в якому позов визнав частково. Визнав, що з позивачкою має спільну доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка станом на 03.07.2018 року проживає з матір'ю. Посилаючись на наявність нового шлюбу, в якому 16.04.2018 року народилася ще одна його донька, а також на те, що його дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною, не працює, разом з донькою знаходиться на його утриманні; він як підприємець отримує щомісячний дохід в розмірі 5 000 грн., який повністю витрачається на оренду житла в м. Києві та утримання сім'ї, просив стягнути з нього аліменти з врахуванням фактично отримуваного ним доходу та витрат, які він здійснює на утримання непрацездатних членів своєї сім'ї.

Відповідач на підтримання своєї позиції надав суду копію свідоцтва про шлюб серії 1-БК № 307496, згідно якого він 23.12.2015 року зареєстрував новий шлюб /т.3 а.с.5/.

Згідно свідоцтва про народження серії 1-БК № 599894 відповідач є батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5 /т.3 а.с.6/.

Відповідачем в обґрунтування своїх витрат надано копію договору оренди квартири на 11 місяців в м. Києві від 11.12.2011 року /т.3 а.с.8/, який представник позивача просила визнати неналежним доказом, оскільки він відноситься до 2011 року і наявна в ньому інформація про витрати відповідача неактуальна /т.3 а.с.39-41/, але враховуючи, що у позові заявлено вимогу про стягнення аліментів за минулий час, з 01.08.2008 року, суд вважає, що такий документ має відношення до предмету спору, тобто є належним.

Також відповідачем надана податкова декларація про його майновий стан і доходи як ФОП за 2017 рік /т.3 а.с.9-11/, розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою за 2017 рік та нарахування єдиного внеску на ЗДСС у 2017 році, звітність про суми нарахованого доходу та єдиного внеску /т.3 а.с.12-20/, в яких фактично не зазначений його дохід.

Відповідач просив розглянути справу в його відсутність і прийняти рішення з врахуванням його матеріального стану.

Представник позивача також надала суду додаткові пояснення /т.3 а.с.39-41/, в яких зазначила, що за нормами законодавства ОСОБА_4 встановлено, що оскільки відповідач не є резидентом ОСОБА_4, його річний дохід визначається так, як ніби він являється резидентом ОСОБА_4. Згідно зі стандартами життя в ОСОБА_4 доросла працездатна людина для покриття всіх обов'язкових виплат та для власного існування повинна мати мінімальний дохід, який становить 25 000 канадських доларів. У провінції Онтаріо, де проживає позивачка з дитиною, з такої мінімальної заробітної плати платник аліментів повинен сплачувати щомісяця не менше 199 канадських доларів. Просить врахувати, що відповідач не довів свого низького доходу, перебування на соціальному забезпеченні держави, у декретній відпустці, інших підстав звільнення від обов'язку утримувати дитину; не надав жодних доказів на спростування позовних вимог, а тому просить задовольнити позов повністю.

Процесуальні дії.

10.07.2017 року відкрите провадження у справі /т.1 а.с.91/.

30.06.2017 року на підставі ч.1,2 ст. 8, ст. 67 Закону України Про міжнародне приватне право судом направлено запит до Міністерства юстиції України про надання офіційного перекладу Закону ОСОБА_4 Про розірвання шлюбу та відповідних таблиць, на підставі яких суд зможе вирішити усі спірні питання щодо аліментних зобов'язань батьків по утриманню дитини, або встановить можливість застосування іншого законодавства, яке підлягає застосуванню в даному випадку /т.1 а.с.45/.

23.02.2018 року з Міністерства юстиції України отримано текст Закону ОСОБА_4 Про розірвання шлюбу і норм законодавства ОСОБА_4, якими регулюються питання щодо аліментних зобов'язань батьків по утриманню дитини, мовами оригіналу - англійською та французькою /т.2 а.с.1/.

28.02.2018 року суд звернувся до Територіального Управління ДСА України в Миколаївській області за отриманням інформації про перекладачів, з якими укладено договори на переклад /т.1 а.с.210,224/. Відповідь на запит суду отримана 26.04.2018 року /т.1 а.с.242/.

16.05.2018 року ухвалою суду доручено переклад законодавства ОСОБА_4 ТОВ ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ПЕРЕКЛАД , з яким ТУ ДСА в Миколаївській області укладено відповідний договір /т.1 а.с.249/.

13.07.2018 року судом одержавно нотаріально завірений переклад законодавства ОСОБА_4 /т.2 а.с.387/.

Відповідно до перекладу документів про особу позивачки та її дитини, їх прізвища перекладені як ОСОБА_5, тож суд вирішує справу за позовом ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_5.

На підставі заяв сторін суд вирішує справу в їх відсутність на основі поданих ними доказів та позицій, викладених у поданих ними заявах по суті справи.

Законодавство, яке регулює спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 1 Сімейного кодексу України визначає … підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей... Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: … забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Відповідно до ст. 2 СК України цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між … батьками та дітьми, … , між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Відповідно до ст. 6 правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Статтею 13 СК України встановлено, що частиною національного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародному договорі України, укладеному в установленому порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом сімейного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Частиною 4 СК України встановлено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 18 СК України суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способом захисту є примусове виконання добровільно невиконаного обов'язку.

Відповідно до ст. 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених ч.2 ст. 72, ч.2 ст. 129, ч.3 ст. 138, ч.3 ст. 139 СК України.

Статтею 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способами виконання батьками обов'язку утримувати дитину відповідно до ст. 181 СК України є: домовленість між ними; сплата за рішенням суду коштів на утримання дитини (аліменти) у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до статті 182 СК при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Статтею 183 СК України встановлено, що аліменти можуть бути визначені судом у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Відповідно до статті 184 СК України розмір аліментів за заявою одержувача може бути визначений судом у твердій грошовій сумі. Такий розмір щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Статтею 185 СК України передбачена участь батьків у додаткових витратах на дитину.

Той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Відповідно до статті 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

Між батьками може бути укладений договір про сплату аліментів, що передбачено статтею 189 СК України. Відповідно до ст. 190 Ск України право на аліменти на дитину може бути припинено у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно на підставі договору, який нотаріально посвідчується. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

Згідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Закон України Про міжнародне приватне право , який набрав чинності 01.09.2005 року, встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону:

1) приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи;

2) іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави;

3) колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;

4) вибір права - право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;

5) автономія волі - принцип, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин;

6) правова кваліфікація - визначення права, що підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;

7) зворотне відсилання - повторне відсилання колізійної норми права іноземної держави до правопорядку держави, колізійна норма якого відіслала до даного іноземного правопорядку; …

9) обхід закону - застосування до правовідносин з іноземним елементом права іншого, ніж право, передбачене відповідним законодавством…

Відповідно до статті Закону він застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом…

Стаття 4 Закону визначає право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом. Зокрема, право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами.

Визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв'язок з визначеним правом і мають більш тісний зв'язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті.

Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.

Відповідно до статті 5 Закону увипадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом…

Статтею 6 Закону визначено, що застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.

Відповідно до статті 7 Закону при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави.

Відповідно до статті 8 Закону при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.

Відповідно до статті 12 Закону норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України. Відмова в застосуванні права іноземної держави не може ґрунтуватися лише на відмінності правової, політичної або економічної системи відповідної іноземної держави від правової, політичної або економічної системи України.

Відповідно до статті 13 Закону документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до статті 14 Закону правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню. Суд, незалежно від права, що підлягає застосуванню відповідно до цього Закону, може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які мають тісний зв'язок з відповідними правовідносинами, за винятком, встановленим частиною першою цієї статті. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування.

Відповідно джо статті 16 Закону особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є…

Відповідно до статті 17 Закону виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 35 Закону позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин. Вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначаються правом України, якщо хоча б один із учасників відповідних відносин є громадянином України або юридичною особою України.

Відповідно до статті 66 Закону права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

Відповідно до ст. 67 Законузобов'язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, крім випадків, передбачених статтею 66 цього Закону, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним частинами першою і другою цієї статті, застосовується право держави, у якій особа, яка зобов'язана надати утримання, має місце проживання.

Статтею 73 Закону встановлено, що іноземці, …мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 74 Закону процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.

Відповідно до статті 75 Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до статті 76 Закону суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо, зокрема, на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача…

Згідно зі статтею 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 року за N 127/94, консул легалізує документи і акти, складені за участю властей консульського округу, або такі, що виходять від цих властей.

Органи України приймають такі документи і акти на розгляд лише при наявності консульської легалізації, якщо інше не передбачено законодавством України або міжнародним договором, учасниками якого є Україна і держава перебування.

Легалізація документів здійснюється відповідно до Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 р. N 113.

До іноземних документів застосовується також стаття 13 Закону України "Про міжнародне приватне право", відповідно до якої документи, видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Вимоги щодо оформлення іноземних офіційних документів містять міжнародні договори України:

- Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 р. (набула чинності для України 22 грудня 2003 року). Дія Конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Такі документи засвідчуються спеціальним штампом "APOSTILLE" уповноваженим органом їх держави-походження і додаткового засвідчення (легалізації) не потребують.

- Дво- або багатосторонні договори України про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах.

Такі договори, як правило, передбачають, що документи, які підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, мають силу документа на території іншої Договірної сторони без потреби будь-якого іншого засвідчення.

Документи, які на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими і на території іншої Договірної Сторони.

Тобто іноземні офіційні документи користуються доказовою силою офіційних документів на території України:

- без будь-якого додаткового засвідчення, якщо вони складені на території держав, з якими Україна має відповідні дво- або багатосторонні договори;

- за умови засвідчення штампом апостиль, якщо вони складені на території держав-учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 р.;

- за умови наявності консульської легалізації, якщо вони складені на території держав, з якими Україна не має вищезазначених договорів, і на території Німеччини, яка висловила заперечення проти приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаазька конвенція), дотримання процедури проставлення апостиля не може вимагатися державами-учасницями Конвенції, якщо існують угоди між двома або декількома державами, які відміняють або спрощують дану процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Таким чином, в розумінні консульської легалізації "належним чином легалізованим" вважається іноземний офіційний документ, який, відповідно до вимог чинного законодавства України, користується доказовою силою офіційного документа на території України.

Відповідно до п.15 Міжнародного Договору між Україною і Республікою Молдова Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993 року, документи, які підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, мають силу документа на території іншої Договірної Сторони без потреби будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом. Документи, які на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими і на території іншої Договірної Сторони.

Між Україною та ОСОБА_4 не укладалися міжнародні договори про правову допомогу та правові відносини у цивільних справах.

Відповідно до Закону ОСОБА_4 про розірвання шлюбу (станом на 06.11.2017 року) /т.2 а.с.129/ повнотілля дитини - вік, визначений законами провінції, де дитина переважно проживає, або, якщо дитина переважно проживає за межами ОСОБА_4, - вісімнадцять років; рішення про виплату аліментів - рішення, прийняте відповідно до підрозділу 15.2(1); рішення про матеріальну допомогу - рішення про матеріальну допомогу на дитину, чоловіка або дружину.

Пункт 15.1(1) Закону ОСОБА_4 про розірвання шлюбу визначає, що суд компетентної юрисдикції може на підставі заяви члена подружжя або подружжя подати заяву із вимогою до члена подружжя сплачувати аліменти на будь-яку дитину або всіх дітей, народжених у шлюбі. Відповідно до п.15.1(3) суд, який приймає рішення відповідно до підрозділу (1), або тимчасове рішення відповідно до підрозділу (2) повинен це зробити відповідно до діючих норм. Підпунктом (5) цієї норми встановлено, що незважаючи на положення підрозділу (3), суд може призначити суму, яка відрізняється від суми, яка буде визначена відповідно до застосовних норм, якщо суд прийме рішення про те, а) що спеціальні положення в рішенні, ухвалі або письмовій згоді, що стосуються фінансових зобов'язань подружжя, або розподілу чи передачі їхнього майна, прямо або опосередковано прийняті на користь дитини, або, що спеціальні положення були іншим чином створені на користь дитини; і б) що застосування відповідних керівних положень призведе до виплати допомоги, яка є несправедливою, відповідно до цих спеціальних положень. Згідно до п.п.(6) якщо суд визначає суму, відповідно до підрозділу (5), яка відрізняється від суми, яка була визначена відповідно до діючих керівних положень, суд повинен зафіксувати причини прийняття такого рішення.

Федеральні керівні принципи підтримки дітей (ОСОБА_4) (період дії до 06.11.2017 року) /т.2 а.с. 170/, метою яких є а) встановлення справедливого стандарту для підтримки дітей, який гарантує, що вони продовжують отримувати фінансові засобі обох бітьків після їх розлучення. В розумінні Принципів дохід означає річний дохід, визначений згідно розділів 15-20; таблиця означає федеральну таблицю допомоги на дитину, викладену в Додатку 1. Федеральні таблиці розроблені щодо кожної провінції: Онтаріо, Квебек, ОСОБА_8, Нью-Брансвік, Манітоба, ОСОБА_9, Острів ОСОБА_10, Саскачеван, Альберта, Ньюфауноленд і Лабрадор, Юкон, Північно-західні території.

Пунктом 3 Принципів визначено засади розрахунку суми допомоги на утримання дитини. При дослідженні перекладу законодавства в цій частині судом встановлено неточність перекладу. Зокрема, у перекладі зазначено про повнолітню дитину і дитину старшого віку , хоча в оригіналі очевидно мова йде про дитину, яка не досягла повноліття /т.2 а.с. 177,178, 26 на звороті/. Цією нормою встановлено, що сума, визначена відповідною таблицею згідно кількості дітей, а також доходів одного з подружжя, щодо якого виноситься розпорядження. Якщо суд вважає такий підхід неприйнятним, то доцільною сумою для підтримки дитини є сума, яка залежить від умов, засобів, потреб та інших обставин дитини та фінансових можливостей кожного з подружжя.

Відповідною таблицею є таблиця, якщо один з подружжя, щодо якого виноситься розпорядження, проживає в ОСОБА_4.

Якщо один з подружжя, щодо якого було винесене розпорядження, проживає за межами ОСОБА_4, або якщо постійне місце проживання цього чоловіка/дружини невідоме, застосовується таблиця для регіону, де інший чоловік/дружина постійно проживає на момент подання заявки на призначення допомоги на дитину або змінити розпорядження на призначення допомоги на дитину таким чином, щоб сума була перерахована згідно розділу 25.1 Закону ОСОБА_4 про розірвання шлюбу.

7(1) У розпорядженні на утримання дитини суд, на запит будь-кого з подружжя, може передбачити суму, яка покриває всю або будь-яку частину наступних витрат, які можуть бути оцінені, беручи до уваги їх необхідність у зв'язку з найкращими інтересами дитини та обґрунтованістю витрат у зв'язку із можливістю одного з подружжя та їх необхідністю для дитини, а також структурою витрат подружжя до моменту розлучення подружжя, в тому числі непередбачені витрати на факультативні заняття.

Пунктом 7(1.1) Принципів визначено умови стягнення непередбачуваних витрат /т.2 а.с.180/. Витрати розподіляються між подружжям пропорційно до їх рівнів доходів після вирахування існуючих витрат, понесених на дитину. Суд повинен врахувати субсидії, виплати або відрахування у вигляді податку на дохід або кредити, пов'язані з витратами, та будь-яке отримання права на таку субсидію, виплату або відрахування у вигляді податку на дохід або кредит, пов'язаний з витратами. Суд не повинен брати до уваги будь-яку загальну виплату допомоги на утримання дитини або будь-яке право на отримання цієї допомоги.

Один з подружжя, який подає заяву на отримання розпорядження про утримання дитини, зобов'язаний подати інформацію про дохід для визначення розміру суми розпорядження /т.2 а.с.187/.

Додаток 1 до Федеральних керівних принципів підтримки дітей - Федеральні таблиці з даними щодо підтримки дітей /т.2 а.с.193/.

З доданих таблиць вбачається, що при годовому доході менше 10 819 канадських доларів основана сума щомісячних виплат дорівнює 0.

Додаток П до Принципів - порівняння ознак рівня життя /а.с.299 т.2/, згідно якого рівень життя осіб має враховуватись при стягнення аліментів. Показник у 10 382 канадських доларів на рік на одну особу вважається низьким доходом.

Наявні поправки до принципів, які не вступила в дію /т.2 а.с.306/.

Цивільний процесуальний кодекс України.

Стаття 496. Іноземці мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів, мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість якмиїх надана Верховною Радою України.

Стаття 497. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Стаття 81. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 82. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Аналіз доказів, встановлені судом обставин та відповідні ним правовідносини.

На підставі наданих сторонами доказів, які визнані належними і допустимими, а також на підставі заяв і пояснень сторін, суд встановив, що сторони є батьками неповнолітньої дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з матір ю - позивачкою ОСОБА_1 у ОСОБА_4; з 27.07.2008 року мати і донька мають дозвіл на постійне проживання в ОСОБА_4, а з 14.02.2015 року є громадянами ОСОБА_4.

Відповідач - батько дитини - є громадянином України і постійно проживає на її території.

Позивачем не надано жодного доказу, на підставі якого можливо встановити рівень доходу її та дитини, наявність у них права на отримання допомог, субсидій тощо, наявність нерухомого майна, його вартості тощо. Також позивачем не надано жодного доказу на підтвердження додаткових витрат на дитину, зокрема щодо її стану здоров'я, лікування, оздоровлення, відпочинку, необхідних факультативних зайнять у минулий, теперішній час та тих, що плануються у майбутньому.

Відповідач є фізичною особою підприємцем. Надані ним документи не свідчать про розмір його доходів, а підтверджують лише те, що він дійсно здійснює підприємницьку діяльність, сплачує податки. Дійсний розмір його доходів не встановлений, тому суд при вирішенні спору вважає за можливе виходити з того, що відповідач повнолітня працездатна здорова людина середнього віку, яка займається підприємницькою діяльністю, тобто має здатність і можливості забезпечити належне матеріальне забезпечення своїм дітям, яких він згідно наведених вище норм закону зобов'язаний утримувати.

Суд враховує, що відповідач одружений, має на утриманні крім доньки ОСОБА_5, ще одну малолітню дитину.

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності або відсутності у нього нерухомого або цінного рухомого майна, а також щодо стану його здоров'я, умов проживання тощо.

Сторонами не заявлено про укладення між ними будь-яких договорів щодо утримання дитини або вирішення даного спору іншим позасудовим шляхом або судом ОСОБА_4, тож суд вважає, що таких договорів не існує і рішення щодо аліментів іншими судами не приймались.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечував проти стягнення з нього аліментів, оспорював лише їх розмір, на підставі чого суд дійшов висновку про те, що відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання доньки ОСОБА_5, тобто не виконує свого обов'язку по утриманню дитини, хоча підстави для звільнення від такого обов'язку відсутні.

Встановлені судом обставини дають суду підстави вважати, що вимога про стягнення аліментів є законною та обґрунтованою і відповідає як вимогам СК України, так і вимогам відомого законодавства Канадати з цього питання.

Разом з тим, при вирішенні даної справи, зокрема при вирішенні питання щодо розміру аліментів, суд вважає за необхідне врахувати суттєву різницю між рівнем життя в Україні та ОСОБА_4, а також щодо встановлених цими державами мінімальних гарантій для своїх громадян, які в України в декілька разів нижчі за Канадські.

Щодо застосування законодавства суд дійшов наступного.

Проаналізувавши законодавство України та надане суду законодавство ОСОБА_4 у перекладі, суд встановив, що справа може бути розглянута судом України. При цьому відповідно до ст.ст. 4, 66, 67 Закону України Про міжнародне приватне право має бути застосований закон ОСОБА_4. Разом з тим, ознайомившись з наданим суду законодавством ОСОБА_4 та його перекладом, суд становив, що воно надане в редакції, чинній на 06.11.2017 року; інформація щодо змін станом на день винесення рішення відсутня, а переклад деяких норм суперечливий, про що було зазначено вище. Крім того, позивачкою, яка є громадянкою ОСОБА_4, не дотримано вимог канадського законодавства щодо надання суду певної інформації, яка має бути врахована при визначенні розміру аліментів, зокрема, щодо її доходу та витрат на дитину. Також відсутня інформація про інші показники та обставини, що обов'язково враховуються при стягненні аліментів за канадським законодавством, принаймні у тому об'ємі та редакції, що наявна у суду.

Враховуючи наведене, суд вважає, що на підставі ст.ст. 4, 8, 12, 67 Закону України Про міжнародне приватне право в даному випадку слід застоувати законодавство України, зокрема норми Сімейного кодексу України.

Врахувавши відому суду інформацію про наявність у платника аліментів іншої малолітньої дитини; матеріальне становище дитини, платника аліментів; відсутність інформації про стан їх здоров'я, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; не доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення, зокрема зайняття відповідачем підприємництвом та відсутність інформації про те, що його дохід є стабільним; виходячи з того, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а також рівень життя в Україні та мінімальні гарантії щодо прожиткового рівня, визначені державою, суд на підставі ст.ст. 180, 181, 182, 184 СК України вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання їх спільної дитини у твердій грошовій сумі в розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. На підставі ст. 191 СК України аліменти слід стягнути від дня пред'явлення позову і до повноліття дитини. Тож позов в цій частиниі підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим, як зазначено вище, позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження її додаткових витрат на дитину, їх необхідності та розміру. Враховуючи наведене, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповидача додаткових витратах на дитину відповідно до ст. 195 СК України. В цій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно до ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Позивачем не надано таких доказів, тож в цій частині в задоволенні позову також слід відмовити.

Оскільки позивачка при зверненні до суду була звільнена законом від сплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір.

Керуючись ст. 2-5, 10-13, 19, 76-82, 89, 141, 209, 213, 258, 259, 263-265, 496, 497 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянина України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зарестрованого у м. Первомайську Миколаївської оболасті, вул. Вавілова, 55, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_7, вл. ОСОБА_11, 17а кв. 184, ФОП, на користь ОСОБА_1 (Vasilieva Elina), ІНФОРМАЦІЯ_8, громадянки ОСОБА_4, зареєстрованої та мешканки ІНФОРМАЦІЯ_9, L4M6S, аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 (Vasilieva Emilia), ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки ОСОБА_4, щомісячно, у твердій грошовій сумі, в розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06 червня 2017 року року і до досягнення дітиною повноліття.

Рішення в цій частині підлягає негайному виконанню в межах платежу за один місяць.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_10, громадянина України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зарестрованого у м. Первомайську Миколаївської оболасті, вул. Вавілова, 55, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_7, вл. ОСОБА_11, 17а кв. 184, ФОП, на користь держави судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 22.10.2018 року.

СУДДЯ: