Постанова

від 09.10.2018 по справі 523/4892/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/1916/18

Номер справи місцевого суду: 523/4892/16-ц

Головуючий у першій інстанції Виноградова Н. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Калараш А.А., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відсотків за користування позикою, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Виноградової Н.В. 03 жовтня 2017 року у м. Одесі, -

встановила:

ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відсотків за користування позикою, а саме: суму боргу у сумі 2 300 Євро за курсом НБУ на час ухвалення судового рішення; відсотки за користування позикою у сумі 20 933 Євро за курсом НБУ на час ухвалення судового рішення та суму судового збору (а. с. 1-2).

В обґрунтування свого позову посилалася на те, що 19.08.2009 року ОСОБА_2 позичила у неї грошові кошти у сумі 2 300 Євро та на підтвердження цього видала розписку. Грошові кошти до цього часу ОСОБА_2 не повернула, на вимоги ОСОБА_3 не реагує.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 позику у сумі 71 990 гривень, що в еквіваленті становить 2 300 Євро; відсотки за користування позикою у сумі 655 198 гривень за період з 19.08.2009 року по 31.03.2016 року, що в еквіваленті становить 20 932,88 Євро; витрати по сплаті судового збору у сумі 6 765,45 гривень (а. с. 131-134).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (а. с. 137-140).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині стягнення з ОСОБА_2 відсотків за користування грошовими коштами (пені), суд першої інстанції виходив з того, що ч. 1 статті 1048 ЦК України встановлено,

що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У зв'язку із викладеним, суд погодився із загальною сумою відсотків за користування грошовими коштами, яка розрахована позивачем ОСОБА_3 та становить 20 932,83 євро за період з 19 серпня 2009 р. по 31 березня 2016 р., оскільки вона обґрунтована розрахунком із зазначенням періоду прострочки, кількістю днів прострочки, розміром облікової ставки НБУ з посиланням на відповідні постанови НБУ та періоди дії цієї ставки.

Однак, колегія суддів не може погодитись зі вказаним висновком суду з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 серпня 2009 року відповідач ОСОБА_2 склала розписку, в якій зазначила, що бере в борг 2 300 євро. Оригінал розписки знаходиться у позивачки ОСОБА_3

Аналізуючи текст розписки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між сторонами склалися правовідносини, які виникають з договору позики, з огляду на наступне.

Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, розписка від 19 серпня 2009 року є підтвердженням укладення між сторонами по справі договору позики відповідно до ст.1047 ч.2 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 1049 ЦК України у випадку, якщо договором не встановлений строк повернення боргу, то борг повинен бути повернутий позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про його повернення.

23 січня 2016 року позивач ОСОБА_3 направила на ім'я відповідача ОСОБА_2 письмову вимогу, в якій просила повернути борг та відсотки за користування позикою, що підтверджується квитанцією поштового відділення № 25 від 23 січня 2016 року та описом вкладення № 03767969.

Відповідач ОСОБА_2 отримала від позивачки ОСОБА_3 письмову вимогу 22 лютого 2016 року, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Після отримання письмової вимоги відповідач ОСОБА_2 борг у сумі 2 300 євро позивачці ОСОБА_3 не повернула.

В письмових запереченнях та безпосередньо у судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_4 пояснив суду, що цю розписку ОСОБА_2 не підписувала. На зазначену обставину відповідач ОСОБА_2 послалася в апеляційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2016 р. було задоволено клопотання представника відповідача та призначена почеркознавча експертиза, на вирішення якої було поставлено наступне питання: Чи виконано підпис на розписці від 19 серпня 2009 р. від імені ОСОБА_2 власноруч чи іншою особою? .

В документах за період з 19 квітня 2009 року по 19 грудня 2009 року, які надійшли на виконання ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2016 р. про витребування доказів з Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, відсутні зразки підпису відповідачки, оскільки в цих документах зазначено прізвище, ім'я та по-батькові іншої особи.

Клопотання експерта № 5968 про надання документів, які містять зразки підпису відповідача за зазначений період та необхідні для проведення експертизи, залишилося без виконання відповідачем, у зв'язку із чим експертиза проведена не була.

Статтею 109 ЦПК України встановлено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Вищевказане спростовує довід апеляційної скарги ОСОБА_2 про неможливість доведення суду першої інстанції факт не підписання останньою розписки від 19 серпня 2009 року.

Також необґрунтованим є довід відповідача ОСОБА_2, що позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом після спливу позовної давності, з огляду на наступне.

ОСОБА_2 зазначила, що позивач ОСОБА_3 надсилала їй письмову вимогу про повернення боргу ще 19 серпня 2010 року, яку відповідач отримала 21 серпня 2010 р., та на підтвердження цього факту надала копії опису про надіслання їй вимоги про повернення боргу, та копію поштового конверту з відбитками кліше календарного штемпелю.

При цьому відповідач посилалась на те, що відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України для позичальника встановлений тридцятиденний строк для повернення позики від дня пред'явлення позикодавцем позики, який рахується з 21 серпня 2010 р. та закінчується 21 вересня 2010 р., а дата 22 вересня 2010 р. є початком перебігу трирічного строку позовної давності, передбаченого ст.257 ЦК України, який сплив 21 вересня 2013 р.

Однак, вказане спростовується наданими відповідачем копіями документів, на яких вбачається відбиток дати 19.08.16 , а не 19.08.10 , а остання цифра 10 , яка зазначена після дати, є реєстраційним номером самого кліше (а.с. 115).

Зазначені документи свідчать про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Згідно ч. 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Як вірно встановлено судом, у позивача ОСОБА_3 право пред'явити вимогу про повернення боргу виникло відповідно до ст. 1049 ЦК України, а перебіг строку позовної давності починається з дня пред'явлення такої вимоги, тобто з 22 лютого 2016 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зобов'язання по поверненню позики з боку відповідача ОСОБА_2 є діючими, по цей час нею добровільно не виконані, у зв'язку із чим кошти у сумі 2 300 євро підлягають стягненню з неї на користь позивача ОСОБА_3

Дійшовши вірних висновків щодо вищевказаних обставин, суд першої інстанції припустився помилки щодо необхідності стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми відсотків за користування грошовими коштами, яка становить 20 932, 83 євро або в еквіваленті 655 198 грн.

За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 просила у своєму позові стягнути, згідно вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України, з відповідача відсотки за користування позикою у сумі 655 198 гривень за період з 19 серпня 2009 року по 31 березня 2016 року, що в еквіваленті становить 20 932, 88 Євро.

Проте, колегія суддів звертає увагу на той факт, що право вимоги у ОСОБА_3 виникло 22 лютого 2016 року (день отримання ОСОБА_2 письмової вимоги від позивача щодо повернення суми боргу), до суду із вимогами про стягнення з відповідача відсотків за користування позикою позивачка звернулась 11 квітня 2016 року, тобто, прострочка по сплаті відсотків складає 49 днів, що свідчить необґрунтованість вимог ОСОБА_3 про стягнення суми відсотків за період з 19 серпня 2009 року по 31 березня 2016 року у розмірі 655 198 гривень, що в еквіваленті становить 20 932, 88 Євро

Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи вимоги ОСОБА_3, належним чином не дослідив наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення відсотків за користування позикою, методологію їх нарахування, а отже, не встановив відповідних обставин щодо розміру відсотків, заявлених до стягнення, періоду, за який повинні нараховуватись відсотки, що призвело до прийняття у цій частині незаконного рішення.

При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи в частині стягнення процентів від суми позики, у зв'язку із чим рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2017 року підлягає скасуванню в частині задоволення позову ОСОБА_3 щодо стягнення відсотків від суми позики.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2017 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_3 про стягнення відсотків за користування позикою.

В цій частині ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування позикою - відмовити.

В решті позову рішення залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 18 жовтня 2018 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді О.М. Таварткіладзе

А.А. Калараш