Рішення

від 24.10.2018 по справі 826/1686/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

24 жовтня 2018 року №826/1686/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Огнивому Д.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Видавничо-книготорговельна компанія "Самміт-Книга" доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.11.2016 №0006541402, №0006551402, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Видавничо-книготорговельна компанія "Самміт-Книга" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень від 11.11.2016 №0006541402, №0006551402.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 28.10.2016 №445/26-15-14-02-01/38716769, прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.11.2016 №0006541402, №0006551402. Так, позивач зазначив, що господарські операції між ним та приватним підприємством Родімар є реальними, а висновки контролюючого органу без належних доказів фіктивності контрагента позивача є необґрунтованими та сформовані виключно на припущеннях контролюючого органу.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 28.10.2016 №445/26-15-14-02-01/38716769 та відповідно, податкових повідомлень-рішень від 11.11.2016 №0006541402, №0006551402, зазначивши, що за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентом позивача обумовлених операцій.

Відповідно до пунктів 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Під час судового розгляду справи судом оголошувалась перерва в межах приписів Кодексу адміністративного судочинства України.

Адміністративну справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про прискорення розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну виїзну позапланову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Видавничо-книготорговельна компанія "Самміт-Книга" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з приватним підприємством Родімар за період з 01.06.2013 по 30.06.2016.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Видавничо-книготорговельна компанія "Самміт-Книга":

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2014 рік на загальну суму 406 532, 00 грн.;

- пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 451 702, 00 грн..

За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 28.10.2016 №445/26-15-14-02-01/38716769 та прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 11.11.2016 №0006541402, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 508 165, 00 грн., у тому числі: 406 532, 00 грн. - основний платіж, 101 633, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- від 11.11.2016 №0006551402, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 564 628, 00 грн., у тому числі: 451 702, 00 грн. - основний платіж, 112 926, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Видавничо-книготорговельна компанія "Самміт-Книга" не погоджуючись із вказаним актом перевірки та винесеними на підставі його податковими повідомленнями-рішеннями, звернулось зі скаргою до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 30.12.2016 у задоволенні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Видавничо-книготорговельна компанія "Самміт-Книга" на спірні податкові повідомлення-рішення було відмовлено, а самі рішення залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Видавничо-книготорговельна компанія "Самміт-Книга", не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, звернулось до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Розміри та порядок плати податку на прибуток, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння податку визначає Податковий кодекс України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 9.1.1 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України податок на прибуток підприємств належить до загальнодержавних податків та зборів.

Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з акта перевірки Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28.10.2016 №445/26-15-14-02-01/38716769, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Видавничо-книготорговельна компанія "Самміт-Книга" та товариством з обмеженою відповідальністю Родімар . Так, контролюючим органом зазначено, що за операціями між позивачем та контрагентом лише оформлювались окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення господарських операцій.

Матеріали справи свідчать, між приватним акціонерним товариством "Науково-виробниче підприємство "Видавничо-книготорговельна компанія "Самміт-Книга" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю Родімар (виконавець) було укладено Договір про надання послуг від 03.11.2014 №01-0311, за умовами якого, виконавець за дорученням замовника зобов'язується виконати послуги по виготовленню та розповсюдженню рекламно-інформаційних печатних матеріалів (надалі - матеріали) замовника, що включають наступне:

- виробництво та тиражування матеріалів замовника згідно параметрів, у терміни та об'ємах, які визначені в Додатковій угоді до цього Договору.

- розповсюдження матеріалів замовника згідно узгодженої адресної бази, визначеній в Додатковій угоді до цього Договору.

Додаткові угоди, складені до цього договору, є невід'ємними частинами цього Договору.

Так, в матеріалах справи містяться Додаткові угоди від 01.12.2014 №5, №6 та №7 до Договору від 03.11.2014 №01-0311, якими визначено кількість матеріалу, що підлягає тиражуванню, вид такого матеріалу, адресна база розповсюдження матеріалів, строки розповсюдження.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії вказаного договору, додаткових угод, актів прийому-передачі робіт, актів виконаних робіт, актів надання послуг, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, звітів про надання послуг.

В свою чергу, контролюючим органом у запереченнях на позовну заяву вказано, що у контрагента позивача відсутній вид діяльності, пов'язаний з виготовленням друкованих матеріалів, відсутня необхідна кількість працівників та основних засобів, проведений аналіз ланцюга придбання свідчить по відсутність придбання приватним підприємством Родімар зазначених послуг у третіх осіб, не надано доказів, які деталізують та підтверджують надані послуги, до перевірки надано видаткові накладні, які не відповідають вимогам первинного документа. Також контролюючим органом зазначено про пояснення ОСОБА_1, який являвся директором контрагента позивача - приватного підприємства Родімар .

Разом з тим, вивчивши всі письмові та усні пояснення сторін, а також наявні в матеріалах справи докази, в розумінні глави 5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Так, договір про надання послуг було укладено між позивачем та приватним підприємством Родімар 03.11.2014, в стані припинення контрагент позивача перебуває з 11.08.2015, при цьому наявна в матеріалах справи документація на підтвердження здійснення господарських операцій датується ще 2014 роком, тобто коли контрагент позивача ще не перебував у стані припинення та міг здійснювати відповідну господарську діяльність, установчі документи контрагента позивача не були визнані недійсними, анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість відбулось 18.02.2015, тобто після здійснення між сторонами господарських операцій, зворотного відповідачем не зазначено та не доведено.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним з видів діяльності приватного підприємства Родімар є рекламні агентства (код КВЕД 73.11), що безпосередньо пов'язано з наданням послуг за договором від 03.11.2014 №01-0311, а тому посилання контролюючого органу про відсутність необхідного виду діяльності є безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, які саме буклети та постери було виготовлено на замовлення позивача відповідно до Договору про надання послуг від 03.11.2014 №01-0311, що спростовує доводи відповідача щодо відсутності деталізації наданих послуг.

Що стосується відсутності необхідної кількості працівників та необхідних засобів для проведення господарської діяльності та неможливості встановити ланцюг постачання суд зазначає, що згідно із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 30.01.2018 №К/9901/921/18, від 27.02.2018 №К/9901/4256/17, від 06.02.2018 №К/9901/8403/18, від 30.01.2018 №К/9901/5786/18, відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Також, суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Враховуючи зазначене, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності в повному обсязі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, що стосується тверджень відповідача щодо невідповідності наданих до перевірки накладних вимогам первинного документа, суд зазначає наступне.

Так, відповідач посилається на порушення позивачем статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки видаткові накладні не містить посади та прізвища посадової особи Позивача, тобто мова йде не про посадову особу контрагента позивача - приватного підприємства Родімар , а про посаду і прізвище директора позивача, чиїм підписом посвідчено такі видаткові накладні.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відсутність окремих реквізитів у деяких видаткових є лише окремим недоліком та не може спростовувати факту здійснення господарських операцій. Податкове законодавство не пов'язує відсутність деяких необов'язкових реквізитів із правом платника податків на податковий кредит з податку на додану вартість або формування податкових витрат.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 18.04.2018 по справі №810/6308/13-а (номер у ЄДРСР 73533176).

Таким чином, висновки відповідача про нереальність господарських операцій через недоліки у оформленні видаткових накладних, є безпідставним.

Що стосується посилань контролюючого органу на пояснення громадянина ОСОБА_1, який являвся директором контрагента позивача - приватного підприємства Родімар , суд зазначає наступне.

Так, в матеріалах справи наявна копія пояснень ОСОБА_1 від 25.03.2015 щодо господарської діяльності приватного підприємства Родімар .

Відповідно до статті 84 Кримінального процесуального кодексу України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно з приписами статті 104 вказаного Кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.

Разом з тим, суд наголошує, що вказані пояснення не є процесуальним документом, який може розцінюватись як доказ, крім того, контролюючим органом взагалі не наведено в межах якого кримінального провадження були відібрані зазначені пояснення, якщо таке взагалі існувало.

При цьому, позивач наголошує, що вказані пояснення датовані ще 25.03.2015, тобто за півтора року до проведення перевірки, однак, контролюючим органом не було вчинено жодних дій щодо здобуття підтвердження підозр. Так, суд погоджується із вказаними доводами позивача та зазначає, що відповідачем зворотного під час судового розгляду справи не зазначено та не доведено.

Суд також звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 24.04.2018 по справі №2а/0370/205/12. Так, при розгляді справи суд зазначив, що доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

При цьому, суд зазначає, що в даному випадку контролюючим органом не лише не надано вироку суду по контрагенту позивача - приватному підприємству Родімар , а навіть не надано доказів відкриття кримінального провадження, а тому наявні в матеріалах справи пояснення взагалі не можуть тягнути жодних правових наслідків для товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Видавничо-книготорговельна компанія "Самміт-Книга".

Разом з тим, контролюючий орган, в обґрунтування висновків акта перевірки, посилається на практику Верховного Суду, наводячи окремі фрази, вилучені з контексту, щодо фіктивності контрагентів, опускаючи при цьому той факт, що в зазначених справах було встановлено вину директора контрагента за статтею 205 Кримінального кодексу України, чого наразі не встановлено щодо контрагента позивача.

Суд також вважає необхідним зазначити, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Також, суд наголошує, що контролюючим органом під час судового розгляду справи не було надано жодних доказів щодо порушення товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Видавничо-книготорговельна компанія "Самміт-Книга" фіскальних інтересів держави чи доказів того, що позивач ухилявся від оподаткування, належної сплати податків, тощо.

Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на припущеннях щодо контрагента позивача.

Наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені у акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні правочинів, які укладалися позивачем з приватним підприємством "Родімар".

Враховуючи зазначене, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Під час судового розгляду справи відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а також доказів того, що податкові повідомлення-рішення від 11.11.2016 №0006541402 та №0006551402 прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання спірних податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 11.11.2016 №0006541402 та від 11.11.2016 №0006551402.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Видавничо-книготорговельна компанія "Самміт-Книга" (код ЄДРПОУ 38716769, адреса: 04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 25) здійснені ним та документально підтверджені судові витрати у розмірі 16 258, 59 грн. (шістнадцять тисяч двісті п'ятдесят вісім гривень п'ятдесят дев'ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.